«Delfi» з політичним забарвленням

Чому суспільство досі не знає відповіді на запитання в цій багатостраждальній історії? Відповідає бізнесмен Юрій Губанков, який займався підйомом судна

Коли після досить тривалого дрейфу в листопаді 2019 року танкер-бункерувальник «Delfi» сів на мілину на одеському пляжі «Дельфін», мене ця сумна новина особливо «зачепила». По-перше, думаю, багато хто в нашій країні пам’ятає і спостерігав цей драматичний телесеріал безпорадності держави, як на початковому етапі, коли судно не змогли врятувати від лиха, так і в наступні дев’ять місяців, коли лежачий «Delfi» ніяк не могли прибрати з пляжу (зате скільки було «шуму» й піару). По-друге, мені добре знайоме це місце, адже, будучи студентом університету Мечникова, я за п’ять років навчання в Одесі багато разів бував на пляжі «Дельфін». Ну і по-третє, найголовніше, чому взагалі сталася вся ця ганебна історія?

І тут дуже багато запитань, на які українське суспільство досі не отримало відповіді. Що це за танкери-бункерувальники, які чергують мало не в наших територіальних водах? Чому «Delfi» на такому довгому шляху біди — в акваторії морського порту «Південний», в акваторії Одеського морського порту — не могли відбуксирувати в безпечне місце? А як могло це судно, з якого, до речі, стався викид нафтопродуктів, пролежати цілих дев’ять місяців на пляжі? І все це під час війни, коли морська безпека України, з огляду на агресивні дії росіян, є для нас однією з найгостріших проблем. Хто був зацікавлений у тому, щоб істина в такій надзвичайній події до сьогоднішнього дня не стала відомою суспільству? Чому немає ніяких пояснень ні від прикордонників, ні від митників, ні від СБУ? Невже не було ніяких розслідувань?

ФОТО НАДАНО ЮРІЄМ ГУБАНКОВИМ

Відповіді на всі ці запитання ми шукали з Юрієм Губанковим, бенефіціаром і президентом ТОВ «Бруклін-Київ», почесним президентом Асоціації стивідорних компаній Одеського морського порту. Саме його компанія та команда людей займалися підйомом і видаленням затонулого судна з одеського пляжу у серпні-вересні цього року. Причому ця операція була здійснена за допомогою власних сил і  власним коштом. Тобто навіть на останньому етапі багатостраждальної історії з «Delfi» не держава розв’язала цю проблему, а люди з приватного сектора.

«Я ОЦІНЮВАВ СИТУАЦІЮ З «DELFI» ЯК ГАНЬБУ ДЛЯ НАШОЇ КРАЇНИ. І В ОДИН МОМЕНТ ПРОСТО ПСИХАНУВ»

— Юрію Петровичу, в цій історії багато «підводних каменів» і вона дуже показова, оскільки оголила низку проблем на різних державних рівнях. Але перш ніж ми почнемо їх розбирати, хотілося б дізнатися про вашу мотивацію — чому ви й ваша компанія, причому за власною ініціативою і власним коштом, вирішили зайнятися операцією підйому судна?

— Напевно, крім проблем зі здоров’ям, найстрашніше в житті — це ганьба. Протягом тривалого часу, а вся ця історія з «Delfi» тривала 9 місяців, я чув різні негативні відгуки про нашу країну, про органи влади і просто про людей, зокрема від представників не надто дружніх до нас держав, що ми нікчемні, що яка країна, такі в них і можливості. І в один момент я просто розлютився (в хорошому сенсі цього слова). Я оцінював ситуацію з «Delfi» як ганьбу для нашої країни, а це навіть гірше за власну ганьбу. Саме тоді я сказав — до яких пір це все може тривати?.. Тим паче що цей бункерувальник пролежав на березі все літо, у пляжний сезон, коли люди там купалися й відпочивали. Мені згадалося передвиборче гасло Джона Кеннеді: «Не думай про те, що ти можеш взяти від країни, подумай про те, що ти можеш дати цій країні». І вирішив, що ми повинні провести цю операцію, запропонувавши свої послуги.

