Кронштадтське повстання: 1921—2021 рр.

Над фортецею та кораблями Балтійського флоту у ті дні замайорив червоно-чорний прапор

Дивна річ: майже всі українські мас-медіа дружно пропустили сторічну річницю від початку Кронштадтського повстання — події історичного значення. Адже повсталі матроси висунули неординарні як на ті часи, а разом з тим досі актуальні, передусім для Росії, гасла. Та й з Україною повстання це було безпосередньо пов’язане різними долями і сюжетами.

Стисла історична довідка. 24 лютого 1921 року в Петрограді почалися страйки та мітинги робітників з політичними та економічними вимогами. Петроградський комітет РКП(б) оцінив робітничий рух як заколот (аякже, диктатура пролетаріату — це такий лад, коли пролетаріат не має права й пискнути без партійної санкції!), заарештував активістів і запровадив у місті воєнний стан з розстрілами заручників. У відповідь 28 лютого збори команд лінкорів «Севастополь» та «Петропавловськ» ухвалили резолюції з вимогами перевиборів Рад, скасування посад комісарів, надання свободи діяльності соціалістичним партіям та дозволу вільної торгівлі. 1 березня на Якірній площі Кронштадта відбувся 15-тисячний мітинг під гаслом: «Влада Радам, а не партіям!». На мітинг прибув «усеросійський староста» Михайло Калінін, але матроси засвистали його й вигнали геть. Мітинг ухвалив: звільнити з більшовицьких в’язниць усіх представників соціалістичних партій; надати свободу слова, зборів та спілок усім партіям (за винятком комуністів); провести перевибори Рад на багатопартійній основі (знов-таки, без комуністів); дозволити кустарне виробництво та свободу торгівлі і головне — дати можливість селянам вільно користуватися своєю землею і розпоряджатися продукцією своїх господарств. А це означало ліквідацію більшовицької продовольчої диктатури, всіх продзагонів та комнезамів...

Що цікаво: ще на початку 1920-го «більшовик №2» Лев Троцький, який постійно їздив на своєму (колишньому імператорському) «спецпотягу» всією підконтрольною більшовикам територією і тому значно краще знав реальну ситуацію, ніж Ленін чи Бухарін, які сиділи в Кремлі, запропонував ЦК РКП(б) істотно модифікувати економічну політику, щоб утримати владу. На теренах України, Дону, Кубані, Сибіру Троцький пропонував замінити продрозверстку відсотковим натуральним податком і постачати селянам промтовари відповідно до зданої кількості зерна; а в центральних губерніях доповнити хлібну розверстку примусовими заходами з оранки землі й розвинути колективізацію сільського господарства (відмовившись від неї на інших територіях). Тобто Троцький пропонував запровадити ліберальніший порівняно з продрозверсткою податок і відкласти на невизначене майбутнє розпочату вже було 1919 року колективізацію на власне неросійських землях (донські козаки та сибірські чалдони себе росіянами не вважали), а відновити звичну для росіян панщину на споконвічно російських землях. Але більшість ЦК РКП(б) на чолі з Леніним проголосувала проти: 11 голосів до 4, ще й звинуватила Троцького у «фрітрейдерстві» (прагненні до свободи торгівлі), тобто зраді ідей комунізму. Ясна річ, Троцький не був демократом, але він вважав, що більшовики зможуть ефективніше керувати, а Червона армія — успішніше воювати, якщо не робити більшість селян своїми ворогами. І що? Уже після подій у Кронштадті наляканий Ленін запропонував дещо послабити продовольчу диктатуру, а потім й узагалі перейти до непу, приписавши цю ідею собі.

Та повернімося до Кронштадта початку березня 1921-го. 1 березня було створено Тимчасовий революційний комітет на чолі з матросом Степаном Петриченком, його заступником став Яковенко (ім’я досі невідоме). А до утвореного 3 березня Штабу оборони ввійшов випускник Володимирського Київського кадетського корпусу (1882 р.), колишній генерал-майор (1912 р.) Олександр Козловський, на момент повстання — начальник артилерії Кронштадтської фортеці. Повсталі вимагали відкритих і гласних переговорів з владою, однак більшовики відразу заявили: жодних переговорів, повсталі («заколотники», «провокатори Антанти») повинні скласти зброю без будь-яких умов. Кронштадтських парламентарів заарештовували (серед них були не тільки матроси, а й червоноармійці та робітники міста); їхні сім’ї та родичі керівників повстання, аж до найдальніших, ставали об’єктами репресій. При цьому повстанці не перешкоджали матросам-комуністам та перебіжчикам (загалом понад 400 осіб) полишати острів і по кризі добратися до материка...

