МЕНЮ

Боротьба на підступах

Іван КАПСАМУН, «День»
18 листопада, 2019 - 18:48
Чи є повернення українських суден жестом «доброї волі» Москви перед «нормандською зустріччю»?

Росія повернула захоплені рік тому українські судна (два катери «Бердянськ» і «Нікополь» та буксир «Яни Капу»), захоплені рік тому в Чорному морі біля Керченської протоки. «Наразі українські буксири «Тітан», «Гайдамаки» та пошуково-рятувальне судно «Сапфір» разом із катерами та буксиром розпочали рух у напрямку материкової України», — йшлося у повідомленні на ФБ-сторінці  ВМС ЗСУ під час підготовки номера.

Моряків, нагадаємо, Росія повернула в результаті обміну з Україною у вересні цього року. Таким чином, Москва виконує рішення Трибуналу ООН з морського права. «Трибунал вважає за необхідне вимагати від Росії звільнити три затримані українські кораблі «Нікополь», «Бердянськ» та «Яни Капу», 24 затриманих моряків, та дозволити їм повернення в Україну», — йдеться в заяві від 25 травня 2019-го.

Проте як у випадку із моряками, так і тепер з кораблями, Кремль подає це як жест власної «доброї волі». Що абсолютно вписується в рамки агресивної політики РФ по відношенню до України і на міжнародній арені, починаючи з 2014 року (початку війни і окупації частини українських територій). У даному разі у МЗС РФ традиційно по-єзуїтські заявили, що ніколи не заперечували можливості повернення Україні захоплених біля Керченської протоки суден.

Позицію України з приводу ситуації роз’яснює заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль у себе на сторінці у ФБ:

«Поки «Нікополь», «Бердянськ» і «Яни Капу» прямують додому в Одесу, команда Міністерства закордонних справ прямує в Гаагу, де вже в четвер відбудуться перші слухання арбітражного трибуналу у справі щодо порушення імунітету трьох українських військово-морських суден та 24 членів їхніх екіпажів (Україна проти Російської Федерації) за Конвенцією ООН з морського права.

Наша боротьба за хлопців і кораблів почалася з самого моменту їх незаконного затримання.

Тривалий час всі наші політико-дипломатичні зусилля та зусилля наших партнерів із їхнього повернення додому були марними.

1 квітня 2018 року, згідно з вимогами Міжнародної конвенції ООН з морського права, ми повідомили Російську Федерацію про спір за Конвенцією ООН з морського права. Бо захоплення та утримування українських військово-морських кораблів та членів їхніх екіпажів є грубим порушенням Росією імунітетів військових кораблів, гарантованих нормами міжнародного звичаєвого і морського права.

Міжнародний трибунал з морського права 25 травня 2019 року на запит України зобов’язав Росію негайно повернути під контроль України «Нікополь», «Бердянськ» і «Яни Капу» на 24 члени їхніх екіпажів.

Проте Наказ Міжнародного трибуналу не був і не є самоціллю. Наша мета — встановлення порушення права, відновлення його і отримання належної компенсації.

Саме це і закладено в позові МЗС від 1 квітня 2019 року.

Хочу нагадати як відбувалися події у відомій справі «Арктік Санрайз» (Нідерланди проти Росії):

4 жовтня 2013 року — справа ініційована Нідерландами;

22 листопада 2013 року — наказ Міжнародного трибуналу з морського права про звільнення;

29 листопада 2013 року — Росія звільнила екіпаж;

6 червня 2014 року — Росія звільнила судно,

14 серпня 2015 року — рішення арбітражного трибуналу, яким визнано порушення Росією Конвенції ООН з морського права та зобов’язано сплатити компенсацію на користь королівства Нідерланди.

Ми також збираємося пройти цей шлях і довести всьому світу і арбітражному трибуналу, що прохід 25 листопада 2018 року був мирним і законним, а дії Російської Федерації, в тому числі щодо кримінального переслідування наших моряків, є порушенням норм міжнародного права».

Україна однозначно має рухатися згідно міжнародного правового поля, добиваючись в судах покарання Росії за її дії в даному конкретному випадку і в цілому за агресію проти нашої країни. Це — шлях правової боротьби з агресором. Проте є і інших напрямок — дипломатія на публічному і не публічному рівнях. Як у випадку з поверненням українців з російського полону, так і зараз у випадку з кораблями, це стало можливо завдяки контактам двох президентів (Володимир Зеленський і Володимир Путін спілкувалися декілька разів телефоном), а також переговорам, які з українського боку веде помічник президента України з міжнародних питань Андрій Єрмак. 

«Нас було двоє відповідальних: я — з боку України, Дмитро Козак — Росії, — розповідав після вересневого обміну Андрій Єрмак (lb.ua). — Ми відпрацювали досить складний місяць. ...Я мав можливість робити все, що потрібно. Спілкуватися, з ким треба, формувати команди. Але з президентом ми зустрічалися або спілкувалися по телефону кілька разів на добу, і вдень і вночі».

