Незалежний аудит чи залежний «інструмент»?

Схоже, в Україні назріває ще один скандал з відповідними іміджевими втратами. У вівторок Верховна Рада не змогла визначити представника парламенту до складу комісії зовнішнього контролю з проведення незалежної оцінки (аудиту) ефективності діяльності Національного антикорупційного бюро України. Перш ніж голосувати за кандидата, голова ВР Андрій Парубій провів рейтингове голосування серед двох претендентів: Роберта Сторча підтримали 178 депутатів, Найджела Брауна — 202 народних обранців. Далі спікер поставив на голосування призначення Брауна аудитором НАБУ, але в результаті його кандидатуру підтримали лише 200 народних депутатів. Парубій дав доручення Антикорупційному комітету доопрацювати це питання для подальшого розгляду у парламенті.

Справа в тому, що згідно з законом про НАБУ, «щороку проводиться незалежна оцінка (аудит) ефективності діяльності» цього органу. Цю оцінку проводить комісія зовнішнього контролю у складі трьох членів, яких подають — «Президент, Верховна Рада та Кабінет Міністрів щороку визначають по одному члену комісії з числа осіб, які мають значний досвід роботи в органах досудового розслідування, прокуратури, судах за кордоном чи міжнародних організаціях...». Скандал поки виник саме навколо кандидатури від парламенту. Ще вкінці минулого року конкурс, який проводив Комітет Верховної Ради з питань запобігання та протидії корупції, виграв Роберт Сторч (заступник генерального інспектора Мін’юсту США). Саме його кандидатуру і затвердив комітет на своєму засіданні.

«ШИРОКА КОАЛІЦІЯ» ЧИ «ШИРОКА ОПОЗИЦІЯ»?

Але далі, коли відбувалося представлення Сторча в сесійній залі, глава фракції БПП Ігор Гринів несподівано вніс кандидатуру Брауна, який участь в конкурсі не брав (члени президентської фракції представили його як приватного детектива з Великобританії, в якого є гарний досвід роботи). В результаті  жоден з кандидатів підтримки в Раді не здобув, і рішення повернули в комітет. Далі було протистояння в самому комітеті, яке по суті продовжилося і в сесійній залі.

«Нам хотілося б, щоб антикорупційні інституції, які ми створювали три роки після Революції Гідності, були професійні, політично незаангажовані, фінансово забезпечені і щоб над ними був певний контроль, зокрема за допомогою згаданого аудиту, — коментує «Дню» голова Комітету Верховної Ради у закордонних справа Ганна ГОПКО. — Тому зараз замість того, щоб Президент і прем’єр-міністр, показали свою державницьку позицію і запропонували своїх кандидатів, ми бачимо спроби пропрезидентської фракції БПП дискредитувати парламент. Є порушення процедур — в обхід регламенту, після того як завершився офіційний конкурс, коли в антикорупційний комітет можна було подавати скільки завгодно кандидатів, з’являється нікому не відомий Найджел Браун, як конкурент переможцю конкурсу Роберту Сторчу. У нього 30-річний досвід роботи прокурора, досвід перевірок ЦРУ, ФБР, американського відділення Інтерполу».

«Коли нам говорять штампи, що мовляв нами будуть керувати американці, хочу одразу сказати, що ми не обираємо керівника НАБУ, адже цим органом і так керує українець, — продовжує Ганна Гопко. — Всі інші аргументи противників американського аудитора є від лукавого. Ми обираємо найкращих кандидатів, які зможуть зробити незаангажований, професійний перший в історії НАБУ зовнішній аудит. Для наступних аудитів будемо підбирати інших кандидатів. Цей аудит не має бути інструментом тиску на НАБУ. Коли противники Сторча пропонують Брауна, вони навіть не можуть сказати хто його привів в залу парламенту, хто запросив в Україну і на чиї кошти він приїхав. Голосування у вівторок показало, що спроби «нагинати» парламент не вдалися. Тому заклик дуже простий: повернутися до рішення комітету, яке вже було ухвалене щодо проекту постанови про Роберта Сторча. Ми маємо показати, що парламент дієвий в забезпеченні функціонування антикорупційних інституцій».