— Думаю, мотивацією ще було те, що ви одесит — і як же так, велике портове місто зі своєю унікальною історією тривалий час не може впоратися з цією проблемою?

— Ви абсолютно праві. Мені захотілося проявити патріотизм. Можливо, це гучні слова, але якщо я одесит, громадянин України, то має бути гордість за своє місто і країну, має бути громадянська позиція. Інше — вторинне.

Місце, де сів на мілину «Delfi», це теж акваторія Одеського морського порту, тому, напевно, було б несправедливо, якщо приватні стивідорні компанії (англ. Stevedore — компанія, що займається завантаженням і розвантаженням суден. — Ред.), що давно працюють у порту , зокрема наша компанія знаходиться там з 1992 р., залишалися б осторонь. Я запропонував приєднатися до операції й іншим компаніям, які працюють у порту. Також мені приємно, що мене підтримали міжнародні партнери: це третя-четверта контейнерна лінія у світі CMA CGM, це Louis Dreyfus, що входить у п’ятірку трейдингових світових компаній. У нас працювала команда професіоналів і однодумців: не тільки я, весь колектив групи компаній «Бруклін-Київ» вклав в цю операцію енергію, сили, час, кошти.

Перед початком операції я спеціально переглянув документальний фільм про те, як піднімали пасажирський лайнер «Costa Concordia», який затонув біля берегів Італії  2012 року. Його підіймали дуже довго — майже півтора року, витративши на це 1,5 млрд дол. (це більше ніж коштувало саме судно). Під час операції реалізували різноманітні інженерні рішення, і це було щось феноменальне. Звичайно, ми думали, обговорювали і почерпнули для себе позитивні моменти.

Варто нагадати й те, що з приводу нашої операції писали багато всілякої бридоти — мовляв, Губанков із цього хоче щось мати: він йде в депутати, йому віддають якісь божевільні гектари землі... Спочатку я намагався відповідати, але потім плюнув на все це: злостивців завжди буде достатньо. Ні в які депутати йти я не збираюся, ніяких пільг не просив і нічого з цього не маю. Разом з тим, багато людей все розуміли, відверто дякували, і це найголовніше.

ФОТО НАДАНО ЮРІЄМ ГУБАНКОВИМ

«МИ ЧАСТО МАЄМО КЕРІВНИКІВ НА РІЗНИХ РІВНЯХ, ЯКІ МОЖУТЬ КЕРУВАТИ ТІЛЬКИ У ДОБРУ ПОГОДУ»

— Отже, 20 листопада 2019 р. капітан судна «Delfi», яке вже стояло на якорі в акваторії порту «Південний», подало сигнал SOS. Що відбувалося далі? У подібних випадках дуже важливі перші години: наскільки правильно був використаний цей час тими, хто приймав рішення, і тими, хто безпосередньо проводив рятувальну операцію?

— Щоб досконально правильно оцінити ситуацію,  треба бути фахівцем. Наскільки мені відомо, головною диспетчерською Південної філії Адміністрації морських портів України була отримана інформація від прикордонного посту Південний, що танкер «Delfi» подав сигнал SOS. У відповідь було вирішено відправити на місце лиха морські буксири «GEA» і «Володимир Іванов» для буксирування аварійного судна (керівником рятувальної операції є капітан порту «Південний»). За інформацією посту регулювання руху суден (ПРРС) «Південний» буксирувальник «GEA» зупинився, оскільки швартові кінці намотало на гвинт під час спроби прив’язатися до «Delfi». Після усунення цієї проблеми швартовій кінець начебто вдалося закинути на аварійне судно — почали рухатися до порту «Очаків», куди планували відбуксирувати «Delfi». Але незабаром швартовій кінець зіскочив з гака «GEA» і аварійному судну довелося опустити якір. Згодом уже від ПРРС «Одеса» була отримана інформація, що судно «Delfi», що перебувало в акваторії порту «Південний», подало сигнал SOS.

