Чи вдасться вийти з пастки «Мінська»?

14 липня у Києві та Львові попрощалися із загиблим на фронті військовослужбовцем, відомим волонтером Тарасом Матвіївим, який загинув 10 липня неподалік Троїцького на Луганщині. Під час ворожого обстрілу він врятував двох своїх побратимів, допомігши їм дістатися в безпечне місце, однак сам загинув від розриву ворожої міни. Буквально напередодні прощання надійшла ще одна трагічна звістка: 13 липня в результаті обстрілів російськими окупаційними військами позицій Об’єднаних сил в районі Славного та в районі Зайцевого загинуло ще двоє українських воїнів. Біля Зайцевого сталася ситуація, яка взагалі переступає будь-які норми. Група військовослужбовців у білих касках і з відповідними розпізнавальними знаками після підтвердження режиму «тиша» висунулася за тілом загиблого українського солдата, що підірвався раніше на невідомому вибуховому пристрої. Не дивлячись на це, ворог підступно відкрив вогонь на поразку, в результаті чого загинув наш військовий медик, один військовослужбовець поранений, ще один отримав бойове травмування.

На жаль, ця сумна статистика триває вже більше шести років і поки їй немає кінця. Не дивлячись на відсутність активних бойових дій, які тривали в 2014-2015 рр., позиційне, окопне протистояння все одно постійне забирає життя українських  військових. От чому без вирішення 1-го пункту Мінських домовленостей рухатися далі по списку немає сенсу. Тим більше, Кремль зі своїми підконтрольними маріонетками, обстрілюючи українські позиції, тримає наших захисників в постійній напрузі, а під час дипломатичних переговорів і заяв вимагає виконання угод з боку України, яка начебто не дотримується взятих на себе зобов’язань.

Абсолютно єзуїтська і притаманна Москві політика, яку вона проводить по відношенню до України, та і інших своїх сусідів, хто насмілився рухатися в незалежному від Росії фарватері. Що робити із зухвалим агресором? Адже Мінські угоди 2014-2015 рр. давно застаріли, не кажучи про те, що із самого початку вони були невигідними для України (стаття «Дипломатичний «котел», «День», №34 за 27 лютого 2015 р.), окрім того, що дали можливість зупинити активний наступ російських військ на Донбасі. Більш того, згідно міжнародного права вони є нікчемними, бо підписувалися під тиском Москви. Росіяни двічі використали атаку своїх військ під час переговорів з Україною: спочатку в Іловайську (був підписаний «Мінськ-1»), потім в Дебальцеве («Мінськ-2»).

Стаття 52 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1986 року гласить: «Договір є нікчемним, якщо його укладання стало результатом погрози силою або її застосування у порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті Організації Об’єднаних Націй». Тобто в України є всі підстави для перегляду, або взагалі відмови від Мінських домовленостей. Але, на жаль, ситуація не залежить тільки від нас. Що з цього приводу думають в українській владі, якій Мінські угоди, по суті, дісталися у спадок?  

«Через низку причин умови Мінських угод більше не відображають реалій на сході України. Це найбільш очевидно в зв’язку з лінією зіткнення, яка була ретельно зафіксована в офіційних Мінських угодах. Лінія фронту, визначена на початку 2015 року, з тих пір застаріла в результаті подальшої російської окупації ще 1 800 квадратних миль української землі. Зрозуміло, що подібні аномалії позбавляють весь Мінський процес його логіки», — пише у своєму блозі для Atlantic Council віцепрем’єр-міністр України, перший заступник голови української делегації у Тристоронній контактній групі в Мінську Олексій Резніков.

Він наголошує, що протягом року Україна зробила значні зусилля для відновлення практичної складової Мінського процесу, включаючи все — від відводу військ до переформатування своєї делегації в ТКГ. Але попри ці заходи, наголошує Резніков, очікуваного прориву не сталося: «Наші російські колеги продовжують порушувати угоду про припинення вогню, що є найбільш фундаментальним моментом всього Мінського процесу».

Проте, наголошує віцепрем’єр, Україна все одно виступає за продовження зусиль в рамках Мінського процесу. «Щоб досягти якогось прогресу, ми розуміємо, що контакт необхідний. Проте, необхідність в переглянутій структурі також очевидна», — додає Резніков. Також він вважає, що Україні варто подумати про створення нових коаліцій і залучення нових союзників.

