Весна в Парижі

Про столицю Франції написано гори статей, книг, есе, але кожна зустріч — усе одно потрясіння

Париж оспіваний у своїх творах великих письменників, художників, композиторів. Кожен, хто приїжджає до цього міста, закохується в нього назавжди. Париж прекрасний у різні пори року, але якщо вам випаде нагода вирушити до Франції, то найкращий час для вояжу — все ж весна. Ще не настав туристичний бум, коли юрми народу з усіх континентів «осаджують» визначні пам’ятки та музеї. Лише ранньою весною ви можете спокійно поблукати вулицями, на власні очі побачити ті місця, про які читали в літературі, запам’ятали з фільмів, зі здивуванням зауважуючи, що деякі куточки вам здадуться знайомими, нагадуючи, наприклад, Львів... А де ще ви зможете зустріти екс-президента Франції, що гуляє набережною Сени? Так, уявіть собі, Жака Ширака, який спокійно крокує без охорони (виявляється, цей відомий політик живе в будинку навпроти Лувра; і що там мешкає VIP-персона, можна зрозуміти лише з того, що біля під’їзду чергує двоє поліцейських). Лише тут, на набережній, покопавшись у ящиках букіністів-антикварів, ви зможете всього за 1 євро відшукати раритети (книги, газети, плакати, платівки, сувеніри, листівки тощо).

«КОРОЛЬ ТРАНСПОРТУ» — ВЕЛОСИПЕД

Що відразу впадає в очі? Підтягнутий, спортивний вигляд парижан. Рано вранці, у вихідні, у центрі міста можна побачити багато парижан-бігунів, які роблять гімнастику на свіжому повітрі на одному з мостів. Але заняття спортом для багатьох продовжуються й у будні, й зовсім не в тренажерних залах. Можна сказати, що з’явилася мода на здоровий спосіб життя й екологічний вид транспорту — велосипед. По всій столиці встановлено державні прокатні стоянки Velib (за 1 євро на день або 29 євро на рік) можна взяти велосипед у будь-який час доби (до речі, перші півгодини безкоштовні, й багато хто встигає за цей час доїхати до наступної стоянки, економлячи гроші та тренуючись). На всіх дорогах є велосипедні доріжки, й ніхто, звісно, крім приїжджих, не дивується, побачивши одягнутого в діловий костюм парижанина, який крутить педалі. Нині велосипед місцеві мешканці називають «королем транспорту». Доводячи, що є ще одна перевага — швидко об’їхати «пробки». До речі, нас лякали, що вулиці Парижа завантажені машинами, і тому треба виїжджати завчасно, аби не потрапити у «пробку». Так ось за дев’ять днів, перебуваючи у відрядженні у Франції, ми жодного разу не застрягли! «Тягучка» (повільна їзда автобаном) була лише одного разу, щойно ми прилетіли з Києва в аеропорт ім. Шарля де Голля і прямували до Парижа. Слід зазначити, що французи — класні водії, а правила порушують найчастіше мотоциклісти. Ось цих лихачів варто остерігатися, оскільки на знаки світлофора вони зовсім не звертають уваги. Щоправда, коли вам здається, що зіткнення неминуче, за секунду мотоцикліст віртуозно викрутить кермо і з ревом промайне повз вас...

А ще запам’яталося метро. Столицю охоплюють транспортною мережею 14 ліній. Наприклад, у центрі через кожні 700 метрів можна спуститися в підземку. Але щоб не заблукати в «лабіринті Мінотавра», як нарекли туристи Паризьке метро, треба бути вкрай уважним: ретельно вивчити обраний для поїздки маршрут, запам’ятати станції пересадок (на більшості ліній станції не оголошують, і пасажири самі читають назви зупинок), тому що інакше доведеться повертатися до початкової точки. До речі, перепитати правильність обраного шляху вам не вдасться, бо все в метро автоматизовано, й жодного працівника метрополітену ви не побачите (за процесом стежать відеокамери), тому карта постійно має бути у вас у руці.