Зі свого боку можу сказати одне: хоч я давно і не був на аеродромі, але літати на невеликих літаках я вмію. Тільки літаю я в гарну погоду, коли світить сонечко і не дме вітер. Коли ж виникає нестандартна ситуація, то керування літаком я передаю професіоналам. Тут приблизно та ж ситуація: коли світить сонце і не дме вітер, капітанами і керівниками морських підприємств можуть бути різні люди, але коли насувається шторм і судно терпить аварію, коли потрібно приймати вольові рішення, тоді потрібні професіонали. На жаль, у нас в країні протягом багатьох років професіоналів відсівали, про них ніхто не думав, призначаючи на важливі посади «своїх» людей або так званих кризових менеджерів, тому сьогодні ми часто маємо капітанів та керівників на різних рівнях, які можуть управляти тільки в гарну погоду.

ФОТО НАДАНО ЮРІЄМ ГУБАНКОВИМ

Мої слова можуть сприйняти критично, але за часів Радянського Союзу ніколи б не стала капітаном порту людина, яка не знає, що таке море, і не стала б капітаном судна людина, яка не знає, що таке шторм і як з нього виходити. Інша справа, що при СРСР і такого бункерувальника б не було, який незрозуміло як і чому безперешкодно перетнув державний кордон і зайшов у територіальні води України. Та ви навіть зараз почніть рухатися на катері, і вас прикордонники раз десять запитають, куди ви йдете і чому. А тут «непізнаний плаваючий об’єкт» перетинає кордон, йде в незрозумілому напрямку, і нікому до нього немає діла. Як мінімум такому «об’єкту» не дають можливість причалити до берега, тим паче якщо не знають, що на цьому судні.

Уся ця історія — тема для фахівців, яку необхідно вивчити до дрібниць, до того ж на будь-якому судні існує реєстратор інформації, який дає чітке уявлення (як «чорний ящик» на літаку), куди рухалося судно, як сталося лихо, чому рятувальна операція  виявилася неуспішною тощо. Особливо, якщо враховувати, що спочатку танкер дрейфував до газового терміналу Одеського порту, це потім його вітром віднесло трохи в інший бік. Таке раніше вже було в Одесі, коли зірвало плаваючий док і терміновими оперативними діями довелося утримувати його від врізання в газовоз задля уникнення катастрофи.

«НЕОБХІДНО БУЛО ЗРОБИТИ ВСЕ, ЩОБ «DELFI» НЕ ОПИНИВСЯ В ПАСТЦІ МІЖ ХВИЛЕРІЗОМ І КАМ’ЯНОЮ ГРЯДОЮ»

— Про «непізнаний плаваючий об’єкт» ми обов’язково поговоримо. А поки що перейдемо до наступного етапу лиха «Delfi». Чи можна було ще уникнути подальшого негативного сценарію розвитку подій?

— Звичайно, можна було.  Увечері 21 листопада ПРРС «Одеса» була отримана інформація про неможливість буксирування судна в безпечне місце силами буксирів «GEA» і «Володимир Іванов», а також щодо дрейфу судна «Delfi» в бік акваторії Одеського порту (танкер знеструмився, на ньому закінчилося паливо). Далі, вже розпорядженням капітана Одеського порту, було вирішено направити буксир «Австралія» для супроводу судна в акваторію порту.  Екіпаж цього буксира зв’язався з капітаном «Delfi» з пропозицією про подачу кінців на судно для його подальшого буксирування в безпечне місце. У відповідь капітан судна відмовився від отримання швартових кінців буксира і повідомив, що судно продовжує дрейф, при цьому екіпаж його залишати не планує.

ФОТО НАДАНО ЮРІЄМ ГУБАНКОВИМ

Чому капітан відмовився приймати допомогу, для мене залишається загадкою. Начебто їм в один із моментів вдалося кинути якір і втриматися від дрейфу, можливо, тоді він вирішив, що допомога їм уже не потрібна.  Також слід враховувати, що будь-які рятувальні операції здійснюються не тільки за рахунок держави, а й за рахунок судновласника. Не виключено, що капітан «Delfi», повідомивши судновласнику, що судно на якорі, отримав вказівку не приймати допомогу, інакше танкер відтягнуть на берег і почнуть розбиратися — що це за бункерувальник і чому він тут. А питань тут, як потім виявилося, дійсно багато.

