МЕНЮ

Крізь призму державного лідерства

Ігор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки
22 листопада, 2018 - 11:05
Індустріальний погляд на впровадження стандартів НАТО в Україні

Багато розмов ведеться про впровадження стандартів НАТО в Україні. Проте було б хибно вважати, що це стосується лише військових, переважно операційних і польових стандартів. Індустріальні стандарти Альянсу, які включають стандарти життєвого циклу озброєння та військової техніки, технічні/технологічні та інші стандарти, є не менш важливими, аніж суто військові. Їхня імплементація в Україні потребує серйозних зусиль на рівні державного лідерства.

Важливо відзначити, що одним із базових індустріальних стандартів Альянсу є те, що промисловість за своєю природою керується бізнес-процесами і моделями, які повертають інвестиції та прибуток акціонерам. Чомусь про цю принципову річ ліберально-економічної моделі у нас якось замовчується. Треба не мовчати, а оптимально використовувати її переваги, які не слід плутати з вибірковими підходами та корупцією.

Оборонна індустрія дивиться на державне лідерство крізь призму державної оборонної політики і конкретних дій щодо її реалізації, які спрямовані насамперед на розвиток доцільних оперативних спроможностей військ (сил). Безумовно, положення державної політики у сфері ОПК мають бути спрямовані на створення ефективних і разом з тим взаємопов’язаних з відповідними державними процедурами регуляторних умов для виробництва доцільної, з огляду на потреби оборони, продукції оборонного призначення та подвійного використання. Важливо, щоб у розробці цієї політики оборонна індустрія не залишалася осторонь. Залучення не лише урядових робочих груп, а й ширшого кола представників зацікавленої промисловості по суті є гарантією прямих інвестицій у реалізацію політики після її затвердження. Крім цього, політика потребує періодичного оновлення, оскільки темпи розвитку оборонних технологій є надзвичайно високими. Отже, важливим є відгук від промисловості щодо ефективності поточної політики у сфері ОПК та можливість внесення в неї своїх коректив. Для України це серйозне питання, яке потребує вирішення.

У межах імплементації зазначеної політики уряд повинен мати чітке бачення щодо того, які саме оборонні спроможності потрібні державі, що має бути відображено в публічних програмах їхнього розвитку. Безумовно, технічні вимоги і специфікації можуть бути закритими, але предмет закупівлі та його генеральний опис повинні бути доступними для будь-якого індустріального гравця незалежно від його розміру, обороту чи прибутку — це одна з ключових умов мотивування інвестицій. До речі, на Заході найкращі інноваційні розробки з точки зору співвідношення ефективність/вартість демонструють так звані SME (Smalland Medium Enterprises) — малі й середні підприємства. Не погано було би нашому уряду вивчити і впровадити цей досвід.

Крім цього, для активного залучення і конкурентного розвитку технологій та виробничої бази промисловість має бути впевнена у гарантованому фінансуванні замовлених державою робіт, зразків та систем. Ненормальною під кутом зору бізнес- і технологічних процесів є практика затримання оплати виконаного державного замовлення. На жаль, ця проблема в Україні є вкрай гострою, її розв’язання потребує цільового державного лідерства.

Важливість технологічно-індустріальної складової у війні нової генерації (гібридній війні) у нас ще не досить ідентифікована, хоч насправді хід і результат триваючого гібридного протистояння багато в чому залежатиме саме від технологічної переваги. Хочеться вірити, що перевірені й відточені десятиліттями західні підходи та алгоритми державно-приватного партнерства у сфері оборони запрацюють і в Україні. Перш за все, це потребує державного лідерства і волі. Нікуди без цього...

Індустріальні компанії зацікавлені в розробці стандартів життєвого циклу озброєння та військової техніки, сумісності зразків, технічних/технологічних, зокрема термінологічних стандартів, часто інвестуючи свій час і ресурси, щоби спроектувати ці стандарти. Але ця дорога має бути з двостороннім рухом, де урядове лідерство в координації стандартизації може стати ключовим рушієм для впровадження високотехнологічних оборонних рішень. На жаль, іноді державний замовник не готовий до конструктивної розмови щодо стандартизації. Звичайно, це не просте питання з огляду на людську інерцію. Але радянські регламент-кальки не працюють щодо розвитку та впровадження штучного інтелекту, машинного навчання, синтетичних апертурних та багатьох інших новітніх технологій, ведуть до браку інтересу або інвестицій. Загалом це обмежує розвиток та прогрес галузі. Тобто важливість встановлення конкретних технічних/технологічних стандартів має бути визначена на урядовому рівні та у взаємодії з ОПК спрямована на конкретні результати. Не слід винаходити велосипед — багато можуть допомогти відповідні STANAG НАТО.

