МЕНЮ

«Якщо нас завтра розженуть – не факт, що прийдуть кращі»

Іван КАПСАМУН, «День»
13 лютого, 2020 - 19:18
Ольга ВАСИЛЕВСЬКА-СМАГЛЮК — про деградацію української політики, центри впливу та проблеми з контекстною журналістикою

Найбільша парламентська фракція «Слуга народу», яка вперше в українській незалежній історії одноосібно отримала абсолютну більшість у Верховній Раді, має досить різношерсту публіку. Схоже навіть сам президент і керівництво партії, йдучи на вибори із гаслом тільки «нові», не до кінця розуміли, скільки кадрових сюрпризів їх чекає під час реальної роботи. За ці пів року монобільшість фактично «не вилазить» з різних скандалів («зашквари», як вони їх самі називають), через заяви, дії, або набуття публічності досі невідомих широкому загалу негативних сторінок біографії тих чи інших «слуг народу». А все тому, що правильне гасло все таки мало б бути не «нові», а «кращі».     

Проте, звичайно, серед представників президентської фракції є достойні люди. Саме на них і потрібно робити «ставку». Про те, за якими критеріями підбиралися люди до монобільшості? Які групи впливу існують у фракції «Слуга народу»? Що собою взагалі представляє чинний парламент? А також: про що думають люди на місцях? Чи потрібно критикувати владу? Наскільки реальною є деолігархізація країни? Що означає заміна керівника Офісу Президента? Чи слід очікувати переформатування уряду та дострокових парламентських виборів? Про це та інше цікаве говоримо з народним депутатом від «Слуги народу», колишнім журналістом Ольгою ВАСИЛЕВСЬКОЮ-СМАГЛЮК.

«ДОСВІД, ЯКИЙ Я ОТРИМАЛА ЗА ЦІ ВІСІМ МІСЯЦІВ, ЗМІНИВ МОЮ СВІДОМІСТЬ»

— З моменту обрання вас народним депутатом пройшло достатньо часу, аби відчути новий статус. Звикли?

— Хіба можна звикнути до перманентного шторму? Це постійне джерело напруги, дискомфорту, комплексу провини через завищені очікування населення. Особливо, якщо ти депутат-мажоритарник і людина з совістю. Я дуже часто проводжу прийоми громадян і постійно доводиться чути: «ти маєш бути інвестиційною нянею», «нам немає до кого більше піти», «ми у безвиході, робіть щось»... Люди загнані злиднями і обманом влади. Але я рада, що є саме депутатом-мажоритарником, а не депутатом-списочником. Я відчуваю себе слугою народу в прямому сенсі. Проблеми людей сприймаю як свої особисті. Розумію, що їм немає до кого піти, де шукати справедливості, бо органи виконавчої влади, місцеві бюрократи — аморфні. Нам випав час працювати в умовах тотального розвалу системи влади. Окрім депутата, людині немає до кого звернутись. Та й не тільки людині, а й сільському голові, очільнику ОТГ.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

— Як ви сприймали проблеми людей раніше, коли були журналістом, і зараз, коли стали депутатом?

— Це кардинально різний погляд на світ. Я зрозуміла, що нічого не знала про життя людей на місцях, про те, якою вони уявляють собі владу... Коли я працювала журналістом, то більше опікувалася резонансними темами, які стосуються влади, політики, корупції.., а яке є життя поза Києвом — розуміла побіжно. У мене був брак знань про те, як влаштовано місцеве самоврядування, за якими законами воно функціонує, адже часто це не закони України, а закони феодалізму, кумівства, кругової поруки. Пліткам містечкової влади та їхнім інтригам міг би позаздрити Мадридський двір. Тому, звісно, досвід, якого я набула за ці вісім місяців, змінив мою свідомість. І тому зараз я, по-перше, думаю про те, щоб зламати кругову поруку, яка десятиліттями панувала на Печерських пагорбах та на окрузі. Хочу показати результат, який будуть згадувати. В другу чергу, я думаю про те, щоб не поїхати з глузду, не впасти в крайнощі, залишитись собою. Адже те, що я зараз спостерігаю серед народних депутатів, можна поділити на дві тенденції. Одні впадають в депресію: «що я тут роблю, скоріше б це все закінчилося, тому що я не можу дати людям те, чого вони очікують від мене», а інші вважають, що значок депутата — це корона, яка дає статус господаря на всій землі. Саме друга категорія і породжує — продаж собачок за комуналку, образи академіків і вчених, корупціоногенні переписки... Я інколи розмовляю з рядовими працівниками ВР, які відзначають дуже нахабну, принижуючу поведінку нових депутатів, особливо молодих.

