Хто має право судити українських армійців?

Майже непоміченою в Україні стала заява групи американських експертів і колишніх військовиків, опублікована 11 січня на сайті Атлантичної ради. А тим часом заява ця посутньо важливіша від вихилясів «кульгавої качки» Трампа, бо йдеться у ній про речі, від яких напряму залежить як безпека України, так і її підтримка Заходом.

Отже: експосли США в Україні Джон Гербст, Вільям Тейлор, Роман Попадюк і Стівен Пайфер, експерти Стівен Бланк, Мелінда Гарінг, Ґлен Говард, Філіп Карбер, Роберт Макконел, ексдипломати Дональд Йенсен і Віктор Рад, генерали у відставці Філіп Брідлав, Веслі Кларк і Бен Ходжіс, Александер Вершбоу — колишній заступник генсека НАТО та експосол США у Росії підписали документ, у якому йдеться про «цивільну криміналізацію рішень військових командирів і її вплив на безпеку України та підтримку Заходу». Конкретна прив’язка заяви — до судового рішення щодо справи зі збиттям бойовиками Іл-76 в аеропорту Луганська на початку агресії Росії на Донбасі. За словами підписантів, судове переслідування генерала Назарова, на якого суд поклав провину за загибель літака, його екіпажу та десантників, які були на борту, «не заохочує бойовий дух та ініціативу військових» у час війни. Таке розслідування та криміналізація рішень бойового командувача — це «те, з чого може тішитися лише Росія». Україна не повинна карати військових командирів за ухвалення складних рішень в умовах великої невизначеності та за складних обставин, ідеться у зверненні.

Підписанти заяви пропонують, щоб офіс президента, парламент, Верховний суд і Рада національної безпеки й оборони розглянули це питання та переглянули його. І не просто переглянули одиночне судове рішення, а і принципово змінили судову практику з тим, щоб надалі суди над військовими посадовцями щодо рішень на полі бою здійснювалися включно військовими судами. Від цих рішень, підкреслюється в заяві, буде залежати реальність прямування України до НАТО. Не більше, не менше...

І наче на підтвердження актуальності викладених у листі проблем 12 січня у Донецькому апеляційному суді у Бахмуті розігралися драматичні події. Суд розглядав апеляцію на запобіжний захід Павлу Лановенку — командиру 37 окремого мотопіхотного батальйону. 4 грудня минулого року Лановенко був нагороджений орденом Данила Галицького. Крім того, він має декілька інших бойових нагород, воює з 2014 року. Наразі комбата підозрюють у перевищенні влади або службових повноважень стосовно свого підлеглого. Слідство, яке проводить ДБР, вважає, що Лановенко незадовго до Нового року побив бійця, і це призвело до тяжких наслідків. Цю інформацію на своїй сторінці у Facebook опублікувало Оперативне командування «Південь». Там же була інформація про те, що у бійця була «гостра інтоксикація невідомої речовини». Суд Краматорська обрав Лановенку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на гауптвахті 30 днів. А 12 січня цю судову ухвалу оскаржували в апеляційному суді Бахмуту.

Узяти комбата на поруки приїхав виконувач обов’язків Командувача ООС генерал-майор Віктор Ганущак; надійшли клопотання про взяття на поруки від офіцерів частини, де служить старший лейтенант Лановенко, від народних депутатів. Усе даремно — суд не змінив запобіжний захід. А тим часом, за твердженням прокуратури, в аналізах потерпілого слідів наркотиків чи ще якоїсь речовини, яка викликає інтоксикацію, тепер уже не виявилося.

Я не берусь вирішувати питання про те, в чому винен Павло Лановенко, і чи винен він узагалі. Проте чи можуть цивільні суди в зоні бойових дій, які, на думку багатьох експертів, реально підконтрольні проросійським силам, щось вирішувати у справах військовиків? І чому справою займається ДБР, яке вже здобуло не тільки в Україні, а й за її межами не найкращу репутацію? А на додачу — про це говорили ветерани бойових дій, які зібралися під залою суду, — з якогось дива чимало зрадників України пречудово почуваються, а у низки тих, хто все ж перебуває на лаві підсудних, відсутні запобіжні заходи? І якби ж то такого роду випадки були поодинокими...

Як на мене, Володимир Зеленський наразі грається з вогнем, але, здається, не розуміє цього. Як і багато чого іншого. Хоча, справедливості заради, слід згадати, що практику судових процесів над учасниками бойових дій, які проводяться на Донбасі (тобто судами, нерідко де-факто контрольованими «ЛДНР»), запровадив Петро Порошенко. Останній уперто не хотів визнавати сам факт наявності війни, не запроваджував (аж до кінця 2018 року) воєнний стан хоча б уздовж лінії фронту та у найближчому тилу, що змінило б багато які речі. А так... Конфіскував командир взводу цивільне авто, бо нічим було доправити поранених у шпиталь (особливо це було актуально у 2014—2015 роках) — і власник пише під диктовку «доброзичливців із тієї сторони» заяву, порушують кримінальну справу, і командир взводу йде під суд і за ґрати. Скрутили бійці добровольчого батальйону місцевого жителя, пійманого на передачі даних бойовикам, — усе, «викрадення людини»! І зараз: бойові дії тривають, хоч із відчутно меншою інтенсивністю, гинуть наші військовики, — а війни наче й немає, а якщо війни немає, то який воєнний стан? І взагалі, все добре: торік Зеленський своїм указом скасував дисциплінарні батальйони ЗСУ, нехай вояки відбувають покарання разом із цивільними зеками...

Отож — чи зростатиме внаслідок усього цього (і багато чого іншого) серед кадрових військовиків і ветеранів повага до персонажа, якого доля закинула на посаду Верховного головнокомандувача? Сумніваюсь. І з боку впливових кіл Заходу такої поваги не буде, якщо не буде адекватного ставлення до військовиків. Чи, може, комусь дуже подобається гратися з вогнем?