У результаті всі ЗМІ облетіла картинка, як судно «Delfi» сіло на мілину недалеко від одеського пляжу «Дельфін» і поступово «лягло» набік. Що необхідно було зробити, щоб забезпечити остійність судна?

— Коли «Delfi» почав знову дрейфувати, ніби після чергової зупинки, зробити з ним щось уже було важко, тим більше, що там було досить мілко, та й закинути швартові кінці для буксирування під час шторму — завдання складне. Я не знаю, які віддавав команди капітан, із чим він погоджувався або не погоджувався, але думаю, що в цій ситуації необхідно було робити все, щоб бункерувальник не опинився в пастці між хвилерізом і кам’яним пасмом на пляжі «Дельфін».

Після того, як «Delfi» сів на мілину, в районі місця події вже працював оперативний штаб, були залучені всі міські служби і підрозділи. Зокрема, залучалися рятувальні катери ПРК-1, ПРК-2, буксирувальник «BIG», працювали водолази — завдяки цьому екіпаж судна було врятовано.  Крен судна на правий бік у результаті досяг 90 градусів. Саме кам’яна гряда стала основною причиною того, що у судна спочатку з’явилася пробоїна, а потім і не виявилося борту.

ФОТО НАДАНО ЮРІЄМ ГУБАНКОВИМ

«У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ У МОРСЬКИХ ПОРТАХ ІСНУЮТЬ СПЕЦІАЛЬНІ РЯТУВАЛЬНІ СЛУЖБИ. У НАС ЇХ НЕМАЄ»

— Як відомо, до наявних проблем у результаті аварії «Delfi» додалася ще одна — викид нафтопродуктів у море. З вашої точки зору, цього можна було уникнути?  Наскільки впоралися з наслідками забруднення навколишнього середовища, коли викид усе-таки стався?

— Тут уже необхідно було підключати додаткових фахівців, діяти швидко і професійно. А коли довірили приймати рішення людям, які ніколи не стикалися з подібними проблемами, то і результат вийшов відповідний.

Хочу звернутися до іншої історії. Коли в березні цього року почалася пандемія коронавірусу і в кожній з областей України було створено оперативний штаб, то група компаній «Бруклін-Київ» теж вирішила підключитися. Ми розуміли, що перш за все необхідно допомогти медикам, інакше завтра просто нікому буде лікувати людей. У цілому ми тоді витратили близько 10 млн грн, зокрема було закуплено близько 40 тис. масок для лікарень. Я все це веду до того, що країна не була готова до шторму, як і в ситуації з «Delfi».

Знову-таки, за Радянського Союзу в кожному порту була спеціальна рятувальна служба, яка мала всі необхідні засоби для проведення аварійно-рятувальних робіт.  На сьогодні у нас немає подібних служб.

— Чому?

— Тому що ми живемо, думаючи, що завжди буде хороша погода. Так, подібні служби з’їдають багато грошей, але в певний момент вони потрібні, як у ситуації з «Delfi», і тоді вони окупають себе в рази.  У всьому світі, в розвинених країнах такі служби існують.  Та сама «Costa Concordia» одразу була оточена бонами для того, щоб не було будь-яких розливів, хоч це і був пасажирський лайнер.

ФОТО НАДАНО ЮРІЄМ ГУБАНКОВИМ

У нас теж у зоні перебування танкера «Delfi» було проведено загородження абсорбуючими бонами берегової лінії, яке зафіксували металевими прутами для запобігання змиву в море. Робота з додаткового і нового бонування тривала цілий тиждень. Але робили це все не спеціальні служби, а порт, якому довелося вишукувати ці бони де тільки можна. Це ж не прості бони, а такі, що мають спеціальні якорі, які повинні бути на певній висоті, бути цільними, щоб не пропускати нафтопродукти тощо. Наші ж «фахівці» навіть примудрялися вкрасти якір, щоб потім, можливо, здати його на металобрухт.  Мені показували, в яких місцях були вирізані цілі шматки з цих бонів.