«...ЦЕ НЕ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ, А КОНЦЕНТРАЦІЯ ВЛАДИ»

— Коли ви вирішили балотуватися до парламенту, не думали про нестачу знань, про те, що ви є «парашутистом» на мажоритарному окрузі, взагалі чи не занадто легке у нас сприйняття депутатства?

— Як журналіст з 15-річним досвідом роботи в парламенті та в розслідуваннях я не відчуваю себе чужою під куполом і на трибуні.

Звісно, це не адекватно, коли до влади приходять люди зовсім далекі від політики. Але це результат народного протесту. Народ так вирішив — треба все знести і новий світ побудувати. Бо старий не виправдав сподівань, часто-густо завищених. Думаю, наступна влада буде більш досвідченою. Якщо результат діяльності нашої не призведе до колапсу. Нас уже називають «ліквідаційною комісією». Немає стратегії, немає візії. Та, зрештою, і в попередників цього не було. Але ми — це чи не останній шанс. Народ напружено чекає...

Одна з головних моїх мотивацій балотуватися на виборах —  зламати кругову поруку «гречкосіїв» і мафії від влади. Я точно не спокушусь ні на що, тому на моєму окрузі в межах моєї компетенції не буде панібратства, кумівства і охочих до бюджетних коштів.

— Децентралізація і реформа місцевого самоврядування може вирішити ці питання?

— Якщо реформа буде відбуватися в той спосіб, як це записано в законі, то ні. Тому що це не децентралізація, а концентрація влади. Через те, що у префектів будуть майже необмежені повноваження, більше ніж у чинних губернаторів, децентралізація, деолігархизація та інші «де» не відбудуться. Треба розуміти, що навіть дуже успішні громади однаково потребують живлення з центрального бюджету, не кажучи про фінансово неспроможні громади. Ось наприклад, медицина. Відбувається переформатування лікарень, а деякі з них просто закриваються — у мене, наприклад, під загрозою закриття знаходяться Поліська та Іванківська лікарні.

Я, зокрема, приводила на округ директорів державних підприємств — у нас був головний податківець, головний поштовик... Ми робимо це для того, щоб керівники, які живуть у Києві, їдять у дорогих ресторанах та їздять на дорогих авто, побачили, як живуть люди на місцях — як вони їздять велосипедами, ходять пішки неосвітленими вулицями, як їм немає за що і навіть де купити ліки...

8 ГРУДНЯ 2019 РОКУ. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ЛЮДИ МАЮТЬ ЗРОЗУМІТИ, ЩО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — ЦЕ ТЯЖКА ПРАЦЯ, А НЕ ДЕПУТАТ ІЗ ШАШКОЮ НА МІТЛІ»

— Чи є це обов’язком народного депутата?

— Більшістю проблем люди мають займатися самостійно або гуртуючись. Наприклад, до мене в Іванківському районі підійшла жінка:

«Я багатодітна мама, і мені говорять, що для того, щоб отримати субсидію, мій чоловік має піти і взяти довідку.

«То хай піде і візьме цю довідку».

«Він зайнятий».

«То поїдьте самі».

«В мене дитина».

