Не про гасла

Що має знати кандидат, який балотується в місцеву раду?

Проходять у нас вибори до центральних чи місцевих органів влади, на виборців завжди «падає тонни» обіцянок і піару. Чи мають вони відношення наразі до обов’язків мера, депутата міської, обласної, районної ради, здається, більшість кандидатів не переймається. Головне — наговорити всякого, щоб потрапити до омріяного крісла. Втім, це проблема не тільки кандидатів, а й виборців, які здебільше не вникають    — наскільки компетентними є претенденти і чи зможуть вони реалізувати свою програму, може це взагалі обов’язки того ж народного депутата, або уряду. Звичайно, є і пристойні, проте вони в меншості. Отже, якими знаннями і досвідом мають володіти ті, хто прагнуть стати депутатами в місцевих органах влади, незалежно від того, обіймали вони вже ці посади чи балотується вперше?

«КРИЧУЩА БЕЗГРАМОТНІСТЬ КАНДИДАТІВ В ТОМУ, ЯКІ ПИТАННЯ ВИРІШУЮТЬ, А ЯКІ НІ НА РІВНІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт з політики та місцевого розвитку:

— Для громади гарний кандидат — той, хто знає, як вирішити проблеми, які є у громади, і не просто знає, але й бере на себе зобов’язання вирішувати ці проблеми. Його життєвий шлях, портрет особистості свідчать, що він не брехун: коли він бере зобов’язання, люди дійсно мають розуміти, що він їх вирішить. Проте це ідеальний варіант місцевих виборів. В Україні ж виборці самі не знають своїх проблем до кінця, кандидати теж не знають їхніх проблем, а ті що й знають — пустословлять, перевірка їхнього життєвого шляху свідчить, що вони радше не виконають те, про що їх просять. В ідеальних умовах виборці, що йдуть голосувати реально усвідомлюють набір своїх проблем, розуміючи компетенцію: що вирішується на рівні місцевого самоврядування, а що ні. Знають людей, які балотуються, а кандидати в депутати змагаються за обрання їхнього варіанту вирішення проблем громади. 

Джерело і природа популістських маніпуляцій кандидатів у депутати, які закликають до підвищення пенсій та ведення громади в ЄС — кричуща безграмотність усіх виборців і кандидатів з приводу того, які питання вирішують, а які ні на рівні місцевого самоврядування. Також це є наслідком того, що в Україні в останній момент були запроваджені партійні вибори. Тож нині продовжується змагання тез партій всеукраїнського рівня, користуючись майданчиком місцевих виборів. Це посилило фактор безграмотності кандидатів, перенісши загальнонаціональний порядок денний на місця, але незважаючи на це, мушу сказати, що ситуація значно покращилася порівняно з минулими періодами.  Якщо проаналізувати, що було на місцевих, у 1994, 2002 роках, то кількість кандидатів, які на місцевому рівні обіцяли підвищити пенсії, тощо, стрімко зменшилося. Це чітко простежується від виборів до вборів і думаю, що ця тенденція збережеться. Просто треба частіше проводити місцеві вибори (раз на 4 роки, як це було раніше) і побільше навчати людей. Тоді ми отримаємо краще місцеве самоврядування. Не треба забувати, що з 2010 по 2015 рік відбувалася сильна централізація, знищували самоврядування. Якби не ті 5 років централізації та затягування з місцевими виборами, то проблем вже було б значно менше.

Головне не знищувати самоврядування і збільшувати кількість різноманітних механізмів місцевих виборів, тоді люди потроху увійдуть в курс справи та зрозуміють, як живуть європейці, коли вони чітко розрізнюють місцевих та державних політиків.

«РОЗУМІТИСЯ НА ПОТРЕБАХ СВОГО ВИБОРЦЯ, ПРАВИЛЬНО ЇХ АРТИКУЛЮВАТИ, ЕФЕКТИВНО ВІДСТОЮВАТИ І РЕАЛІЗУВАТИ»

Ірина МАЦЕПУРА, депутат Закарпатської обласної ради:

— Депутат місцевої ради має усвідомити, що є представником інтересів громади і його функція — розумітися на потребах і запитах свого виборця, правильно їх артикулювати, ефективно відстоювати і реалізувати. У зв’язку з тим, що людей багато, й інтереси у них різні — іноді навіть суперечливі, і такі ж неодностайні депутати мають відстоювати ці інтереси під час роботи в раді. Тут, звичайно, і починаються проблеми представницького органу, коли необхідно об’єднати для конструктивної роботи депутатів різних партій, течій і переконань.

Однак кожна рада має план роботи і, вирішуючи поточні проблеми та сперечаючись щодо принципових питань, рухається вперед.