А більшовики діяли рішуче. 5 березня 1921 року було відновлено сьому армію під командуванням Михайла Тухачевського, якому наказали «в найкоротший термін придушити повстання в Кронштадті». Штурм було призначено на 8 березня — не на честь Міжнародного жіночого дня, а до відкриття Х з’їзду РКП(б). Основною силою штурму стала зведена дивізія Павла Дибенка, а комісаром південної групи військ (яка наступала по кризі із району Оранієнбаума) було призначено Климента Ворошилова (ось також відомі українці — тільки вже з «червоного» боку). Штурм виявився провальним, і тому штурмові полки, бригади і дивізії не просто відступили, а й виявилися деморалізованими. Як відзначав у доповідній до Москви Ворошилов, «політико-моральний стан окремих частин викликав тривогу», два полки відмовилися йти «на своїх», тому їх роззброїли. Тож почалася підготовка до нового, значно потужнішого штурму, який було призначено на 16 березня.

В усій цій історії впадає в очі, що керівництво жодної політичної партії Росії, як підпільне, так й еміграційне, крім лівих есерів, не підтримало повсталих. Та й ліві есери обмежилися гаслами. Схоже, ідеї політичних та економічних свобод, поєднаних з декомунізацією, були з різних причин чужі всім їм. І нині, схоже, «народний соціалізм» повстанців не вписується в ідеологічні рамки ані лівих, ані правих. Що ж до ролі України в тих подіях, то негоже забувати всіх тих (у тому числі й українців за походженням), хто захитав більшовицьку владу в Росії — і в підсумку змусив Леніна відступити, запровадити неп, а затим — ініціювати «коренізацію» неросійських народів.

А, ледве не забув: над Кронштадтською фортецею та кораблями Балтійського флоту тими днями замайорів червоно-чорний прапор...

Кронштадтське повстання: 1921—2021 рр.

Кронштадтське повстання: 1921—2021 рр.

Над фортецею та кораблями Балтійського флоту у ті дні замайорив червоно-чорний прапор

Дивна річ: майже всі українські мас-медіа дружно пропустили сторічну річницю від початку Кронштадтського повстання — події історичного значення. Адже повсталі матроси висунули неординарні як на ті часи, а разом з тим досі актуальні, передусім для Росії, гасла. Та й з Україною повстання це було безпосередньо пов’язане різними долями і сюжетами.

Стисла історична довідка. 24 лютого 1921 року в Петрограді почалися страйки та мітинги робітників з політичними та економічними вимогами. Петроградський комітет РКП(б) оцінив робітничий рух як заколот (аякже, диктатура пролетаріату — це такий лад, коли пролетаріат не має права й пискнути без партійної санкції!), заарештував активістів і запровадив у місті воєнний стан з розстрілами заручників. У відповідь 28 лютого збори команд лінкорів «Севастополь» та «Петропавловськ» ухвалили резолюції з вимогами перевиборів Рад, скасування посад комісарів, надання свободи діяльності соціалістичним партіям та дозволу вільної торгівлі. 1 березня на Якірній площі Кронштадта відбувся 15-тисячний мітинг під гаслом: «Влада Радам, а не партіям!». На мітинг прибув «усеросійський староста» Михайло Калінін, але матроси засвистали його й вигнали геть. Мітинг ухвалив: звільнити з більшовицьких в’язниць усіх представників соціалістичних партій; надати свободу слова, зборів та спілок усім партіям (за винятком комуністів); провести перевибори Рад на багатопартійній основі (знов-таки, без комуністів); дозволити кустарне виробництво та свободу торгівлі і головне — дати можливість селянам вільно користуватися своєю землею і розпоряджатися продукцією своїх господарств. А це означало ліквідацію більшовицької продовольчої диктатури, всіх продзагонів та комнезамів...