Якщо ви втомилися ходити, а помилуватися красою та визначними пам’ятками хочеться, то сідайте у двоповерховий автобус L’Open Tоur, платіть 26 євро за квиток, беріть навушники (аудіоекскурсія ведеться на восьми мовах) і хоч цілий день об’їжджайте околиці (чотири маршрути, 50 зупинок). Забажаєте зайти в музей (Лувр, Орсе, Родена тощо) — будь ласка, можете зробити зупинку, а потім, показавши водію квиток, знову продовжити подорож. Набридне автобус — пересідайте на катер, (заплатіть 15 євро) і річковий вояж Сеною вам забезпечено.

ДЕ ВИ, УКРАЇНЦІ?

Знаєте, що мене вразило найбільше? Відсутність співвітчизників! Неділя, цілий день ходжу знаковими туристичними маршрутами: Лувр, Тріумфальна арка, Нотр-Дам-де-Парі, музеї Орсе, Родена, Єлисейські поля, Будинок інвалідів, Ейфелева вежа тощо, а жодного українця чи хоч би росіянина не зустріла. Екскурсантів, до яких ми звикли, — коли рядочком ходять за гідом — також практично не видно. Якось помітила групу туристів. Це були італійці: екскурсовод їм розповідав про Собор Паризької Богоматері. Постояла, трохи послухала і зі здивуванням для себе зауважила, що практично все зрозуміла, хоча не знаю італійської мови. Може, це чари або ілюзія Парижа, де навіть сни вам сняться французькою мовою, і мовні шлюзи падають, а за тиждень перебування вам уже здається, що ще трішки — і ви самі заговорите французькою...

Кружляючи вулицями, раптом потрапляю на Квітковий ринок поряд із Лувром (по неділях тут справжній Клондайк: квіти, насіння, розсада, горщики, кашпо — все це буйство барв під акомпанемент щебету птахів, яких можна просто тут і придбати). До речі, на багатьох підвіконнях, балконах будинків уже стоять горщики з розкішними квітами, а композиції на клумбах у скверах і парках тішать око. Цвітуть магнолії, і всім цим весняним бенкетом хочеться милуватися й милуватися. Коли були створені ці композиції? Може, вночі? Двірників із лопатами й мітлами вдень не помітно, а місто чисте (щоб уникнути тероризму, нині урни «модернізували»: на закріплені кільця натягують прозорі поліетиленові пакети, і видно, яке сміття там знаходиться).

Проте два «острівці» України я все ж знайшла — недалеко від Української греко-католицької церкви, у сквері встановлено пам’ятник Кобзарю. Саме в цьому місці, після служби в соборі, біля монумента Тараса Шевченка, часто збираються українці різних поколінь (емігранти, студенти, контрактники й нелегали), а у восьмому районі Парижа, біля парку Монсо, діє Український культурний центр. На вечори, які тут регулярно проводяться, приходять не лише наші колишні співвітчизники, охоплені ностальгією, але й французи. Наприклад, аншлаг викликав кінопоказ легендарного фільму Олександра Довженка «Земля» (подробиці читайте в найближчих номерах «Дня»).

ФРАНЦУЗЬКА ТАЄМНИЦЯ

Паризькі кафе — окрема, цікава історія. Саме в кафе призначаються зустрічі, там, за келихом вина або чашечкою кави, вирішується багато ділових питань або просто люди спілкуються, закохані призначають побачення. До речі, сімейні обіди також часто проходять у ресторанах і кав’ярнях. Вони можуть розтягтися у часі до 4—5 годин. Французька кухня вишукана, смачна, різноманітна, а кожна страва подається як кулінарний витвір. Порції такі великі, що подужати їх важко. Дивно, французи їдять багато, але вони, як правило, зовсім не товсті. Коли питаєш, як їм удається зберігати фігуру й не сидіти на дієті, то вони сміючись видають свою таємницю: «Треба їсти довго, ретельно пережовуючи їжу, і запивати все вином»! Оскільки в громадських місцях заборонено курити, тим, хто хоче затягнутися сигаретою, доводиться диміти на вулиці. Замовивши всього склянку соку ви можете потім сидіти за столиком скільки забажаєте — писати на комп’ютері, читати або мріяти, роздивляючись відвідувачів (хоч до закриття кафе), а прощаючись ви почуєте: «Оревуар, мадам», і захочете прийти сюди ще раз...