МЕНЮ

Альтернатива «турборежиму»

Іван КАПСАМУН, «День»
3 жовтня, 2019 - 18:21
Віктор ШИШКІН: «Не треба приймати купу додаткових законів і вносити зміни до Конституції. Потрібна якісна системна робота»

Другий місяць поспіль триває робота нової Верховної Ради, яку самі представники президентської «Слуги народу» (мають монобільшість у парламенті) називають «турборежимом». Якщо перерахувати деякі рішення, які були ухвалені лише в четвер, 3 жовтня, то це: за основу законопроект про внесення змін до закону «Про столицю України — місто-герой Київ»; за основу законопроект з поправками до Кодексу законів про працю, які передбачають значне скорочення штрафів для роботодавців за порушення трудового законодавства; в цілому закон про внесення змін до законодавчих актів України щодо захисту права власності; в цілому закон про концесії... Тобто кількістю ухвалених законодавчих рішень за досить короткий період часу нова влада вже точно може похвалитися, однак наскільки вони якісні — такими, що реально реформують суспільно-політичне життя країни, говорити поки зарано. Наразі існують як критики, так і прихильники дій ЗеКоманди. Ми звернулися до першого генерального прокурора України (1991—1993 рр.), народного депутата перших трьох скликань (1990—2002 рр.), судді Конституційного Суду (2006—2015 рр.) Віктора ШИШКІНА, аби він дав оцінку роботі чинного парламенту і окремих важливих рішень нової влади. 

«У РАДІ НЕ БУЛО СЕРЙОЗНОГО ОБГОВОРЕННЯ, ЗАУВАЖЕНЬ, ПРОПОЗИЦІЙ ВІД ДЕПУТАТІВ ПІД ЧАС УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ»

— Вікторе Івановичу, як вам «турборежим» нової влади, зокрема в роботі Верховної Ради? Чи все в рамках процедури і регламенту?

— Є старе народне прислів’я: «Поспіх потрібен при ловлі бліх і ще при чомусь...» Я би саме так схарактеризував їхнє так зване турбо. По-перше, чисельність актів мене ніколи не цікавила, мене завжди цікавила їхня якість. А якість — це не лише внутрішня характеристика, акти повинні бути в системі. Вони не мають суперечити один одному та вносити дисбаланс до правової системи. Тому з цієї точки зору позитиву я поки не бачу. Я не знаю, який зміст актів, що приймають народні депутати — допомагають вони чи руйнують сучасну правову систему. Чому? Тому що парламентарі їх майже не обговорювали. Одразу перше, друге, ще якесь там читання... Не було серйозного обговорення, зауважень, пропозицій народних депутатів. Так, у «Слуги народу» більшість, але виходить — «сила є, розуму не потрібно»? Таким тараном можна і в прірву впасти.

«ДОКУМЕНТИ ПЕРШИХ СКЛИКАНЬ ПАРЛАМЕНТУ БУЛИ НАБАГАТО ЯКІСНІШОГО ҐАТУНКУ»

— Якщо в цілому говорити про систему українського законодавства. У нас існує багато різних законодавчих актів, плюс Верховна Рада постійно приймає якість нові, або вносить зміни в старі документи. Чи потрібно нам стільки різних законів — можливо, наше законодавство потребує систематизації й оптимізації? З іншого боку, деякі кодекси у нас взагалі діють ще з радянських часів. Тобто маємо якусь «законодавчу кашу».

— Ви правильно сказали, що у нас «законодавча каша». Справа у тому, що якщо є якийсь закон — він виписаний відповідно до певної концепції. Якщо в закон вносять якісь зміни, які зовсім не узгоджуються з концептуальними поглядами, то це руйнація документа. Це те саме, якщо в чудову машину «БМВ» запхати двигун від «запорожця». Все це я називаю імітацією законотворчості, яка відбувається поза концептуальної системи права. Наприклад, у 2016 році внесли зміни до Конституції, потім поламали всі процесуальні кодекси, забуваючи про доктрину «наближеності правосуддя до людини». Візьмемо зміни, які стосувалися монополізації адвокатури, — це наближення правосуддя до людини, чи ні?! Або непомірні витрати, пов’язані з судовою діяльністю, тобто судовий збір, — це наближення правосуддя до людини чи ні?! А подавати докази, які повинні бути нотаріально оформлені? Щоб оформити доказ, потрібно від 800 до 1000 гривень. Якщо у вас буде 10 доказів — це 10000 гривень. От вам і зміни в закони. Ми свого часу, коли приймали закони у парламенті першого та другого скликань, спочатку ухвалювали постанову Верховної Ради про концепцію закону (це було певним дороговказом), а потім самі закони. Тому документи тих часів були набагато якіснішого ґатунку.

