Квітка на камені

«День» запрошує здійснити екскурс у місто вічної весни

«Открылась бездна, звезд полна, звездам числа нет, бездне дна», — писав свого часу Ломоносов про устрій Всесвіту. Устрій Піднебесної, мені здається, такий самий: неймовірно красивий, складний і, звичайно ж, невловимий...

Якщо краще гір можуть бути лише гори, то краще серця Піднебесної — Пекіна — може бути лише провінція. Принаймні, до такого висновку я прийшла, побувавши лише в кількох із понад двадцяти китайських провінцій, кожна з яких кардинально відрізняється від інших: історично, культурно, ментально, кліматично, нарешті. Іноді виникає глибокий сумнів: а чи дійсно ці провінції — шматочки єдиної та величезної китайської державної ковдри? Щоправда, є одна спільна для всіх регіонів ланка: жителі й півночі, й півдня, і заходу, і сходу Китаю дуже трепетно ставляться до історії своєї країни, до її нищівних фіаско та тріумфаторських перемог і це помітне навіть неозброєним поглядом. Можливо, в цьому й полягає істинний секрет великого китайського дива? — думала я, коли група журналістів, що прибула до Китаю з країн СНД на двотижневий прес-тур, бродила звивистими стежинами головної визначної пам’ятки провінції Юньнань — Кам’яного лісу.

КАМ’ЯНИЙ ЛІС: ЗАСТИГЛА ВІЧНІСТЬ

Повірте, якби Кам’яного лісу не було, його обов’язково варто було б вигадати! Емоції, що виникають під час відвідування цього неймовірно красивого витвору природи, бережно збереженого людиною, складно описати. Однак можна сказати однозначно, що мікс найрізноманітніших відчуттів, переважно — романтичних, що виникають під час прогулянки Кам’яним лісом, може конкурувати хіба що з емоціями під час підйому на Велику Китайську стіну.

Близько 200 млн. років цей район був морським дном, що складалося з вапняку, однак внаслідок тектонічних рухів, море висохло й перетворилося в сушу. Так і з’явилося «Перше диво світу» — так ще називають Кам’яний ліс, розташований у 120 км на південний схід від Куньміна — столиці провінції Юньнань. Однак це — наукова історія народження цієї неймовірно красивої і місцевості, що вражає погляд, а є ще цікаві легенди, пов’язані з появою на карті Піднебесної чудового Кам’яного лісу.

Згідно з однією легендою, безсмертні боги перетворили скелі в лабіринт стовпів для того, щоб створити сприятливі для закоханих пар затишні місця. Друга легенда свідчить, що давним-давно один богатир хотів побудувати дамбу, щоб у його народу було вдосталь води. Однак благородна мета супроводжувалася дещо непорядними методами реалізації: викравши інструменти у святого, він вночі відправився рухати камені. Але як тільки настав світанок, інструменти втратили свою чарівну силу, а камені так і залишилися хаотично розкиданими на площі в 350 квадратних кілометрів.

Третя легенда така: в одній бідній сім’ї росла чарівна дівчина, звали її Ашима. Досягнувши повноліття, дівчина закохалася в сироту, якого звали Ахей, і дала слово, що вийде заміж лише за нього. Незабаром вони оголосили всім, що люблять один одного. Але Ашиму любив і син місцевого багатія, що відправив сваху до Ашими робити пропозицію, яку дівчина відкинула. У день, коли Ахей пішов на далекі пасовища, слуги багатія викрали Ашиму й намагалися силою змусити її сказати «так» сину їхнього господаря. Дівчина тим часом поклялася, що помре, але не підкориться. Ахей дізнався про те, що трапилося, і поспішив рятувати свою кохану, але багатій, вдавшись до допомоги темних сил, зробив так, що Ашима потонула й перетворилася на скелю. До цієї романтично-трагічної історії варто додати хіба що цілком реалістичний штрих: навіть найбайдужіших людей візит до Кам’яного лісу не залишить байдужими. Тут щороку знаходять щось своє, щось індивідуальне, щось душевне та високе, мільйони відвідувачів із найрізноманітніших куточків світу. Насправді цей величезний кам’яний масив нагадує кадри фантастичного фільму з усіма властивими цьому жанру спецефектами. Камені нагадують різних звірят, а часом — і фігури людей. Можливо, Ашими та Ахея?

