Строката Ланка

Як океану, слонам і чаю живеться на «сльозі» Iндії

Перше, а тому найвиразніше враження від Шрі-Ланки — океан. Нічний рейс не дав можливості зустрітися з ним одразу ж тет а тет, зате його субстанція наполегливо давала про себе знати. Не через вологість повітря чи характерний шум. Тут щось інше. Відчуття сили, енергії натиску, страху, які «видає» океан кожному, хто ступає на його берег, без зусиль пробивається крізь стіни фешенебельного готелю, натякаючи на те, що перед вами дещо озброєне й дуже небезпечне. Цунамі, яке обрушилося на береги Індонезії, півдня Індії, Таїланду та інших країн, у тому числі Шрі-Ланки, у грудні 2004-го пам’ятають тут дуже добре й досі. За різними оцінками, тоді загинуло від 165 до 234 тисяч осіб. Молодий ланкієць, який працює у готелі, розповів, що цунамі 2004-го навалилося на ці береги раптово, забравши майже половину його родини, серед них брата й сестру. Взагалі, на Цейлоні, мабуть, немає жодної людини, яку б не торкнулося це лихо. Якщо 15-метрова хвиля обійшла якусь родину безпосередньо, то обов’язково забрала життя друзів чи знайомих. Ця трагедія до сьогодні зависає тут у повітрі глухим мовчанням, і що найгірше — постійно нагадує про себе: уламками риболовецьких човнів ланкійців, які океан, наче занози під шкіру, загнав у пісок пластиковими, металевими, цементними уламками, шматками речей і розчавлених дитячих іграшок, які стихія вже протягом трьох років викидає на берег. Ніби це колись компенсує з’їдені нею людські життя... Якщо дорогі готелі за ці три роки вже встигли відбудуватися, то від прибережних хатин місцевих жителів не залишилося й натяку.

Заскочений зненацька денним світлом, океан демонструє зовсім інше своє обличчя. Ніби підлаштовуючись під релаксаційний краєвид (екзотичні пальми, блакитне небо, гарячий і приємний на дотик пісок) і догоджаючи туристам, які викладають за відпочинок тут немалі гроші. А що ще, окрім теплого і майже райського середовища потрібно туристам зі Східної Європи, які звикли, що жовтень означає «холодно», «млосно», а часом навіть і «сніг». Чого ще хочеться тим, хто по півроку живе у зимі?

Але райські краєвиди — це тільки одна зі сторін Шрі- Ланки... Як виявилося, набір чеснот Цейлону досить різноманітний за своїм асортиментом: океан, гори, рисові поля, пальмові плантації, гарні озера. Принаймні це те, що нам вдалося побачити за чотири дні.

«ПАН ДИВОВИЖНИЙ ОСТРІВ»

Саме так перекладається назва острова Шрі-Ланка, яку він, традиційно названий завдяки своїй географії ще і «сльозою» Індії, отримав лише у 1972 році. Перше і традиційне ім’я цієї землі — Цейлон, як і попереднє, санскритське, але в перекладі звучить як «земля левів». Лев, окрім присутності у назві країни, заслужив роль головної дієвої особи на прапорі й гербі країни. Хоча, за словами самих ланкійців, цар звірів на острові не зустрічається взагалі.

Це не єдиний парадокс держави-острова. Зокрема, свою республіку ланкійці на офіційному рівні визначили як демократичну соціалістичну. Як удається поєднувати кардинально різні ідеології, будуючи державу, — це, як кажуть, тутешній секрет фірми. Так само, як і артикуляційний талант ланкійців, які спроможні вимовляти назву тутешньої офіційної столиці, де розташовані парламент і верховний суд — Шрі-Джаяварденепура-Котте. Щоправда, столиці на острові теж дві. Друга, діючий центр життя країни, потребує значно скромніших зусиль мовного апарату і називається Коломбо. Там розміщена інша частина ланкійської правлячої еліти — уряд і резиденція президента країни.

Як і в сусідній Індії, на Шрі-Ланці живе багатонаціональний народ, пануюча релігія тут — буддизм. Його сповідує більшість населення, етнічне походження яких — сингали. Друга за кількістю адептів релігія — індуїзм. Індуським богам поклоняються таміли. Є тут також прихильники християнства та ісламу. Але протистояння світоглядів саме сингалів і тамілів визначають не тільки релігійні, а найперше політичні та світські віхи життя країни. Дуже цікавий момент: основну причину сутичок між представниками різних етнічних груп Шрі-Ланки становить мовне питання. Тут (так само, як і на іншому континенті, у іншій країнi й через інше мовне питання) свого часу на цьому (сингальська чи тамільська?) дуже вдало грали політики. І тільки нещодавно одному з представників правлячої еліти вдалося врегулювати це питання, знайти компроміс, який задовольнив запити всіх сторін. Конфлікт між сингалами й тамілами вщух, хоча не вичерпався, і, як кажуть ланкійці, його навряд чи вдасться загасити остаточно.

ЗУБ БУДДИ Й КІЛЬКАТИСЯЧОЛІТНІ ЛАНКІЙКИ

Нам пощастило побачити більшість тутешніх найвідоміших історичних пам’яток. Зокрема, Полоннаруву — руїни столиці сингальської держави II — III століть. Збереглася дуже незначна частина міста, а призначення більшості знайдених археологами об’єктів учені досі не спроможні пояснити. Через незаможність держави дослідники не квапляться з експертизами й висновками, а відновлення навіть найосновніших пам’яток Полоннаруви припинено ще на початку 2000-х років.