Важко звинувачувати тих людей, які займалися своїми непрофесійними обов’язками (якщо, звичайно, вони не крали і не завдавали шкоди), оскільки подібними операціями повинні займатися спеціально підготовлені люди, відповідні служби. Тому не дивно, що через 9 місяців, коли ми почали проводити операцію з підняття судна, виявилося, що звідти були вимиті майже всі нафтопродукти.

— Була інформація, що в березні 2020 року судновласник запропонував здійснити всі необхідні заходи для видалення «Delfi» з акваторії Одеського морського порту шляхом розрізання судна на місці і транспортування його частин до місця подальшої утилізації за допомогою барж. І нібито різні державні інстанції погодилися із запропонованим варіантом ліквідації проблеми, яку в наступні півроку так і не вирішили.  Наскільки був правильним запропонований шлях і чому влада, на вашу думку, на це пішла?

— Думаю, всі побоялися якраз того, що може статися подальший викид нафтопродуктів, тим більше проти цього варіанту проведення операції виступили екологи.  Хоча, забігаючи наперед, скажу, коли влітку вирішувалося питання — що все-таки робити з танкером, мої друзі з Морського інженерного бюро сказали, що судно, яке пролежало такий тривалий час у відповідних умовах, в усьому світі, як правило, ріжуть на частини і прибирають.

ФОТО НАДАНО ЮРІЄМ ГУБАНКОВИМ

На нараді в Одеській облдержадміністрації це питання довго обговорювали (мене там не було) і проголосували за варіант — підняти і видалити затонуле судно.  Хоча я вважаю, що подібні питання не повинні ставитися на голосування, а рішення повинні приймати професіонали, зокрема фахівці, які раніше працювали в аварійно-рятувальних службах.  Думаю, на підсумкове рішення також вплинуло те, що з часом «Delfi» почав набувати політичного забарвлення, тим більше під час пляжного сезону.

«ЩОБ У XXI СТОЛІТТІ НЕ МОЖНА БУЛО ВСТАНОВИТИ, ХТО ВЛАСНИК ТАНКЕРА... ЦЕ ПРОСТО ЗНУЩАННЯ»

— А ось тепер питання про «непізнаний плаваючий об’єкт» — що вам відомо про судновласника танкера «Delfi», який під час аварії перебував під прапором Республіки Молдова? З якою  метою воно перебувало поблизу територіальних вод України, а потім з відомими вже проблемами опинилося в акваторії наших морських портів?

— Я не особливо цікавився, хто судновласник, але можу сказати точно: щоб у XXI столітті не можна було встановити, хто власник, за наявності відповідних державних служб та наявності відкритих документів бенефіціарів, зокрема адреси, прізвища, це просто знущання. Що мене ще вразило? Коли зробили запит до реєстрів Молдови, то виявилося, що такого судна в них взагалі не існує, оскільки 2018 року закінчилися всі реєстраційні документи та його просто викреслили з реєстру. Виходить, що понад рік судно не мало ніякого прапора і не було зареєстроване. Я не розумію, як це взагалі можливо, — тут багато запитань, відповідей на які я особисто не знаю. Що це за судно? Як і де воно обслуговувалося? Як відбувалося постачання? Як відбувалася заміна екіпажу? Як відбувалася бункерування судна?.. Виходить, що це була налагоджена система.

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ГІМАНОВА

Інакше кажучи словами — міжнародна контрабанда? Окрім «Delfi» недалеко від Одеси «працювали» й інші подібні танкери-бункерувальники?

— Це не моя компетенція і я б не хотів цим займатися. За 9 місяців цю інформацію вже давно мали б публічно подати відповідні органи.

Хто? Є Адміністрація морських портів України, є міська влада, є обласна влада, є прикордонники, є Служба безпеки України, є Митна служба ... Невже такий екстраординарний за своєю природою випадок нікого з них не зацікавив?

