Фашисти-«антифашисти»...

Дещо до портрета сучасної Росії

Мерія Москви відмовила в погодженні традиційної ходи, приуроченої до роковин убивства журналістки «Новой газеты» Анастасії Бабурової та адвоката Станіслава Маркелова. Активісти «Комітету 19 січня» повідомили про це редакцію «Новой газеты». Про людське око влада послалася на обмеження, встановлені для запобігання поширенню коронавірусу, проте немає сумнівів, що якби йшлося про «патріотичний» захід, то влада дозволила б його. «Комітет 19 січня» з огляду на це заявив, що політичні репресії та вбивства в Росії набирають обертів. Нагадаємо, 19 січня 2009 року члени фашистської «Боевой организации русских националистов» (БОРН) Микита Тихонов та Євгенія Хасіс застрелили журналістку «Новой газеты» 25-річну Анастасію Бабурову і 34-річного адвоката Станіслава Маркелова, які методами гласності викривали діяльність російських фашистів. У публікації «Новой газеты» йдеться, що 2021 року до Хасіс може бути застосоване рішення про умовно-дострокове звільнення. А Тихонов 2014 року отримав ще 18 років до довічного терміну: він визнав свою провину, давши докладні показання про діяльність членів БОРН. На рахунку цієї організації ще вісім замовних вбивств: антифашисти Федір Філатов, Іван Хуторський та Ілля Джапарідзе, федеральний суддя Едуард Чувашов, чемпіон світу з тайського боксу Муслім Абдуллаєв, таксист Сос Хачикян, член угруповання «Чорні яструби» Расул Халілов та уродженець Таджикистану Салохіддін Азізов. Отже, заборонивши захід пам’яті борців з фашизмом, російська влада відкинула фіговий листок прикриття й відверто стала на бік фашистів.

КРЕМЛЬ ІДЕ ШЛЯХОМ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ

Порівняння політики Третього Рейху і політики Кремля не є оригінальним. Аналітики знаходять безліч паралелей у їхній ідеології, методах, напрямках та діяльності. Загальновизнаним твердженням є той факт, що Кремль іде шляхом Третього Рейху. Фюрер проголосив ідеологію «Німеччина понад усе», і Кремль поправками до конституції про статус росіян і російської мови, про верховенство національного законодавства над міжнародним та іншими зробив те ж саме. Гітлер 1938 року вчинив аншлюс Австрії, «захистив» судетських німців від Чехословаччини і здійснив анексію Судетської області, а Кремль 2014 року «захистив» кримських росіян від України й окупував Крим. У Сімферополі люди виходили на мітинги з плакатами «Не треба нас захищати!». Обидві оборудки Третього Рейху, як і Кремля в Криму, були прикриті «референдумами». Після цього Гітлер зруйнував європейську систему безпеки, яка утворилася після Першої світової війни, а Кремль зруйнував світову систему безпеки, яка склалася в результаті Другої світової війни та ухвалення Гельсінських угод 1975 року про непорушність кордонів у Європі, а також систему міжнародного права.

Однак ще далеко не всі політики в демократичній Європі ототожнюють цих двох персонажів. Багато хто применшує значення резолюції Європарламенту від вересня 2019 року про визнання відповідальності і засудження комунізму, нацизму і загалом тоталітарних режимів. Щоб уже повністю перейняти славу Третього Рейху і повністю відкрити очі європейським любителям Росії, Кремлю залишилось зробити вже не так багато — розв’язати «гарячу» війну, для чого в нього все готово: завершено переозброєння армії, у Крим завезено ядерну зброю, півострів перетворено на військову загрозу Чорноморському та Середземноморському регіонам, до лав війська стають дедалі більше потужних кораблів та літаків, які ширяють по всьому світу, розв’язані війни в Лівії та Сирії, групи впливу «м’якої сили» та диверсанти залишають «російський слід» у багатьох диверсіях, Росія веде кібервійну практично з усіма демократичними країнами Європи та Америки задля розвідки та впливу на вибори. Німеччина, а пізніше СРСР 1939 року напали на Польщу, Кремль того ж 2014 року напав на схід України. У Генштабі Росії лежить готовий план тотального вторгнення в Україну із Криму, з Азовського моря й зі сходу — на Чернігів та Харків і далі на Київ, а майбутні його виконавці вже провели відповідні навчання та тренування. Захоплення Судетів потрібно було Німеччині, щоб захопити всю Чехословаччину, захоплення Криму і Донбасу потрібне Кремлю, щоб захопити всю Україну. І Генеральний штаб Росії зараз мучить лише одна проблема — треба до часу «Ч» відволікати увагу міжнародного співтовариства від планів цієї агресії, а спосіб цього один — звинувачувати в агресивності та нацизмі потенційну жертву — Україну...