До речі, геологи досліджували Кам’яний ліс і з’ясували, що він сформований з особливого виду вапняку — карсту. Висота «дерев» варіює від п’яти до сорока метрів, кожне з яких, як я вже казала, неймовірно гарне. Але особисто мене більше за все вразила наступна картина. Пройшовши хвилин тридцять углиб кам’яних шедеврів, опиняєшся перед гігантським каменем (якщо запитати гіда, він відразу зрозуміє про який саме камінь йдеться), підвішеним між двох високих круч. Підіймаєш голову вгору і здається, що ось-ось цей камінь зірветься і впаде. Складається стійке враження, що камінь, немов за секунду від падіння і висить лише на волосині. Але, очевидно, волосина дуже міцна — і це чудово!

Звивиста стежина, що веде вгору, приведе вас до так званої вершини Лотоса — найвищої точки Лісу. Там знаходиться невеликий майданчик, з висоти якого відкривається неймовірно красивий вид майже на весь Кам’яний ліс. Місцеві кажуть, що найкращий час для візиту до Кам’яного лісу — це час заходу сонця, коли на химерних кам’яних деревах майстерно грають свої ролі не менш химерні тіні. Просто приголомшуюче видовище, схоже на казку, з якої так не хочеться повертатися, але фінал якої такий швидкий, що хочеться кинути все й зупинити стрілки годинника. На жаль...

Щорічно 24 червня тут у природному амфітеатрі поблизу Потайного озера проходить Фестиваль факелів — національна боротьба, співочі змагання, бої биків і танці.

В околицях Куньміна, крім Кам’яного лісу, також є багато цікавого. Наприклад Бамбуковий храм, розташований у десяти кілометрах на північний схід від міста. Храм зведений у роки правління монгольської династії Юань. А буквально в 14 км на півночі від Куньміна знаходиться палац Чорного Дракона — найкрасивіший парк зі старовинними воротами та павільйонами, з іншого боку яких підноситься Золотий павільйон, колони, двері, вікна і декор якого виконані з бронзи.

КВІТИ, НЕФРИТИ ТА МУЗИКА ДЛЯ КОРІВОК

Церемонія відкриття 29-х Олімпійських ігор розпочалася зі звуків фоу — старовинного китайського інструмента. У гала-виставі брали участь 15 тисяч танцівників. Вони представляли глядачам шлях розвитку китайської цивілізації від старовини до наших днів. Особливий акцент зробили на чотирьох великих відкриттях, які Піднебесна подарувала світу — це винахід пороху, компаса, паперу та книгодрукування.

Куньмін же вважається батьківщиною квітів, чаю та нефритовим джерелом. Однак перед тим, як розповісти, як живе й чим дихає сучасний Куньмін — одна з найрозвиненіших туристичних точок на карті Піднебесної, буквально декілька слів про історію цього міста, населення якого складає понад три з половиною мільйони осіб.

Куньмін є містом, описаним Марко Поло, як Шиачи, де жителі використовували морські раковини як гроші та їли сире м’ясо. Внаслідок повстань 1856, 1858 і 1868 років велика частина міста була зруйнована. «Друге дихання» Куньміна відкрилося після закінчення будівництва залізниці з Північного В’єтнаму 1906—1910 років. Поступово Куньмін перетворився на великий центр торгівлі в регіоні.

У Куньміні дуже живописна природа й хороший клімат. Протягом усього року тут зберігається тепла погода (середня температура 15 градусів), за що місто отримало ще одну назву — «Місто вічної весни». Куньмін побудований у невеликій западині, з усіх боків його оточують гірські масиви. Одним словом — такий собі зелений рай на землі.

Як я вже розповідала, візитна картка Куньміна неймовірно яскрава, багатогранна й красива — це квіти. Місто є найбільшим ринком свіжих квітів, які експортують у багато місць Європи, та й загалом, світу. Продаючи квіти за кордон, тамтешні жителі дуже трепетно ставляться до них, намагаючись щохвилини підкреслити: квіткова краса врятує світ. І це, швидше за все, правда, оскільки дивлячись, як ніжно «квітне» ванна твого готельного номеру, машинально відкидаєш думки про буденні турботи далеко на задній план, роздумуючи про істинно важливі життєві цінності й пріоритети... Куньмін — це маленький світ живих квітів, дивлячись на які оживає й розквітає людська душа. До речі, пан Ші Мінхуй, заступник завідуючого Канцелярією із закордонних справ, квіти назвав не лише прикрасою міста, але й одним зі стовпів, на яких тримається економіка Куньміна.

