Лофотенські острови — за два дні

Cпогад про подорож перлиною заполярної Норвегії

По закінченні 13-денного гірського походу по заполярному національному парку Сарек (Швеція — «День» публікував матеріал про цю мандрівку: https://day.kyiv.ua/uk/article/podorozhi/nacionalnyy-park-sarek) вітер мандрів повіяв для нас у напрямку розташованих ще північніше Лофотенських островів, що в Королівстві Норвегія. Ця подорож була проведена ще до пандемії коронавірусу, однак після нормалізації ситуації з Covid-19 ця інформація може зацікавити тих, кого кличуть далекі дороги і незабутні враження.

Архіпелаг Лофотенські острови складається із розділених вузькими протоками чотирьох чималих островів, які розкинулися на 150 км, та численних малих. Фактично він є незначним і водночас найефектнішим уламком Скандинавських гір: просто з глибин Норвезького моря виринають і підносяться прямовисними стінами й гостроверхими вершинами подекуди на кілометрові висоти незначні гірські масиви чи окремі скелі-острівці. Лише вузькі прибережні ділянки островів є пологими та придатними для проживання людей. Основне заняття острів’ян (їх приблизно 25 тис.) — рибний промисел. Починаючи з середини зими сюди припливають значні косяки тріски, і в незамерзаюче завдяки течії Гольфстрім море виходять тисячі рибалок. Рибу сушать на конструкціях із жердин, які можна побачити скрізь, де живуть люди. Хоч дедалі значніше місце в економіці краю посідає туризм. Потік охочих побачити на власні очі фантастичні ландшафти, порибалити чи пополювати, відчутно збільшився після відкриття 2007 року дороги, яка сполучила материкове місто Нарвік та головні острови архіпелагу — Еуствогьой, Вествогьой, Флакстадьой і Москенесьой. У поєднанні з поромами, які курсують від острова Москенесьой до материкового міста Будьо, це значно розширило доступність і туристичну привабливість району. Ясна річ, коронавірусна пандемія змінила ситуацію цього року.

...Квитки на потяги придбали через інтернет ще до подорожі. Залишилося тільки визначитися, куди вирушити і що дивитися. Адже в розпорядженні мали якихось дві доби, а щоб побачити все більш-менш варте уваги і повною мірою відчути атмосферу Лофотенів, не вистачить і тижня.

Навантажені почерпнутою з інтернету здебільшого загальною, а інколи й суперечливою інформацією, ми мали поверхове уявлення про визначні місця островів. Згідно з нею на найближчому до материка острові Еуствогьой розташований адміністративний центр архіпелагу — м. Свольвер, а також одне із природних чудес Норвегії — Троль-фіорд. З півночі над містом височіє панорамна гора Блотінн заввишки 597 м, звідки, зокрема, відкривається краєвид на Троль-фіорд. А за 10 км на південь від Свольвера в с. Кабельвог на туристів чекають дерев’яні будинки ХІХ ст., музей риби, акваріум «Лофот».

Наступний в архіпелазі — острів Вествогьой. На його південно-східному побережжі розташований Стамсунн — транспортний та риболовецький вузол цієї частини Лофотенських островів. Серед інших туристських об’єктів — руїни житла вождя вікінгів у с. Борге. В реконструйованій будівлі працює музей. На острові Флакстадьой у с. Флакстад збереглася дерев’яна церква, збудована 1780 р., а в с. Нусфіорд можна побачити історичні пам’ятки, які перебувають під охороною ЮНЕСКО.


ТИПОВІ ЛАНДШАФТИ ЛОФОТЕНСЬКИХ ОСТРОВІВ (ОКОЛИЦІ С. РЕЙНЕ)

І нарешті — останній острів Москенесьой. Він знаний ще одним знаковим туристським об’єктом — горою Рейнебрінген (666 м). Згадується також печера Рефсвікхула з наскельними малюнками кам’яного віку. А в маленькому поселенні з короткою назвою О добігає кінця Лофотенська траса. Отже, маємо амбітні плани і всього лише дві доби, зважаючи на стислий графік подорожі. Тож важливо адекватно оцінити можливості і правильно вибрати пріоритети. Серед них — Троль-фіорд і гора Рейнебрінген в обов’язковій програмі.

