МЕНЮ

«Зараз ми на «підлітковому» рівні...»

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужгород
10 січня, 2020 - 11:52
Професор Ярослав Лазур — про суспільний рівень політичної культури, юриспруденцію і роль вищої освіти

Юридичний факультет Ужгородського національного університету належить до тієї когорти освітніх підрозділів вишу, які створювалися відповідно до вимог часу в роки незалежності України. Вивчати юриспруденцію в УжНУ починали на кафедрі правознавства, яку заснували 1991 року на економічному факультеті, а власне юридичний факультет постав 1993-го. Сьогодні юрфак належить до числа найбільш популярних та потужних факультетів УжНУ. І в цьому неабияка заслуга його нинішнього декана, молодого й амбітного доктора юридичних наук, вмілого організатора освітнього процесу професора Ярослава ЛАЗУРА.

«СЬОГОДНІ ПРАВО ВІДМЕЖОВУЄТЬСЯ ВІД ДЕРЖАВИ»

— Пане Ярославе, ви — син професора-фізика — обрали справою свого життя юриспруденцію. Якою була ваша мотивація? Батько не образився, що ви не стали продовжувачем родинної династії?

— У шкільні роки мені справді найбільше подобався саме блок фізико-математичних дисциплін, у старших класах я навіть успішно виступав на олімпіадах з математики. Очевидно, це було дитяче прагнення наслідувати батька-фізика, та й мама-лікар теж любила точні науки. Але у старших класах я вирішив поступати на юридичний факультет. Велику роль у цьому зіграли вчителі. Зацікавленістю юриспруденцією як сферою людських взаємин я завдячую нашому талановитому шкільному вчителю правознавства Ужгородської класичної гімназії Федорові Брецку. Додатково я відвідував заняття в Іллі Євича, котрий є справжньою легендою юриспруденції. Результатом усього цього стало те, що моя мрія здійснилася: 1997 року я поступив на юридичний факультет УжНУ. По закінченні юрфаку стажувався і працював у апараті Верховної Ради України, навчався в аспірантурі, захистив кандидатську і докторську дисертації, став деканом. Батько            — доктор фізико-математичних наук професор Володимир Лазур, справді бачив у мені фізика, і ми навіть додатково займалися з ним цим предметом. Але я вдячний, що він прийняв мій вибір, допомагав мені в усьому і сьогодні радіє кожному моєму успішному крокові.

Уже тоді я сприймав юриспруденцію як науку соціальної філософії з проблематикою рівності, справедливості, бо ще античні філософи вважали юриспруденцію близькою до математики, наукою про рівність, яка забезпечується нормами поведінки, що формують справедливу організацію суспільства. Одна з найбільш популярних течій у юриспруденції — математичне моделювання правових відносин. Беручи участь у міжнародних наукових конференціях, доволі часто стикаюся з такими питаннями, як смарт-контракти, ІТ-право, штучний інтелект у юриспруденції. Йдеться навіть про автоматизацію судочинства. Особливо це стає потрібним у часи, коли економіка глобалізується і створюються транснаціональні компанії зі своїм локальним впливом.

Сьогодні право відмежовується від держави. Якщо за радянських часів вивчали право як інструмент держави, то тепер це два автономних суспільних явища. Право забезпечує функціонування набагато більше суб’єктів, ніж просто державу як організацію суспільства. Коли ми говоримо про такі терміни, як територія, апарат держави — то право уже давно вийшло за ці межі. Тепер постає проблема, щоб держава не обмежувала право, яке ґрунтується на суб’єктивних природних правах, де держава несе сервісну роль. Перш за все, держава повинна не втручатися і захищати ці права.

«ЩОБ БУТИ ХОРОШИМ ПОЛІТИКОМ, ЦИМ ПОТРІБНО ЗАЙМАТИСЯ СИСТЕМНО І НА ПРОФЕСІЙНОМУ РІВНІ»

— Чому ви не пішли у практичну юриспруденцію, а віддали перевагу науці?

— Із самого початку я орієнтувався на практичну юриспруденцію і готувався присвятити себе саме цій сфері. Однак, як це часто буває, у долю втрутився випадок. Ще будучи студентом, отримав стипендію на стажування у Верховній Раді, став помічником голови комітету правової політики та прав людини Верховної Ради і орієнтувався на практичну роботу в апараті ВРУ, а після стажування залишився там працювати. Робота у Верховній Раді пов’язана, передусім, із законопроєктною справою, яка тісно переплітається з науковою роботою, і гріх було не скористатися цією нагодою. Тому, паралельно з практичною роботою над законопроєктами, я зайнявся й наукою. Для цього були всі можливості як у нас на факультеті, так і в Інституті законодавства Верховної Ради, де захистив кандидатську дисертацію, а згодом і докторську.

Після створення сім’ї та повернення в Ужгород я ще довго займався тільки практикою. Орієнтувався на адміністративне судочинство, господарсько-правові відносини. Тож до 2010—2011 року більше відчував себе практиком, хоча вже мав чверть ставки на факультеті за сумісництвом. Тоді трапилась трагедія      — помер наш легендарний професор Василь Керецман, який вчив мене адміністративного права. Після цього я перейняв його дисципліни і повністю зайнявся освітньою роботою на факультеті.

Працюючи в апараті Верховної Ради, не спокусилися іти у велику політику, брати участь у парламентських перегонах?

