МЕНЮ

Знайти щастя й відпочити «в рафінаді»

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниччина, «День», фото автора
7 листопада, 2019 - 10:31
У Шаргороді мирно співіснують древня синагога, католицький і православний храми, а маршрут Хресного шляху проходить повз могили цадиків

За історичне поєднання єврейського, польського та православного життя подільський Шаргород називають одним із семи чудес Вінниччини. Це невелике і на перший погляд непримітне містечко насичене легендами й повчальними історіями. Вони множать добро і доводять, що неможливе таки можливе. Де ще було таке, щоб євреї рятували католицьку скульптуру Ісуса Хреста, а католики берегли лавки із зірками Давида і шафу для сувоїв Тори в костелі? Шаргород — це місто, де переплелися три дороги, три релігії і три народи. Щоб відчути його колорит і таїнство, сюди варто приїхати бодай раз у житті. Причому тепер можна не ламати голову над тим, що подивитися, з ким поспілкуватися, де зупинитися чи поїсти. Для туристів розробили цікаву квест-екскурсію, надали доступ до об’єктів, які багато років були недоступними, і створили всю необхідну інфраструктуру для відпочинку.

ТИПОВИЙ ЄВРЕЙСЬКИЙ ШТЕТЛ

Розпочати екскурсію варто не з головної вулиці міста, бо так втратиться історична послідовність. Прямуйте вниз, до синагоги, яка розташована в так званому єврейському штетлі. Так свого часу називали торговельні частини міст, які з’явилися за часів Речі Посполитої й існували як паралельна країна, яка жила за своїми законами та принципами. Фрагменти цієї цивілізації, такі собі міні-штетли розкидані по всій Україні. Чи не найкращий, найповніший для розуміння зразок — зберігся в Шаргороді. І хоча євреїв тут давно вже немає, містечко досі може похвалитися глинобитними будиночками на вузьких вуличках, які ведуть до однієї з найстаріших в Україні іудейських культових споруд.

Попри те, що за радянських часів у стінах синагоги діяв соко-морсовий завод, пам’ятку ще можна врятувати і повернути до життя. Нині цим займаються місцеві активісти. Вони вже провели консультації з фахівцями й підготували документацію. Наразі відновлюють ліпнину на другому поверсі, яка гарно збереглася, і влаштовують у будівлі мистецькі заходи, щоб привернути увагу до відомої пам’ятки архітектури. До речі, саме в шаргородській синагозі знімали фільм за книжкою Шолом-Алейхема «Блукаючі зірки», і саме на її на даху грав той самий блукаючий скрипаль. Він і зараз, на замовлення, може зустрічати туристів мелодією «7-40».

«На початкові реставраційні роботи, за попередніми підрахунками, потрібно щонайменше 200 тисяч доларів. Приміщення велике, нагадує Єрусалимський храм: височіють чотири колони, які ділять споруду на дев’ять частин. Товсті стіни, круглі вікна, потаємні сходи на дах, міцні підвали — цю споруду використовували як фортецю з підземними ходами, — розповідає громадський активіст з відродження пам’яток національної спадщини Шаргорода Григорій САУЛКО. — Коли радянська влада закрила синагогу і заходилася закривати костел, над ним стояла статуя Ісуса Христа. Щоб радянська влада її не знищила, євреї переховували скульптуру в себе. На той час їх було багато, 70% населення Шаргорода. Зараз залишилося лише три родини, але традиції досі живі. І якщо до нас приїздять туристи, то біля глинобитного будинку старої Клари ми і мацою їх почастуємо, і бульйоном напоїмо. А Сьома та Шурочка розкажуть про секрети сімейного єврейського щастя».

ЗРУЙНОВАНА ВЕЛИЧ І РОЗКІШНА СВЯТИНЯ

Загалом історія Шаргорода сягає 1383 року. Саме тоді литовський князь Вітовт дав своєму слузі Василю Карачевському грамоту, згідно з якою жалував йому місце «з усіма лісами коло річки Мурашки та річки Колбасної». Невеличке поселення під назвою Княжа Лука нічим не вирізнялося з-поміж сотень подібних на Поділлі й Галичині. Усе змінилося 1579 року, коли польський король Стефан Баторій, свідомий стратегічного значення Поділля в майбутніх війнах проти турок-османів, наказав великому канцлерові Яну Замойському збудувати на мисі в міжріччі Колбасної та Мурашки фортецю, а потім і замок для себе. Замойський був людиною освіченою, навчався в Парижі, Страсбурзі, Падуї і для будівництва своєї резиденції запросив кращих італійських зодчих. За його часів містечко розквітнуло і отримало назву Шаргород. До геометрії вона не має жодного стосунку. Просто засновником роду Замойських був святий Флоріан Шарий, звідси й назва. До речі, святий Флоріан вважається покровителем Шаргорода. І хоча від старого замку залишилися одні руїни, а одна з башт перебуває у приватній власності, ім’я святого Флоріана носить місцевий костел, який збудував ще Замойський.

