Індія поза путівниками

Розповідь, яка могла б складатися тільки з епітетів про Країну, що тримається тільки на вірі

Навіть не знаю, пощастило мені чи навпаки... Перебування в країні, яка, як тобі здається, є твоєю духовною батьківщиною, усього-навсього протягом декількох вранішніх годин — видається, як мінімум, несправедливістю, а то і злочином. Такі вузькі часові рамки були зумовлені насиченим маршрутом. Київських журналістів, які прямували на Шрі-Ланку, а потім на Мальдівські острови, у Делі привела транзитна віза. А супроводжував нас Володимир Кулішов — без перебільшень людина-енциклопедія, український журналіст, який уже протягом трьох років живе і працює в Делі. Бо Індія — це як раз та країна, яка заслуговує на те, щоб мандрувати її горами-ріками-пустелями місяцями. Це великий і неосяжний світ у межах нашого тісного. Море релігій, безліч етносів, океан світоглядів — звідси, на жаль, безліч конфліктів. Розповідають, що в столиці — Делі — чи не щодня відбуваються якісь сутички, конфлікти. Конституційно у державі затверджена 21 державна мова... Не менше на території країни і етносів, усі — не без настроїв сепаратизму. Знавці Індії твердять, що цілісність країни — це, так би мовити, спадок англійської колонізації. І тільки завдяки цьому вона і досі тримається купи. Саме британці об'єднали усі місцеві народності під місією задоволення своїх колонізаторських інтересів. Відтак Індія залишається нероздробленою і до сьогодні. Принаймні — зовні. В усякому разі на папері і в очах світової спільноти. Місцеві політичні перипетії — окрема об'ємна малоприємна тема. Тому ліпше вдамося до лірики. Марк Твен свого часу написав, що до Індії просто так не потрапляють, що це знак «згори». Ще одна закономірність, висловлена Твеном: потрапивши в Індію, людина або тікає звідси одразу, або залишається тут навічно. Духовно. Особисто на мені це правило спрацювало безвідмовно. Я залишилася. Хоча часто реакція буває протилежною.

Одразу хочеться застерегти від поїздок, зокрема, по Старому Делі, чистьох. Для вас подорож на велорикші вузькими, брудними, пахучими і перенасиченими людьми (які, о, Господи, досі носять мішки на голові) вулочками Старого Делі може перетворитися на страхіття. Можливо, в такому випадку краще залишатися в герметичному автобусі з кондиціонером? Тут доречно повторити сказану кимось безмежно мудру річ: сприймаючи будь-що, ви бачите передусім не те явище, до якого старанно придивляєтеся, а себе самого, своє нутро. У цьому сенсі Індія — лакмусовий край, країна-ідентифікатор. Реакція на неї людей дуже різна, але безмежно промовиста. Цим країна нажила собі багато ворогів.

РІЧКИ КРЕМОВАНИХ

Не можна не визнати, що із чим із чим, а з гігієною тут повна катастрофа. Наприклад, у центрі міста (відповідник українського майдану Незалежності) під пафосними «Воротами Індії» (монументом, зведеним за подобою паризької Тріумфальної арки після Першої світової війни на честь індійських солдатів, які загинули на полях бою, воюючи за Британію) розгулюють величезні щури і видніються купи неприбраного сміття.

Велика проблема із серії гігієнічних — це вода. Одразу по прибутті в аеропорт нас попереджають, що будь-де купувати воду дуже небезпечно, потрібно знати місця. Інакше — маєш ризик отримати цілий букет шлункових паличок... Гідрокриза в країні пов'язана з тим, що в річки, які традиційно шануються тут як священні, скидають попіл кремованих мерців. Але, перепрошую за натуралістичні подробиці, часто туди потрапляють не до кінця термічно оброблені рештки, бо для того, щоб спалити тіло, потрібно 200 умовних одиниць. З огляду на граничну бідність місцевого населення, такої суми більшість із них навіть у руках не тримала, а традиції — це традиції, тут їх шанують понад усе. Але навіть це Індії можна пробачити.

РУХ БЕЗ ПРАВИЛ

Тутешній транспорт — це окрема, абсолютно чарівна історія. Дорожній рух у Індії правосторонній, а от правил руху не існує. Єдиний більш- менш авторитетний дорожній регулювальник — світлофор. У автошколах, відповідно, правилам не вчать — тільки екстремальному водінню. Те, що відбувається на дорогах Делі, описати складно. У Лермонтова «смешались в кучу кони, люди», а в Делі змішуються автомобілі, автобуси (в які на ходу заходять і виходять люди, в зупинках «на вимогу» потреби немає), тук-туки (ця назва специфічних місцевих трьохколісних транспортних засобів має своє коріння у лексиці вигадливої російській діаспори), велорикші, легендарні священні корови, якщо пощастить — то ще мавпи... Але найцікавіше, що водії на дорозі завжди поступаються одне одному — без різких висловлювань і жестів. Мабуть, протилежний стиль поведінки — це все ж таки власне слов'янська прерогатива... Цікавий факт стосовно велорикш: зовсім нещодавно влада їх заборонила. Офіційна причина — несправедливе використання людської праці, хоча кажуть, що насправді це спроба боротьби з місцевими олігархами, трійко з яких є монополістами у головній транспортній розвазі для туристів — велорикшах.