Крім інших, це завдання доручено реалізувати кримським колабораціоністам, які ще можуть сприйматися як «знавці України». І вони стараються...

ДИСКРЕДИТАЦІЯ РІШЕНЬ НЮРНБЕРЗЬКОГО ТРИБУНАЛУ

У Криму відбувся V Міжнародний науковий форум «Нюрнберзький процес: історія і сучасність». У форумі взяли участь юристи та історики із Москви, Новгорода, Єкатеринбурга та Криму. Відбувся круглий стіл «Без терміну давності», організатором якого виступив Університет прокуратури Росії. У виступах учасників було представлено цілком новий погляд Росії на витоки фашизму. Ректор університету прокуратури РФ професор Оксана Капінус уже у вітальному слові заявила, що саме в Нюрнберзі закладено фундамент міжнародного права, а Росія — головний хранитель цієї спадщини, що виражається, за її словами, не тільки у дбайливому зберіганні численних томів протоколів процесу, а й у протистоянні спробам Заходу сфальсифікувати історію. Хоч насправді в Росії ще до цього часу не опубліковані всі матеріали Нюрнберзького процесу.

Спікер кримського російського парламенту Владімір Константінов у формуванні націонал-соціалізму звинуватив Європу. «Відомо, як Європа загравала з Гітлером і всерйоз нацизму не опиралася, а його ідеї користувалися там масовою популярністю», — казав він. Європейцям хотілося б позбутися такого минулого, приховати від нащадків, заявив він, але при цьому вони намагаються принизити нас. Разом з тим він вважає Нюрнберг судом втрачених можливостей, оскільки відповідальності уникли, за його словами, мільйони катів та співучасників злочинів, у тому числі колабораціоністів, які опинилися під кінець війни в лавах переможців. Нюрнберзький процес проходив в умовах наростання протиріч між вчорашніми союзниками по Антигітлерівській коаліції, і «наші західні партнери» вже тоді не соромилися приберегти злочинців для своїх цілей», — казав спікер.

Він назвав Європу колискою націонал-соціалізму. Терпимість до нацизму не є новацією для політичної практики Європи, сказав Владімір Константінов. Вона цілком закономірно породила націонал-соціалізм, оскільки століттями наживалася на работоргівлі, відкрито проповідувала расову перевагу білої людини й, відкидаючи християнські цінності, підміняла їх культом надлюдини. Ми воювали не тільки з Німеччиною, констатує він, проти нас виступила вся Європа: «Нацизм заразніший, ніж коронавірус. Він зовсім не обмежується проживанням у своїй колисці — в Європі. Виявилося, нацизм не можна перемогти раз і назавжди. З ним треба боротися щодня. І це боротьба непримиренна. Ми зобов’язані в ній перемагати, як перемогли наші предки 75 років тому. Нам потрібна сильна, впливова, велика Росія. І кожен з нас на своєму місці повинен зробити все, щоб вона такою була».

Росія, здається, сьогодні повертається знову на круги своя. Звинувачуючи Європу у фашизмі, спікер, здається, не здогадується, що класики російської публіцистики спростували цю ідею ще задовго до нього, та й НКВД було гарним вчителем для гестапо, з яким у 1930-х роках широко співробітничало за договором про взаємодію. У тематичному дослідженні «Истоки и смысл русского коммунизма», яке в Росії довго було закритим для вільного доступу, російський публіцист Микола Бердяєв писав (мовою оригіналу): «Ленин — антигуманист, как и антидемократ. В этом он человек новой эпохи, эпохи не только коммунистических, но и фашистских переворотов. Ленинизм есть вождизм нового типа, он выдвигает вождя масс, наделенного диктаторской властью. Этому будут подражать Муссолини и Гитлер. Сталин будет законченным типом вождя-диктатора. Ленинизм не есть, конечно, фашизм, но сталинизм уже очень походит на фашизм» (стр. 102 — 103). И далі: «Сталин — государственник восточного, азиатского типа. Сталинизм, т.е. коммунизм периода строительства, перерождается незаметно в своеобразный русский фашизм. Ему присущи все особенности фашизма: тоталитарное государство, государственный капитализм, национализм, вождизм и, как базис, — милитаризованная молодежь. Ленин не был еще диктатором в современном смысле слова. Сталин уже вождь-диктатор в современном, фашистском смысле» (стр. 120).

