МЕНЮ

Пам’ятник «білому листу»

Іван КАПСАМУН, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
20 липня, 2020 - 19:31
У Києві встановили меморіал журналісту Павлу Шеремету, який загинув чотири роки тому

На місці загибелі Шеремета (перехрестя вулиць Івана Франка та Богдана Хмельницького) зібралося кілька десятків людей, серед яких його друзі і колеги, зокрема, співзасновниця «Української правди» Олена Притула, головна редакторка «УП» Севгіль Мусаєва, заступник гендиректора «Укроборонпрому» Мустафа Найєм, народна депутатка VIII скликання Світлана Заліщук, адвокат підозрюваного у справі про вбивство Шеремета Андрія Антоненка Станіслав Кулик, журналіст Богдан Кутєпов та інші.

Монумент стилізований під пом’ятий аркуш паперу, на який нанесено: «Павло Шеремет. На цьому місці 20 липня 2016 року загинув журналіст». Автор пам’ятного знаку — український скульптор Назар Білик.

«...У Білорусі, Росії та Україні він стояв за цінності демократії, права та свободи людини. Насамперед — за право громадянина на вільну думку та слово. Та за обов’язок влади бути чесною, прозорою й відповідальною перед громадянами. У нього ніколи не змогли б відібрати свободу, тому замовники вирішили відібрати життя. Його зухвале вбивство — втрата для всіх незалежних медіа та журналістів. А ще цей злочин — ганьба для України. Справа Павла Шеремета перебуває під пильною увагою та контролем всього українського суспільства. Йому потрібні чіткі відповіді та переконливі, беззаперечні докази. Обов’язок держави та правоохоронних органів — зробити все, щоб у суді українці та весь цивілізований світ побачили справжніх убивць Павла Шеремета. А згодом — справжніх організаторів і замовників цього злочину», — написав Президент України Володимир Зеленський у себе на сторінці в ФБ.

Те, що глава держави відгукнувся, це добре, але складається враження, що ніби він говорить з чужих слів... Чому пам’ятник «білому листу»? Тут важливі два моменти: по-перше, суспільство мало знає про реальне життя Павла Шеремета, а, по-друге, воно ще менше знає про причини його смерті.

Отже, найбільше про журналіста стало відомо, коли він переїхав до України в 2012-му. Особливо коли почав працювати на телебаченні, зокрема ТВі, де вів власну програму. На відміну від багатьох українських журналістів, він вмів говорити легко про серйозні речі. Аналогічний стиль він використовував і у своїх блогах і статтях, які публікував на сайті «Української правди». Власне, за кілька років роботи в цьому інтернет-виданні Павло Шеремет фактично став позиціонуватися як частина УП. Тобто, є привабливий образ журналіста в Україні, але чи все ми знаємо про Шеремета (не применшуючи його реальних заслуг)?

Народився Павло Шеремет в Білорусі і відповідно саме там починав свою журналістку кар’єру. Про цей період в його житті для широкого загалу в Україні відомо не так багато. В доступних джерел знаходимо, що Павло Шеремет навчався спочатку на історичному факультеті Білоруського державного університету, а потім на факультеті міжнародних економічних відносин Білоруського економічного університету. Прийшов на телебачення з банківської справи. Згодом став ведучим щотижневої аналітичної програми «Проспект» Білоруського ТБ, а у 1996 р. вже працював головним редактором «Білоруської ділової газети». У тому ж році став власним кореспондентом ОРТ по Білорусі. Зарекомендував себе як противник режиму президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Більше про Шеремета в Україні дізналися, коли він почав працювати на «Першому каналі»: у 1998-му — спеціальним кореспондентом програм «Новости» і «Время» дирекції інформаційних програм ОРТ, у 1999-му — шеф-редактором російської та зарубіжної кореспондентської мережі дирекції інформаційних програм ОРТ, а потім і ведучим щотижневої аналітичної програми «Время». З 2000-го працював на каналі як автор документальних фільмів і спеціальних проектів в рамках інформаційних програм. Пішов з телеканалу у 2008-му. У 2011 р. був ведучим передачі «Вирок» на телеканалі РЕН ТВ.

«Павло Шеремет був тісно пов’язаним з російськими спецслужбами і з високою ймовірністю був ліквідований ними ж за спроби встановити несанкціоновані контакти з своїми західними колегами, — пише Олександр Данилюк у ФБ. —  Спроба використати це вбивство для дестабілізації України була від початку приречена, оскільки, навіть працюючи в менеджменті сєпарського радіо «Вєсті», Шеремет не займав жодної опозиційної позиції до жодного з українських високопосадовців. Сидять не ті».

Поки не поставлена крапка в суді, звичайно, будуть лунати різні думки і припущення. Особливо, коли дії українських правоохоронців викликають більше питань, ніж відповідей. Нагадаємо, що Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 року в центрі Києва внаслідок вибуху автомобіля, в якому їхав на ефір авторської ранкової програми. Він був у машині один і за кілька хвилин помер у кареті «швидкої».

12 грудня 2019 року на брифінгу поліція назвала підозрюваних у вбивстві. За версією МВС, це — лідер гурту Riffmaster, військовий Андрій Антоненко, кардіохірургиня та волонтерка Юлія Кузьменко та військова медсестра Яна Дугарь. У поліції заявили про готовність передачі справи вбивства журналіста Павла Шеремета до суду. Проте активна громадськість ставиться до обвинувачень правоохоронців скептично і критично (люди не вірять), вважаючи підозрюваних невинними, тому що у справі відсутні належні докази (в країні з цього приводу вже неодноразово відбувалися протести).

Можливо вбивство Павла Шеремета вдалося б уникнути, якби в Україні навчилися доводити до кінця резонансні справи, адже непокаране зло лише розв’язує руки для подальших злочинів. Одним з доказів цього є відсутність остаточної крапки в частині замовників у «справі Гонгадзе-Подольського». До речі, в цих двох справах є чимало паралелей («Українська правда», Олена Притула, участь журналістів УП в заходах Кучми—Пінчука...), які суспільству також потрібно розуміти. І не можна вимагати правди у «справі Шеремета», забуваючи про «справу Гонгадзе—Подольського», як це робить та ж «Українська правда». Важливі не тільки форма, слова, жалібні гримаси під час того ж відкриття пам’ятника, а й зміст, дії, позиція в цих давніх і заплутаних історіях, які викликають тривогу.