«Добре, давайте я з’їжджу і візьму вам ту довідку».

Тобто люди звертаються до мене з питань, які не входять до моїх повноважень. Днями я отримала телефонний дзвінок від священика, який не може заповнити в комп’ютері заявку на поїздку у Чорнобильську зону. Також до мене звертаються з проханням продати стару або купити нову корову. Я намагаюся пояснити людям, що вони самі мають продавати і купувати корови, гуртуватися навколо боротьби з корупційним очільником райради, взагалі самим робити певні дії там, де це можливо і потрібно. Це проблема нашого суспільства: люди думають, що депутати дармоїди, бо не допомагають їм продавати-купувати корову.

Люди, суспільство мають зрозуміти, що незалежність — це тяжка праця, а не чарівник на вертольоті чи депутат із шашкою на мітлі.

Новий Виборчий кодекс передбачає скасування мажоритарки в класичному вигляді, проте передбачає пропорційну систему з відкритими списками, що частково також є мажоритарною.

— Коли ми говоримо про Виборчий кодекс у розрізі парламентських виборів — це система досить-таки прийнятна. Проте знаючи наших людей, можу сказати, що потрібно проводити багато освітніх акцій для того, щоб вони розібралися у новому кодексі і розуміли як їм голосувати. Бо часто буває так, що де їм скаже керівник дільниці, там вони і ставлять позначку. Особливо це стосується виборів у глибинці.

«ХОТІЛОСЯ Б, ЩОБ В ОФІСІ ПРЕЗИДЕНТА, КАБМІНІ ЧИ ПАРЛАМЕНТІ ВНОЧІ НЕ ЗГАСАЛО СВІТЛО, БО ХТОСЬ ПЕРЕКЛАДАЄ ТАЦИТА»

— Як ви оцінюєте рівень чинних народних депутатів, адже часто доводиться чути, що з кожним скликанням стає все гірше і гірше?

— Королева Єлизавета І перекладала Тацита. Їй було цікаво, чи достатньо правильна вона королева, чи правильним монаршим шляхом вона йде. Звісно, мені б хотілося, щоб в Офісі Президента, Кабміні чи парламенті вночі не згасало світло, бо хтось перекладає Тацита. Але. Кожна наступна влада в Україні гірша за попередню. Якщо нас завтра розженуть — не факт, що прийдуть кращі. Чому так відбувається?

Бо ми думали, що наша країна — невичерпний ресурс. І всі, хто приходив до влади, поводили себе як гості: смітили, їли, пили. Потім тікали з-за столу. Мовляв пройдуть наступні і після нас приберуть. Зрештою, ми проїли-пропили все, що могли, розікрали...Окрім цього, розвалили нашу науку, наш кадровий потенціал.

Відсутність компетенції та брак освіченості є нашою великою проблемою — нашим викликом. У нас Тацита перекладають тільки в далеких холодних закутках лічені ідеалісти або заучки. Їх треба заганяти у владу батогами, бо самі вони не підуть. Достатньо розчаровані, демотивовані, зайняті виживанням. Почати треба з того, щоб дати їм мікрофони, прямі ефіри. Створювати з них експертне середовище.

Якщо оцінити нашу новітню історію, чому відбулася така деградація української політики?

— Бо триває деградація українського суспільства. Пасіонарії проявляються тільки від революції до революції, а між революціями кудись зникають, або спокусившись, розчиняються у владі. Знову ж таки, маємо багато проблем в країні через брак освіченості. Наша наука в застої, освітяни мають низьку зарплату, а корупція виїдає все живе. Простіше кажучи, люди вимушені думати про те, щоб поїсти, а не про те, яку книжку почитати.

Разом з тим, українське суспільство вже не раз надавало шанси політикам — на виборах і за допомогою майданів, в тому числі жертвуючи собою, але все закінчувалося розчаруванням.