Більш того, він розкриває головне протиріччя між Марксом і Леніним, який зробив фашизм можливим у принципі. Якщо Маркс передбачав процес зниження ролі й узагалі відмирання держави, то Ленін у праці «Держава і революція», власне, «повернув» марксизм у бік посилення ролі держави — він фактично створив диктатуру держави, яка і стала над суспільством, а це було можливо лише в разі насильницького придушення громадської думки і взагалі всіх інтересів суспільства, тобто за допомогою фашизму.

Росія сьогодні, висуваючи в конституції державу на перше місце, знову повторює той же шлях кремлівської диктатури, яка підкоряє собі всі сторони життя народу.

«ФАШИСТИ МАЙБУТНЬОГО БУДУТЬ НАЗИВАТИ СЕБЕ АНТИФАШИСТАМИ»...

Цей вислів одні приписують Вінстону Черчіллю, другі — італійському письменникові Іньяціо Сілоне, треті — одному із американських політиків. Та хай би хто відкрив цю закономірність, вона виправдовується в Криму. Щоб відвернути увагу світової громадськості від власних порушень міжнародного права, і російська, і кримська влада звинувачує Україну в фашизмі. Ті, на кому шапка горить, кричать: «Хапай злодія!».

Днями російський глава Криму Сергій Аксьонов заявив, що «бандерівщина — смертельна зараза, яка губить Україну. Саме спроби Києва будувати свою державність на ідеях відморожених нацистів і привели до краху цієї самої державності. Крим не хотів, не міг і не став залишатися в складі бандерівської і русофобської України. Донбас зі зброєю в руках відстояв своє право бути частиною Російського світу. Неминуче підуть й інші, як мінімум південно-східні області. Здорові люди не можуть жити в зачумленому бараку, бо це небезпечно для життя. І саме офіційний Київ продовжує робити все можливе, щоб процес розпаду української державності тривав і був незворотним. Щоб бандерівські марші сприймалися на Україні й за кордоном як уособлення суті державної політики...» Аксьонов додав, що «український нацизм став інструментом не лише руйнування країни, а й повного підпорядкування України зовнішнім гравцям». Аксьонов не став приховувати справжню мету Росії і зробив висновок, що «тільки будучи частиною Російського світу, Україна може бути по-справжньому вільною і незалежною. А бандерівщина рано чи пізно відправиться туди, де їй і місце — на смітник історії».

Це провідна лінія виправдання кримських колабораціоністів за злочини, які вона вчиняє в Криму з 2014 року: насильницьке зникнення людей, переслідування за думки та політичні позиції, фальшування кримінальних справ за релігійною і національною ознакою.

На вже згаданому круглому столі в Криму директор Інституту політичних досліджень Сергій Марков заявив, що на всіх міжнародних майданчиках слід показувати, що «у нас є політична воля протистояти відродженню фашизму і безперервній агресії Заходу проти Росії. Зокрема, вимагати від видавництв обов’язкового доповнення мемуарів Манштейна та інших німецьких генералів, які намагаються себе обілити й виправдати, документальними відомостями про їхні злочини».

Владімір Константінов часто повторює, що він бачив нацизм в Україні. І він так само за зраду власної держави виправдовується тим, що «до чого це призвело Україну, тепер бачать усі. 2014-го на антифашистській хвилі у нас почалася «Кримська весна». Хоча в лютому-березні 2014 року ніхто в Криму не говорив про «український нацизм», зате всі бачили, що російський спецназ захопив будинки Верховної Ради і Ради міністрів Криму,                — хто блокував українські військові частини, органи влади, підприємства, редакції, прес-центри, які до нацизму не мали жодного стосунку.

В есе «Вічний фашизм» італійський письменник та філософ Умберто Еко наводить список ознак фашизму. Це культ традиції, або по-російськи Крим як сакральна земля, — це відторгнення модернізму, сучасності, апелювання до історії, особливо до колишніх перемог, навіть не своїх. Це ксенофобія і расизм. Це войовничий шовінізм, одержимість теоріями змови, культивація почуття перебування в облозі, у ворожому оточенні. Життя трактується як безперервна війна, а пацифізм — як співпраця з ворогом. Культ героїзму і культ смерті. Презирство до слабких. Мачизм, сексизм. Образ ворога як когось дуже потужного, щоб послідовники відчували себе приниженими, і водночас досить слабкого, щоб його можна було здолати. Повсюдна зверхність держави, або етатизм. «Виборчий популізм»: індивідууми сприймаються не інакше як єдиний монолітний народ, чию волю висловлює верховний лідер. Неприйняття парламентаризму, практика його фальсифікації. Ні дати, ні взяти — портрет сьогоднішньої Росії, який культивується в Криму для позиціонування свого уявного «антифашизму».