ТРОЛЬ-ФІОРД

Із Єлліварє потягом дісталися до найпівнічнішого у Швеції міста Кіруна. Це головний центр гірничовидобувної промисловості країни. Кіруна зустріла нас тихим і теплим малохмарним вечором. Але викликали занепокоєння запізнення потягу до Нарвіка і зовсім безлюдний перон. Нарешті на табло з’явився конкретний час відправлення, і з годинним запізненням прибув потяг. На пероні, крім нас, нікого немає. Двері вагонів зачинені. Майже побігли до нашого вагону з сидячими місцями, він був відчинений. Машиніст перевірив наші квитки і побажав доброї ночі. Ми були єдиними пасажирами.

О другій годині ночі ми ступили на норвезьку землю. Безлюдний вночі залізничний вокзал розташований біля фіорду. Десь на його березі можна було б пошукати місце для ночівлі. (Ще з часів вікінгів у Норвегії намети можна ставити де завгодно, навіть на приватній території, попередивши її власника. Однак при цьому потрібно неухильно дотримуватися правил збереження довкілля. У такій дуже дорогій країні, як Норвегія, це неабияка можливість для бюджетного українського туриста зекономити.) Але перш за все треба визначитися з переїздом до Лофотенських островів. Тож пішли в центр Нарвіка, на автовокзалі ознайомилися з розкладом руху автобусів на архіпелаг, потім ходили містом, робили нічні фото. Повернувшись назад, на березі фіорду поставили намет. Для відпочинку — три години.

А сонячного ранку ми вже їхали назустріч незвіданому. Автострада увесь час веде вздовж фіордів, обабіч яких височіють гори. Здалеку вони здаються синіми, а зблизька зеленого кольору їм надають луки й дерева. І от автобус перетнув по мосту протоку Рафтсундент і в’їхав на найбільший острів архіпелагу Еуствогьой. Гори навколо стали вищими і крутішими. О 14.00 прибули у Свольвера. У місті малохмарна і спекотна погода — +28?С. Аж не віриться, що це крайня північ Норвегії — край, з яким асоціюються довга полярна ніч і коротке прохолодне літо з низькими хмарами, туманами й дощами. Саме на таку погоду ми налаштовувалися, готуючись до подорожі.


ФІОРД ЗА СЕЛОМ О
 

Поруч з автостанцією — порт з десятками різноманітних суден, звідки також починаються морські прогулянки до Троль-фіорду. І вже через годину наш корабель відчалив від пристані у тригодинну екскурсію до знаменитого фіорду. За можливість побачити зсередини одне із природних чудес Скандинавії потрібно заплатити приблизно 1700 грн включно з легким обідом. Серед екскурсантів переважали англійці. З рюкзаками були лише ми. Прилаштували їх у кутку на палубі. Шлях лежить у північному напрямку затокою Вест-фіорд, яка поступово звужується. Ліворуч повз борт судна повільно пропливали суворі скельні стіни і пилкоподібні гребні та вершини тисячників острова Еуствогьой, Подекуди на них виднілися незначні засніжені ділянки. Праворуч — спочатку безмежні морські простори з поодинокими скельними останцями чи скелястими острівцями. Потім також почалися гори. Похмарилося, і навколишні ландшафти набули грізного, похмурого вигляду. Судно зайшло в протоку Рафтсундент і взяло курс у напрямку розщелини поміж високих крутих схилів острова Еуствогьой. Це і є вхід до Троль-фіорду. За ним — оточена крутими горами з зазубреними верхами більш широка частина фіорду протяжністю 2 — 2,5 км. І палуба судна є найкращим майданчиком для споглядання вражаючої суворою величчю панорами. У кінці фіорду є причал і декілька будиночків. Розвернувшись у крайній точці фіорду, попливли назад. На зворотному шляху — смачний рибний суп з добавкою, чай, кава, печиво.

Після короткого огляду міста продовжили подорож автобусом до с. Рейне, споглядаючи дивовижні ландшафти нічних Лофотенів. На шляху — невеликі приморські поселення, перекинуті через протоки між островами та фіорди мости. Видимість була цілком достатньою, щоб робити крізь автобусне вікно фото.

ПОГЛЯД З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ПОЛЬОТУ

Невелике поселення Рейне розташоване на маленьких з’єднаних мостами островах у гирлі широкого Кіркефіорду. Приїхали вночі, але химерні темні обриси ближніх та більш далеких гір навколо фіорду видно було, як на світанку. Заночували за селом на морському березі. Настав ранок з теплою малохмарною погодою. Зовсім близько, за трасою, височіє масив гори Рейнебрідген. Від місця ночівлі він виглядає неприступним, адже обривається на північ багатосотметровою майже вертикальною стіною. Піднімаються на гору зі сходу. Пік сходжень триває з травня до жовтня.

