Тихе місто над водами

У кожного міста, як і кожної людини, і кожної країни, — своя доля. Не завжди її легко «розшифрувати»; нерідко потрібні, крім здорової цікавості й інтересу до життя іншої, несхожої країни, також гостре спостережливе око, мінімальна інтуїтивна пам’ять і любов до історії. Цього разу подорож у часі та просторі буде повчальною і запам’ятається надовго.

Брюгге, одне з найкрасивіших і найстаріших міст Бельгії, точніше Фландрії, теж пам’ятає про неповторність своєї долі й по праву пишається нею. Надзвичайний спокій («наш Брюгге чужий суєті» — кажуть місцеві жителі), тихі сіруваті, в ясну погоду — синюваті, канали, що прорізують місто, і лебеді над цією тихою водою, нарешті, рідкісна, винятково велика кількість автентичних пам’яток середньовічної культури — можна стверджувати, що Брюгге не дуже змінився і в розмірах, і в своєму зовнішньому вигляді за кілька останніх століть, — усе це перетворило старовинну резиденцію графів Фландрських і герцогів Бургундських на туристичну мекку Бельгії та Західної Європи загалом. Нагода ознайомитися з містом випала й нашій екскурсійній групі.

Біля західного в’їзду до Брюгге стоїть невеликий кам’яний лицар з прапором, на якому накреслено гордий напис: «Найбільше з найменших міст Європи», сьогодні ж у місті живуть близько 170 тисяч людей. Цікавий психологічний штрих, що допомагає краще зрозуміти психологію місцевих мешканців. Цікаво також додати, що 2002 року Європейський Союз обрав саме це місто «Культурною столицею Європи», що супроводжувалося й солідним обсягом фінансових інвестицій, які дозволили капітально відреставрувати місцеві архітектурні пам’ятки. Отже, не настільки вже воно мале, це «найбільше з найменших» міст. А зустріч із цим «елегійним сном» середньовічної бельгійської історії справді надовго залишається в пам’яті.

Прадавня історія Брюгге розпочинається ще в середині IX століття, точніше, приблизно 860 року; для порівняння — на землях майбутньої могутньої Київської Русі приблизно о тій самій порі активно діяли відомі нам з літописів князі Аскольд і Дір. Саме тоді граф Фландрії Балдуїн I, особистість вельми колоритна: 862 року він викрав у самого французького короля Карла його дочку-красуню Юдіф, а ще граф Балдуїн розважав своїх підданих тим, що особисто боровся з ведмедем на головній ринковій площі новозакладеного міста — площі Бург, збудував фортецю на тому місці, яке ще жорстокі й войовничі вікінги називали «bruggia» — місце вантаження кораблів. Звідси походить і назва міста. Так, хоч на сучасній карті Брюгге стоїть досить далеко від узбережжя Північного моря, але в середньовічну давнину сюди заходили й морські кораблі, у тому числі досить великі, і тут був розташований великий морський порт! Річ у тім, що широка і швидка річка Звин, що омивала місто, давала змогу великим кораблям діставатися до міста. Поступове ж обміління Звина в XV—XVI століттях призвело, на жаль, до втрати Брюгге своєї минулої політичної, торговельної та військової слави. Сумна і повчальна історія...

А слава Брюгге була зовсім не фіктивною, не штучною. Вклад, який зробило це місто в історію Європи, не можна зменшувати. У XIII столітті воно було найбільшим торговельним центром Старого Світу на північ від Альп; усьому континенту була відома продукція сукнарів із Брюгге. У XI—XII століттях за чисельністю мешканців Брюгге перевершував Лондон (!); трохи пізніше він став одним з впливових членів знаменитого Ганзейського Союзу — торговельного об’єднання багатих північноєвропейських міст. Саме тут у XIV столітті відкрилася перша у світі біржа, а це слово походить від прізвища тутешніх впливових купців де Біргов — вони ж де Бірси, у XX столітті ця родина зажила слави в ювелірному і діамантовому виробництві. Посли двадцяти чотирьох середньовічних європейських держав обрали саме Брюгге своєю резиденцією. Купці мало не всіх відомих у Старому Світі національностей вважали за краще укладати тут торговельні операції; могутні, можновладні герцоги Бургундські проводили пишні свята, в гавані Брюгге, на берегах Звина кидали якорі сотні кораблів. Тут плели фламандські мережива — місцеві майстри мереживних справ були знамениті не менше, ніж сукнарі, — для всіх правлячих династій Європи.

Але слава, вплив, купецьке багатство давали городянам Брюгге, крім інших благ, ще й невід’ємні економічні (майнові, податкові, торговельні) та політичні (виборні, все, що стосується захисту особистої недоторканності) права. Рівень цих прав, незайве зазначити, був одним з найвищих у Західній Європі, анітрохи не нижчий, аніж у тих містах Центральної та Східної Європи (у тому числі українських містах), які здавна були наділені «магдебурзьким правом». А права потрібно було захищати, відстоювати — ось що важливе для розуміння історії цієї частини Європи. Яскравим свідченням тому є знамените у Фландрії повстання 1302 року — його часто називають «Заутреня в Брюгге».

