Державі потрібен стержень

Нашу країну постійно намагаються розтинати на частини: то по Дніпру, то за мовою або вірою

У нинішніх складних умовах, у яких перебуває наша країна (російська агресія, економічна регресія, відтік населення...), дуже важливими є свіжі й альтернативні  підходи та пропозиції мислячих людей про те, в якому напрямку належить розвиватися Україні. У цьому контексті пропонуємо вашій увазі актуальні та своєчасні думки українського політика і громадського діяча, лідера партії «Сила права» Андрія СЕНЧЕНКА (опубліковано на сайті obozrevatel.com).


Для розділення, а точніше розвалу, України російська імперія, що вмирає, використовує весь свій арсенал: військову окупацію і газовий шантаж, агресивну дипломатію і підривні операції спецслужб, інформаційно-психологічний тиск через підконтрольні «українські» ЗМІ та спроби «легітимного» захоплення влади п’ятою колоною в українській політиці. З початком російської агресії додалися спроби розколу суспільства на партії «війни» і «миру», на патріотів і обивателів.

Ці теми взяли собі на озброєння не лише відверті вороги української незалежності, що діють усередині країни та за її межами, але і сповна «патріотичні» партії та лідери, що нездатні запропонувати суспільству реальну програму розвитку й ідею, яка об’єднує.

Усілякі українські політики часто експлуатують позитивні образи інших країн: упевненого в собі Ізраїлю, що живе та розвивається в умовах багаторічної військової і терористичної загрози, ситої Швейцарії, яка не воює вже декілька століть, і багато інших.

При цьому не всі розуміють, що стійкість і конкурентоспроможність цих країн ґрунтується не на курортах Мертвого моря чи банківській системі з двохсотрічною історією, а на специфічній соціальній організації суспільства, в основі якої лежить культ захисника країни. Цей культ має різні прояви, але саме він об’єднує і цементує суспільство в таких країнах.

Якось стоячи на пероні залізничного вокзалу в швейцарському Цюріху, я побачив велику групу людей у військових обладунках. Виявилося, що це цивільні різного віку, яких укотре на декілька тижнів призвали на військову службу. Показним же було те, що всі вони безкоштовно сідали в дуже дорогий вагон першого класу. Так держава засвідчує ставлення до своїх захисників, покликаних, за нашими мірками, всього лише на «збори».

У випещеній Женеві, де особисте зазвичай не виставляють на люди, нерідко можна побачити військову форму, вивішену на балконі «для просушування». Так люди з гордістю демонструють, що захисник країни - чоловік або син - повернувся з військової служби.

В Ізраїлі саме служба в армії відкриває молоді всі двері в політику, на державну службу або в бізнес.

Загальна атмосфера та причетність кожного до захисту своєї країни формують той стержень, якого бракує нам, Україні. Таким стержнем повинна стати справжня національна еліта. Але зародитися вона може лише в армії, а не на тусовках у нічних клубах. Не гроші чи зв’язки батьків, а служба в армії повинна відкривати соціальні ліфти для молоді.

Для цього, по-перше, необхідно на законодавчому рівні закріпити виняткове право на службу та роботу в правоохоронних органах, судовій системі та на державній службі для тих, хто пройшов військову службу в Збройних Силах України.

По-друге, окрім основного контракту на службу в армії, ввести попередній стоденний контракт. Кожен хлопець або дівчина повинні отримати право та можливість добровільно пройти інтенсивну підготовку в межах військової служби за попереднім контрактом. Така служба повинна стати ключем до подальшої кар’єри в армії та «на цивілці».

За аналогією з Ізраїлем необхідно зробити армію кузнею стартапів. Створити умови для залучення молоді під час служби та після її завершення до створення нової військової техніки, озброєння, систем управління та зв’язку на користь збройних сил, а також узаконити право на здобування освіти коштом держави для тих, хто служить армії або відслужив. Це допоможе зародитися новій бізнес-еліті з іншим ставленням до своєї країни.

Але все перераховане без істотних зрушень у реформуванні збройних сил і зміни ставлення держави до своїх захисників, нічого не дасть. І безкінечні ідеї про патріотизм і повагу до армії, які треба прищеплювати з шкільної парти, швидко згаснуть при зіткненні з реальністю.

Перейшовши на переважно контрактний принцип комплектування, наша армія ні на крок не наблизилася до того, щоб стати по-справжньому професійною. Цьому заважає відсутність необхідної мотивації для військової служби та для її продовження.

Ті, хто рапортують про небувалий приплив тих, що бажають підписати контракт на військову службу, умовчують, що це обумовлено закриттям кордонів і зменшенням кількості робочих місць у цивільному секторі через пандемію. Як тільки обставини зміняться, черга буде не в армію, а на заробітки до Польщі. І жодні загороджувальні загони зі співробітників військкоматів не допоможуть.

Для того, щоб насправді стояла черга в армію, а не на вихід із неї, необхідно усунути чинники, що демотивують, і посилити мотивацію йти на військову службу.

Серед очевидних демотиваторів - потворна кадрова політика, заснована на клановості, кумівстві та корупції. Сьогодні жоден солдат не знає, як треба служити, щоб стати генералом. Зате на часі старий анекдот про те, що син майора не може стати генералом, тому що у генерала є свої діти. Хронічними хворобами залишилися системне ігнорування особистих прав військовиків свавільниками в погонах і система соціальних гарантій, яка не діє. За десятиріччя існування армії незалежної України кількість безквартирних військовиків практично не змінилася. Але замість того, щоб змінювати систему, проблему намагаються лікувати заклинаннями.

Сьогодні на столі у влади є все - нова кадрова стратегія і система контрактів для збройних сил, сучасна програма забезпечення житлом і багато  іншого, аж до програми інтенсивної підготовки в межах проходження служби за попереднім контрактом. Усе те, що повинне змінити навіть не армію, а країну. Залишилося виявити політичну волю.

Тим, хто скаже, що це сценарій мілітаризації країни, відповім - це програма її консолідації та виживання в умовах численних викликів і загроз. Без цього на карті світу місця для нас може не залишитися.