На рівні публічної дипломатії українська влада, разом з європейськими партнерами, домоглася зустрічі в рамках «норманського формату», яка попередньо запланована на 9 грудня в Парижі. Щоправда, спочатку довелося виконати виставлені Росією умови — погодитися на «формулу Штайнмаєра» та розведення сил і засобів на трьох ділянках лінії розмежування в Донбасі, що викликало невдоволення у частини українського суспільства. «Це дійсно так, підготовка триває і вже вступила у завершальну стадію», — заявив в понеділок прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, коментуючи саміт у «нормандському форматі» 9 грудня.

Чи є повернення українських суден жестом «доброї волі» Москви перед «нормандською зустріччю»? Так, якщо керуватися наступальною логікою агресора. Кремль нав’язує складну комбінацію, яка покликана переграти українців та європейців, адже, повернувши моряків і кораблі (насправді ж, повторимося, це є виконання наказу Трибуналу ООН), росіяни показують, що вони начебто готові йти на поступки і домовлятися. Тим самим, заманюючи українців у переговорний процес, під час якого Москва планує подальший «наступ». 

Насамперед, йдеться про нав’язані Мінські домовленості, які апріорі були для нас пасткою, потім це «формула Штайнмаєра» та розведення сил і засобів, а тепер Путін вже заявляє, що «сенс «формули Штайнмаєра» полягає в тому, що вона є просто інструментом ухвалення, імплементації закону про особливий статус (Донбасу. — Ред.) після проведення муніципальних виборів» (dw.com). Більш того, за словами президента РФ, якщо «Україна ухвалить інший закон про особливий статус Донбасу, який не буде узгоджений з «ЛНР» і «ДНР», то тоді все миттєво зайде у глухий кут». Однак і це не все. «В цілому щось, звичайно, робиться. Ось, розведення... Але там, ви розумієте, по всій лінії треба розводити», — додав Путін.

Тобто Росія постійно підвищує ставки, зокрема тривалий час затягуючи зустріч в «норманському форматі». Тепер, після погодження, їхня наступна тактична задача — дотискати Україну під час самих переговорів. Яким може бути стратегічний план? Близький до Кремля вчений-міжнародник Сергій Караганов нещодавно під час одного з пропагандистських телешоу на російському телебаченні заявив буквально наступне:

«Нашою метою є стабілізація ситуації навколо Донбасу, думаю високий ступінь автономії, принаймні, на доступну перспективу. З розумінням, що Донбас де-факто, значною мірою, буде російським, але де-юре, здебільшого, українським. Як мені здається, ми не повинні приєднувати Донбас до Росії, навіть якщо більшість жителів Донбасу цього хочуть. Я не думаю, що в даній ситуації був би вигідний кримський сценарій. А далі ми будемо дивитися, куди буде розвиватися Україна. І це вже наступне питання» («Право знать!», ТВЦ).

Плюс до цього, звичайно, Росія буде добиватися зняття міжнародних санкцій, як мінімум в частині Мінських домовленостей.

«На сьогоднішній момент альтернативи мінським угодам не готуються. Але якщо лідери прийдуть і скажуть — і ми до цього готові, — що цей пункт, очевидно, застарів, цей — нежиттєздатний, давайте його переформулюємо, так лідери іноді роблять, — коментує міністр закордонних справ Вадим Пристайко (rbc.ua). — ...Якщо у ході розмови лідерів буде досягнутий якийсь прорив, а ми хотіли б на це сподіватися, то оперативно буде підготовлений новий документ. Наприклад, всі чотири лідери прийдуть до того, що треба закінчувати з війною і є три–чотири кроки, які треба зробити. Це ідеальний сценарій, але зараз наші очікування засновані на мінімально можливому варіанті».

«У нас є папка з варіантом номер два, на випадок якщо варіант номер один не працює. У ній написано, що якщо мінський процес не реалізується, треба мати інший напрямок дій, — продовжує міністр. — Я вже багато разів говорив, що це може бути операція з підтримання миру. Мінським процесом вона взагалі не передбачена. І навіть коли її лідери обговорюють, виникає справедливе питання: так ми виходимо з мінських угод? Тобто я не сказав нічого «анти-мінського», навпаки, лідери давно вже обговорюють можливість змін, які передбачають можливість місії з підтримання миру. Якщо цей варіант не спрацьовує, наприклад, Росія блокує рішення Радбезу ООН і місія не з’являється, тоді, очевидно, дипломатична система дістає третій варіант. І у нас в запасі є ще кілька варіантів, які змальовувалися вже президенту в загальних рисах».

Судячи з усього, українська влада рухається маленькими тактичними кроками, «намацуючи» подальший напрямок. Заради об’єктивності слід визнати, що нинішня команда змушена діяти в рамках підписаних раніше Мінських угод, виконання яких повністю залежить від Росії (діє з позиції сили). У цій ситуації українській стороні, як мінімум, потрібна максимальна мобілізація усіх професіоналів, які у нас є. Потрібно мати різні варіанти реакцій і дій на випередження, якби не розвивалися події.