Дорогою ціною...

Святкування мало б об'єднати країну, але...

Після святкування Дня незалежності, в українському суспільстві і політикуму розгорнулася дискусія і взаємні звинувачення прихильників і противників влади і опозиції. Перша провела урочистості на Софійській площі біля тисячолітнього собору Святої Софії, після чого відбувся концерт за участю відомих українських виконавців. Друга зібралася зі своїми прибічниками, зокрема паразитично влившись в ряди ветеранів і патріотів на Хрещатику, і пройшлася ходою до Майдану незалежності.

Обидві сторони використовують стратегії, які ними були обрані одразу після президентських виборів минулого року. Президент Володимир Зеленський у своїй промові говорив про мир і необхідність повернення кожного українця і наших територій — тоді і можна проводити парад у Києві, про боротьбу з коронавірусом, про важливість національної єдності, водночас наголосивши, що декому «не варто плутатися під ногами», бо «у вас було багато років, аби щось зробити»... Чинна влада давно намагається обходити гострі кути, уникаючи визначеності по різним питанням. Іноді це ще називають «ідеологією «какая раз ница».

Натомість опозиція у вигляді «Європейської солідарності» на чолі з п’ятим президентом Петром Порошенком намагається «приватизувати» нішу націонал-демократичної і націоналістичної опозиції. Про іншу так звану опозицію у вигляді проросійської ОПЗЖ не йдеться, бо вона здебільше повторює московські меседжі, хоча потрібно розуміти, що ця політична сила наразі має таку саму (навіть більшу) підтримку серед виборців, як і «Євросолідарність». Лідер останньої, тим часом, заявив, що «...парад буде! З вами, владо, чи без вас». 

По-суті, більшість політиків в Україні продовжують практику експлуатації настроїв, старих травм і низької обізнаності людей, докладаючи мінімальних зусиль аби спонукати суспільство до розвитку.

«Щороку святкування Дня Незалежності перетворюється в сумну констатацію втрачених надій і втрачених перспектив України, — пише у ФБ політолог Віктор Небоженко. — «Українського чуда» не відбулося, а спроби країни рвонути вперед у 2000-му, 2004-му, 2014-му виявилися фальстартом і лише погіршили наше становище. Але українське суспільство поступово змінюється на краще, особливо молодь. «Мерехтлива» українська ідентичність живе тільки в новому поколінні молоді та ветеранах війни. Але і цього вже не мало. Непомітно все змінюється, крім української влади, яка майстерно освоїла трюки з «переодяганням в повітрі» і накопичила величезний досвід маніпулювання країною. Уже багато років таку Україну не шкодує, ні Захід, ні Росія».

«У 2020 році офіційне святкування Дня Незалежності в Києві — естетики більше, ніж політики, а моралі ще менше, — додає експерт. — Ну, не любить президент України Зеленський, ні політики, ні реформи — це важка і невдячна робота. Зате йому добре вдаються масові шоу і хеппенінги. Цим вміло скористався колишній президент-олігарх Порошенко, який вже приватизував націонал-демократичний сектор української політики, а тепер підбирається до Руху ветеранів. ... Якщо Порошенко знайде спільну мову з Медведчуком і Аваковим, то у Зеленського залишиться мало шансів спокійно досидіти до кінця каденції, а в Україні знову з’явиться своя «Директорія».

Дійсно, є і позитивні сигнали у вигляді «зрощеного» за всі ці роки «третього сектору» в суспільстві — це молодь, волонтери, ветерани війни... Власне, вони себе проявили і під час багатотисячної ходи на Майдані незалежності. Про це, що дуже важливо, підкреслює у ФБ правник і волонтер Геннадій Друзенко: «Організаційний комітет Маршу, до якого входила низка ветеранських організацій, одразу заявив, що «захід проходитиме без залучення політичних партій». І це природньо. Бо День Незалежності єднає усіх ветеранів, які заплатили дорогу ціну, аби це слово стало перетворилось з конституційної декларації на трагічну реальність. Партії за означенням роз’єднують. Тому логічно, що умовою ветеранської ходи було відкласти на час партійні прапори і об’єднатись заради України. ... Здавалося б все максимально зрозуміло. Будь-які політичні сили мали безліч інших локацій, де вони могли зібрати своїх симпатиків та провести акцію із партійним забарвленням. Але Петро Олексійович не був би собою, якщо б не спробував використати чужий захід в особистих цілях. ...На якомусь етапі «колона ЄС», наплювавши на підкреслену позапартійність Маршу захисників вітчизни та зазделегідь затверджений регламент, стала в кінець величного маршу ветеранів. А коли, як і було передбачено планом заходу, десятки тисяч захисників вітчизни дійшли до Майдану Незалежності, «коробка» ЄС рушила далі в бік Європейської площі, використавши вщент заповнений ветеранами Майдан як масовку для фотографій Порошенка на чолі «багатотисячної колони ветеранів». Ба більше, попереду прихильники Петра Олексійовича несли банер з одним з офіційних гасел партії ЄС: «З незалежністю не жартують», який наразі розвішаний у партійних кольорах по всій Україні...».

«Газета «День» ще в 1999 році написала про те, що потрібно займатися суспільством, — розповідає головна редакторка видання Лариса Івшина. — Всі ці роки ми докладали і докладаємо великих зусиль — проводимо історичний лікбез (випустили біля 50 книг), реалізовуємо, окрім самої газети, різні інші проєкти (Фотовиставка, Літня школа журналістики, Премія імені Джеймса Мейса...), аби підняти загальний рівень суспільства. Або, наприклад, скільки разів ми писали про те, що неприпустимо проводити усілякі розважальні заходи з відповідними генделиками біля величної святині Софії Київської. Влада, зокрема попередня, все це ігнорувала. Тепер — обурюється і звинувачує Зеленського в усіх гріхах... А ЗМІ — хіба протягом попередніх років ми мали превалюючий якісний журналістський контент? Ні, не було і немає цього. Лише одиниці. Так само як і мало хто у владі займався культурою — чи побудовані нові театри, філармонії..?». 

Ось задача для нинішніх і майбутніх політиків, без належної гуманітарної політики побудувати розвинену націю і сильну країну неможливо.