«СКАСУЙТЕ КОНСТИТУЦІЙНУ РЕФОРМУ ПЕРІОДУ ПОРОШЕНКА 2016 РОКУ І ОДНИМ МАХОМ ВИРІШИТЕ ВСІ ПИТАННЯ»

— Щоб унормовувати систему, потрібно приймати нові закони чи ліквідовувати існуючі?

— Я більше за ліквідацію існуючих. Мені сподобалася одна фраза когось із представників команди Зеленського: «Треба повернутися до законодавчої бази, що існувала до 2016 року». В даному разі йшлося про судочинство, і я з такою доктриною погоджуюся. Сьогодні не треба приймати купу додаткових законів і вносити зміни до Конституції. Потрібна системна робота, про яку я вже казав. У нас, дійсно, досі існує три радянських кодекси: житловий, трудовий та про адміністративні правопорушення. Через це всі дивляться на те ж адміністративне право з радянської точки зору. Хоча ми знаходимося на 29-му році незалежності України.

— З приводу адвокатської монополії. Президент пропонує забрати із Конституції норму, за якою лише адвокат може представляти інтереси людини в суді. Пропонується надати це право й іншим юристам чи представникам особи, у яких немає адвокатської ліцензії. Підтримуєте?

— Ідея правильна, але навіщо займатися дурницями і вносити нові зміни до Конституції. Просто скасуйте конституційну реформу періоду Порошенка 2016 року і одним махом вирішите всі питання. 

«ЧИ МОЖНА БУЛО ЗНЯТИ ДЕПУТАТСЬКУ НЕДОТОРКАННІСТЬ, НЕ ЗМІНЮЮЧИ КОНСТИТУЦІЮ?»

— Так, народні депутати внесли зміни до Конституції, прибравши з 80 статті положення про імунітет парламентарів. Тепер єдине, за що не несуть юридичної відповідальності депутати, — це за результати голосування та висловлювання у парламенті. Хоча і тут існує виняток — за образу чи наклеп відповідальність дійсно є. Зміни набудуть чинності з 1 січня 2020 року. Як ви оцінюєте зняття депутатської недоторканності, адже є різні думки?

— По-перше, я досі стою на позиції, що в умовах війни Конституція не має змінюватися, незалежно від того, введений воєнний стан чи ні, адже він існує об’єктивно. Тому всі зміни до Конституції за часів Порошенка чи Зеленського є антиконституційними. Тут вони послідовники.

Що стосується безпосередньо депутатської недоторканності. Про це говорили давно, але новій владі потрібно було пропіаритися. Я ставлю елементарне запитання: чи можна було зняти депутатську недоторканність, не змінюючи Конституцію? Так, і ми це рекомендували попередньому скликанню парламенту. Під час так званого міхомайдану ми принесли проект закону, зокрема Єгору Соболєву, де було написано, як це можна зробити, не руйнуючи Конституцію. Всі поаплодували, покивали головою, але так ніхто і не вніс цей законопроект до Верховної Ради.

— Який механізм він передбачав?

— У разі вчинення народними депутатами правопорушення, які мають ознаки кримінального злочину, з них знімається недоторканність. Формула є тією самою, що й для конкретного парламентаря, коли знімали недоторканність з окремих народних депутатів за часів Порошенка. Тобто за такою ж методологією пишеться і закон, далі в ньому йде перелік всіх депутатів парламенту в одній зі статей. Але цей закон стосувався лише того скликання парламенту, який мав його розглянути, майбутні народні депутати хай приймають рішення самостійно.

3 ЖОВТНЯ 2019-ГО. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

 

З приводу рішення, яке ухвалив чинний парламент. Я не є народним депутатом, але вважаю, що депутатська недоторканність на рівні функціональних обов’язків має бути. Це існує в усіх демократичних країнах. Нам же підсунули «кістку» із повним зняттям недоторканності — щоб обговорювали, дискутували, в той час, коли необхідно говорити про більш важливі теми (соціальні,економічні, війну тощо). Тобто знову крайнощі.

«У ПИТАННІ СКОРОЧЕННЯ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ ДО ТРЬОХСОТ ТРЕБА ДУМАТИ ПРО ПРАКТИЧНИЙ БІК, А НЕ ПРО ПІАР»

— Також народні депутати направили на експертизу до Конституційного Суду низку інших проектів законів, які передбачають зміни до Основного Закону. Зокрема, йдеться про скорочення кількості народних депутатів до 300 і закріплення пропорційної виборчої системи. Як ви оцінюєте ці можливі зміни?

