Під прицільним вогнем...

Із самого початку агресії проти України Росія обрала злочинну та цинічну тактику так званої гібридної війни. Сама гібридна війна містить велику кількість складових як на локальному рівні (у безпосередніх боях, коли використовуються «зелені чоловічки» або колабораціоністи для формування міфу про громадянський конфлікт), так і на глобальному — в політичній сфері. Саме гібридний підхід дає змогу Росії маніпулювати як думкою загалу, так і юридичними аспектами. Наприклад, мінометні обстріли бойовиками цивільних громадян з літа 2014 року видавалися російськими ЗМІ як «злочини хунти» проти власного народу. Навіть безпосередні жертви таких обстрілів часто вірили, що обстрілюють їх ЗСУ. Потім на кордоні з РФ українським громадянам, які полишали зону бойових дій, пропонували заповнювати відповідні формуляри, в яких вони описували ситуацію на руку агресору.

Але на цій війні існує велика кількість фактів безпосередніх атак на Україну з території самої РФ, а не лише з окупованих територій. Ці факти зафіксовані й передані до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. І саме вони доводять безпосередньо винного в кривавих подіях на сході України, що тривають з 2014 року.

Truth Hounds і International Partnership for Human Rights (IPHR) у четвер представили звіт «Атаки на цивільних і цивільну інфраструктуру на Східній Україні», який було передано Прокуророві Міжнародного кримінального суду в Гаазі 18 грудня 2017 року. Цей звіт правозахисних організацій є вже другим представленням матеріалів до Гааги, які стосуються війни РФ проти України. Охоплює звіт артилерійські атаки та обстріли з важкого і легкого піхотного озброєння з ознаками воєнних злочинів, які відбулися на Східній Україні, починаючи з 2014 року.

Але існує інша проблема, яка полягає в тому, що Міжнародний кримінальний суд, за висновками спеціалістів, не займається питаннями міждержавних конфліктів. До його компетенції належить розслідування саме воєнних злочинів проти цивільних громадян. І МКС не цікавить, яка сторона конфлікту вчинила злочин.

«Треба усвідомлювати, що держава Україна є жертвою агресії з боку РФ, — пояснив «Дню» кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Антон КОРИНЕВИЧ. — Росія є найбільшим порушником міжнародного права з часів Другої світової війни. Це очевидно для всього цивілізованого співтовариства. Але міжнародне гуманітарне право стосовно військових конфліктів написане таким чином, що воно рівною мірою застосовується і до військових агресора, і до військових тієї держави, яка стала жертвою агресії». Член правління ГО Truth Hounds Світлана ВАЛЬКО, у свою чергу, додала, що їхнє завдання полягає в тому, щоб донести ці юридичні нюанси до українського військового командування.

Проте слід зазначити, що на початку російської агресії, коли українська армія відновлювалася майже заново і коли за російським окупантом була перевага ініціативи та військових потужностей, важко було уникнути помилок. Агресор із самого початку зайняв тактику «живого щита», що, хоч як це дивно, одного разу підтвердив і сам Володимир Путін у своїй відомій заяві: «Мы будем стоять за спинами их женщин и детей».

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Тим не менше, згаданий звіт дійсно містить доволі широкий спектр свідчень, які, за словами документатора воєнних злочинів ГО Truth Hounds Романа АВРАМЕНКА, проходять верифікацію з не менш десяти джерел (опитування свідків, військових, вивчення матеріалів інших розслідувальників, дослідження воронок, залишків снарядів з їхніми номерними знаками, фото, відеофіксація, супутникові знімки тощо). Такий підхід надасть можливість представникам МКС, які внаслідок недостатньої кількості спеціалістів не можуть самі безпосередньо брати участь у зборі доказів, більш оперативно залучити зібрані правозахисниками матеріали до розслідування.

Ось лише деякі очевидні зафіксовані факти атак РФ по території України в період найзапекліших боїв, коли українська армія успішно звільняла міста від окупанта.

16 липня 2014 року було оприлюднено відео обстрілу України з території Росії. 17 липня 2014 року, за повідомленням РНБО, прикордонний пункт Маринівка було обстріляно з території РФ. Того ж дня стався обстріл «градами» району Червонопартизанська з території РФ. За кілька днів 21 липня позиції ЗСУ в районі Червонопартизанська зазнали обстрілів із населеного пункту Панченкове, який розташований на кордоні з РФ. Позиції біля населеного пункту Кумачове були обстріляні з боку РФ. 22 липня бойовики за підтримки російської артилерії провели артпідготовку і перешли в наступ. До того на початку липня 2014 року з боку РФ було обстріляно селище Зеленопілля, внаслідок чого загинуло 19 військових та ще 93 отримали поранення. Подібні обстріли тривали майже щодня протягом всього літа 2014 року і не дали українським військовим оточити противника і завершити АТО.

А вже з 1 до 4 вересня 2014 року російською артилерією було завдано удар по колишньому штабу Оперативного командування «Північ», розташованого біля села Побєда Новоайдарського району, на відстані 50 км від російського кордону. Удар було завдано системами БМ-30 «Смерч» (залишки їхніх ракет були знайдені навколо). Внаслідок удару 3 вересня загинуло щонайменше 17 чоловік 27-го реактивного артилерійського полку.

Зауважимо — це лише окремі зафіксовані й беззаперечні факти подібних атак для усвідомлення картини російських злочинів та вини Кремля. Уже 27 липня 2014 року США опублікували фотознімки із власних супутників, які підтверджують факти обстрілів території України російськими «градами». До того, 24 липня 2014 року, спікер Державного департаменту США Марле Харф зробила заяву, що крім постачання установок залпового вогню проросійським бойовикам (колабораціоністам), збройні сили РФ почали завдавати артилерійських ударів з території Росії по українських військових.

Крім офіційних заяв на державному рівні, було проведено низку незалежних розслідувань (зокрема центром досліджень «Беллінгкет»), які доводять атаки не тільки в районі Амвросіївки, Савур-Могили, Зеленопілля та Довжанського, а й на південній ділянці фронту в районі Новоазовська.

Майже рік тому вийшов розширений висновок із розслідування «Беллінгкет», у якому встановлено щонайменше 149 артилерійських позицій, з яких вела вогонь російська артилерія, і ще 130 позицій, які з великою ймовірністю використовувалися з тією ж метою. На території України ідентифіковано 408 ділянок (!), по яких здійснювався артилерійський обстріл.

Таким чином, українська сторона та міжнародні інституції мають достатній обсяг даних для того, щоб чітко визначити РФ агресором та окупантом, який має понести повну відповідальність за розв’язання війни в центрі Європи.