«Пошук нових моделей на різних міжнародних платформах повинен супроводжуватися розширенням двостороннього співробітництва між Україною та усіма країнами, які вкладають кошти у відновлення миру в Європі і його збереження для всього світу. ... Як нація, що перебуває на передовій у нинішній конфронтації, Україна є найбільш очевидним напрямком для стратегій стримування. У практичному плані це означає перегляд Мінського процесу й адаптацію рамок нинішнього діалогу з урахуванням геополітичних реалій», — наголошує Резніков.

Важливо, що після останньої зустрічі в Берліні на рівні політичних радників лідерів держав — учасниць нормандського формату, була сформована «консолідована позиція України, Франції та Німеччини» (за повідомленням Офісу Президента України), а «Росія взяла паузу для підготовки відповіді». Тим часом, в Москві вже відреагували на заяви пана Резнікова. За словами речника президента РФ Дмитра Пєскова, Росія готова до можливого виходу України з Мінських угод, і мовляв це «не сподобається ні Берліну, ні Парижу, ні Москві» (tass.ru). Хоча український віцепрем’єр-міністр якраз заявив не про вихід з угод, а про їхню модернізацію.  

Отже, наскільки реально все-таки переглянути угоди, враховуючи, наприклад, ідею повернення до Будапештських гарантій, або до умовного «будапештського формату» (про Крим забувати не треба в ніякому разі), до якого були б залучені американці та британці, про що раніше пан Резніков також писав? А також враховуючи такі фактори як президентські вибори в США (можливі зміни політичних розкладів) і цементування путінського режиму в Росії після внесення змін до Конституції?

«ЯКЩО РОСІЯ НЕОДНОРАЗОВО ПОРУШИЛА БУДАПЕШТСЬКІ ГАРАНТІЇ, ТО ЯКИМ ЧИНОМ МИ ЗБИРАЄМОСЯ ДО НИХ ПОВЕРНУТИСЯ?»

Костянтин ГРИЩЕНКО, екс-міністр закордонних справ:

— Те, що Мінські угоди не працюють, здається, очевидно всім. Питання в іншому: яким чином знайти шлях змінити основні параметри досягнутих за часів Порошенка домовленостей, щоб цей процес запрацював. На жаль, зрозумілої очевидної відповіді на це питання не прозвучало, ні у заяві віцепрем’єра, ні у пропозиціях, які періодично лунають з різних боків. Без згоди Росії або на зміну формату, або основних закріплених у Мінських домовленостях параметрів, реальний рух буде неможливим. Поки бачимо, що Москва не демонструє такої готовності. Тому: або треба, все-ж-таки, максимально йти у руслі Мінських угод, і в рамках імплементації намагатися зробити їх більш наближеними до того, що може бути виконано, або треба чекати на зміну загальної ситуації під впливом різноманітних соціально-економічних ускладнень, зокрема, й пандемії. На даний момент, принаймні мені, не очевидно, як можуть відбутися подібні зміни.

Приємно думати, що ми можемо легко жити у щасливому майбутньому за рахунок досягнення «красивих рішень». Однак, якщо Росія, по суті, неодноразово порушила Будапештські гарантії, то яким чином ми збираємося до них повернутися? Це нереалістична ідея. Для того, щоб повернутися до цих гарантій, треба, щоб один з основних підписантів, РФ, була на це згодна. Гарних ідей безліч, але вони мають базуватися не на фантазіях, а на доволі складних обставинах у яких ми залишаємося. Захід може бути готовий підтримати ініціативи, що дозволять зняти цю проблему з їхнього порядку денного, але вони, знову-таки, будуть виходити з того, наскільки пропозиції такого роду реалістичні, тобто підтримуватися Росією.

«ЯКЩО РОСІЯ Й ДАЛІ ВТРАЧАТИМЕ СВОЇ ПОЗИЦІЇ, ТО ЦІЛКОМ ВІРОГІДНО, ЩО ЇЙ ДОВЕДЕТЬСЯ ПОГОДЖУВАТИСЯ НА ПЕРЕГЛЯД УГОД»

Олег СААКЯН, політолог:

— Пан Рєзніков правий, бо Мінські домовленості не відображають сьогоднішніх реалій ні по суті, ні по формі. Формально, дати, які там розставлені вже не відповідають дійсності, те ж саме стосується прописаного кордону, який змістився, адже РФ у перші ж тижні після підписання Мінську його порушила, пам’ятаймо Дебальцеве. Стосовно суті домовленостей: за ці роки Росія постійно знищувала простір для реалізації й існуванні домовленостей, змінюючи ситуацію, проводячи форсовану інтеграцію окупованих територій в свій простір: була введена рублева зона на окупованих територіях, змінено освітні програми, захоплено українські підприємства, та ціла низка подібних рішень. Відповідно, подібні речі в Мінські угоди не включено, оскільки під час написання документу цих чинників ще не було, тож це потребує зміни. Очевидно, що через стільки років гарячої фази війни, актуальність безпекового компоненту набагато вища, ніж актуальність політичного, адже конфлікт заглибився, що треба враховувати.

