МЕНЮ

...Iдуть ва-банк

Іван КАПСАМУН, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
11 березня, 2019 - 19:18
«Російський фактор» в українських виборах. Як йому протистояти?

Росія різними інструментами, зокрема через окремі персони та угруповання, завжди намагалася впливати на українську політику і вибори. Ще 1994-го вона відкрито підтримала і просувала на президентських виборах в Україні Леоніда Кучму. Подібна практика мала місце і в наступних виборчих кампаніях з більшим чи меншим успіхом. Або через нав’язування Україні так званої багатовекторності за часів того ж Кучми чи позаблоковості під час президентства Януковича. Як результат, Україна не пішла шляхом країн Балтії та Польщі, які вступили в НАТО, залишившись беззахисною перед подальшою відритою агресією Росії. Із 2014-го втручання Кремля в українські справи стало відвертим: висмикнувши Януковича в потрібний момент із Києва під час Євромайдану, Москва розпочала спецоперацію по анексії Криму, а потім і окупації Донбасу. А впродовж останніх років через Мінські домовленості вона намагається заштовхнути частину окупованого Донбасу назад в Україну для того, щоб заблокувати прозахідний курс і взагалі подальший нормальний розвиток нашої країни. Через п’ять років вплив РФ нікуди не зник, агресор діє різними способами: політичний, дипломатичний, інформаційний, військовий, по лінії спецслужб і т. ін.

ПОЛІТИКО-ДИПЛОМАТИЧНИЙ

На нинішніх президентських виборах Кремль також має «своїх» кандидатів (за п’ять років нинішня влада так і не спромоглася притягти когось до відповідальності з цього сегменту) — єдине, що внаслідок окупації Криму і частини Донбасу РФ скоротила їхнє електоральне поле. Висунути єдиного проросійського кандидата не вийшло (точніше, Віктор Медведчук не справився): спочатку за мир з Росією боролися троє основних кандидатів — Юрій Бойко від Опозиційної платформи «За життя», Олександр Вілкул від Опозиційного блоку та Євген Мураєв від партії «Наші», але згодом Мураєв зняв свою кандидатуру на користь Вілкула. Тобто, крім скорочення проросійського електорату через окупацію, він все одно буде роздроблений.

Метою Москви є також парламентські вибори в жовтні цього року, де вона планує завести у Верховну Раду якомога більше підконтрольних народних депутатів, через яких можна буде впливати на політику в Україні. Мета — мати свою більшість в українському парламенті, а якщо не вийде, що більш ймовірно, то не дати українським політикам домовитися, спровокувавши певний хаос.

Власне, головний меседж у цьому напрямку у притаманному стилі Кремля озвучив прем’єр-міністр Росії Дмітрій Медвєдєв. «На Україні йде жорстка, брудна виборча кампанія з виборів президента. Спостерігаючи за нею, ми в Росії поки не розуміємо, з ким на Україні можна розмовляти. Нещодавні події змушують підозрювати найгірше. Кампанія з виборів президента країни проходить з грубими порушеннями загальноприйнятих демократичних норм. У тому числі норм, якими керуються європейські країни»,       — заявив нещодавно Медведєв в інтерв’ю болгарській газеті «Труд». Щоправда додав: «В будь-якому разі, ми будемо поважати вибір українців. І будемо відкриті до діалогу з новим керівництвом, якщо воно буде в ньому зацікавлене».

«Як і за всіх загроз, особливо з боку сильного супротивника, — потрібно бути пильним і не піддаватися провокаціям, — каже кореспондент газети Frankfurter Allgemeine Zeitung Герхард ГНАУК. — У Німеччині конкретні відомства і деякі ЗМІ почали інформувати суспільство про інформаційну загрозу з боку Росії майже за дев’ять місяців до виборів, і, можливо, через це великих втручань не відбулося. Хоча Росія, включаючи міністра Лаврова особисто, до цього мала успіх з фейковими новинами навколо «дівчини Лізи», як буцімто зґвалтованої в Берліні мігрантами. Російські ЗМІ роздули це настільки, що навіть російські німці в Німеччині влаштували кілька мітингів із цього приводу. Україна перебуває в більш уразливому положенні, тому звичайної «пильності» в інформаційній сфері замало, позаяк тут задіюються «заходи» іншого характеру. Потрібне згуртоване суспільство і висока довіри до влади».

