Народний курорт

Відпочинок на морі в Україні звично асоціюється з Кримом. Але, виявляється, багато хто вибирає узбережжя Таврії (Херсонська область). Море там не гірше, а ціни набагато нижчі. Обслуговуючий персонал і місцеве населення миле і привітне, як у сільській глибинці. Проте привередливих курортників із завеликими вимогами до сервісу чекає розчарування — тут він особливо ненав’язливий.

Нескінченні морські піщані пляжі Таврії почали освоюватися ще з початку XIX ст., але на щастя, таких стародавніх споруд не збереглося. В основному узбережжя покривають корпуси і дерев’яні будиночки радянського періоду. Зателефонувавши у півтора десятка пансіонатів, вибираю оптимальний варіант з гарантованим комфортом. За «кота в мішку» передоплату вносити не треба, тому прямуємо до адміністративного корпусу з деяким побоюванням, бо путівки на руках немає. Але побоювання марні — не всі номери заповнені й у розпал сезону. Люди віддають перевагу дешевим будиночкам, а то й зовсім демпінговим цінам в селищі Лазурне.

Дорогою з Херсона з вікна міжміської маршрутки дніпровський лісостеп мав монотонний і якийсь буденний вигляд. Краєвид пожвавлювали чи то деревця, чи то кущі місцевого різновиду маслин. Про наближення моря можна було здогадатися хіба що по довгих рядах відпочивальників, що бредуть по курній дорозі. Через різкий контраст кримській красі й традиційному образу доглянутого курорту зажурилися. Але блакитне море, з криками чайок і веселою юрбою згладили враження. Море — завжди море!

«Доброзичливці» попереджали, що в тамтешній мілкій акваторії багато медуз, але ці каверзи природи не дуже докучали. Через безперервні дощі вода в Криму і в липневу спеку залишалася прохолодною. І мілке, а отже, тепле тутешнє море цього року виявилося луже доречним. Додамо підвищений вміст корисних йодо-бромних сполук і сірководня в цих водах. Але куди уважніше треба було дивитися сюжети про нашестя сарани в Херсонській області. Вона весело стрибала навіть у номері. Компанію їй складали зухвалі чорні жуки, що намагалися переночувати в ліжку на правах свійських тварин. Досвідчені відпочивальники брали з дому захисні сітки на балконні двері. А сонечка взагалі вийшли за рамки пристойності. В інші дні маленькі бомбардувальники з сумирним іміджем атакували пляжі та примушували тих, що загоряють, щохвилини сіпатися. Це зворотний бік щедрого південного сонця, крім безлічі кавунів, динь і малинових помідорів. До речі, легенди про дешевизну залишилися легендами. Ціни на продукти на базарі майже на київському рівні, а на пляжі ще в два рази вищі. Досі у вухах дзвенять наполегливі пропозиції «солодких трубочок зі згущеним молоком», незмінно гарячої кукурудзи і «великих найсвіжіших креветок» (хоча щодо свіжості краще покладатися на власний нюх). Безпечніше спокуситися екзотичними копченими шашличками з мідії і рапана. Делікатес із мідій мало відрізняється від копченої риби, а смак рапана ближче до грибного. Із здивуванням почула, що невтомні продавщиці проміж себе розмовляють на характерному діалекті. Щоденний пляжний марафон — сезонний підробіток для витривалих жінок із Західної України.

Із рибою на морському березі виникла проблема. У місцевій кав’ярні та ресторанчиках цей продукт був дефіцитним. Бармени щось торочили про санепідемстанцію, але швидко стала зрозумілою справжня причина. Для народу «краща риба — це ковбаса», і місцеві кулінари не хочуть ризикувати, просуваючи місцеву екзотику. В меню романтичних вечорів рибку- гриль замінили звичайні шашлики.

Природна розвага для курортника — ввечері прогулятися по нарядній набережній. Але в зоні смт Лазурне берег належить оздоровницям. На кожній базі свої порядки, бетонна доріжка переривається глухою огорожею і замість статечної прогулянки доводиться блукати в темряві босоніж по застиглому піску. Самі бази справляють змішане враження. Очевидні спроби господарів упорядкувати територію. Але забудова хаотична, а чарівний аромат флоксів нерідко перебиває менш приємний запах з громадських туалетів і душових, які часто виконують ту ж саму функцію. Дійсно, в околицях Лазурного немає шкідливих для екології виробництв. Але немає і каналізації. І спробуйте здогадатися, куди скидаються відходи людської життєдіяльності...

Продовжимо вечірню прогулянку. Найкрутіший пункт культурної програми — кіно. Хочеш — «Як відбити хлопця за 10 днів», хочеш — «Термінатор-3». Подивитися останні голлівудські блокбастери завдяки налагодженій системі відеопіратства немає проблеми. Не думаю, що вдасться впоратися з аналогічною проблемою Андрію Данилку. По курортах постійно циркулюють бродячі трупи, що настирливо пропонують «півтори години незабутнього сміху», в основному завдяки пародіям на Вірку Сердючку. Адже народ любить Віркуб і її шлягери долинають звідусіль до четвертої ранку.

Екскурсійного бюро в селищі немає, втім, можна з’їздити до «Асканії Нова» або на острів Джарилгач — тур, організований сусідньою базою. І тут є підводні камені. Я мало не потрапила в тенета, який на пляжі збирав гроші на екскурсію від імені неіснуючого бюро. Про біосферний заповідник «Асканія Нова» чули всі. А Джарилгач — безлюдний острів, де можна побачити в природних умовах благородного оленя, муфлона, лань, водоплавного птаха. Якщо вам не жаль звірят, то за окрему плату можна на них і пополювати.

Прийшов час виїжджати. Дощі, що майже не заважають на морському березі, — справжнє лихо в Херсоні. Машина в’їжджає в місто в розпал зливи, подекуди перехожі переходять вулицю по щиколотку у воді. Не біда — доводитися вражати херсонців розміром парасольки (іншої, крім пляжної, немає). Місцевий вокзал на ремонті, хоча його перетворений фасад уже видно. Пасажири перечікують дощ у великому армійському наметі з написом «Зал чекання». Але ми не ображаємося. Практично по всій залізниці нас зустрічали новісінькі будівлі станцій і навіть господарських споруд. 619-й поїзд від’їжджає від Херсона в сонячний дощ, проїжджаючи крізь арку подвійної райдуги...