Бачимо, що вже і канцлер Ангела Меркель, і міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас заявляли про таку вірогідність, тобто західні партнери також схиляються до того, що назріло питання певного перегляду «Мінська». Для РФ «Мінськ» не є перемогою і його реалізація не задовольняє усі їх забаганки, проте вони розуміють, що ситуація для них за цей час значно погіршилася, тому досягнути навіть таких домовленостей вони вже не зможуть. За ці роки Україна стала сильнішою, РФ слабшою, міжнародні позиції Росії змінилися, санкційний тиск збільшився. Тож якщо раніше підписання угод відбувалося на тлі потенційних військових поразок України, то сьогодні це відбуватиметься на тлі судових засідань по збитому літаку МН-17 та реформованої армії України, тому з боку Росії абсолютно зрозумілою є несхвальність перегляду Мінських угод.

Чи вдасться переглянути Мінські домовленості — відкрите питання. Оскільки три сторони мають між собою узгоджену позицію, а РФ відмовляється. Тому тут все залежатиме не стільки від переговорів в Мінську, скільки від домовленостей лідерів «норманської четвірки» та реального плину подій. Якщо Росія й далі втрачатиме свої позиції, то цілком вірогідно, що їй доведеться погоджуватися на перегляд, щоб зафіксувати певний рівень домовленостей, але якщо процес не буде значно змінюватися, Росія стоятиме на своєму і ми не побачимо перегляду Мінську.

Скоріш за все, фундаментом можливих майбутніх нових угод стануть нинішні Мінські домовленості. І процес виглядатиме як внесення змін і уточнень до існуючого пакету домовленостей. Оновлення питання з нуля, РФ, вірогідно, не допустить, а західні партнери у цьому питання не тиснутимуть.

Думаю, що найближчим часом США не матимуть прямого впливу на «Мінськ», оскільки вони глибоко зосереджені на своїх виборчих процесах, після цього буде ще період передачі влади, плюс, досі у США є ціла низка гострих проблем, які формуватимуть первинний порядок денний. Вірогідно, що США у разі перемоги Байдена будуть більш активно проявляти позицію на міжнародній арені і Україна тут зможе знайти підтримку, а у разі перемоги Трампа, скоріш за все, очікувати активних дій від Штатів не доводиться: українсько-американські відносини будуть окремо, російсько-американські — окремо. 

«САНКЦІЇ МАЮТЬ ТІЛЬКИ ПОСИЛЮВАТИСЯ ЗА КОЖНЕ ДОДАТКОВЕ ПОРУШЕННЯ РОСІЄЮ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА»

Олександр МОЦИК, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Сполучених Штатах Америки у 2010-2015-му роках,  представник України у підгрупі з політичних питань ТКГ у Мінську у 2016-2019 роках:

— Ідея про можливу зміну Мінських домовленостей має право на життя, проте якщо почати вести переговори на цю тему, то Росія використовуватиме таку пропозицію, як підставу, щоб говорити про ухилення України від виконання Мінських домовленостей та підриву Мінського процесу з нашого боку. Росія, звичайно, може погодитися на внесення змін до процесу, але тільки у тому випадку, якщо вони будуть у її інтересах, а значить підуть на шкоду нашим інтересам. Пропозиція ж нашої нинішньої переговорної команди, наскільки я розумію, полягає у тому, щоб внести ті зміни, які б логічно визначили послідовність виконання Мінських домовленостей. Спочатку мають йти питання безпеки: припинення вогню, чого Росія по сьогодні не робить, відведення важкої зброї від лінії розмежування, виведення всіх іноземних (читайте — російських) військ з території України, зокрема із роззброєнням незаконних збройних формувань. Я говорю про, так звані, два армійські корпуси на окупованій території Донбасу, які де-факто є регулярними формуваннями Збройних Сил РФ, що нині підпорядковуються 8 російській армії, яка базується у районі Ростову. Дуже важливо, щоб росіяни пішли з Донбасу, адже у зв’язку з окупацією частину Донбасу, міжнародне право порушується щосекунди: кожний перетин Росією україно-російського кордону — порушення суверенітету України, зокрема через гумконвої, які є засобом перевезення військової техніки та зброї в Україну. Тільки після врегулювання безпекового компоненту можна буде говорити про політичну частину, але, на жаль, Росія на такі кроки не піде.