— Тому що ми, українці, сприймаємо владу як шанс, а не як виклик. В українській політиці люди, коли дориваються до «корита», то хапають як востаннє, щоб забезпечити собі безтурботне життя до кінця своїх днів. На жаль, це правда, і ми це дозволяємо. Те, що я зараз спостерігаю в політиці, це в точності повторення історії 2004, 2014 років — історії розчарування. І буде дуже шкода, якщо президент це допустить. Тоді придумали люстрацію, яка принесла більше шкоди ніж користі, а сьогодні триває «очищення» від прокурорів, які працювали за попередньої влади. Сегрегація суспільства на поганих і добрих — це неправильно, мають цінуватися критерії фаховості, патріотизму, порядності.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«Я ВВАЖАЮ, ЩО МАЮ ПРАВО ВИСЛОВЛЮВАТИ СВОЮ ДУМКУ І ПІДКАЗУВАТИ ПРЕЗИДЕНТУ»

— Ви представляєте пропрезидентську і найбільшу фракцію в парламенті, але доволі часто критично висловлюєтеся на адресу влади. Що не так? До речі, згадуються приклади Мустафи Найєма і Сергія Лещенко, які до останнього сиділи у фракції Петра Порошенка в парламенті, при цьому постійно критикували тодішнього президента.    

— По-перше, я ніколи не критикую самого президента, бо вважаю, що його програш — це наш спільний програш. Я впевнена в тому, що президент має чисті наміри і він порядна людина, але є проблеми з оточенням, якому бракує компетенції і порядності. Більш того, відсутність довіри президента до свого оточення може зіграти злий жарт, причому з нами усіма. Тому я вважаю, що маю право висловлювати свою думку і підказувати президенту, наприклад, щодо необхідності очищення Кабміну, тому що там є корупція і мало що змінилося в цьому плані. Я бачу свою функцію у тому, щоб бути учасником подій і робити на своєму місці ті речі, за які потім не буде соромно. Я розумію, що, мабуть, не стала б депутатом, якби не Зеленський і протестна хвиля, що змела Порошенка. Ми ж розуміємо, що саме завдяки протестному голосуванню Зеленський став президентом, бо я так само голосувала проти Порошенка, тому що він обманув всіх і зрадив надії українців. Президента Зеленського потрібно підтримати, до речі, окрім офіційних заяв, я ще пишу йому листи.

Читає?

— Мабуть, ні. Наприклад, я написала листа щодо долі законопроєкту про Бюро фінансових розслідувань за моїм авторством, який Рада прийняла в першому читанні, а потім провалила. Думаю, президента підставляють, адже може так трапитися, що Бюро фінансових розслідувань вже ніколи не створять.

«ПИТАННЯ РОЗПОРОШЕНОСТІ Й БОРОТЬБИ ГРУП ВПЛИВУ Є НЕ ЛИШЕ В ПАРЛАМЕНТІ, А Й У КАБМІНІ ТА ОФІСІ ПРЕЗИДЕНТА»

— Наскільки фрагментована сьогодні фракція «Слуга народу», адже в ЗМІ постійно пишуть про групи впливу і внутрішню боротьбу? Зокрема, з використанням телеграм-каналів як інструмент «зливу» інформації і нападів один на одного.

— Питання розпорошеності й боротьби груп впливу є не лише в парламенті, а й у Кабміні та Офісі Президента. Існує багато центрів, які дезорієнтують, деморалізують, і мене, як депутата, змушують сумніватися у монобільшості.

Стосовно груп впливу, то журналісти ділять на: «група Коломойського», до якої відносять мене, «група Павлюка», «група Зеленського». Кажуть, що є навіть «група Медведчука». Є «люди Злочевського», «люди Пінчука», «люди великих агрохолдингів». Є «депутати Ахметова». Все це в парламенті було завжди.

— А ви самі відносите себе до «групи Коломойського»?