Куньмін займає 6200 кв. км і ділиться на чотири міські та чотири сільські райони. Центром міста є транспортне кільце-розв’язка на перетині вулиць Чженьілу й Дунфенлу. Перша є головною торгівельною вулицею Куньміна, на ній розташована безліч великих торгових центрів. Найбільшим сувенірним попитом в іноземців користуються різноманітні вироби з нефриту. Тут вам і химерних форм камінці та статуетки, тут і колечка з витіюватими узорами, й суворі, але при цьому вельми чарівні нефритові буси, підвіски, кулони. Варто зазначити, що нефрит у Куньміні — це більше, ніж просто камінь, який приносить гроші до сімейного бюджету тамтешніх торговців. Нефрит — це окрема сторінка в книзі життя цього регіону, овіяна безліччю легенд. Згідно з однією з них, нефрит лікує, допомагаючи досягнути життєвої гармонії та просвіти. Судячи з усього, саме тому нефрит називають каменем життя. Провінція Юньнань — регіон родовища нефриту й тому нефритова виробнича ніша тут добре освоєна. Проте з жалем вимушена визнати, що багато продавців, бачачи, як горять очі туристів при погляді на статуетки, персні, браслетики та підвіски, навмисно завищують ціну на виріб, що сподобався вам. Відверто скажу: торгуватися я не люблю, однак знаючи про каверзу, хіба хочеш — мусиш скидати ціну, та ще й наполовину. Між іншим, для самих китайців торг — це невід’ємний атрибут торгівлі. Місцеві кажуть, що той, хто торгується — росте в очах китайських продавців, а хто ні, вважається, виявляє неповагу. Загалом, складно однозначно судити про цю торгову традицію, але Схід, як відомо, річ тонка...

Крім нефриту, будучи в Куньміні, можна за цілком стерпною ціною придбати на згадку вироби з мармуру Далі, симпатичні керамічні горщики — цигуо, ну і, безперечно, — всілякі народні атрибути як то вишивка, ляльки, одягнуті в національне вбрання, народні інструменти тощо.

Провінція Юньнань також вважається батьківщиною китайського напою номер один — чаю, історія окремих сортів якого вимірюється тисячею років. Тут вам і червоні чайні листки, і жовті, й білі, й, звичайно ж, зелені та чорні. Кожний по-своєму смачний і корисний. Є чистий чай, а є з усілякими домішками (від яких аромат не втрачає абсолютно). Одним словом — асортиментне чайне море.

Для того, щоб зрозуміти ту чи іншу країну, уловити її ритми та цінності, на мій погляд, потрібно їхати не до столиці, а саме до провінції, що є дзеркальним відображенням загальнодержавного життя. Так ось провінція Юньнань — це найкрасивіше відображення Піднебесної. Мені здалося, що куньмінці — щасливі люди й не лише тому, що мешкають у чудовому зеленому царстві, але й тому, що їхнє життя кардинально відмінне від нашого: в ньому немає суєти, поспіху та вічної нестачі часу, а є розміреність, спокій, гармонія. Це в наш час здається сном, але, повірте, — це, нехай не наша, але реальність. Реальність, що не забувається, варто визнати...

Ви собі уявити не можете, наскільки я була вражена, коли в містечку Фапа повіту Лущи під час відвідування ферми (де панує блиск, шик, чистота) довелося побачити картину: в зелених газонах вмонтовані динаміки, з яких звучить приємна повільна мелодія. Погодьтеся: музичні стимули для корів — це вельми креативне рішення.

ГАРМОНІЯ — ПОНАД УСЕ

Китай знаменитий на весь світ своєю традиційною медициною. Пташині гнізда, гриби, сушена гусінь та морські огірки — це все лікує жителів Піднебесної. Якщо ви чекаєте дитину або перебуваєте в стані стресу, то суп із ластівкових гнізд, ящірок і мертвих гусениць — саме те, що вам допоможе. Безперечно, вигляд і смак цих ліків рядового європейця не спокусить, однак, переконують китайці, кращого засобу від депресії не відшукати вдень з вогнем. Щоправда, коштує це «зілля» недешево — кілька тисяч доларів.

Китайські лікарі ставлять діагноз пацієнтам за трьома параметрами: перевіряють очі, мову та пульс. Основа китайської традиційної медицини — це гармонія, бо китайські медики переконані, що людина здорова тоді, коли живе в мирі з природою, людьми і, звичайно ж, самим собою.

Один із найважливіших методів лікування — голковколювання — народився саме в Китаї. За найскромнішими підрахункам, йому понад дві тисячі років. У часи династії Цинь практика акупунктура була заборонена. Вважалося порушенням моральності оголяти тіло навіть для огляду й лише 1949 року голковколювання прийняли як ефективний та порівняно недорогий метод лікування. Сьогодні ж його практикують у всьому світі, в тому числі і в Україні.