Що цікаво: ще на початку 1920-го «більшовик №2» Лев Троцький, який постійно їздив на своєму (колишньому імператорському) «спецпотягу» всією підконтрольною більшовикам територією і тому значно краще знав реальну ситуацію, ніж Ленін чи Бухарін, які сиділи в Кремлі, запропонував ЦК РКП(б) істотно модифікувати економічну політику, щоб утримати владу. На теренах України, Дону, Кубані, Сибіру Троцький пропонував замінити продрозверстку відсотковим натуральним податком і постачати селянам промтовари відповідно до зданої кількості зерна; а в центральних губерніях доповнити хлібну розверстку примусовими заходами з оранки землі й розвинути колективізацію сільського господарства (відмовившись від неї на інших територіях). Тобто Троцький пропонував запровадити ліберальніший порівняно з продрозверсткою податок і відкласти на невизначене майбутнє розпочату вже було 1919 року колективізацію на власне неросійських землях (донські козаки та сибірські чалдони себе росіянами не вважали), а відновити звичну для росіян панщину на споконвічно російських землях. Але більшість ЦК РКП(б) на чолі з Леніним проголосувала проти: 11 голосів до 4, ще й звинуватила Троцького у «фрітрейдерстві» (прагненні до свободи торгівлі), тобто зраді ідей комунізму. Ясна річ, Троцький не був демократом, але він вважав, що більшовики зможуть ефективніше керувати, а Червона армія — успішніше воювати, якщо не робити більшість селян своїми ворогами. І що? Уже після подій у Кронштадті наляканий Ленін запропонував дещо послабити продовольчу диктатуру, а потім й узагалі перейти до непу, приписавши цю ідею собі.

Та повернімося до Кронштадта початку березня 1921-го. 1 березня було створено Тимчасовий революційний комітет на чолі з матросом Степаном Петриченком, його заступником став Яковенко (ім’я досі невідоме). А до утвореного 3 березня Штабу оборони ввійшов випускник Володимирського Київського кадетського корпусу (1882 р.), колишній генерал-майор (1912 р.) Олександр Козловський, на момент повстання — начальник артилерії Кронштадтської фортеці. Повсталі вимагали відкритих і гласних переговорів з владою, однак більшовики відразу заявили: жодних переговорів, повсталі («заколотники», «провокатори Антанти») повинні скласти зброю без будь-яких умов. Кронштадтських парламентарів заарештовували (серед них були не тільки матроси, а й червоноармійці та робітники міста); їхні сім’ї та родичі керівників повстання, аж до найдальніших, ставали об’єктами репресій. При цьому повстанці не перешкоджали матросам-комуністам та перебіжчикам (загалом понад 400 осіб) полишати острів і по кризі добратися до материка...

А більшовики діяли рішуче. 5 березня 1921 року було відновлено сьому армію під командуванням Михайла Тухачевського, якому наказали «в найкоротший термін придушити повстання в Кронштадті». Штурм було призначено на 8 березня — не на честь Міжнародного жіночого дня, а до відкриття Х з’їзду РКП(б). Основною силою штурму стала зведена дивізія Павла Дибенка, а комісаром південної групи військ (яка наступала по кризі із району Оранієнбаума) було призначено Климента Ворошилова (ось також відомі українці — тільки вже з «червоного» боку). Штурм виявився провальним, і тому штурмові полки, бригади і дивізії не просто відступили, а й виявилися деморалізованими. Як відзначав у доповідній до Москви Ворошилов, «політико-моральний стан окремих частин викликав тривогу», два полки відмовилися йти «на своїх», тому їх роззброїли. Тож почалася підготовка до нового, значно потужнішого штурму, який було призначено на 16 березня.

В усій цій історії впадає в очі, що керівництво жодної політичної партії Росії, як підпільне, так й еміграційне, крім лівих есерів, не підтримало повсталих. Та й ліві есери обмежилися гаслами. Схоже, ідеї політичних та економічних свобод, поєднаних з декомунізацією, були з різних причин чужі всім їм. І нині, схоже, «народний соціалізм» повстанців не вписується в ідеологічні рамки ані лівих, ані правих. Що ж до ролі України в тих подіях, то негоже забувати всіх тих (у тому числі й українців за походженням), хто захитав більшовицьку владу в Росії — і в підсумку змусив Леніна відступити, запровадити неп, а затим — ініціювати «коренізацію» неросійських народів.

А, ледве не забув: над Кронштадтською фортецею та кораблями Балтійського флоту тими днями замайорів червоно-чорний прапор...