Старовинний Нобель

Хто не чув про Нобелівську премію? А ось про село Нобель мало хто знає. Чи має воно якесь відношення до відомого підприємця й мецената — важко сказати. Можливо, град Нобель заснували варяги, далекі предки А. Нобеля, які прийшли на Полісся ще в прадавні часи. Адже в поліських говорах зустрічаємо слова скандинавського походження. Та й археологи допускають, що були тут поселення германців, що прийшли з прибалтійських земель.

Самі ж нобельці вважають богатиря Нобля своїм першопредком. А ще, відповідно легендам, колись тут жили велетні.

Коли заснований Нобель — це питання. Проте що він існував у часи Київської Русі — сумнівів немає. Першу згадка про Нобель (Небль), точніше Небльську волость, зустрічаємо в Київському літописі під 1158 р. Там сказано, що князь Ярополк Ізяславович, який певний час княжив на Волині, віддав Небльську волость Києво-Печерському монастирю. Судячи з даного повідомлення, сталося це набагато раніше, десь на початку ХII ст. Отже, Нобель, як місто (град) існував уже на рубежі ХI— ХII ст. На той час це було немале місто, адміністративний центр цілої волості.

Нобель розташовувався на своєрідному півострові, який врізався в озеро з такою ж назвою. З трьох боків град оточувала водна перепона. Укріплений град, певно, був розташований на узвишші, де зараз стоїть церква. Підступитися до нього можна було лише з півдня, але задля цього треба було подолати поліські ліси, болота й річки. Лише місцеві жителі могли зорієнтуватися в цій місцевості.

Незважаючи на, здавалось, сувору природу, у Нобелі існували непогані умови для життя. Озеро, річки, що протікали поряд (Прип’ять і Стохід) були багаті рибою. У болотах, заплавах видилося багато птахів, у лісі — звірина. Ліс також давав будівельний матеріал, паливо. Тому Нобель й облюбували люди ще в давні часи.

Згадка про це місто зустрічається в Галицько-Волинському літописі. Там є детальний опис битви під цим містом, що відбулася влітку чи восени 1262 р. між русичами й литовцями. На чолі руського війська стояв волинський князь Василько, рідний брат Данила Галицького. Також у битві брав участь син Василька, Володимир, що зробив багато для розбудови Волинського князівства, його культури і під керівництвом якого була створена основна частина Галицько-Волинського літопису. Ось як описувалася ця битва:

«...рать литовська пустошила... довкола [города] Мельниці. Був же з ними воєвода Тюдіяминович Ковдижад, і взяли вони здобичі багато. Тому князь Василько поїхав услід за ними зі сином своїм Володимиром, і з боярами своїми, і зі слугами, поклавши уповання на Бога, і на Пречистую його Матір, і на силу чесного Хреста, і догнали вони їх коло Небля-города.

Литва ж стала була при озері [Неблі], але, побачивши війська, виладналися вони і стояли у три ряди за щитами по своєму звичаю. Василько тим часом, нарядивши свої війська, пішов супроти них. І зіткнулися вони обоє, і Литва, не видержавши, кинулась навтіки. Але не можна було втекти, бо обійшло було [їх] озеро довкола. І тоді стали вони сікти їх, а інші в озері потопились. І так перебили вони їх усіх, і не остався з них ні один.

Почувши ж се, князі пінські Федір, і Демид, і Юрій [Володимировичі] приїхали до Василька з питтям, і стали вони веселитися, бачачи, що вороги їхнi побиті, а своя дружина вся ціла».

Певно, литовці не знали місцевості навколо Нобеля. Прийшовши до цього міста, потрапили в пастку. Воїни князя Василька відтіснили їх до озера й почали бити. Частина з них загинула на березі. Частина, намагаючись урятувати життя, кинулася в озеро. Проте переплисти його не могли.

Ймовірно, битва під Нобелем мала чимале значення для волинського князя та його підданих. Литовські племена тоді часто пустошили волинські землі. Повний розгром литовського загону не міг не налякати нападників. Принаймні, вони стали стриманішими. Не дивно, що пінські князі, які правили на волинському Поліссі, так зраділи цій перемозі.

Про Нобель ми не маємо багато відомостей. Знаходячись далеко від міських центрів, жвавих торгових шляхів, у важкодоступній місцині, містечко жило своїм життям, І не особливо зважало на суспільні катаклізми, зміну влад, зберігаючи свій традиційний побут та культуру. Основною артерією, яка пов’язувала нобельців із «зовнішнім світом», довгий час виступав водний шлях (річками Прип’ять й Стохід).

Нобельці пам’ятають, що їхні предки були міщанами, не знали кріпацтва. І дуже пишаються цим. Вони, як говорять етнологи, честолюбиві й водночас безкорисливі. Брати плату за дрібні послуги вважають принизливим. Ці «міщанські», елітарні риси, зокрема, знайшли відображення в їхньому фольклорі.

На початку ХХ ст. Нобель усе ще залишався значним поселенням. У 1927 р. тут була побудована кам’яна церква. Для Полісся, де переважають дерев’яні храми, — це явище рідкiсне, яке свідчить про заможність нобельців.

Донедавна Нобель був великим селом. Зараз, на жаль, воно поступово вимирає. Коли пройдетесь Нобелем, то відчуєте дух запустіння. Чимало хат стоять пусткою. Й водночас тут чується дух давнини. Іноді здається, що потрапили до етнографічного музею під відкритим небом. У поєднанні з чудовою природою, величним озером це творить незабутнє враження.

Нобель поступово облюбовують туристи. Особливо рибалки. Проте добратися до села нелегко. Належить воно до Зарічнянського району, що знаходиться на північному заході Рівненської області й межує із Білоруссю. До речі, буквально кілька кілометрів північніше села українсько-білоруський кордон. І хоча від райцентру до Нобеля трохи більше двох десятків кілометрів, але їхати треба з годину чи навіть більше. Така дорога! Хоча в цьому свій позитив. Принаймні, це рятує село від нашестя туристів і зберігає його природну красу.

Правда, уже кілька років підряд у кінці липня чи на початку серпня в Нобелі стає гамірно. Тут проходить Всеукраїнський фестиваль- гумору «Лауреат Нобельської премії». З дерев’яної сцени, любовно прикрашеної зелом, яка стоїть біля самісінького озера, лунають пісні, гуморески, вірші, розігруються сценки. Направду — дуже весело. ...І якось природньо.

На фестиваль приїжджають не лише із Зарічнянского району та Рівненської області, а й з інших областей України. Навіть — зі столичного Києва. Завдяки цьому фестивалю про Нобель багато хто знає.

Можливо, він допоможе вдихнути в село нове життя, посприяє розвитку туризму в цьому віддаленому куточку. Адже не так вже й багато збереглося на землі місць, де можна торкнутися первозданної (чи майже первозданної) природи.