Залишивши рюкзаки в крамниці, з рюкзачками вийшли за село і на трасі й повернули наліво. Невдовзі підійшли до уторованої стежки, що веде від траси вгору. Це і є початок маршруту на Рейнебрінген, який можна розділити на дві частини. На першій стежка виводить на відріг заввишки приблизно 400 м, що відходить від вершини в напрямку моря. На другій стежка прокладена по вузькому гребню відрогу до вершини. Спочатку підніматися більш-менш полого, потім крутизна відчутно зросла. Раніше цей шлях був небезпечний можливими каменепадами. Але на час нашого походу вже були встановлені масивні кам’яні сходинки, подібні до яких є на трекінгових стежках Непалу. Як згодом дізналися, і ці також збудували непальці.


ВИД З ГОРИ РЕЙНЕБРІНГЕН

Здолавши сходинки, яких, як стверджують, понад 1500, уже звичайною стежкою вийшли на гребінь відрогу. Тут перший оглядовий майданчик. Позаду, в південному напрямку, видно дорогу та міст через фіорд, якими ми продовжимо шлях увечері, а також гори південної частини панорами. А попереду, як на долоні, — будинки на низці сполучених трасою острівців та сині води фіорду в оточенні гір. А правіше, скільки сягає око — гори і море. І все це без характерних для заполярного літа туманів та дощів! Із цього місця можна повернути праворуч і стежинкою по гребню піднятися на крайню у відрозі панорамну вершину. Частина мандрівників прямує стежкою по тому ж гребню вліво до власне гори Рейнебрідген. Гребінь має доволі гострий та шпичастий вигляд, але за сухої погоди шлях до нього цілком безпечний. Тільки не варто підходити занадто близько до краю прірви.

Поверталися шляхом підйому, фотографуючи вже з інших ракурсів пейзажі неймовірної краси. Перед спуском із гребня піднялися на крайню у відрозі панорамну вершину. Тут найбільш людно і найкращі види на море. О третій о півдні повернулися на дорогу. Зовсім поруч море. Тож, зважаючи на спекотну погоду, без вагань звернули на кам’янистий пляж, де приблизно годину купалися в досить теплих водах Норвезького моря й загоряли під полярним сонцем...

Потім на зворотному шляху зробили радіальний вихід на ще один ближній до нас острівець. Забравши рюкзаки в гостинної працівниці магазинчика, о восьмій вечора вийшли із с. Рейне в напрямку с. Москенес, звідки наступного дня поромом відпливемо на материк.

...На березі моря поставили намет. Вечір був по-справжньому літній — тихий і теплий. Просто з намету відкривався краєвид на спокійну водну гладь, що зливалася вдалині з небом. Праворуч — бухта, на протилежному березі якої виднілися будинки північної окраїни Москенеса. Ліворуч на десятки кілометрів простягнулося, зникаючи в мареві, гористе узбережжя Лофотенських островів. А біля намету квітнув зозулин цвіт, який в Україні зазвичай цвіте наприкінці травня...

НА КРАЮ СВІТУ

Наступного дня за годину дійшли до с. Москенес. Розташоване воно на березі чималої бухти з пристанню, звідки саме відчалював пором. На протилежному боці бухти видно поселення О. Це крайній населений пункт Лофотенських островів — у ньому добігає кінця траса від Нарвіка. Визначившись із часом відправлення на материк, залишили рюкзаки в інформаційному офісі й вирушили до О. На шляху туди привертали увагу пофарбовані в червоне рорбу — встановлені на палях над водою традиційні риболовецькі будинки. Нині вони нерідко використовуються для проживання туристів. При дорозі цвіли кущі шипшини (за українськими мірками це пізня весна) та іван-чай.


ТРОЛЬФІОРД

У центрі О, ліворуч від дороги, впадає у вічі триповерхова дерев’яна будівля музею риби. А з південного боку міститься ще одне доволі уподобане туристами визначне місце — так званий край світу. Далі шлях перегороджують води оточеного стрімкими скелястими берегами фіорду. З крутого морського узбережжя видно далекі скелясті острови. Кажуть, що звідси можна побачити також відомий з давніх-давен водяний вир Мальстрім, який утворений морською течією.

Повернувшись до Москенеса, в інформаційному офісі купили сувеніри, забрали рюкзаки, і невдовзі пором відчалив від пристані. Лофотенські острови поступово почали віддалятися, аж доки не зникли за обрієм...