На жаль, з довірою до влади великі проблеми. За останніми соціологічними даними Центру Разумкова (лютий ц. р.), наші громадяни здебільшого висловлюють недовіру державному апарату (чиновникам) — 83%, ЗМІ Росії — 83%, Верховній Раді України — 82%, судовій системі — 78%, політичним партіям               — 77%, уряду України — 75%, комерційним банкам — 75%, президентові України — 71%, прокуратурі      — 70%... Важко протистояти агресору з такою підтримкою, щоправда, влада сама собі в цьому «допомогла».

ВІЙСЬКОВО-ТЕРОРИСТИЧНИЙ

Агресор після нападу на Україну 2014-го та окупації частини території продовжує тримати в постійному напруженні нашу країну. На східному кордоні України і на окупованих територіях Кремль має потужну військову армаду, готову в будь-який момент до наступу. Про це днями заявив начальник Генерального штабу Збройних сил України Віктор МУЖЕНКО: «Ми прогнозуємо, що в сучасних геополітичних реаліях військові загрози можливі за трьома із чотирьох географічних напрямків (півночі, сходу і півдня). Російська сторона завершує формування на кордонах України «ударних з’єднань», які разом із частинами спецпризначення, за задумом кремлівських стратегів, складуть основу сил вторгнення».

Також він зазначив, що у ЗСУ не відкидають диверсій на передовій у передвиборчий період. За словами Муженка, Росія використає цей період для спецоперацій із підриву оборонного потенціалу України. Разом з тим, начальник Генштабу ЗСУ запевнив, що професіоналізм української армії «вселяє оптимізм». «Висока мобільність, адаптивність та автономність наших військ у поєднанні з чинником рідної землі є нашою стратегічною перевагою над військами окупанта. Сьогодні у нас є кому і чим зупиняти російські літаки і танки!», — заявив Муженко.

Яка ймовірність подібного сценарію? «Україна досі залишається вразливою мішенню для російської воєнної машини, — коментує директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин БАДРАК. — Але загальна світова ситуація дещо змінилася. Досить жорстка риторика США і певна консолідація країн НАТО з цього приводу свідчить про те, що для Путіна втягуватися у велику воєнну кампанію буде шляхом до саморуйнації. Якщо 2014-го вона могла бути швидкою, то сьогодні це неможливо. І не лише через потужність українського війська, бо рівень зріс у рази, а й через потужність українського суспільства. До того ж, Путіну не потрібна Україна як ядерне попелище, йому потрібна васальна держава, яка буде керуватися імперськими вказівками і грати на користь Кремля на міжнародній арені. Тому йому потрібно підпорядкувати Україну, а не покорити і знищити вщент.

Якщо брати нижчу ланку російської армії — рота, батальйон, то вони перебувають у стані готовності, чекаючи на команду для атаки. Більше того, населення Росії значною мірою готове підтримати таку війну. Впроваджено багато стереотипів на інформаційно-психологічному рівні, що війна начебто може вивести Росію на новий рівень риторики із західним світом і продемонструвати йому, що Росія є певним полюсом впливу в ухваленні рішень. Однак це так, як хотілось би Кремлю, який береться за основу, але не може керувати справою насправді. Тому незважаючи на повну готовність російської воєнної машини до ведення війни, я вважаю, що Путін утримається від наступу.

Метою Кремля сьогодні є не президентські, а парламентські вибори. Президентські вибори будуть заміром, тестуванням того, чого можна досягти під час парламентських виборів, тобто скільки можна провести «своїх» в українську владу. Але це не знімає можливості проведення тактичних атак, зокрема в акваторії Азовського моря, диверсійних заходів, у тому числі терористичних актів на материковій частині України. Все це для того, щоб сказати, що українська влада не здатна контролювати ситуацію. Це на сьогодні більш вагомий інструмент впливу, аніж прямий наступ».