— Я працювала на телеканалі «1+1». Але стати народним депутатом і піти по 96-му округу мені запропонувала зовсім інша людина, яка займалася виборами в обласному штабі «Слуги народу». І ця людина точно не належить до «групи Коломойського».

Ви вважаєте це правильно, коли народного депутата пов’язують з будь-яким олігархом?

— У нас при бажанні можна пов’язати зовсім незнайомих людей. Мені показували одну довідку із СБУ, де людину прив’язали до одного олігарха лише тому, що він виявився однофамільцем працівника цього олігарха.

Щодо лобізму, то давно потрібно прийняти відповідний закон і не заводити очі догори. Ми всі розуміємо, що будь-яку виборчу кампанію треба фінансувати, і ми так само розуміємо, що будь-яка політична партія, і жоден президент не фінансувала свою кампанію з власної кишені. Багато людей були зацікавлені, щоб Петро Порошенко покинув посаду президента, тому в різний спосіб допомагали (фінансово, впливом, іншими можливостями) Зеленському перемогти. Це реалії нашого життя. І так усюди в світі.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«Я ОБРАЛА НАПРЯМОК БОРОТЬБИ З ВІДМИВАННЯМ КОШТІВ І ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ДОХОДІВ, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ»

— На відміну від Заходу, де також є групи впливу, там ще головним чином працюють інституції, чого у нас немає. Відповідно стоїть питання деолігархізувати (демонополізувати) країну, коли супербагаті, може, й будуть впливати, але не керувати державою. У нас це взагалі реально?

— Зеленський ніде не декларував, що буде боротися з олігархами. Єдиний президент, який про це говорив, був олігарх Петро Порошенко. Я розумію, що в Україні 50—60% економіки знаходиться в тіні, за якою справді стоять 5—6 людей. І ці люди не змінюються. Погано, що у нас лобізм не легалізований, а олігархи отримують бонуси за те, що вкладаються в депутатів, міністрів, чиновників. Тому своє покликання я бачу в тому, щоб зобов’язати олігархів, великий бізнес, вивести з тіні 50—60% економіки, змусити їх показати ці кошти і заплатити з них податки. Адже ми розуміємо, що ці тіньові гроші вкладаються у те, щоб і далі сидіти на потоках. Я обрала напрямок боротьби з відмиванням коштів і легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, для того, щоб допомогти нашій державі. Але варто розуміти, що такі речі не робляться за один день, це довгий шлях, який може розтягнутися на роки.

До речі, ми з вами зараз сидимо в комітеті з питань фінансів, і ви знаєте, дуже цікаво спостерігати, як, наприклад, депутати зі «Слуги народу» співпрацюють з депутатами «Євросолідарності». Я після засідань комітету іноді переглядаю записи камер, які стоять в приміщенні, аби краще зрозуміти — хто і як поводив себе під час того чи іншого голосування. Тоді все стає зрозуміло. Якщо повертатися до груп впливу, то у нас у фракції є дуже «класна» група — «порохоботи» називається, які повністю співпрацюють з «ЄС» по всіх питаннях.

Як ці всі люди могли опинитися в одному «котлі» СН?

— Їх обирали точно не за якістю перекладу Тацита.

«РОЗУМНІ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ — ПОТРІБНІ КЕРОВАНІ»

— А виставити якісь критерії керівництво партії не пробувало? Чого не вистачило — політичної волі, розуміння чи бажання?