Палац Сигірія на вершині величезної гори — це одна з прикметних ознак Шрі- Ланки. Прадавні малюнки на скелях, що зображають напівоголених кількатисячолітніх ланкійок, переносять на обкладинки більшості туристичних путівників і буклетів. Палац Сигірія стоїть на доволі значній висоті, і, з огляду на 30-градусну жару, дорога туди зовсім непроста. Попри це, серед тих, хто наважується кинути виклик висоті на шляху до духовного просвітлення, можна побачити не тільки дорослих і молодь, а й школярів і, так би мовити, представників дитячих садків.

Острів славиться і найдавнішим у світі храмом Будди — Дамбулла. Там зберігається найбільша колекція статуй Будди, які вирізані з каменю і зображають східне божество у різних станах.

Ну і, звісно, місто Канді. Гірська чайна столиця світу, де розташовано безліч заснованих ще англійцями чайних фабрик. Наш ланкійський гід Фазлі, мавр (із місцевих нащадків арабів), не без жалю розповідає, що, згідно з прогнозами чайних експертів, незабаром чай на Цейлоні виродиться через недбалість у догляді за ним. Свого часу саме англійці, а не ланкійці, сформували чайну індустрію на схилах цейлонських гір, приділяючи максимальну увагу всім етапам чайного процесу. Зараз чайна індустрія Цейлону перейшла на політику споживацьку. А от про майбутнє левової частини прибутку країни ніхто не дбає.

А сам процес збору чаю виявився, зізнатися, дуже поетичним видовищем. Додайте до ніжнозеленого чайного листя й екзотики досить своєрідних ланкійських збиральниць чаю ще й гори, густі ліси та водоспади. Навіть телевізійники не спромоглися прикрасити краєвиди високогірного Цейлону — це неповторне видовище.

Ланкійські горяни живуть гірше за «рівнинне» населення. За декілька зайвих рупій «на чай» у високогірному Цейлоні не просто дякують і щиро розтягують уста у фірмовій ланкійській посмішці, а й вручають примітивну саморобну візитівку. Мовляв, заїжджайте в гості в будь-який час. Власне, це найцінніший сувенір, який мені вдалося привезти зі Шрі-Ланки.

ВЕРХИ НА СЛОНАХ

Як і будь-яка країна, що працює на розвиток свого туризму, Шрі-Ланка визначилася зі своїм набором національних символів, які діють на туристів за принципом гачка і на яких можна робити хороші гроші. От хоча б слони. Це чи не найперша прикметна риса Шрі-Ланки. Їх зображають на всіх «попсових» сувенірах і листівках. На території острова є навіть декілька штучно створених зон, де утримуються слони, які вже не виживуть у природних умовах. На достатньо великих територіях створені всі умови для існування тварин. Туристів тут завжди дуже багато. Тут можна навіть доторкнутися до тварин і годувати їх бананами. Але виключно під наглядом спеціально навченого персоналу, який слідкує за безпекою. Адже, попри свою зовнішню неповороткість і позитивну налаштованість, слони бувають досить агресивними, зокрема коли йдеться про їхнє потомство. Саме це пояснили нам в одному з готелів, де адміністрація відмовилась видавати нам велосипеди напрокат увечері. «Ви можете натрапити на диких слонів, які дуже небезпечні. Траплялися прецеденти, коли тварини просто затоптували необачних туристів», — спокійно розтлумачили нам на рецепції. Але не в усіх готелях слонів остерігаються, у деяких iз них тварин використовують як анімацію і волочать на жадібні очі туристів на масивних ціпках. Відчути себе ланкійським аборигеном верхи на слоні можна за 10 доларів.

Ще одна місцева особливість — це народні танці та барабани. Навіть на банкноті номіналом у 500 ланкійських рупій (що відповідає приблизно п’яти доларам) зображений традиційний образ ланкійця з барабаном. Шрі- Ланка — це країна, в яку досі не потрапив ні рок, ні панк, ні інші вже майже застарілі як для Європи музичні стилі. Принаймні мені їх не вдалося знайти в жодному музичному магазині. Тут в основному слухають реггей і місцевий фолк. Один із найвідоміших і найрозкрученіших тутешніх гуртів — Elephant Foot — використовує п’ять барабанів і духовий інструмент на кшталт сопілки. Їхні мелодії родом звідти, де народилися самі музиканти, — з Хіккадуви (південний регіон Шрі-Ланки, відомий курорт). Брати-музиканти наголошують на тому, що попри свою етнічність, їхня творчість зазнала значного впливу Заходу. Це не дивно, адже на Цейлоні, як і в Індії, дуже відчутний колонізаційний осад. Тут усі без винятку знають англійську і п’ють «Кока-Колу». У одному з готелів мені доводилося спостерігати дуже цікаву картину. На фоні власне ланкійського краєвиду гурток власне ланкійських діток, граючись, почав співати. На свій подив, після декількох музичних реплік я зрозуміла, що слова цієї пісні мені знайомі ще зі шкільних уроків англійської. Це була американська різдвяна пісня Gingle Bells...

Прокручуючи в пам’яті подорож Цейлоном, ловлю себе на думці, що насправді я побувала не в одній, а в декількох країнах. Курортні принади Шрі-Ланки живуть своїм життям, високогірні чайні — іншим, духовний Цейлон — це вже зовсім окрема історія. А спостерігаючи за островом, шкодуєш, що людська свідомість схильна до адаптації. Найменше хочеться, щоб колись ці картини екзотичного південного життя нашої планети ототожнилися за своєю буденністю з київськими дощами. Хоча дощі, мабуть, не менш прекрасні. «Фішка» у тiм, щоб тримати свої очі широко відкритими.