Тип роботи, яку виконують компанії з належним кваліфікованим персоналом із впровадження інноваційних оборонних рішень, має бути віддзеркалений в оборонних державних науково-дослідних інституціях. Важливо, щоб такі оборонні науково-дослідні інституції та військові структури мали добрі зв’язки з промисловістю, а концепції та прототипи могли бути підтверджені й спрямовані не лише на розвиток бойових чи оперативних спроможностей, а й живучість відповідних систем. Це потребує створення сприятливих умов для демонстрації технічних рішень уже на рівні початкових прототипів, щоб у подальшому не гаяти часу та ресурсів, коректно врахувати рекомендації державного замовника і забезпечити їхнє подальше втілення у кінцевий результат.

Не менш важливим є питання, пов’язане зі знаннями і навичками щодо практичного застосування новітніх зразків озброєння. Операційним планувальникам потрібно мати такий рівень технічних знань, який дає змогу розуміти операційні/бойові властивості й тактико-технічні переваги конкретних зразків на полі бою, а також їхні технічні обмеження. Операторам зразків слід знати технічний/технологічний принцип дії конкретних зразків, як усунути певні збої в системі, передусім від неправильного її використання, та бойові пошкодження. Разом з тим вони повинні мати тверді практичні навички щодо підготовки до застосування і керування зразком у різних ситуаціях. Все це потребує відображення у відповідних вимогах до військового та цивільного персоналу оборонних структур, керівних документах і правилах, а також у системі навчання і тренінгу.

Аспект освіти і тренінгу є вкрай важливим. Колишня радянська система підготовки кадрів, яка включає військову освіту, оперативну та бойову підготовку, потребує заміни на прийняту в НАТО ETEE System (Education, Training, Exercise and Evaluation), тобто систему, в якій органічно об’єднані Освіта, Тренінг, Навчання та Оцінка. Перехід на цю систему надасть персоналу оборонних структур можливість отримати і розвивати цільове професійне розуміння і навички, мати необхідні практичні навички, а також незаангажовано оцінювати професійний рівень, як індивідуальний, так і груповий, у тому числі в ході командно-штабних навчань і навчань із залученням військ (сил).

Наступні індустріально орієнтовані елементи ЕТЕЕ НАТО можуть бути корисними для України:

— навчання (військова академія, коледж, університет) повинно включати шляхи інтеграції технологій в оборонні структури та військові місії, включаючи аспекти сумісності; індустріальні й бізнес-концепції створення зразків озброєння та військової техніки; керівні принципи, рамки та правила співпраці з промисловістю в межах державної політики, доктрин, організації, навчання, матеріального забезпечення, керівництва, персоналу та інфраструктури;

— короткотермінові тренінги/курси, націлені на підготовку персоналу тактичного, оперативного і стратегічного рівня до застосування виробів та систем (від базової підготовки до різних видів індивідуального та колективного навчання); практичне співробітництво з галузями оборонної індустрії починаючи з фази перед-дизайну і закінчуючи утилізацією; технічні стандарти і методи сертифікації, верифікації та валідації виробів;

— промислова фаза навчань в оборонному секторі, які спрямовані на демонстрацію/перевірку можливостей виробів та систем, а також на зворотний зв’язок військових у контексті удосконалення тих чи інших зразків. Така фаза могла б стати частиною навчань із реагування на кризові ситуації, командно-штабних і з залученням військ (сил);

— практика самонавчання персоналу, спрямована на оволодіння знаннями в галузі сучасних технологій і спільною з індустрією термінологією, а також забезпечення ефективного застосування виробів/систем та винесення експлуатаційних та операційних уроків.

У НАТО добре працює система тренінгів військових на виробництві. Це коли військові безпосередньо в індустріальному середовищі здобувають технічні знання про зразок чи систему, включаючи технічні властивості (характеристики), алгоритми та обмеження, а також практичні навички використання виробів/систем відповідно до технічних специфікацій. Однією з ключових переваг такого тренінгу є те, що ті чи інші дії тих, хто навчається, моніторяться і корегуються досвідченими інженерами-розробниками зразку. У НАТО контракти на закупку зразків озброєння та військової техніки обов’язково включають тренінг особового складу. Звичайно, це дещо підвищує ціну оборонного контракту, але досвід країн Альянсу засвідчив, що це найкраща гарантія запобігання тяжким наслідкам і втратам від неправильної поведінки користувачів, а також ефективний шлях економії експлуатаційних ресурсів.

На жаль, важливість технологічно-індустріальної складової у війні нової генерації (гібридній війні) у нас ще не досить ідентифікована, хоч насправді хід і результат триваючого гібридного протистояння багато в чому залежатиме саме від технологічної переваги. Хочеться вірити, що перевірені й відточені десятиліттями західні підходи та алгоритми державно-приватного партнерства у сфері оборони запрацюють і в Україні. Перш за все, це потребує державного лідерства і волі. Нікуди без цього...