ІНФОРМАЦІЙНО-ПІДРИВНИЙ

Перш ніж відкрито напасти на Україну, Росії потрібно було завоювати мізки українців. Тобто спочатку була інформаційна окупація частини населення України. І, на жаль, сьогодні мало хто з кандидатів в президенти звертає увагу на постійні гуманітарні атаки Росії і на необхідності захищати наш інформаційний простір.

«Формування російськомовного простору — завжди була одним із основних завдань Росії в Україні, — коментує політолог Петро ОЛЕЩУК. — Книжки, фільми, серіали — все це засоби впливу на виборця. Це один із найпотужніших факторів навіювання. Російськомовний продукт часто виявляється просто російським проектом. Крім того, вплив здійснюється через громадські та політичні організації. Ми маємо усвідомити, що до цього часу наш інформаційний простір дуже сильно перетинається з РФ. За таких умов Росія домінує, тому що у неї набагато серйозніші ресурси. Навіть США та ЄС мають вплив із Росії. До цього треба ставитись дуже відповідально. Ми маємо низки ключових міст, які розташовані в безпосередній близькості до російського інформаційного впливу, зокрема через ТБ і радіо. Інформаційна війна є компонентом воєнного впливу і вторгнення. Зрозуміло, що люди не можуть перебувати в стані постійного емоційного напруження. Від того і наша часткова пасивність, яка з’являється з роками війни. Для нас небезпека перетворюється на рутину. І це провокує ще більші небезпеки, адже є причиною послаблення уваги до об’єктивної ситуації».

Як експерти в регіонах оцінюють фактор Росії в президентських виборах? Як це може вплинути на результат перегонів? Наскільки вдало сьогодні Україна протистоїть російському чиннику?

«НАША ДЕРЖАВА ЗАВЖДИ БУЛА ТЕРИТОРІЄЮ ВИПРОБУВАННЯ РОСІЙСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ»

Тарас ЛIТКОВЕЦЬ, політолог, старший викладач факультету історії, політології та національної безпеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк):

— З огляду на регулярні втручання Росії у вибори інших країн, включно з надпотужними державами ЄС та США, можна впевнено стверджувати, що втручання у президентські вибори в Україні є практично демонстративними. Уже кілька років більшість країн західного світу говорять про розслідування можливого втручання Кремля у вибори парламентські, президентські та до органів місцевого самоврядування цих країн.

Хоч як це дивно, але деякі досить впливові українські політики недооцінюють масштаби втручання Кремля в нашу виборчу кампанію. Плани Москви стосовно України ніколи не були ні для кого секретом, та й керівництво Росії цього не приховувало, маскуючись під гаслами захисту російськомовного населення від силової «українізації» та від «євроатлантичної експансії». Як заявляє керівництво СБУ, кремлівська влада надала своїм спецслужбам 350 млн дол. для підривної діяльності й втручання у виборчу кампанію в Україні. А вже коли Москва втручається, то ніколи не шкодує на це коштів, навіть за рахунок зубожіння власного населення. Щороку РФ на свою пропаганду у світі, включно з фінансуванням проросійських партій та підкупом посадовців, витрачає до 100 млрд дол.

Російська пропагандистська машина ще з осені максимально наростила у своїх мас-медіа відсоток тематики, пов’язаної з українськими президентськими виборами. Практично жоден російський загальнонаціональний телеканал не обходиться без щоденної політичної шоу-передачі у прайм-тайм з наступними повторами на тему президентських виборів України-2019. Загалом українська тематика на російському телебаченні обганяє будь-яку іншу, включно з сирійською та американською.