СІМ’Я...

Про що свідчить цей скандал? Замість того, щоб серйозно вирішувати питання на користь держави, ми спостерігаємо за черговою імітацією. Активісти і частина народних депутатів звинувачують владу у тому, що вони хочуть поставити підконтрольну собі людину в комісію зовнішнього контролю для того, щоб тримати на гачку голову НАБУ Артема Ситника. Або взагалі через «ручну» комісію (маючи дві лояльні людини в її складі) за результатами перевірки визнати його роботу незадовільною, а отже отримати підстави для його звільнення.

З іншого боку, в умовах тотальної недовіри до політиків, навіть якщо йдеться про так званих єврооптимістів, які захищають Сторча, підозри все одно залишаються. До речі, закон не зобов’язує, що в комісії обов’язково мають бути іноземці, в ній можуть бути і українці із закордонним досвідом роботи. Проте навіть якщо взяти квоту уряду, то представники громадських організацій — Transparency International Україна, «Реанімаційний пакет реформ» та «Центр протидії корупції» — пропонують йому на вибір для затвердження три кандидатури іноземців: американки Марти Борщ, іспанця Карлоса Кастресана та італійця Джованні Кесслера. Їх аргумент — має бути незалежним аудит, тобто незалежний від української політики член комісії. 

«Дійсно, кандидатурою на пост зовнішнього аудитора може бути і українець, — коментує «Дню» кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Микола СІРИЙ, який претендував на посаду голови НАБУ разом із Ситником. — В юридичних питаннях всі країни, які себе поважають, ставляться дуже обережно до можливості запрошення іноземців на подібні посади. Вони можуть бути запрошені в розгляді обговорень економічних, соціальних питань. Але все що стосується юриспруденції — це сфера внутрішнього суверенітету. Країна, яка легковажно ставиться до цього, не викликає поваги і довіри в світі. Це не є хорошим прикладом, коли ми свою юридичну систему ставимо в залежність від будь-яких зовнішніх осіб незалежно від того, яким є їхній рівень кваліфікації і порядності».   

«Непорозуміння в даному випадку починається з питання, а чи взагалі потрібен такий аудитор над НАБУ, — акцентує Микола Сірий. — Якщо взяти, наприклад, американську практику, то в ній підзвітним є питання не тільки необхідності і якості розслідувань тих чи інших кримінальних справ, а й питання витрачання бюджетних коштів на це. Мушу звернути увагу на те, що в українській практиці українська правоохоронна система витрачає стільки коштів на розслідування, скільки вважає за потрібне, і це перебуває поза будь-яким контролем. Відповідно постає просте запитання — а що саме буде контролювати зовнішній аудитор? З точки зору витрачання коштів, ще раз повторюю, це питання в Україні поза врегулюванням. З точки зору необхідності розслідування тих чи інших фактів, це взагалі питання не аудиту, а це питання, з одного боку, судової, а з іншого боку політичної оцінки».

«Тобто я переконаний, що нам потрібно буде ставити питання про звітність правоохоронних систем щодо коштів на розслідування, тоді аудитори доцільні, або відмовлятись від цього інституту як абсолютно непотрібного, — наголошує Микола Сірий. — Але якщо його вже запровадили, то я звісно погоджуюсь, що це питання мало бути вирішено як найшвидше. Тим більше, що воно не має принципового значення, окрім одного політичного питання — залишення на посаді керівника НАБУ або його звільнення в разі негативного аудиту. Тому вся складність пов’язана виключно з політичним вибором і, на жаль, коливання в парламенті свідчать про його проблемність. Політична влада хотіла би мати в своїх руках надійний, переконливий, легальний інструмент керування НАБУ. Саме таким інструментом на сьогодні, згідно із законом, може бути висновок зовнішнього аудитора. Якщо аудитор буде залежною особою, то це дасть можливість керувати НАБУ напряму».