«Попри всілякі революції та війни, костел зберігся до наших днів у прекрасному стані завдяки тому, що в місті завжди залишалася велика кількість небайдужих римо-католиків. Храм не діяв лише короткий період, у 1930-х роках, але, на щастя, це не зруйнувало його величі та краси, — відзначає настоятель костелу, отець БЕНЕДИКТ. — Інтер’єр прикрашає розпис, створений наприкінці ХІХ століття, а також 14 горельєфних композицій ХІХ століття і дві дерев’яні скульптури XVIII ст. Бачите на узвишші діючий орган — йому вже понад сто років, а він і досі звучить прекрасно.

— А що це за масивні лави? — запитую ксьондза.

— Вони збереглися дивним чином. Бачите на них зображення зірки Давида. Ці лави із синагоги. Коли її закривали, місцеві жителі перевезли у костел все, що уціліло, адже це людьми нажите добро. Шаргород унікальний тим, що людей тут не ділять за релігією. І не лише зараз — так було споконвіку».

Справді, в інших містах будівлі костелу і синагоги зазвичай розташовані у протилежних частинах поселення. Їх символічне протистояння увиразнювалося традиційним розташуванням костелу — у верхній, а синагоги — у нижній частині міста: таким чином поляки прагнули продемонструвати нижчий статус юдеїв порівняно з католиками. У Шаргороді дві культові споруди збудовані на одній лінії, у кілька сотень метрів одна від другої. Вони слугували оборонними спорудами для місцевих жителів, і є відомості, що навіть сполучені підземними ходами.

МОНАСТИРСЬКІ ДЗВОНИ І ПАМ’ЯТНИК ПРИВИДУ

Одне із підземель, за легендою, веде до одного з найбільших на Вінниччині Свято-Миколаївського православного монастиря. Свого часу саме при ньому діяла духовна семінарія, а згодом — училище, в якому навчалися Степан Руданський, Михайло Коцюбинський, Микола Леонтович. У роки радянської влади монастир закрили і перетворили на музей, а потім його приміщення використовували в господарських цілях. 1992 року його передали Українській православній церкві Московського патріархату.

Вхід на територію монастиря прикрашає прибрамний корпус із дзвіницею. До речі, саме при монастирі діє єдина в Україні школа дзвонарів. Її відкрили 2005 року. Керівник школи Олександр Євдокімов каже, що на її створення спонсори надали 150 тисяч гривень. За них придбали дзвони різних розмірів. Тепер заклад займається тим, що навчає ченців дзвонарного мистецтва.

За кілька кроків від святині розташований уже сучасний дивакуватий мистецький витвір — пам’ятник невідомому. Його історія типова для сьогодення й водночас повчальна. Так, 2007 року міський голова Шаргорода попросив відому київську художницю Жанну Кадирову поставити постамент відомому шаргородцю. Довгі дискусії щодо кандидатури історичної постаті, яка мала постати в монументі, ні до чого не привели. Поліконфесійність Шаргорода далася взнаки: іудеї, православні і католики не могли домовитися, хто ж із постатей найвизначніший. Тоді художниця створила «пам’ятник невідкритому пам’ятникові». А місцеві вигадали легенду: хто розгадає секрет монумента, той зможе дізнатися від привида, де заховане шаргородське щастя...

ТРИ ДОРОГИ, ТРИ НАРОДИ, ТРИ РЕЛІГІЇ ТА ОДНЕ ЩАСТЯ

Власне, туристичний маршрут завершується на вершині Хресної ходи, куди ведуть три дороги. Там поєднано те, що є спільним для поляків, євреїв та українців. Зрозуміти, що це, можна лише подолавши шлях. Хресний шлях у Католицькій церкві матеріально символізується у вигляді 14 станцій трагічної ходи, що її пройшов Ісус Христос через Єрусалим на Голгофу. Це дорога страждань, життя, випробувань і спасіння.

«Таких Via Dolorosa, як у Шаргороді, у світі є декілька. У Шаргороді її будували кілька років з благословення Папи Римського. Унікальність її в тому, що вона пролягає біля могили святих цадиків, де розташована католицька капличка. І, власне, три стовпи шаргородського щастя — це три святині, три народи, які шукали і знайшли непохитну віру, як у поляків, вічну надію, як у євреїв, та щиру любов, як в українців. Пройшовши цією дорогою, ви отримаєте благословення вірою, надією та любов’ю, — резюмує Григорій Саулко. — Але щоб завершити своє перебування в Шаргороді, треба зробити ще дві необхідні речі: отримати благословення небесного покровителя Шаргорода — святого Флоріана і побувати в «рафінаді».

«Рафінадом» Григорій Саулко називає арт-резиденцію «Шаргород Рафінад». Вона розміщена на території колишнього цукрового заводу, який на початку 2000-х перетворили на пустку, порізавши на металобрухт. Вагову перетворили на офіс та рецепцію, токарний цех — на художню галерею і майстерню, електроцех — на міні-готель. Те, що мало стати руїною, виявилося прихистком для митців. Зараз адміністрація резиденції планує відкриття Центру крафтового мистецтва «ШарКрафт», який стане ще одним стимулом приїхати до Шаргорода і не просто погуляти, а придбати крафтову продукцію безпосередньо у народних майстрів, без переплати.