Ну й, безумовно, женьшень. Корінь цієї рослини в Китаї вважається ліками майже від усіх існуючих у природі хвороб. Унікальність цілющих властивостей женьшеню полягає в його можливості благотворно впливати на весь організм. Ця властивість, виражена в китайській філософії інь і янь, вважається дуже важливою для здорового тіла й мирного духу.

Тепер про китайську кухню, про яку, як то кажуть, розповідати те саме, що танцювати про архітектуру — настільки вона багатогранна. Але все ж, неприпустимо було б не поділитися, нехай мінімальною, інформацією про китайську гастрономію, історія якої, між іншим, складалася протягом п’яти тисячоліть.

Китайська кухня в моєму уявленні — це цілий світ, виконаний найрізноманітнішими фарбами та приправлений, як і водиться в житті: часом гіркотою, часом солодкістю, часом гостротою, а часом ніжністю. Крім риби, морепродуктів, сої, різних овочів та м’яса, в Піднебесній можна спробувати знаменитий суп із ластівкових гнізд, м’ясо змії, собачу печінку під соусом із пелюсток хризантеми, сушену сарану та смажених бамбукових черв’яків. Так що традиційний рис, який, до речі, часто подається й у вельми нетрадиційному вигляді — це лише вершина величезного кулінарного айсберга Піднебесною. Виявляється, введена в помилку нашим перекладачем, який на моє (напевно, тритисячне за час перебування в КНР) запитання: «Що ось у тій тарілці?», відповів, що це дуже смачно й корисно, я з’їла не одного й навіть не двох бамбукових черв’яків. Благо — дізналася про це лише через кілька днів і, поборовши, нарешті, огиду, пригадала, що ці «товариші» в принципі дуже навіть нічого — схожі на чіпси або картоплю фрі (пробачте, за перекручення, але це дійсно так). Принаймні, заспокоювала я себе, черв’яки — це не кіт, не собака й не змія. Їх-то, наскільки мені відомо (а думати про невідоме навіть боюся), у нашому раціоні не було.

А якщо відкинути харчову екзотику, то потрібно віддати належне китайським кулінарам, які з неприхованим трепетом і хірургічною точністю (в тому, що стосується приправ) ставляться до своєї далеко не простої роботи. Взагалі, говорити про китайську кухню, як про єдине ціле, було б неправильно, бо різноманітність її блюд анітрохи не поступається різноманіттю китайських провінцій.

Фірмове блюдо китайської столиці — качка по-пекінськи. Офіціант подає качку на стіл і чекає прохання гостей нарізати її тонкими скибками. Далі шматочок качки кладуть на тонкий коржик, посипають зеленню, згортають коржик і вмочують у соєвий соус. Смак насправді незабутній. А якщо говорити про провінцію Юньнань, то вона славиться великою кількістю різних делікатесів. Особливо тут популярна кухня примор’я. Існує приказка «В Юньанані 18 чудес, одне з яких — квіти замість овочів». Зрозуміла річ, йдеться про використання квітів для приготування (вельми смачних) блюд. Китайська кухня дуже здорова за своїм складом. Лушпиння рису містить цінні речовини, молюски та риба забезпечують організм необхідними білком і мінералами, завдяки багатому змісту рослинного білка популярна в КНР соя стимулює розумову діяльність. Перелік корисності можна продовжувати до нескінченності.

Щодо напоїв, то в Китаї вам можуть запропонувати пиво, червоне вино і, звичайно ж, рисову горілку (яка подається в маленьких, як наперсток, чарочках). Окремо хочеться відмітити, що на вулицях китайських міст і сіл вам не вдасться побачити молодь з пивними пляшками. Це, до речі, про київські вулично-пивні реалії.

Але за всієї різноманітності кулінарного мистецтва Китаю, існує одне спільне для всіх куточків Піднебесної — чай. У Китаї це не просто напій, це культовий напій, що подається і на початку трапези, і під час їжі, й після її закінчення.

«Рай — це старий англійський будинок, китайська кухня, слов’янська дружина та американська зарплата», — каже прислів’я. На особистому досвіді пересвідчилася: китайська кухня в цей перелік включена недаремно. А інше? Тут уже, як то кажуть, кожному своє...

P.S. Автор висловлює глибоку вдячність за допомогу в організації поїздки посольству Китаю в Україні, а також Міністерству іноземних справ КНР