МЕНЮ

Позиція та відчуття свободи

Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
21 листопада, 2019 - 19:09
Лауреатом Премії імені Джеймса Мейса-2019 «За громадянську позицію» в галузі публіцистики став журналіст Юрій БУТУСОВ

21 листопада в редакції «Дня» відбулася офіційна церемонія вручення Премії імені Джеймса Мейса вже... дванадцятому лауреату. Ним став український журналіст, головний редактор сайта Цензор.нет Юрій Бутусов.

«Коли Джеймс Мейс прийшов у газету, для мене це було відкриттям другого фронту, тому що союзників у нашій журналістиці я відчувала дуже мало з різних причин. Джеймс приніс з собою потужний струмінь, який випромінювала вільна людина, дуже професійно зріла, дуже підготовлена до полемік на найвищому рівні, куди ми ще не були готові втручатися, — говорить у вступному слові головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА. — Наведу приклад. Коли газета «День» засновувалася, було таке гасло: «Росія читає «Известия», Америка — The New York Times, а Україна буде читати газету «День». Час вніс свої корективи, бо не все виявилося так просто з The New York Times. Тому що коли ми почали дізнаватися більше, як сприймали у світі український Голодомор, геноцид, для нас, зокрема й завдяки старанням Джеймса, відкрилися абсолютно нові обставини. Тут потрібно згадати «Повість про двох журналістів», яка була опублікована Джеймсом у 2003 році, 16 років тому, де вперше прозвучали імена Гарета Джонса і Волтера Дюранті». 

«Завдяки Джеймсу країна дізналася цю шекспірівську колізію, цей історичний сюжет, який і сьогодні проходить журналістику й українську, й світову загалом, де багато Волтерів Дюранті й немало Гаретів Джонсів, та все ж менше, ніж хотілося б... Тому коли ми говоримо про необхідність Премії імені Джеймса Мейса, то кожного разу нагадуємо, що ця боротьба між Волтерами Дюранті і Гаретами Джонсами ніколи не закінчиться, — продовжує Лариса Івшина. — І кожен визначає для себе — коли, на якому він місці. В умовах України це особливо важливо. Тому якщо ми щось і надбали усі, разом з лауреатами, багатьма вченими й науковцями, які вже створили немалий масив праць, то це те, що цього року значно більш обнадійлива соціологія. Ми говоримо про те, що більше 80% людей кажуть, що Голодомор в Україні був геноцидом. Вчора для мене сталася знакова подія в університеті, який я закінчила, імені Тараса Шевченка. Вчена рада Інституту журналістики КНУ прийняла рішення про заснування відзнаки імені Ґарета Джонса. Це дуже важливо, і для мене, і для колективу. Я поклала нагороду біля портрета Джеймса Мейса, тому що те, що вона заснована загалом — це найперше його внесок і його велика заслуга перед українцями. Ми повинні йому бути безмірно вдячні. Я сказала на церемонії вручення медалі, що після Голокосту вже не було альтернативи створенню держави Ізраїль, і вони задіяли для утвердження держави всі інструменти, які є. Ми теж пережили катастрофу, яка повинна навчити українців творити інструменти державотворення. Тому що сьогодні виклики, які маємо, показують, що ми цього не створили. Саме тому розгорілася війна, маємо анексований, сподіваюсь, тимчасово, Крим... Це відбулося тому, що ми ці уроки не змогли вчасно засвоїти. Я переконана, що всі наші найкращі сили, зокрема й наші лауреати, роблять усе для того, щоб втрати були мінімізовані».