— Мені здається, що коли набирали людей, то керувалися їхньою лояльністю: той друг, той сусід, той кум... Розумні нікому не потрібні — потрібні керовані. Результатом цього стало те, що окрім слабких депутатів, ми ще маємо відверто слабкого прем’єр-міністра. Я була нещодавно на засіданні уряду — це був для мене шок. По-перше, майданчик для журналістів порожній: хто би міг подумати, що журналістів перестануть пускати на засідання уряду. Ніколи за мої 15 років роботи в журналістиці такого не було, це хамство та приниження. По-друге, сам дискурс, я почула слово «сенситивний» разів десять: «Це дуже сенситивне питання — давайте знімемо його з порядку денного, або, це дуже сенситивне питання — давайте обговоримо його наступного разу...». Жодного питання по макроекономіці, жодного питання по інфраструктурі, жодного питання, яке б стосувалося звіту уряду... Про що це все?.. Міністр економрозвитку Мілованов забув якісь документи про наглядові ради, а прем’єр каже йому: «Нічого, принесеш наступного разу». При нормальному прем’єрі, така людина летіла б (фігурально) з сьомого поверху.

Бачу зараз точно бажання деяких міністрів розставити своїх людей на ключові підприємства та агентства, іноді не гребучи протизаконними методами, ламаючи через коліно всіх підряд. На заміну ставлять кричущих, але слухняних нездар.

— Чи бачить Президент, що це провальна кадрова політика?

— Не знаю, наскільки глибоко він бачить ситуацію. Я так розумію, що Президент хотів призначити керовану людину, якій він може довіряти. І ось результат... Наразі сильна і досить самостійна фігура, яку я бачу у владі, — це спікер парламенту Дмитро Разумков.

До речі, в різних Телеграм-каналах циркулює інформація про те, що під спікера і можливі дострокові парламентські вибори готують новий політичний проект, зокрема, начебто таку пропозицію йому зробив Рінат Ахметов. Що вам відомо про це?

— Разумков не схожий на зрадника, тому я не думаю, що він міг би на це погодитися. На мою думку, він поки що нарощує свої політичні м’язи, і ми дійсно побачимо згодом потужного політика.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ЄРМАК — ЛЮДИНА, ЗДАТНА ДОМОВИТИСЬ ПРО ЩО ЗАВГОДНО...»

— Втім, днями одне з гучних кадрових рішень Володимир Зеленський все-таки прийняв — замінив керівника Офісу Президента. Чим, на вашу думку, викликана ротація Андрія Богдана на Андрія Єрмака? Що це означає для балансу різних груп впливу, зокрема «групи Коломойського»? Які слід очікувати наслідки?

— Не думаю, що це якось вплине на Коломойського. Взагалі вважаю це великим міфом — стосунки з Богданом когось із бізнесменів. Думаю, що Єрмак — людина, здатна домовитись про що завгодно. І його призначення може допомогти в переговорному процесі з РФ. Єдине питання — якою ціною и в обмін на що.

Чи можливі дострокові парламентські вибори восени?

— Нещодавно, коли ми відмовилися голосувати за законопроєкт про децентралізацію, Президент збирав керівників так званої малої фракції «Слуги народу». Мені переказали, що глава держави дорікав депутатам поганою роботою і наголошував, що якщо так буде продовжуватися, то він розжене чинний склад парламенту. Думаю, можливість проведення дострокових виборів до Верховної Ради разом із місцевими виборами восени неможлива, бо невигідна. Монобільшості вже ніколи не буде.

«ГОЛОВИ ЛЕТІТИМУТЬ ПІСЛЯ ЗВІТУ УРЯДУ. ЦЕ ТОЧНО»

— Чи буде найближчим часом переформатований уряд?

— Я думаю, що це потрібно зробити, бо є відверто слабкі міністри, не кажучи про прем’єра. Знаю, що одним з перших кроків, після якого Гончарук обернув проти себе весь Кабмін, став внутрішній чат, який він завів для заступників міністрів. Тобто почав напряму роздавати їм завдання, що порушує будь-яку субординацію. Взагалі в уряді панує хаос і відсутність єдиновладдя. Читала майбутній звіт уряду, який має відбутися в парламенті. Набір слів, не більше. Голови летітимуть після звіту. Це точно.