— Це природне запитання, яке одразу ж виникає в даній ситуації. Історія з «Delfi» — це насправді дзеркало нашої країни. Я не розумію, як вище керівництво країни за такий тривалий час так і не отримало повної інформації про діяльність цього і подібних суден неподалік від наших берегів. Чому відповідні органи не зобов’язали власника чи оператора танкера протягом місяця прибрати його з одеського пляжу?.. Легше ж заскочити в повому екіпіруванні і балаклавах до компанії, яка спокійно і законно працює, ніж дати відповіді на такі питання, які стосуються безпеки країни.

«ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ З «DELFI», ЦЕ ПОМИЛКА І ПРИКОРДОННИХ СЛУЖБ, І СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ»

— Як відомо, ми перебуваємо в стані фактичної війни з Російською Федерацією, яка любить влаштовувати всілякі провокації. І ось якщо уявити собі, що до українського берега, до одного з найбільших міст України, дрейфує судно, про яке достеменно нічого не відомо і з яким портові служби нічого не можуть зробити. Як взагалі таке можливо?

— Я з вами цілком згоден: як можна перетнути державний кордон, щоб не були задіяні катери прикордонної служби? Що значить, капітан відмовився від допомоги (приймати кінці для буксирування)? У такому разі до нього разом з буксирувальником підходить військовий катер — відмовляєшся виконувати наказ, два попереджувальні постріли в повітря, якщо й далі ігноруєш, значить, вогонь на ураження. Згадані вами північні сусіди, коли захоплювали наші катери 2018 року в Керченській протоці, хіба церемонилися з українськими військовиками? Або вони церемоняться, коли десятками зупиняють наші торговельні кораблі і навіть судна під іноземними прапорами в Азовському морі?.. А як діяла українська сторона з цим «невпізнаним плаваючим об’єктом», який становив загрозу нашій акваторії і суднам? Це ж просто нонсенс. Навіть коли «Delfi» подав сигнал SOS, чому він відмовився від співпраці з портовими службами?.. Тут дуже багато запитань.

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ГІМАНОВА

А як назвати те, що потім цілих 9 місяців держава виявилася неспроможною прибрати «Delfi» з берега? Політики різних рівнів, зокрема президент і мер міста, були на місці, де танкер сів на мілину, обіцяли прибрати судно, але тривалий час нічого не відбувалося. Що за безпорадність?

— Якщо вести мову в контексті сказаного вище, то це одна історія. Знову ж таки, якщо уявити собі ситуацію, що завтра під час шторму наші «добрі сусіди» завантажать таке судно снарядами і відправлять його дрейфувати в бік Одеського порту, хто буде винен, коли все «випадково» в порту вибухне?.. Звісно, те , що сталося з «Delfi», це помилка і прикордонних служб, і Служби безпеки України, які мали вжити всіх заходів, щоб не допустити безконтрольний розвиток ситуації і захистити Південний і Одесу від таких «сюрпризів».

Якщо ж дотримуватися Кодексу торговельного мореплавства України (КТМ), то це інша історія. За наявності у судна прапора, коли відомий конкретний судновласник, а не лише юристи, які виступають від імені компанії, це все чітко регулюється кодексом. У такому разі ті, хто піднімає судно, мають право або його продати, або розрізати на брухт, компенсувавши свої витрати. Але я розумів, що це скандальна історія, тому з самого початку прийняв для себе рішення, що наша команда здійснює цю операцію, нічого не вимагаючи натомість. Хоча уявіть собі, що навіть у процесі піднімання судна з боку судновласника були звернення до суду. Чесно кажучи, мене це не цікавило, але дивувало і вражало.

Загалом, як це так — компанія зареєстрована у Великій Британії, а власник не відомий?.. Хоча і з її юридичною адресою у Британії теж були проблеми. Тому для мене — це плавоб’єкт, який становив небезпеку для країни. Ця ситуація не відповідає міжнародному законодавству, тому тут мають чинність зовсім інші закони.

