«Це їхня психологічна проблема»

Німецьке суспільство не підтримує санкцій щодо Росії через Крим, бо вважає окупацію історично виправданою, — журналістка Die Zeit

Кореспондентка газети Die Zeit у Москві Аліс БОТА вважає, що історична ностальгія німців за Росією впливає на політику Німеччини щодо тимчасово окупованого Криму.

Таку думку вона висловила під час онлайн-презентації німецькомовного перекладу книжки впливової в експертних колах української журналістки-міжнародниці Наталі ГУМЕНЮК «Загублений острів».

Німецька журналістка розповіла, як три тижні тому вона написала статтю до першої шпальти своєї газети — на тему санкцій, які ЄС запровадив у зв’язку з отруєнням російського опозиціонера Олексія Навального. У ній Бота розвиває дискусію про те, чому ці санкції є виправданими і чому вони дієві.

«В одному місці я згадала, що Росія окупувала Крим, і це спровокувало велику кількість читацьких листів до редакції. Досі, через більш ніж шість років, словосполучення «анексія Криму» в німецької громадськості викликає роздратування. Деякі читачі були відверто обурені, деякі висловили незадоволений подив з приводу формулювання в реченні. Відтак у 99% листів читачі пишуть про відносини з Росією, а не про Крим», — розмірковує Аліс Бота.

«Коли я спілкуюся з людьми й відповідаю на листи, то часом — це складно. Мені кажуть про референдум як волевиявлення народу на півострові. Я пояснюю, що була тоді в Криму й бачила людей в масках і зі зброєю, що навіть питання на тому «референдумі було сформульовано якимось дивним чином». Але мої слова ніби не доходять до людей. Часто наводять у відповідь якісь аргументи про історичні відносини Німеччини та Росії, а також про відповідальність за Другу світову війну. Тому санкції через Навального або Крим виглядають для них з огляду історичного минулого непереконливими», — додала вона.

Вона поділилася враженням, що сприйняття окупації Криму серед німецьких читачів, які їй пишуть, нагадує ситуацію, коли деякі люди заперечують реальність коронавірусу.

«Немає значення, скільки аргументів було наведено. Пояснюй не пояснюй, все одно не переконаєш», — прокоментувала вона.

Водночас Аліс Бота пояснила, чому німецькі ЗМІ наразі приділяють мало уваги кримським питанням:

«Неможливо постійно привертати увагу німецьких медіа до кримських тем. Підсилення уваги відбувається, коли виникають кризи. З погляду закордонних ЗМІ Крим є територією, на якій нічого не відбувається, тому редакції не відряджають своїх кореспондентів на річницю так званого референдуму чи в разі арешту когось із кримських татар».

Утім, журналістка закликала проводити й надалі роз’яснювальну роботу, не втрачати терпіння і не вдаватися до риторики прихильників окупації Криму.

Доктор філософії і старший експерт Українського інституту майбутнього в Києві Андреас УМЛАНД погодився з існуванням закостенілих міфів у німецькому суспільстві, які неможливо спростувати раціональними аргументами: «Дуже часто й сьогодні стверджують, що Крим є російським. Лише 32 роки він належав до складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, а перед тим було Кримське ханство, яке було більшим за сам Крим, адже виходило на материкову Україну. Цей сьогоднішній дискурс не має нічого спільного з реальністю, в якій ми живемо. Україна — у складній ситуації, тому що багато учасників дискусії не хочуть бачити реальність. Вони її заперечують. Це їхня психологічна проблема, коли вони постійно стверджують, що Крим належить до Росії», — додав він.

Наталя Гуменюк вважає, що Realpolitik Німеччини має ґрунтуватися виключно на міжнародному законодавстві:

«Емоції, дискусії про те, український чи не український півострів, історія — на все це годі сьогодні вже сподіватись. За сім років ці дискусії не показали особливої ефективності. Є міжнародне законодавство, згідно з яким не можна анексувати територію іншої держави, не можна порушувати права людини, заарештовувати без причини людей і позбавляти волі без доказів провини; не можна тримати в СІЗО мирних громадян, які не вчинили жодного злочину, хворих, людей старшого віку під час коронавірусної пандемії. На цьому має ґрунтуватися Realpolitik Німеччини».