Що потрібно знати депутату, окрім своїх базових прав і обов’язків? Найперше — орієнтуватися у проблемах громади, розуміти, що можна вирішити на місці, а що не належить до повноважень ради, оскільки не всі місцеві питання уповноважені вирішувати місцеві ради та адміністрації.

Колишній радянський адміністративний устрій з жорсткою вертикаллю влади протягом незалежного періоду трансформували у складний державний механізм управління, де не надто ефективно діє система стримувань і противаг, де більшість органів самостійні і непідконтрольні один одному. Вони можуть інформувати раду про стан справ, але непідконтрольні їй. Наприклад, ті самі силові структури або різні управління та інспекції. Власне, децентралізація покликана більше прав і обов’язків віддати місцевому самоврядуванню.

Депутат представляє виборців свого округу в місцевих органах виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також порушує перед ними питання, що зачіпають інтереси тих же виборців. Для цього депутат має право на депутатське звернення або запит.

Часом бувають такі звернення депутатів, слухаючи які, не розумієш, для чого їх пишуть. Тоді здається, що це якісь тицяння пальцем у небо з надією, що хтось дасть обґрунтовану відповідь. І чую образи рад всіх рівнів на те, яка ж чудна відповідь прийшла на звернення. Ну, як питали, так і відповіли. Бувають звернення і з політичним підтекстом, адже маємо партійне представництво в раді, і якісь питання треба тримати в тонусі, у результаті теж з’являються звернення.

Є в депутатів і обов’язки: регулярно спілкуватися зі своїми виборцями, громадськими організаціями та трудовими колективами в окрузі, інформувати своїх виборців про роботу ради, про плани та програми соціально-економічного розвитку. Необхідно брати участь у громадських слуханнях щодо проблем округу, у масових заходах, вивчати громадську думку, знати реальні потреби людей, інформувати про них раду, ініціювати та брати безпосередню участь у їхньому вирішенні.

От цей пункт про вирішення проблем потім реалізується в запити і звернення про наявну проблему, про клопотання або вимогу її вирішити. Наприклад, проблеми освітлення вулиць: в окрузі трапляються аварії, є постраждалі і жертви. Водії не бачать пішоходів та велосипедистів. Необхідно звернутися про проблему до органів місцевої виконавчої влади. Далі починається командна робота з виконавчою владою: виготовлення проєкту встановлення або реконструкції освітлення, формування кошторису, здійснення експертизи проєкту. Потім необхідно писати запити — шукати джерела фінансування. Ними можуть бути як кошти місцевого, так і обласного бюджету, гранти.

Згодом будуть тендери, а потім і виконання робіт. І коли ти як депутат прозвітуєш, що проблему вирішено, а цих робіт за каденцію досить багато, хтось тобі виставить смайлик «дякувати депутату за пророблену роботу». Це те саме, що дякувати банкомату за видані кошти...

От ці знання в сукупності і дають розуміння про бажання чи небажання займатися громадською роботою або балотуватися у раду будь-якого рівня.

«ЯКЩО МИ ГОВОРИМО ПРО ДЕПУТАТІВ МІСЬКОЇ РАДИ — ЦЕ МАЮТЬ БУТИ ФАХІВЦІ, КОЖЕН У СВОЇЙ ГАЛУЗІ»

Михайло ПОЖИВАНОВ, міський голова Маріуполя (1994-1998), заступник голови КМДА (2002-2005), народний депутат України 2, 4, 5, 6 скликань:

— Людина має бути порядною, патріотом і професіоналом, це стосується будь-якої посади.

Якщо ми говоримо про міського голову, то ним має бути людина, яка розуміє структуру формування міського бюджету, які найважливіші проблеми сьогодні стоять перед містом, і яким чином вона може їх вирішити, звичайно, де знайти фінансування для цього.

Популізму сьогодні, на жаль, дуже багато, і коли кандидати в мери розповідають, що треба міняти повноваження міського голови, я реально розумію, що всі їхні обіцянки не будуть виконані.

Якщо ми говоримо про депутатів міської ради — це повинні бути фахівці, кожен у своїй галузі, на прикладі Київради, де досить-таки багато комісій: з освіти, охорони здоров’я, екології, житлово-комунального господарства, містобудування, ЗМІ, культури, туризму. Люди абсолютно різного професійного досвіду мають прийти й представляти городян у цих галузевих комісіях. Також важливо дивитися не лише на слова, адже на сьогоднішній день програми в усіх, на жаль, схожі: всі за все хороше проти всього поганого. Слід враховувати, чого могли досягти кандидати, чи є у них енергія на виконання задуманого. Я б також брав до уваги, де живуть сім’я, діти кандидата. Адже у нас навіть у сьогоднішнього глави Києва сім’я й діти за кордоном, і тут у мене до нього більше питань, ніж відповідей.