Під Лукашенком хитається трон

У жителів Білорусі з’явився реальний шанс здійснити «оксамитову» революцію на користь європейського демократичного вибору

Ситуація в Білорусі через тиждень після президентських виборів, як і раніше, далека від нормалізації. Вибори відбулися з цілком передбачуваними фальсифікаціями. У 80 відсотків голосів, нібито отриманих Лукашенком, не вірить ніхто, зокрема й сам Олександр Григорович, але точнісінько так само ніхто не знає їхніх справжніх результатів. Як і очікувалося, одразу після оголошення попередніх результатів, просто в ніч виборів, почалися масові протести опозиції. Здавалося, що Лукашенко зможе за кілька днів придушити їх, а потім за 2—3 місяці хвиля обурення в Євросоюзі й США щодо дій білоруських силовиків зійде нанівець, і Білорусь і ЄС продовжать вести бізнес, як зазвичай. І спочатку здавалося, що цей сценарій вдасться. Силовики діяли жорстко й затримали понад 6 тис. протестувальників, головним чином у Мінську. Жертви, на жаль, були, але з того, що відомо на сьогодні, — їх поки лише двоє. У Мінську одного демонстранта застрелев спецназівець з бойової зброї, а в Гомелі ще один демонстрант помер в автозаку після жорсткого затримання. Кількість демонстрантів у Мінську не перевищувала 10 тис. осіб, і безпосередньої загрози усунення Лукашенка не було. Кандидата опозиції Світлану Тихановську влада змусила виїхати до Литви, але ні вона, ні її штаб у будь-якому випадку не є організаторами протестів.

Однак неприємною несподіванкою для диктатора стала жорстка реакція Євросоюзу, який пообіцяв уже цієї суботи провести нараду глав МЗС з питання про запровадження візових і фінансових санкцій проти широкого кола білоруських чиновників. При цьому ЄС відмовляється від запровадження економічних санкцій, щоб не страждало населення Білорусі. Настільки ж жорсткою виявилася реакція США. Вашингтон повністю підтримав Брюссель. У результаті, намагаючись утихомирити Захід, Лукашенко змушений був дати команду своїм силовикам припинити масові побиття демонстрантів, випустити значну частину затриманих і навіть вибачитися за жорсткі дії. Влада виявила слабкість, і тисячі демонстрантів повернулися на вулиці Мінська та інших білоруських міст під гаслами відставки Лукашенка, звільнення всіх затриманих, зокрема й усіх кандидатів у президенти, і проведення нових президентських виборів під дієвим національним і міжнародним контролем. Президенту Білорусі відповісти на це практично нічим. У нього фактично немає підтримки серед політично активної частини суспільства. Це наочно показали недільні демонстрації в Мінську. Уперше на вулиці й площі білоруської столиці вийшли десятки тисяч противників Лукашенка.

У той же день відбувся і мітинг прихильників батьки, який теж зібрав кілька десятків тисяч осіб. Але за своїм характером він радикально відрізнявся від мітингу опозиції. Опозиціонерів ніхто до Мінська не звозив і ніхто їм участь у мітингу не проплачував. Вони виходять на площу лише тому, що їм набридла диктатура Лукашенка. А от на пролукашенковський мітинг звозили автобусами й спеціальними потягами людей з глибинки, переважно — працівників бюджетних організацій. Лукашенку потрібно створити картинку для Європи, продемонструвати, що у нього теж є масова підтримка. Напевно, багато хто з цих людей щиро підтримує батьку, тільки в бій за нього проти опозиціонерів вони точно не підуть. А вся справа в тому, що у Лукашенка фактично немає будь-яких життєздатних політичних організацій, що підтримують його, і навіть своєї політичної партії — щоб не могло виникнути альтернативних центрів влади. На відміну від Путіна з його імперською ідеологією реставрації чи то СРСР, чи то Російської імперії, у Лукашенка ніякої ідеології немає. Тому навіть мітинг на його підтримку проходить під досить аморфними гаслами «За батьку!», «За Білорусь!» і «Білорусь не віддамо!». При цьому в цих гаслах під словом «Білорусь» розуміється тільки якесь державне утворення, позбавлене будь-якої національної складової. Білоруську мову батька аж ніяк не заохочує, а в ролі державного прапора взяв маловідомий у народі червоно-зелений прапор Радянської Білорусі. Організовувала ж пролукашенковскій мітинг провладна громадська організація «Біла Русь», про яку раніше практично не було чути. На цьому мітингу демонстранти, разом з зелено-червоними прапорами тримали в руках російські триколори. Спішно створити ефективні провладні організації й партію у Лукашенка навряд чи вийде. На вільних виборах у нинішній обстановці батька напевно програє кандидату від опозиції. І, схоже, він починає це усвідомлювати. Гірше того, у нього немає в запасі жодного альтернативного кандидата, якого можна було б протиставити опозиції з шансами на успіх. Лукашенко уявляє собі Білорусь такою, якою вона була років двадцять тому. Він не усвідомлює всю силу соціальних мереж і слабо уявляє, чим живе зараз молоде покоління білорусів.

Вочевидь, протистояння влади й опозиції триватиме ще кілька тижнів, а може місяців. Але зараз у жителів Білорусі з’явився реальний шанс здійснити «оксамитову» революцію на користь європейського демократичного вибору. Цей шанс завоювали мужні демонстранти, які не злякалися поліцейських кийків, світло-шумових гранат і сльозоточивого газу. Для перемоги слід не припиняти протести ні на день, постаратися, за прикладом українського євромайдану, відвоювати територію для постійного протестного табору в центрі Мінська, розгортати страйкову кампанію і, можливо, кампанію мирної, громадянської непокори. Чим довше триватимуть протести, тим більшою буде ймовірність того, що міліція втомиться від протистояння й або перейде на сторону народу, або, принаймні, дотримуватиметься нейтралітету. Що ж стосується владної еліти, то навряд чи там станеться розкол. Просто в разі загрози перемоги революції значна частина білоруської еліти побіжить до Росії, за прикладом вірменської еліти після нещодавньої революції у Вірменії.

Лукашенко спробував звернутися по допомогу до Путіна, заради цього проігнорувавши вимоги України про видачу 28 із заарештованих у Мінську вагнерівців і передавши Росії 32 з 33 «богатирів». 33-й, який має білоруське громадянство, залишився в Мінську, але на волі, що може побічно свідчити на користь того, що він був агентом білоруських спецслужб. Але зараз незрозуміло, чим Путін може, навіть якщо дуже захоче, допомогти Лукашенку. Допомога російських омонівців не потрібна, оскільки засобів для придушення демонстрацій у батька поки вистачає. Але він обмежений у застосуванні сили проти демонстрантів через необхідність зважати на позицію Євросоюзу й США. Кремль, як здається, робив ставку на те, що після усунення Лукашенка (цілком можливо — фізичного) на нових виборах перемогу здобуде проросійський кандидат. Однак у нинішніх умовах, коли всі протести проходять під біло-червоними білоруськими прапорами, гербом «Погоня» й гаслами білоруською мовою, перемога проросійського кандидата на вільних виборах виключена. Путін хотів би анексувати Білорусь і заради цього, напевно, готовий послати туди російські війська. Однак такий крок викличе не лише різку й непередбачувану реакцію Заходу, а й перехід силовиків, зокрема й армії, на сторону народу і збройний опір агресорові.

Бажаю успіху тим, хто бореться проти Лукашенка. Жывэ, Беларусь!