Багато політтехнологів із Росії приїхали ще влітку в Україну й активно працюють на прокремлівських кандидатів. Наша держава завжди була територією випробування новітніх російських політичних технологій. Мета у РФ стара й до оскомини відома: зупинити демократизацію України, нашу євроатлантичну інтеграцію і повернути нашу державу в зону російських сфер впливу. Проте якщо Кремль прямо заявить, кого хоче бачити наступним президентом України, то цей кандидат точно ніколи не стане президентом. Але Москва неодноразово заявляла, що точно не хоче, щоб президентом і надалі був Петро Порошенко. Цікаво, що одних кандидатів кремлівське телебачення не втомлюється поливати брудом, а інших, цілком прохідних, не помічає... За цим принципом можна легко визначити фаворитів і ворогів Кремля.

Тому Москва вже давно веде приховані операції інформаційного, політичного, дипломатичного, економічного та військового впливу на перебіг і результат президентських виборів в Україні. Методи впливу традиційні: інформаційна експансія, кіберпровокації, пропаганда в стилі комуністичних часів, масові фейки, «замінування» виборчих дільниць, інформаційна дезорієнтація широких верств населення, загострення соціально-політичної ситуації, найрізноманітніші провокації, просування проросійських кандидатів. У кожного п’ятого кандидата в президенти України в передвиборчій програмі немає жодного слова про повернення анексованого Криму та окупованої частини Донбасу, і це викликає певні підозри стосовно російського впливу і залежності кандидатів. Серед найпоширеніших російських фейків та маніпуляцій є ніби «мільйони» незареєстрованих «мертвих душ» у Державному реєстрі виборців, фальсифікація результатів соціологічних опитувань. А в умовах прихованої російської власності на українські медіа зробити масоване втручання у перебіг і результат президентських виборів не так уже й важко. Інформаційне втручання відбувається шляхом активізації проросійських видань та операторів інтересів Кремля в Україні, проросійських політичних партій, дискредитації антикремлівських політиків, цілодобової роботи армій ботів.

Тому українським громадянам вкрай важливо завжди розуміти, які саме ЗМІ подають їм інформацію, чиї вони, аналізувати і критично сприймати всю передвиборчу агітацію. Для Кремля будь-який патріотично налаштований президент буде вкрай небажаним, адже в такому разі подальші демократичні зміни та реформи пришвидшаться, і нарешті з’являться очікувані результати. За таких умов РФ буде вкрай важко продовжувати антиукраїнську пропаганду, і тому на президентські вибори-2019 викидаються величезні інформаційні та матеріальні ресурси. І Москві не досить провести на президентських виборах, а згодом і на парламентських підконтрольну проросійську владу — Росії потрібна не якась частина України (Донбас, Крим, «Новороссия» чи щось ще), а вся Україна, без якої наш північний сусід не уявляє свого існування, а державу Україну сприймає винятково як адміністративне непорозуміння, підступні дії західного світу, який буцімто спить і бачить, як розколоти монолітний «русский мир» східних слов’ян. Але через п’ять років після Революції Гідності та війни на сході в Кремлі розуміють, що демонстративно проросійська партія на кшталт колишньої ПР сьогодні вже не пройде. І Росії вигідно, коли у Верховній Раді буде багато дрібних за розміром фракцій, які постійно ворогуватимуть, не зможуть домовлятися й створити коаліцію. Таким чином парламент буде недієздатним, і тоді вже не матиме великого значення, хто буде президентом. Тобто Кремлю парламентські осінні вибори є не менш цікавими. Проросійський президент, щоб підсилити власні позиції, буде створювати в парламенті власну потужну фракцію, а отже, буде залежним від Кремля. Звичайно, до парламентських виборів Кремль гальмуватиме всіма силами припинення війни на Донбасі. Лише після розкладу політичних сил у ВРУ Кремль може піти на певні поступки, щоб вийти з-під економічних санкцій.