— Ви вже коментували свої скандальні слова: «У нашій країні настільки сильна свобода слова, що її пора б уже трохи приглушити», пояснивши це тим, що вони були вирвані з контексту і стосувалися «ідей, які закликають до насильницьких дій». Взагалі як ви оцінюєте стан свободи слова в Україні і стан самої журналістики?

— Я дійсно досить невдало висловилася, особливо якщо врахувати, що мої слова вирвали з контексту. Останнє говорить про те, що у нас великі проблеми з контекстною журналістикою. Якщо ти можеш вловити хайп, то виходить, що ти хороший політик чи журналіст... Сьогодні журналістика вже не та, бо, наприклад, якщо Джуліані анонсує ексклюзивне інтерв’ю з Шокіним, то він також може вважатися журналістом. Також я зрозуміла, що класична журналістика відмирає, коли Ляшко пішов в Адміністрацію Президента і почав стрімити тамтешні події... От за що я, власне, і поважаю «День», який дав мені дорогу в життя легкою рукою мого батька, що протягом тривалого часу вам вдається зберігати і друковану версію газети, і контекстну журналістику. На сьогоднішній день це велика рідкість.

ЦЕ ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА БУЛО ПРЕДСТАВЛЕНО НА ФОТОВИСТАВЦІ «ДНЯ»-2019. МИ ЙОГО НАЗВАЛИ «ТАКЕ МІНЛИВЕ ЖИТТЯ». НА НЬОМУ СКАНДАЛЬНИЙ ДЕПУТАТ ОЛЕГ ЛЯШКО ТА ОДНА ІЗ НАЙВІДОМІШИХ ЖУРНАЛІСТІВ-РОЗСЛІДУВАЧІВ ОЛЬГА ВАСИЛЕВСЬКА-СМАГЛЮК. ДО ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ ЗАЛИШАЛОСЯ МЕНШЕ РОКУ... / ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА

«НА ЖАЛЬ, СПРАВА ҐОНҐАДЗЕ» — ТАКА Ж ЧОРНА ДІРА, ЯК «СПРАВИ МАЙДАНУ». НЕВИГІДНО ВІДКРИВАТИ ПРАВДУ»

— Одна з ключових тем, яку наша газета веде протягом багатьох років — це висвітлення «справи Ґонґадзе — Подольського». Як відомо, досі (вже майже 20 років) в цій справі немає юридично крапки в частині замовників. Як ви думаєте, чому? Що показово, в парламенті це питання взагалі не порушується, хоча там не мало журналістів і політиків, які свого часу, в тому числі, зробили собі кар’єру на цій темі.

— Це одна з причин, чому я розлюбила свою професію журналіста. Будь-яка новина, навіть така приголомшлива, як вбивство відомого журналіста або збиття літака, живе не довше кількох днів. Якби мій тато дожив до днів, коли анексували Крим та захопили Донбас, — він би дуже переживав. А для нас це буденність. Ми тонемо в потоку новин настільки, що не пам’ятаємо, що було вчора. На жаль, «справа Ґонґадзе» — така ж чорна діра, як «справи Майдану». Невигідно відкривати правду, бо, можливо, ці люди ще дуже впливають на українське сьогодення. Та й немає кому розслідувати. Розвал правоохоронних органів не мотивує слідчих займатись політичними справами, бо можна поплатитись. На жаль, у мене немає відповіді.

Як ви оцінюєте законопроєкти «про дезінформацію» та «про медіа»?

— Я думаю, що з цими законопроектами перегнули: «Вміли готувати, та не вміли подавати». З фейками і дезінформацією дійсно треба боротися, але цим мають займатися правоохоронні органи та суди. Якщо правоохоронні органи бачать, що це фейк, завжди є важелі впливу на розповсюджувачів дезінформації, і для цього не потрібно створювати якийсь карально-репресивний орган, який нагадуватиме часи КПРС, бо це ще більше налаштовуватиме суспільство проти влади. Тому не думаю, що ці закони будуть ухвалені.