Нині активно постає питання зустрічі у Будапештському форматі. Нагадаю, що Росія грубо порушила умови Будапештського меморандуму, відмовившись від своїх зобов’язань поважати суверенітет і територіальну цілісність України, а також заблокувала скликання учасників Будапештського формату. Починаючи з 2014 року і по сьогоднішній день, скликати засідання учасників формату не виходить саме через позицію Росії. Звичайно, треба продовжувати активно працювати зі Сполученими Штатами та Великобританією у цьому напрямку. Я не певен, що вийде, однак це стане ще одним доказом того, що Росія не лише незаконно анексувала Крим та окупувала частину Донбасу, але й абсолютно не бажає вести серйозні розмови щодо врегулювання ситуації та відновлення територіальної цілісності України, як у контексті Криму, так і Донбасу. Це підстава для того, щоб навіть не говорити про пом’якшення санкцій. Санкції мають тільки посилюватися за кожне додаткове порушення Росією міжнародного права, а також затягування виконання домовленостей. Росія має каратися додатковими санкціями, адже на сьогодні — це єдиний ефективний інструмент стримування її агресії. Економіка Росії зараз знаходиться у дуже скрутному становищі через кілька причин: по-перше, безперспективної моделі розвитку держави, особливо після обнуління термінів Путіна і внесення змін до Конституції, коли все базується на диктатурі, авторитаризмі та олігархічно-монополістичній системі, а також те, що впали ціни на енергоносії, а бюджет Росії більш ніж на половину складається з доходів від продажу нафти та газу, і, звісно, санкцій. Незважаючи на те, що Росія постійно говорить, що ігнорує санкції — це неправда. Подивіться, як ретельно та комплексно Росія працює на всіх напрямках, щоб їх зняти. Звісно, пандемія також додатково негативно вплинула на російську економіку, що знаходиться у постійній стагнації. Тож подальше підтримання режиму санкцій відчутно впливатиме на поведінку РФ.

Важливо розуміти, що нам потрібно постійно працювати разом з нашими західними партнерами: Німеччиною та Францією, як країнами-учасниками Нормандського формату, Європейським Союзом загалом, а також Сполученими Штатами Америки. Це потрібно з метою утримання спільної однакової позиції: має бути відновлена територіальна цілісність України, Крим та Донбас мають бути деокуповані та поверненні до території України, Росія має понести покарання за нормами міжнародного права, у формі санкцій та політичної ізоляції. Ніякої мови не може йти про відновлення Росії у будь-якій формі на зустрічах країн Великої Сімки, поки наші території не будуть повернуті. Сьогодні це дуже важливо, оскільки дії Росії сильно підривають Статут ООН, а також Гельсінський заключний акт, стосовно принципів незастосування сили, поваги до суверенітету, а також невтручання у внутрішні справи держави. Потрібно працювати над тим, щоб і надалі залишався сильним тандем США-ЄС у контексті допомоги Україні, бо роль лідера у ньому з початку і по сьогодні виконують Сполучені Штати, тому маємо співпрацювати з ними далі, аби вони продовжували лідерство. У США велику роль відіграє саме Президент та його адміністрація, але також і Конгрес. Дуже добре, що у Конгресі ми маємо підтримку обох партій. Я добре знаю настрої американського законодавчого органу: абсолютна переважна більшість республіканців та демократів мають майже повний консенсус щодо необхідності підтримки України та стримування російської агресії. Наша держава має підтримувати та заохочувати позицію, коли б надалі трималася міцна євроатлантична солідарність у процесі підтримки України, лідерські позиці Штатів, і, що важливо, єдність всередині ЄС.

Нашим нагальним пріоритетом має стати співпраця з Вашингтоном у військовій сфері. І слід дуже серйозно поставитися до загрози півдню України у зв’язку з запланованим на вересень військовими маневрами Москви у Кавказько-чорноморському регіоні.