«ПОТРІБНО ПІДВИЩУВАТИ РІВЕНЬ ОБІЗНАНОСТІ НАШИХ ГРОМАДЯН ЩОДО ПОЛІТИЧНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ПИТАНЬ»

Сергій БОНДАРЕНКО, політолог, доцент кафедри політології та державного управління ДонНУ імені Василя Стуса (Вінниця):

— Російська Федерація продовжує розглядати Україну як зону своїх інтересів та впливів. Тому все, що у нас відбувається, цікавить політичне керівництво РФ і не тільки. Адже чим більше в Україні буде присутній російський фактор, тим легше їм контролювати ситуацію в нашій державі. Сказати напевно, яка кількість політичних чи громадських організацій мають проросійські настрої в Україні, я не можу, але вони 100% є. І ми це можемо відстежити як за меседжами, які запускаються з боку політиків, так і за їхніми контактами до й під час війни.

Очевидні впливи залишаються і в інформаційному просторі. Незважаючи на те, що Україна зробила багато важливих кроків щодо обмеження доступу російського продукту, зокрема масово-інформаційного (серіалів, поп-музики, художній фільмів тощо), але закрити шлюзи остаточно не вдалося. Доступ залишається через соціальні мережі, через політиків, які лояльно ставляться до російського керівництва і продукують новини для українського інформаційного простору. Крім цього, за результатами різних досліджень, приблизно 5% наших співгромадян користуються російськими інформаційними ресурсами через супутники, он-лайн і використовують їх як основне джерело інформації. Тобто вони можуть транслювати і передавати основні меседжі, які «навішані» російською пропагандою в режимі «сарафанного радіо». Але якщо порівнювати з 2014 роком, то нинішній вплив не настільки масовий та потужний. Російська Федерація втратила багато позицій в інформаційному просторі. Скоротити його до нуля не реально. Тому треба навчитися жити з цим, але правильно реагувати, вчасно і правильно протистояти, причому на всіх фронтах.

Тактику виснажування, психологічного і ресурсного натиску, залякування, стягування та формування нових ударних груп на кордоні з Україною — можна розглядати як воєнний вплив на нашу державу та її керівництво. Таким чином агресор намагається примусити владу йти на поступки, і цей «шантаж» російської бойової машини лише посилюватиметься. Гадаю, після президентських виборів на лінії розмежування буде загострення ситуації, можливо, провокації виникатимуть на кордоні з Кримом. Сценаріїв може бути багато, адже Росія намагатиметься дискредитувати нового главу держави, Збройні сили України, інститути влади і взагалі ідею нашої державності, всіляко провокуватиме напруження серед населення, залучатиме наших політиків, які стоять на проросійських позиціях, — все це робитиметься для того, щоб сформувати громадську думку та підтримку для політичних партій, які вже готуються до парламентських виборів. Завдання Росії — створити коридор для того, щоб до Верховної Ради увійшли лояльні до неї та її політки українські партії, і для цього застосовуватимуться всі можливі методи.

Щоб спрацювати на випередження чи хоча б запобігти цьому, потрібно, по-перше, зміцнювати державні інституції, вони наразі слабкі і не спрацьовують у потрібний момент. Варто повністю перебудувати систему державного управління, відходити від практики прив’язки політичних сил щодо розподілу портфелів, а формувати інституції, які працюватимуть незалежно від будь-якої політичної сили — так, як це діє в розвинутих країнах Європи чи США. Тобто незважаючи на зміну влади чи партій, які приходять до парламенту, механізми та інститути держави мають працюють безперебійно.

По-друге, нам потрібно підвищувати рівень обізнаності наших громадян щодо політичних та інформаційних питань. На щастя, питанню медіаграмотності почали приділяти більше уваги й активно просувати його у школи, виші, державні установи. Але потрібно підвищувати ще й рівень обізнаності щодо політичних процесів, щоб було менше маніпуляцій. Що більше люди будуть обізнані, то важче ними маніпулювати. По-третє, Україні потрібно сформувати новий суспільний договір, тобто нашому суспільству, а надто тим, хто впливає на процеси безпосередньо, потрібно домовитися й випрацювати нові правила гри, за якими буде жити наше суспільство, сформувати спільні інтереси, які влаштують більшість населення. Якщо залишатися з наявними на сьогодні, коли державу розривають на шматки, користуючись вузькими корпоративними інтересами, говорити про світле майбутнє нашої держави не доводиться.