Річ у тому, що на багатство Фландрії, як і на особисті права її мешканців, уже тоді на 90% городян — ця цивілізація вже із самого початку була значною мірою міська) вже давно повів «наступ» французький король Філіп IV Красивий, правитель хитрий, жорстокий і дуже впертий. У 90-ті роки XIII століття Фланерське графство потрапило в залежність від паризької влади. Спочатку номінально, але дуже скоро Філіп Красивий «показав свою вдачу» всій Фландрії, громадянам Брюгге в тому числі: різке збільшення податків, конфіскація товарів на користь королівської скарбниці, розміщення гарнізонів добірних королівських військ в основних містах країни, масові арешти, страти та переслідування неугодних. Але, як видно, король Філіп погано знав характер громадян вільного міста Брюгге.

Уранці 15 травня 1302 року мешканців Брюгге розбудив соборний дзвін, який бив на сполох. Це й послужило сигналом до масового, люто жорстокого та відмінно підготованого повстання проти чужоземної влади («заутреня в Брюгге»). Не щадили не лише солдатів королівського гарнізону, але й їхніх дружин і дітей — в живих не залишали нікого. Окупантів було повністю знищено. Зрозуміло, що Філіпп IV Красивий розлютився і послав елітне військо, сформоване з лицарської кінноти, щоб показово покарати «бунтівників». Недалеко від Брюгге, під Кортрейком, сталася вирішальна битва. Керівники повстання виявилися непоганими стратегами: вони заманили лицарську кінноту ворога в глибоке, важкопрохідне болото, де лицарі короля, з усією їхньою доблестю та іншими бойовими навичками, були абсолютно безсилі... З кінноти Філіпа Красивого вижив лише кожен десятий.

Зрозуміло, що за найвищим рахунком сили протиборчих сторін були все ж таки нерівні: король Філіпп був одним із найбільш могутніх володарів Європи того часу, він принизив і цілком підпорядкував своєму впливу навіть Папу Римського. Тому розраховувати на успіх у тривалій, затяжній боротьбі фламандцям було важко. Проте наполегливість і енергія «бунтівників», їх готовність іти до кінця дозволили їм, після шереги нових походів і зіткнень, укласти за два роки, 1304 року, мирну угоду з Парижем, причому на гідних умовах, що гарантували достатній рівень автономії та внутрішньої самостійності краю. Дуже характерно, що на центральному майдані Брюгге («Grote Markt», як називають його городяни — це той самий колишній майдан Бург, де граф Балдуїн колись боровся з ведмедем!) стоїть великий пам’ятник двом ватажкам «заутрені в Брюгге». Цей пам’ятник простояв там вже не одне століття — всупереч всіляким змінам політичної кон’юнктури. І це — теж одне зі свідчень дбайливого та шанобливого ставлення бельгійців до свого минулого, хай незрідка кривавого, жорстокого (далеко не тиха, як бачимо, історія Брюгге!), але їх єдиному минулому, яке вже нікому не дано змінити, але можна — і необхідно — його зрозуміти, осмислити і «перетворити».

Воістину, Брюгге пройшов непростий історичний шлях, знав злети, падіння, оглушливу славу та часи глухого забуття. Мінялися правителі, пануючі династії, знімалися й заново ставилися різні державні прапори над міською ратушею (графів фламандських — королів французьких — герцогів бургундських — імператорів Священної Римської імперії — іспанської корони — династії Габсбургів — наполеонівської імперії — королів Голландії). Бували гостродраматичні епізоди: так, коли 1494 року імператор Максиміліан, який прибув з візитом до Брюгге, навідріз відмовився підтвердити традиційні «вольності» славного міста, обурені мешканці повстали, заарештували монарха, ув’язнили його в одній із місцевих фортечних башт, а як «дохідливий аргумент» кожного ранку його величності демонструвалися на майдані перед баштою відрубані голови його прибічників... Досить скоро імператор, який хотів якнайскоріше вийти на свободу, був змушений піти на поступки.

Але не слід забувати, що «слід» цього міста в історії належить передусім до сфери культури. Так, саме тут жив і творив легендарний Ян Ван Ейк (XVI ст..), великий митець, винахідник нової олійної фарби, яка швидко висихає, якою й досі користуються живописці в усьому світі. Це була революція в мистецтві — тепер майстри могли змішувати фарби на палітрі, отримуючи неймовірну різноманітність кольорів та відтінків. До того ж, нові фарби виявилися світлоносними: тонка плівка олії, застигаючи на поверхні фарби, одночасно відображала падаюче на картину світло і начебто вбирала його в себе. Досить скоро нова техніка стала традиційною для більшості країн Європи.

А сьогодні — після всіх штормів, бур і потрясінь історії — в місті панує велична тиша. І спокій (дивовижним чином його не порушують натовпи туристів, без яких уже давно неможливо уявити собі Брюгге). І — білі зграйки витончених лебедів, які ширяють на рідкісно красивих брюггських каналах. І — суворі, витончені собори в стилі фламандської готики. І — веселі карнавальні церемонії: процесія «Бліндекен», коли на знак вдячності за перемогу над французами 1302 року містом із музикою, феєрверками й танцями йдуть тисячі людей, які несуть 36-фунтову святкову свічку; день Вознесіння, коли городяни в середньовічному оксамитовому та шовковому вбранні залазять на помости, на яких під звуки сурмачів і пересувних курантів розігруються біблійні та історичні сцени; свято брюггських ведмедів, коли в передріздвяні дні безліч чоловіків і жінок під музику, пісні, веселі жарти й танці хоробро пірнають у холодну воду каналів!

Потім карнавали проходять, і над каналами «бельгійської Венеції», як називають Брюгге, знову встановлюється колишня тиша. Але, слухаючи цю тишу, не слід забувати, що саме тут, у Брюгге, народився безстрашний захисник свободи Тіль Уленшпігель.