Якщо все ж таки керуватися КТМ, то в цій ситуації судновласникові надається певний час (місяць-два) на те, щоб забрати своє майно, якщо він не встигає, то суд має право продовжити час, що, власне, двічі й робилося. Коли ж і після цього власник не впорався із завданням, тоді рішенням Експертної комісії з визначення рівнів та класів надзвичайних ситуацій ДСНС України те, що відбулося із затонулим танкером-бункерувальников класифікували як надзвичайну ситуацію техногенного характеру місцевого рівня. У зв’язку з чим, з боку ДП «АМПУ», відповідно до закону «Про державні закупівлі», оперативно було реалізовано всі необхідні заходи щодо проведення переговорної процедури із закупівлі послуг з підняття і видалення (переміщення) танкера-бункерувальника «Delfi». І тоді — 10 серпня цього року було досягнуто домовленості між АМКУ, «Краншип» і групою компаній «Бруклін-Київ», за результатами якої підписано тристоронній договір про піднімання і видалення танкера «Delfi» силами і засобами «Краншип», коштом «Бруклін-Київ», а також розпочато підготовчі роботи із СУДНОПІДНІМАННЯ.

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ГІМАНОВА

«ЦЕ БУЛА УНІКАЛЬНА РЯТУВАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ ...

— Розкажіть про запропонований вами варіант розв’язання цієї проблеми: чий досвід переймали, яких фахівців залучали, як відбулася сама операція — чи все було за планом?

— Це була унікальна рятувальна операція, яку не можна було спрогнозувати по хвилинах, тому що на поверхні було одне, а в результаті виявилося що там, наприклад, не було борту, не було частини обшивки. При цьому судно треба було підняти і привести в остійний стан, щоб далі можна було його відбуксирувати. Так, фахівці казали, що танкер краще порізати на частини. Але «Delfi» вже мало настільки широкий політичний резонанс по всій країні, що прийняли рішення піти іншим шляхом. Ну а далі, звісно, постало питання команди.

Першим моїм кроком було звернення до академіка, лауреата Державної премії України, члена Англійського, Американського та низки інших корабельних товариств у світі, директора Морського інженерного бюро України Геннадія Єгорова. За його проектами будувалося і будується багато суден, часом дивних та унікальних. Коли я звернувся до Геннадія В’ячеславовича, то з’ясувалося, що він має проєкт цього типу судна, але, як виявилося, за 9 місяців до нього ніхто не звертався. Я кажу — як таке можливо? Він каже: ну ось так, у мене всі креслення є, програми є, моделювання я можу провести, остійність я теж можу показати, але досі до мене з такими питаннями ніхто не приходив.

У нашій команді, крім мене, працювали — Андрій Іванов (безпосередній керівник групи компаній), Олександр Іванов (безпосередній виконавець робіт), Геннадій Єгоров, Олександр Єгоров, Олександр Голодницький, Руслан Сахаутдінов, Денис Карпов, звичайно, водолази, докери, кранівники, буксирувальники, навіть військових на останньому етапі теж долучили. Люди упродовж одного місяця, хоча за договором на операцію відводилося два місяці, працювали у три зміни. Дякувати Богові, погода була гарною, за винятком двох-трьох штормових днів, хоча водолази працювали і в ці дні. За цей місяць усі, зокрема компанії «Краншип» і «Траншіп», виконали величезну роботу.

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ГІМАНОВА

Отже, як я вже сказав, проблема полягала в тому, що судно лежало на боці, тобто палуба щодо води перебувала майже перпендикулярно (83 градуси), відповідно, весь правий борт був схований під водою. Кожен етап, кожен крок наші вчені прораховували, моделювали, далі проводилися підготовчі роботи і лише потім реалізація плану. Якщо щось раптом йшло не так, шукали нові варіанти, як краще підняти судно в остійне положення. Навіть на останньому етапі, коли це було зроблено і бункерувальник мав почати рухатися, ми побачили, що він йде не в той бік, його розвертає і відносить. Тоді знайшли варіант, що судно потрібно не просто потягнути буксиром спереду, а й підштовхнути ще одним буксиром ззаду, до того ж це все відбувалося за допомогою двох кранів, і ось тоді «Delfi» потихеньку пішов. Звісно, ми розуміли, що існують великі ризики через відсутність борту і низки інших проблем, тим паче буксирувати танкер треба було близько 11 миль. І тільки після того, як ми пройшли акваторію порту «Чорноморськ» і підійшли до можливого  базування, всі трохи заспокоїлися: основне вже було позаду. Хоча далі стояло наступне завдання — витягнути танкер на берег.