Нагадаємо, що Премію імені Джеймса Мейса було засновано 2008 року з ініціативи головного редактора газети «День» Лариси Івшини, до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 рр. Премія присуджується авторам нових публіцистичних творів у галузі журналістики, які сприяють утвердженню історичної пам’яті народу, його національної самосвідомості й самобутності, визнанню Голодомору 1932-1933 років геноцидом проти українців. Але не лише тим авторам, які пишуть на тему Голодомору, а й тим, хто працює на подолання постгеноцидності українського суспільства (власне, Юрій Бутусов з цієї когорти). Такий «діагноз» у 90-х роках дуже влучно поставив нам американець індіанського походження, який став політичним українцем і одним із найбільших дослідників Голодомору 1932—1933 рр., Джеймс Мейс. Він першим закликав українців ставити свічку пам’яті у вікні на знак пошанування заморених голодом наших співвітчизників. І нині наш обов’язок — не дати згаснути і «свічці пам’яті» про нього.

Справа Джеймса Мейса, багаторічна робота газети «День», а також всіх, хто вів цю тему і докладав зусиль, зокрема на державному рівні, дали свої результати. Останнє опитування соціологічної групи «Рейтинг» (проведено 29 жовтня — 4 листопада 2019 року серед 3 000 респондентів, похибка не перевищує 1,8%) свідчить, що 82% опитаних українців вважають Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. 11% опитаних не підтримують таку характеристику подій, а 7% не визначилися. Переконання про те, що Голодомор є геноцидом, поділяють 95% жителів західних регіонів, 87% — центральних, 72% — південних та 61% — східних. Воно є більш поширеним серед мешканців сіл, ніж серед мешканців міст. 73% опитаних зазначили, що цього року планують запалити свічку у День пам’яті жертв голодоморів, 20% цього робити не будуть.

До Дня пам’яті жертв Голодомору, який відзначають щороку в четверту суботу листопада (цього року припадає на 23 листопада), в Україні відбудуться жалобні заходи, поминальні панахиди, реквієми, тематичні виставки та традиційна акція «Засвіти свічку».

Новий голова Громадської ради конкурсу з Премії імені Джеймса Мейса (протягом усіх років від часу заснування її очолював письменник, публіцист, дипломат Юрій Щербак, який, посилаючись на поважний вік — у 2019-му йому виповнилися 85, склав повноваження голови) кінокритик, сценарист, історик культури, лауреат Премії імені Джеймса Мейса-2016 Сергій ТРИМБАЧ відзначив, це велика честь для мене очолювати раду такої Премії. «Ім’я Джеймса Мейса, яке освячує цю Премію, святе, — каже Сергій Тримча. — Воно мусить бути таким для більшості українців, але ми знаємо, що в нашому суспільстві, на жаль, інші пріоритети. Дуже добре, що завдяки газеті «День», яка заснувала цю Премію, світло Джеймса Мейса продовжує струменіти. Тому, звичайно, той, хто нагороджується цією Премією, має відповідати певним критеріям. Думаю, що перший і основний — це громадянська позиція і те відчуття свободи, без якого немає журналістики. Точніше, вона може бути, але це буде щось далеке від справжніх світових і демократичних канонів. І, ясна річ, ще один критерій — професіоналізм. Тому що якщо публіцист непрофесійний, то навіть якщо він має громадянську позицію, вона мало кого зацікавить. Тож наш з вами вибір цього року, мені здається, правильний — це Юрій Бутусов. Його позиція заслуговує на повагу, і наша повага до нього якраз і демонструється цією премією. Я сподіваюсь, що це надихне Юрія Бутусова на продовження і розвиток усього того, що він уже напрацював. Тому що тільки авторитет може забезпечити журналісту, публіцисту повагу не тільки громадянського суспільства, а й влади. Влада повинна боятися публіциста. А інакше — ми знаємо у що це перетворюється. Дякую, пану Юрію, що він є цьому просторі — культурному, соціальному, громадянському. Так тримати!».