— Багато з того, що я там бачив, якраз відбивало у мене бажання займатися політикою. До того ж, я ухвалив для себе рішення займатися чимось одним, не розпорошуватися на різні вектори. Думаю, якби займався ще й політикою, то не міг би якісно працювати в юриспруденції. Я з повагою ставлюся до політичної діяльності, це важлива сфера життя суспільства, але у мене не було досить мотивації розвиватися в цьому напрямку. Щоб бути хорошим політиком, цим потрібно займатися системно і на професійному рівні, не бути зайнятим іншою діяльністю. А коли ти відчуваєш, що за тобою стоїть потужний колектив студентів, викладачів, взяти додатково на себе ще й таку політичну відповідальність — це мало б бути дуже виважене рішення.

«ВИКЛАДАЧ ЗА КАФЕДРОЮ РОБИТЬ НЕ МЕНШИЙ ВНЕСОК У ПОЛІТИЧНУ СФЕРУ СУСПІЛЬСТВА, НІЖ ПОЛІТИК ЗА ТРИБУНОЮ»

— А сьогодні такої думки у вас не виникає? Адже не секрет, що якісний склад парламенту як попереднього, так і нинішнього скликання важко назвати суспільною елітою...

— Не люблю критикувати владу і розмови про те, яка вона у нас погана. Адже всі ми повинні розуміти, що влада — це ми, наше відображення. Ми маємо таку політичну еліту, яка на сьогоднішній день відображає наше суспільство. І, чесно кажучи, я не узагальнював би всіх політиків. Це такі ж люди, як і ми. Така у них професія, вони роблять помилки, еволюціонують. А те, що суспільний рівень політичної культури громадян зростає — це дуже важливо. Цілком можливо, що Україна проходить цей еволюційний процес, перебуваючи в певних історичних умовах, про які можна багато говорити. Зараз ми в цьому сенсі перебуваємо на «підлітковому рівні», коли загального соціального політичного погляду в нас ще немає. Саме тому освіта у вищій школі відіграє дуже важливу роль, можна навіть сказати   — ключову. Я вважаю, що викладач повинен давати студентам такі знання й навички, які формували би з них справжніх громадян зі справжніми суспільними цінностями, почуттям відповідальності перед країною. Якщо нам вдасться це зробити        — наші студенти будуть формувати й належну владу. Переконаний, що викладач за кафедрою робить не менший внесок у політичну сферу суспільства, ніж політик за трибуною. Університет є державною установою, тому політикою в прямому сенсі в аудиторії ми не повинні займатися. Але ми формуємо політичну думку молодого покоління, тому питання політичної діяльності для мене зараз не на першому місці. Хоча «ніколи не говори ніколи» — може настати і такий момент, коли я матиму іншу думку...

«МОЛОДЬ ДИВИТЬСЯ НА ЮРИДИЧНУ ПРОФЕСІЮ САМЕ З ПОЗИЦІЇ ПРЕСТИЖНОСТІ»

— Що саме, на вашу думку, мотивує сьогодні молодих людей іти в юриспруденцію: статки та вага в суспільстві суддів, прокурорів, адвокатів, їхній вплив у суспільній ієрархії?

— Молодь дивиться на юридичну професію саме з позиції престижності. Але не престижності у формі грошей, служби чи влади, а з погляду престижності як складової поваги людей, суспільства до цієї професії. Звісно, однієї ідеї замало, адже в кожного є сім’я та бажання отримати матеріальну свободу. Тож хотілось би, щоб юридична професія була належним чином матеріально оплачувана саме в легальній складовій, щоб держава дбала про правників в усіх проявах цієї діяльності. Адже у нас часто зосереджують увагу на статках лише суддів та прокурорів, про доходи котрих ходять легенди. А я вважаю, що всюди має бути збережений елемент соціальної справедливості. Пересічний юрист на державній посаді в адміністрації робить не менш важливу роботу для суспільства, ніж суддя чи правоохоронець, адже він забезпечує ефективне правове консультування й діяльність того чи іншого органу влади на місцевому рівні. Тому заробітна плата юристів, як і людей інших професій, які служать суспільству, не повинна мати настільки великі перепади і бути високою лише для обраної категорії юристів. Але у нас, на жаль, поки є так...

Важливо, що зараз юриспруденція не тільки вчить студента, щоб він набував практичних навичок, а й передає йому універсальні теоретичні тенденції юриспруденції, якими він міг би послуговуватися незалежно від законодавства і змісту правовідносин і мати відповідну правничу логіку, якою міг би послуговуватися в конкретній ситуації. Тому дуже багато важать такі предмети, як філософія, теорія держави і права та інші.

«Я БАЧУ ПРОЦЕС ЕВОЛЮЦІЇ»

— Ви є учасником низки суспільних і правничих фундацій. Наскільки, на вашу думку, держава гарантує громадянам дотримання їхніх прав і свобод, як загалом оцінює правову ситуацію в державі?

— Посада й особистий інтерес зобов’язують мене брати участь у багатьох інституціях на рівні дорадчих та експертних органів Міністерства юстиції. Це й Експертна рада Міністерства з питань правових реформ, юридичної освіти і науки, і так само і в нашому регіональному рівні. Певна річ, навіть в абсолютно розвинутій країні бути спокійним, що в державі все гаразд із забезпеченням прав і свобод людини, — неможливо. Тим більше, в нашій державі, яка має всього 30 років і пройшла дуже складний шлях. Дуже хочеться, щоб людиноцентрична побудова держави стала не лише декларативною нормою Конституції, а й була б втілена у кожній складовій функціонування держави. Ми далекі від ідеалу в цьому. На відміну від політиків, які часто маніпулюють такими правовими категоріями, як захист людини, на рівні повсякденної роботи розуміння важливості цього питання є. Слід дати необхідні інструменти для цього на середню ланку державного рівня публічного адміністрування. Незалежно від того, як називається влада на даному рівні розвитку суспільства, я бачу процес еволюції. На кожному рівні відповідальність за свою роботу з боку державного службовця з часом росте. І задоволення прав людини є зараз пріоритетом.