ПОВІТРЯ КАРРІ ТА СВОБОДИ

Особливий кайф — проїхатися на велорикші вузькими вуличками Старого міста і вдихнути повні груди справжньої Індії. Так, вона пахне не тільки сандалом, каррі і кислим лаймом. Так, до цих ароматів домішується зовсім не романтична затхлість, бідність і безпритульність. Але тут же — свобода (саме та, яку уособлюють блудні індуси — цигани) і перебування на межі між реальним світом і вищими матеріями. Так пахне тільки Індія. Відреставровані собори і вилизана брущатка Європи — це щось із зовсім іншого світу — вражає, але не пахне.

Узагалі запах Індії треба вписувати у путівники як окреме визначне явище. Ніколи не думала, що повітря всього міста — від аеропорту до найглухішого закутку — може бути наскрізь і абсолютно безнадійно просякнуте різними насиченими ароматами. Цей запах настільки концентрований, що повітря здається густим. Хіба така магія можлива? Тому значно притуплює сприйняття країни занадто інтенсивний комфорт. Про безпеку варто подбати, але навряд чи варто відгороджуватися від цієї країни п'ятизірковими стінами. Тим більше, що до європейців місцеві ставляться дуже привітно. Єдине, що катастрофічно необхідно у Делі — це хороший і досвідчений гід, бо зорієнтуватися самому у цьому багатомільйонному мегаполісі східного типу просто нереально.

ОТАКИЙ НАРОД...

Згідно з офіційними даними, населення Делі складає 13 млн. Але поняття «офіційні дані» по відношенню до індусів звучить просто смішно. Такий уже вони народ — не піддаються ніякому штучному порядку і систематизації. Згідно з неофіційними показниками, кількість жителів столиці як мінімум удвічі перевищує офіційно заявлену. Ви кажете, вам тісно у Києві?..

Тут і досі зберігається кастова система. Найнижча каста — недоторкані, найвища — ситхи (священні воїни). Кожен ситх повинен відповідати ряду передбачених критеріїв, як то, мати бороду і завжди носити з собою кинджал. Кастова система — це не символічні уламки традиційних переконань, це реально діючий устрій суспільства. Так, ситхів індуси дуже поважають. Навіть на борт літаків священних воїнів пускають із їх кинджалами, тоді як у звичайних пасажирів відбирають навіть пилочки для нігтів.

Узагалі складається таке враження, що, позбавивши індусів найціннішого — їх релігій і переконань, можна відібрати у них життя. Тільки на духовному Індія і тримається. Релігія тут на сніданок, на обід і на вечерю. Сумніваюся, що тут можна зустріти хоча б одного атеїста.

Своїм, здавалося б, абсолютно кустарним образом життя, антицівілізаційністю, абсолютною технологічною і ноу-хау-наївністю, ігноруванням матеріального і наданням переваги духовному Індія примушує гидливо нахмурюватися конструктивізм Європи. Здається, наївність — це спосіб світосприйняття індусів, вона прочитується буквально в кожному зустрічному обличчі. Навіть якщо це обличчя намагається продати вам нікому не потрібну дерев'яну фігурку слоника за 20 доларів...

Сліпа релігійна самовідданість індусів боляче б'є по гендерному балансу країни і жахає весь світ. Хоча на 10 чоловіків тут приходиться 8 жінок, але народження в сім'ї дівчинки вважається ганебним явищем. Тому часто їх позбавляються ще до народження або навіть після...

Тоді як людство вже ходить за продуктами до інтернет- крамниць, індуси досі ходять босоніж. Тоді як стабільні країни страждають від демографічної кризи, індуси убивають своїх дітей і залишаються однією з найчисельніших націй у світі. Тоді як більшість громадян розвинутих демократій моляться на корпорації, індуси ні про що не просять жодного з богів, а просто медитують. І можна безкінечно сперечатися, кому живеться краще і хто живе правильніше.

А ще індуси ліниві, їх горизонтально розташовані фігури всюди — це нормальне явище, так би мовити, традиційна ментальна риса. Так само як жінки, більшість яких носить сарі. Вони досі дотримуються традиційно притаманної жінкам Індії скромності і мовчазності.

І НА ЗАВЕРШЕННЯ...

Індія — країна філософська. Після подорожі її просторами хочеться писати філософські трактати. Вона загострює сприйняття. Виявляється, відповіді на найскладніші запитання лежать на поверхні. У Індії нам є чому повчитися. Маю на увазі нам, українцям... Побувайте в Індії, але Індії не «путівниковій». Шукайте справжню Індію, зі справжнім присмаком.

До речі, про смак... Обов'язково спробуйте індійський ром. Досвідчені мандрівники стверджують, що він кращий навіть за кубинський. А ще пряну-пахучу індійську кухню. Бо це теж частина Індії, країни, враження від якої переживаєш дуже довго. У неї є післясмак, як, наприклад, у хорошого витриманого вина (нехай порівняння вам не здасться банальним). Відчувши пряний смак цієї країни, який майже боляче вдаряє у «смакові рецептори», ще протягом довгого часу вирізняєш усе нові й нові, найнеочікуваніші відтінки її «смаку». Навіть після перебування на цій землі протягом декількох вранішніх годин...