Сам лауреат відзначив, що для нього це особлива відзнаки, тому що ім’я Джеймса Мейса є великим символом для України. «І якраз саме газета «День» має повне моральне право говорити про Джеймса Мейса, тому що в житті завжди є вибір між ціннісними і популярними вчинками. Інколи це збігається, а інколи ні, — каже Юрій Бутусов. — Те, що робіть газета «День» щодо пам’яті Джеймса Мейса, або щодо пам’яті Георгія Гонгадзе, або інших принципових питань, можливо не є популярними сьогодні чи не будуть популярними завтра, але які обов’язково потрібно робити. Тому що через таку принциповість формується нація. Життя Джеймса Мейса — це приклад того, як людина підпорядкувала себе своєму шляху. Він створив новий напрямок в історії, і його особиста історія, його розповіді у дивний спосіб змінили життя країни, змінили життя українців, які відчули себе нацією. Завдяки Джеймсу Мейсу Україна побачила сама себе, свою історію, змогла зробити висновки. І це дуже правильно, що днями Лариса Івшина отримала відзнаку «Медаль Ґарета Джонса» від КНУ ім. Т.Г. Шевчекна. Це унікальний і позитивний приклад, особливо напередодні прем’єри світового фільму про історію журналіста Ґарета Джонса і Голодомор в Україні. Сподіваюся після фільму ця трагедія стане ще більш зрозумілою для українців».

«Взагалі той, хто обирає свій шлях в журналістиці, багато речей в житті йому доводиться робити не заради сьогоднішнього дня, а задля майбутнього, — продовжує Юрій Бутусов. — Приклад життя Джеймса Мейса — це якраз той випадок, коли людина заклала цінності, які коли-небудь обов’язково спрацюють. Можливо він сам і не думав наскільки сильно вони спрацюють. Джеймс Мейс — це саме та справжня еліта, яка закладається в Україні. І це обов’язково станеться, тому що політично, економічно, інформаційно — всі підстави для цього створені. Пройде кілька десятків років і нікому не потрібно буде пояснювати хто такий Джеймс Мейс і якою цінною була його діяльність. Цей етап створення української нації саме зараз ми і проходимо. Тому для мене велика честь і зобов’язання стати лауреатом премії імені Джеймса Мейса».

Фінансову частину Премії забезпечує Фонд сприяння ініціативам газети «День», зокрема меценат Михайло Поживанов.

«ПРЕМІЯ ІМЕНІ ДЖЕЙМСА МЕЙСА НАБУВАЄ ОСОБЛИВОЇ ВАГИ В ПЕРЕХІДНІ ПЕРІОДИ ДЕРЖАВНОСТІ»

Михайло ПОЖИВАНОВ, громадський діяч, голова Фонду «Магдебурске право», меценат Премії імені Джеймса Мейса:

— Чітка й активна громадянська позиція — а саме це є одним із визначальних чинників Премії ім. Джеймса Мейса — набуває особливої ваги в перехідні періоди державності, в умовах трансформації суспільства, що їх зараз переживає Україна. Й саме журналістика — одна з тих галузей, котра в публічному просторі напрацьовує підґрунтя для утвердження національної свідомості, громадської активності українства.

Лауреати Премії — високо освічені особистості, для яких у висвітленні дійсно важливих тем на першому місці стоять чесність, етика й чіткість висловлення. Серед них варто згадати Ігоря Лосєва, Сергія Грабовського, Олександра Палія, Петра Кралюка та інших публіцистів.

Для мене честь — підтримувати цей проєкт, адже як політик і громадський діяч із багаторічним досвідом не на словах знаю, наскільки важлива для країни громадянська позиція, що здатна якісно трансформувати соціум.

«ГОЛОДОМОР — ЦЕ ЛИШЕ ОДИН З ІНСТРУМЕНТІВ НИЩЕННЯ УКРАЇНИ»

Петро КРАЛЮК, лауреат Премії 2013 року:

— Джеймс Мейс прожив небагато — лише 52 роки. 2014 р. йому було б 62. Навіть в Україні, де тривалість життя не така вже й велика, чоловіки доживають до такого віку. Це вже «альтернативна історія», але уявімо, наприклад, що Мейс дожив би до нинішньої російсько-української війни. Бачив би її жертви. Як би він, людина з чуйним серцем, що він не просто знав, а й глибоко розумів історію українського народу, зреагував би на цю подію?