— Добре, буде у нас 300 народних депутатів, як це вплине на якість роботи парламенту, а головне — що це дасть конкретній людині? Нічого. Більше того, це може погіршити ситуацію, адже головною функцією депутата є законотворчість, яка не може бути відірвана від народу. А для зв’язку з народом депутат має проводити зустрічі, приймати петиції, скарги, тобто бути на постійному контакті з людьми. Хочу нагадати, що Україна за територією є найбільшою європейською державою, якщо не брати до увагу азійські Московію та Туреччину. Уявіть, що на всю нашу територію є 300 депутатів. Як її всю об’їхати і не втратити контакт з населенням? Треба ж думати й про практичний бік, а не лише про піар.

Так само потрібно виходити і з кількості населення в країні. Коли я був народним депутатом на початку 1990-х, країна була поділена на 450 мажоритарних округів. Відповідно у мене було близько 180 — 190 тисяч людей на окрузі, й я ще міг всіх охопити, впоратися. Коли ж згодом зробили змішану систему, на моєму окрузі вже було 350 тисяч людей, відповідно все ускладнювалося. Навіть із пропорційною системою партія може закріпити своїх депутатів за якимось регіоном, територією, як це було під час 5-го та 6-го скликань Верховної Ради. Але все це при нинішній кількості народних депутатів, а коли буде 300? Це ж буде катастрофа. 

Із приводу виборчої системи, це суто політичне рішення, яке не має юридичного підґрунтя. У нас вже були і змішані, і чисто мажоритарна, і суто пропорційна виборчі системи. Як вони працювали, може оцінити кожен громадянин. Я не буду відстоювати жодної позиції, адже тут питання політичної волі. Єдине, що можу сказати, я більше підтримую колективну політичну відповідальність.

«ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТА ЗА ДИСЦИПЛІНАРНІ ПОРУШЕННЯ МАЄ БУТИ, АЛЕ ЦЕ НЕ КОНСТИТУЦІЙНА НОРМА»

— Планується внести зміни до Конституції, які стосуватимуться додаткових підстав дострокового припинення повноважень народного депутата України — встановлення судом факту неособистого голосування народним депутатом (голосування замість іншого депутата або надання можливості проголосувати замість нього іншому депутату; відсутність без поважних причин на третині пленарних засідань Ради чи засідань комітету, членом якого він є, протягом однієї чергової сесії). Наскільки це правильно, на вашу думку?

— Ця ідея не нова, її раніше презентувала у своєму «Новому курсі» Юлія Тимошенко. Тобто нічого нового команда Зеленського в даному разі не запропонувала. В наших умовах агресивно-байдикуватої поведінки депутатів це, може, й правильно. Але я не думаю, що це необхідно закріплювати конституційно, достатньо простого закону. Відповідальність депутата за дисциплінарні порушення — не конституційна норма, тому «запихати» її в Основний Закон — образа вищого закону і конституційного права. А взагалі, звичайно, депутат має відвідувати пленарні засідання, бо має елементарно ходити на роботу. Відхилення депутата від своєї роботи — це порушення трудової дисципліни, якщо вживати терміни Трудового кодексу. А отже, повинна бути відповідальність.

— Згідно з чинною Конституцією, право законодавчої ініціативи мають народні депутати, президент і Кабінет Міністрів. На думку Президента, право ініціювати законопроекти потрібно надати також народу, адже Конституція називає його «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади». Популізм чи правильна ідея?

— Популізм. Але я б хотів, щоб ця ініціатива запрацювала вже зараз. Хочу подивитися на роботу депутатів, коли впродовж одного кварталу надійде мільйони пропозицій від українських громадян (законодавчі ініціативи, петиції, звернення...). Мені цікаво, що вони тоді «заспівають»?..

«ДУМАЮ, 5 ТИС. ПРАЦІВНИКІВ ДЛЯ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ БУЛО Б ДОСТАТНЬО»

— Верховна Рада ухвалила закон, який передбачає реформу органів прокуратури. Закон, зокрема, пропонує замість чинної структури прокуратури побудувати, після проведення атестації прокурорів, нову структуру, що має включати Офіс генерального прокурора, обласні та окружні прокуратури. Також закон надає генеральному прокурору право ліквідовувати та реорганізовувати окружні та обласні прокуратури. Окрім того, ліквідуються військові прокуратури, але водночас встановлюються права генпрокурора у разі потреби утворювати спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу генпрокурора, обласних, окружних прокуратур. Закон також передбачає зменшення максимальної кількості працівників органів прокуратури з 15 тис до 10 тис осіб. Ви були першим генеральним прокурором України. Як вам така реформа?