Повторюся, якщо дотримуватися КТМ, то підняте таким чином судно є власністю держави. Але судновласник, який при цьому повинен надати всі документи, має право упродовж двох років затребувати своє майно назад, компенсувавши всі витрати держави. А держава зазнала досить великих витрат незважаючи на те, що операцію з підняття судна ми проводили за свій кошт. Ті ж таки бони простояли 9 місяців, і це все коштує грошей. Плюс було використано досить багато матеріалів для дезактивації нафтопродуктів на пляжі Дельфін, також було витрачено чималі кошти на всілякі інші роботи. Можу вам сказати, що вартість судна, якщо його порізати на брухт, то це навіть не п’ята частина витрат. І якби в ролі держави виступала якась приватна компанія, то вона б рознесла цього так званого судновласника в пух і прах, та так, що він зник би і жодних заяв до суду не подавав.

«ЗВІСНО, ТРОХИ ПРИКРО, КОЛИ ЗВУЧИТЬ ФРАЗА — «ЩО ЗАВДЯКИ ДЕРЖАВІ ПРИБРАЛИ СУДНО З ПЛЯЖУ»

— З боку держави вам хоча б подякували?

— Я, чесно кажучи, не робив це заради подяки. Мені приносить задоволення, і я пишаюся тим, що всі мої друзі, знайомі і навіть незнайомі люди — дякують нам і кажуть, які ми молодці. Щодо подяки з боку держави, я б тут ще звернув увагу на те, хто і яку доносить інформацію тому чи тому керівникові. На подяку з боку місцевої і міської влади, насправді, заслуговують ті, хто виконував цю непросту операцію. А нам керівництву країни дякувати не варто, важливо тільки, щоб воно було поінформоване, хто і яку роботу провів. Звісно, трохи прикро, коли звучить фраза — «що завдяки державі прибрали судно з пляжу». Тут, як то кажуть, або правду, або нічого.

Скільки було витрачено коштів на реалізацію цієї операції і чи чекаєте ви фінансової компенсації від держави?

— Я не чекаю ніякої компенсації ні від держави, ні від судновласника. Хоча можу відкрито заявити, що не є власником якихось мільярдів і для мене витрачені кошти це величезна сума, чесно зароблена компаніями нелегкою працею, як і для всієї групи компаній, з огляду на те, що цей рік був для нас складним, оскільки, як я вже казав, ми витратилися на боротьбу з коронавірусом. Загалом на операцію з підняття «Delfi» було витрачено близько півмільйона доларів. Я можу точно сказати, що це була не політична акція. Всі, хто брав участь в операції, на різних рівнях щиро переживали за її результат.

Адже це ж було доручення Президента України. Кілька ночей провів з нами на пірсі і на буксирі мер Одеси Геннадій Труханов. Постійно на зв’язку був Міністр інфраструктури України Владислав Криклій. А раділи ми всі разом і вітали, і дякували, і обіймалися, попри коронавірус, адже це була, нехай маленька, але перемога.

Я хочу подякувати всій нашій команді.

Так, було важко, але я цю історію згадую з певним адреналіном і ностальгією. Давно я не відчував такого емоційного сплеску, провівши всю ніч безпосередньо на місці операції, і коли рано вранці на світаку «Delfi» таки пішов, це були особливі почуття. Плюс у мене це збіглося з великим горем у родині. Ми підняли судно 10 вересня, а 11-го у мене померла мати. Зранку 11 вересня я поголився (перед цим я сказав собі, що не голитимуся, поки не піднімемо судно) і пішов провідати маму, яка лежала в лікарні. Тоді я востаннє побачив її при тямі, зняв маску і сказав: «Бачиш, мамо, я поголився, ми підняли «Delfi». Вона каже: «Так, я бачу, молодці». І буквально за кілька годин її не стало. Це навіть певною мірою символічно — мама встигла почути, що ми це зробили.