Мейса знають передусім як дослідника українського Голодомору. Проте він чудово усвідомлював, що Голодомор — це лише один (хай навіть найбільш трагічний!) з інструментів нищення України. Свого часу Мейс говорив: «Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію в розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: немає народу — отже, немає окремої країни, а в результаті — немає проблеми».

Це дуже влучна оцінка. Як і багато інших оцінок, що їх давав Мейс.

Напевно, зараз би він сказав, що нинішня російська агресія стосовно України — це намагання її знищити. Таке не вдалося зробити Сталіну, його наступникам. Але це хоче зробити нинішнє російське керівництво — зробити не лише військовим шляхом, а й шляхом інформаційним, релігійним, культурним. Треба зробити все, щоб їм це не вдалося.

На жаль, Мейс пішов рано. Шкода, що його немає серед нас. Оцінки й міркування цієї мудрої людини були б нам зараз дуже й дуже доречні.

«БЕЗ УСВІДОМЛЕННЯ ВИТОКІВ ГОЛОДОМОРУ МИ НЕ ПІЗНАЄМО ВИХОДУ ІЗ СИТУАЦІЇ З АГРЕСІЄЮ РОСІЇ В КРИМУ ТА НА ДОНБАСІ»

Валентин ТОРБА, редактор Web-редакції та новітніх медіа газети «День», лауреат Премії-2014:

— 1933-й. Сватове Луганської області. Спогади моєї бабці. Її приглушений голос із плівки портативного магнітофона вже в дев’яності роки. «Я бачила голод!» — каже вона. Тоді, в 33-му, вона була маленькою дівчинкою, яку врятував роботящий батько і... ліс. Ті, хто мав доступ до корінців, до трави, до кущів, мали шанс вижити. Іншої їжі не було. Мій дід (1905 року народження) був начальником сватівського залізничного вокзалу. Моєму батьку він до кінця життя говорив: «Голод в Україні був штучний!» Батько не вірив. У школі йому говорили інше. Повірити довелося пізніше. Насправді голод 1933 року був не просто епізодом травлення нації. Це була ланка в системному нищенні нашого народу. Ви можете встояти перед автоматом, навіть якщо через мить вас уб’ють. Ви можете витримати побої, катування та приниження. Але ви не зможете витримати тривалий час катування голодом, коли батьки варять суп із власних дітей. Знищити особистість, а отже і власну ідентичність — ось головне завдання ката. Не перетворити жертву на мученика, а перемолоти його єство, його особистість, стерти вас, а отже стерти і націю. Сталін помстився тоді за відмову українців підтримати курс так званої колективізації.

Для українців Голодомор — це особливий і надважливий урок. Без усвідомлення його витоків ми не пізнаємо виходу із ситуації з агресією Росії в Криму та на Донбасі. Все це є однією причинно-наслідковою лінією. Ми обов’язково маємо зробити ці висновки. І в даному разі одним із прикладів для нас має слугувати досвід Ізраїлю, який перебуває у стані перманентної війни. Він воює і при цьому розвивається. Але за розвитком Ізраїлю стоїть його національна пам’ять і висновки. Саме тому ми маємо пам’ятати і думати. В тому числі пам’ятати про тексти, які залишив нам Джеймс Мейс на шпальтах газети «День».

«ЮРІЙ БУТУСОВ ВИКОРИСТОВУЄ ЗБРОЮ ПРАВДИ ТАК САМО ВДАЛО, ЯК І СВОГО ЧАСУ ЇЇ ЗАСТОСУВАВ ДЖЕЙМС МЕЙС»

Iван КАПСАМУН, редактор відділу політики газети «День», лауреат Премії-2015:

— Три хвилі Голодомору в Україні (1921—1923 рр., 1932—1933 рр., 1946—1947 рр.), організовані московською більшовицькою владою, були спрямовані насамперед на те, аби зламати хребет української нації. Адже приватна власність і самодостатність селян — це те, що завжди відрізняло українців (окрім етнічного, мовного, культурного... чинників) від багатьох народів імперського, а потім і радянського «котла», куди загнала всіх Москва.