— Що стосується перейменування. Ну, перейменували вони Адміністрацію Президента на Офіс Президента, від цього щось покращилося в державі? Як втручалися в діяльність органів виконавчої влади, до яких президент, за Конституцією, не має жодного відношення, так і втручаються. Хоч би як називали інституцію прокуратури, вона зобов’язана виконувати свої повноваження згідно з Конституцією. Поки я не бачу тут нічого революційного чи конструктивного. Єдина позитивна новина — скорочення чисельності працівників органів прокуратури. І то, лише з 15 тис. до 10 тис. осіб. На початку 1990-х у мене і в цілому в Генпрокуратури було в 20 — 30 разів більше повноважень, ніж є зараз. Так чому мені вистачало 7 тис. працівників із більшими повноваженнями, а їм потрібно 10 тис. із меншими повноваженнями? Думаю, 5 тис. сьогодні було б достатньо.

— Чи правильно ліквідовувати військову прокуратуру?

— У нас свого часу не було військової прокуратури — був відділ нагляду за військовою сферою. Згодом військову прокуратуру створили, потім встигли ліквідувати, а в 2014-му знову створити. Зараз знову ліквідовують. Чи правильно це? Я є прихильником ліквідації військових судів, але не зовсім — ліквідації військової прокуратури. Тим більше, коли у нас триває війна. Отже, військова прокуратура потрібна. Інше питання, що в попередні роки вона в тому числі займалася невійськовими злочинами, наприклад, корупцією — це неправильно. Військова прокуратура повинна займатися лише військовими справами.

— Взагалі, у нас за останні роки «розвелося» багато різноманітних структур: НАБУ, САП, ДБР. Наразі ГПУ перетворюється на Офіс генпрокурора. Наскільки чітко розмежовані їхні повноваження?

— На жаль, незважаючи на появу нових органів з боротьби із корупцією, вона як була, так і залишається. Треба не нові органи створювати, а визначити якість розшукових і слідчих підрозділів. Після внесених змін у законодавство там написано, що прокурор є «процесуальним керівником» пов’язаної зі слідством діяльності. Це говорить про те, що він все одно залишається начальником у слідчих діях.

«ЯКЩО НОВА ВЛАДА ЗАТЯГУВАТИМЕ ЗІ «СПРАВОЮ ҐОНГАДЗЕ — ПОДОЛЬСЬКОГО», ТОДІ ВОНА ТАКОЖ ПОВ’ЯЗАНА З КУЧМІЗМОМ»

— 16 вересня цього року виповнилося 19 років, як викрали і вбили журналіста Георгія Ґонґадзе. Пройшло багато часу, але юридичної крапки в частині замовників у цій справі досі немає. Ви є представником потерпілого Олексія Подольського в суді. Чому, на вашу думку, досі відсутня остаточна відповідь на це питання?

— Вирок у будь-якій справі має бути не лише законним із формальної точки зору, а й справедливим. Що таке справедливість у «справі Ґонґадзе — Подольського»? Безпосередні виконавці злочинів проти Ґонґадзе і Подольського засуджені, засуджений і організатор та головний виконавець — Олексій Пукач. Вирок щодо останнього набув законної сили, пройшовши стадію апеляції, але не касації, тому що є ще підбурювачі й замовники. Хто вони? Сам Пукач під час оголошення йому вироку в суді першої інстанції в січні 2013 р. на запитання судді Андрія Мельника, чи зрозумілий йому вирок, відповів: «Він буде зрозумілий тільки тоді, коли Кучма і Литвин будуть поряд зі мною».

Розслідування з приводу цієї заяви, як і того, чому дані слова Пукача взагалі зникли з матеріалів справи, не проведено досі, хоча на цьому неодноразово наполягала сторона потерпілого Подольського. Більше того, є «плівки Мельніченка» і, що важливо, свідчення самого Мельниченка, які також не беруться до уваги. Дійшли до того, що у справі в частині замовників, яка начебто розслідується в прокуратурі, у Подольського взагалі немає ніякого статусу. Тим часом у касаційній інстанції наразі вже Верховного Суду також тривають маніпуляції й фальсифікації, адже суддю Наталю Марчук незаконно усунули з процесу. Вони не мали права цього робити, адже, згідно із законом, у складі касаційної колегії має бути той суддя, який витребував справу і відкрив касаційне провадження.

Все це є ігноруванням права і відсутністю справедливості. Це те, з чого я починав. Справа в тому, що Кучма начебто і пішов з активної політичної арени, хоча вже другий президент використовує його «послуги» в Мінську, але кучмізм залишився. Кучмізм — це і Ющенко, і Янукович, і Порошенко, і якщо чинна влада далі затягуватиме із цією резонансною справою, то ми змушені будемо казати, що і нинішні «нові обличчя» пов’язані з кучмізмом одним ланцюжком.