Найстрашніший Голодомор-геноцид Москви 1932—1933 рр. викосив мільйони українців і наніс колосальний удар по генетичному коду нації. Його наслідки Україна пожинає досі. Але щоб почати процес лікування і реабілітації, народ насамперед мав дізнатися правду про штучний Голодомор. Адже замовчування і оббріхування цієї трагедії (мовляв, це не ми вас вбивали, це все матінка природа) — це ще один злочин більшовиків. Відповіддю могла бути правда як головна зброя проти викривленої інформаційної політики Кремля.

Ключову роль тут відіграв Джеймс Мейс, який спочатку в США у 1980-х, а потім в Україні у 1990-х активно вивчав, досліджував, писав, говорив і доносив правду про трагедію Голодомору-геноциду. Насамперед, для самих українців, а потім і для всього світу. Саме він дав серйозний поштовх, який потім підхопили в Україні й підняли на державний рівень за часів президентства Віктора Ющенка. На сьогодні ми вже маємо зовсім інше ставлення до цієї трагічної сторінки в нашій історії — абсолютна більшість українців вважають події 1932—1933 рр. геноцидом українського народу.

Проте, як ми знаємо, Москва ніколи не зупинялася у своїх намірах знищити окремішність і особливість України. Путін вперто повторює, що українці й росіяни — один народ, але чомусь його (українців) потрібно знову завойовувати. Спочатку вони промивали мізки російською пропагандою (брехнею), а потім направили «зеленых человечков» і танки. Звичайно, тут так само важливо — інформаційне протистояння. На жаль, Україна як держава програла на інформаційному фронті, особливо на початку російського наступу в 2014-му.

Однак були люди, ЗМІ, організації, які доносили правду й активно протистояли московській інформаційній агресії. Серед них — журналіст Юрій Бутусов, пости, статті й заяви якого мали велике значення для країни в складному 2014-му та в подальші роки. А отже, премія імені Мейса для нового лауреата цілком заслужена. Зброю правди про війну Росії проти України Юрій Бутусов використовує так само вдало, як і свого часу її застосував великий дослідник Голодомору-геноциду Джеймс Мейс. 

«МАТЕРІАЛИ ПАНА ЮРІЯ — ЦЕ ЛІТОПИС НАШОЇ ДРАМИ 2014—2019 рр.»

Iгор СЮНДЮКОВ, редактор відділу «Iсторія та Я» газети «День», лауреат Премії імені Джеймса Мейса 2010 року:

— Я давно й уважно стежу за журналістською творчістю пана Юрія Бутусова. І можу впевнено сказати, що виборона ним висока нагорода — премія Джеймса Мейса — є цілком заслуженою. Тому що наш цьогорічний лауреат представляє доволі рідкісну й тим більш цінну галузь журналістики — військово-політичну аналітику. Причому аналітика високого класу поєднується в пана Юрія з чудовою спроможністю «тримати руку на пульсі» поточних переломних подій (Іловайська і Дебальцевська трагедії, офшорний скандал, вибори-2019).

У Юрія Бутусова чітка й чесна опора на факти, немає сумнівних припущень, чуток, домислів. Те ж саме можна сказати й про керований ним сайт «Цензор-нет».

Творчість Бутусова дозволяє збагнути характер російсько-української війни, гібридної, «дивної» (був такий термін з початку ІІ світової війни, коли Франція і Англія протистояли Німеччині) — і в той же час осягнути подвиги Героїв. Це — справжня війна!

Матеріали пана Юрія — це літопис нашої драми 2014—2019 рр. Більшість із них належать історії.