МЕНЮ

Глибоке «занурення»

Підземеллями ходила Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, фото авторки
3 липня, 2020 - 10:26
Які таємниці приховують підземелля капуцинського монастиря у Вінниці та чому кожна наступна екскурсія не схожа на попередню

Для туристів Вінниця здебільшого асоціюються із світломузичним фонтаном, музеєм-садибою Пирогова та ставкою Гітлера. Однак справжнє місто неможливо відчути, якщо ви відвідаєте лише цю туристичну тріаду. Атмосфера вінницького затишку, простоти й відкритості ховається у вуличках, а багатовікову історію Вінниці терпеливо зберігають підземелля. Майже рік вінницькі катакомби були зачинені на ремонтні роботи. Зараз їх тимчасово відкривають — до початку нового етапу масштабної реконструкції. І це унікальний шанс для туристів, бо яку б екскурсію ви не обрали — класичну чи тематичну — келії храму та підземелля монастиря Братів Менших Капуцинів подарують купу вражень. І хто знає, можливо, вам пощастить на глибині 8 метрів під землею зробити селфі із привидом монаха-пивовара або ж розгадати секрет, чому не руйнується дерев’яна стеля у келіях, а звук у криптах розноситься строго по центру, ніби стрілки годинника зійшлися на опівночі.

8 МЕТРІВ ПІД ЗЕМЛЕЮ

Перші ченці-капуцини прибули до Вінниці понад 270 років тому. Запросив їх вінницький староста Людвік Калиновський, який вирішив віддати виграні у суді гроші на благу справу — будівництво монастиря Менших Братів Капуцинів. Так, восени 1745 року був закладений перший наріжний камінь і освячений хрест на місці будівництва майбутнього монастиря. Його зводили за Мурами міста, біля дороги, що вела з Вінниці до Летичева. На той час він був третім римо-католицьким монастирем у місті після єзуїтського (сьогоднішній Державний архів у Вінницькій області) та домініканського (сьогоднішній Спасо-Преображенський собор), які розташовувалися у межах Мурів.

ПРЕДСТАВНИК ІНІЦІАТИВИ «ВІННИЦЬКІ КАТАКОМБИ», ЕКСКУРСОВОД ОЛЕГ ПЕНІШКЕВИЧ РОЗПОВІДАЄ, ЩО ГЛИБИНА ВІД ПІДЗЕМЕЛЛЯ ДО ПОВЕРХНІ — ОРІЄНТОВНО СТАНОВИТЬ ДО 8 МЕТРІВ. А НАСТОЯТЕЛЬ ХРАМУ СВ. ДІВИ МАРІЇ АНГЕЛЬСЬКОЇ КОСТЯНТИН МОРОЗОВ У СВОЇЙ КНИЗІ ПРИПУСКАЄ, ЩО «АРХІТЕКТОРИ КАПУЦИНСЬКОГО МОНАСТИРЯ ВИКОРИСТАЛИ ВЖЕ НАЯВНИЙ ХІД ВІД ЄЗУЇТСЬКОГО МОНАСТИРЯ... ПІДЗЕМНІ ХОДИ У ТІ БУРЕМНІ ЧАСИ ВИКОРИСТОВУВАЛИСЯ ЯК ЕВАКУАЦІЙНІ ВИХОДИ У ВИПАДКУ ЗБРОЙНИХ НАПАДІВ АБО ПОЖЕЖ, ЯКІ НЕ БУЛИ РІДКІСТЮ В ТОЙ ПЕРІОД»

Настоятель храму Св. Діви Марії Ангельської Костянтин Морозов у своїй книзі «І буде він вам свідком. Вінницький капуцинський монастир» припускає, що зводили комплекс на наявному фундаменті. Опираючись на літопис 1779 року, він пише, що тодішній вінницький староста Юзеф Чосновський у листопаді 1779 року «пофарбував вівтарі, збудував стайні й наказав провести підземний хід аж до річки» і одразу відзначає, що «архітектори капуцинського монастиря використали вже наявний хід від єзуїтського монастиря. І частина цього ходу стала другим поверхом підвалу монастиря капуцинів. Підземні ходи у ті буремні часи використовувалися як евакуаційні виходи у випадку збройних нападів або пожеж, які не були рідкістю в той період».

Підтверджує це і представник ініціативи «Вінницькі катакомби», екскурсовод Олег ПЕНІШКЕВИЧ. Він розповідає, що глибина від підземелля до поверхні — орієнтовно становить до 8 метрів. Не так давно у підземелля спускалися фахівці, які спеціалізуються на давній цеглі, відповідно до їхніх висновків, типологія цегли мінус першого та мінус другого поверху відрізняється. Тому цілком ймовірно припустити, що вони мали різне призначення: мінус перший поверх монахи використовували, як погреб і господарські монастирські пивниці, у яких зберігали продукти, реманент і речі. А мінус другий поверх, можливо, був підземним ходом до самого костелу з боку єзуїтського монастиря. Принаймні типологія цегли цього рівня значно старша за ту, якою вимуруваний мінус перший поверх, років щонайменше на сто.

ДУШЕВНІ ВІДКРИТТЯ І КАПРИЗНІ ПРИВИДИ

Маршрут повної екскурсії тривалістю у півтори години розпочинається з історії храму, який збудований в особливому капуцинському стилі тосканського бароко. Його трагічну долю представлено у фотогалереї, що розміщена у частині відреставрованого монастиря, а таємниці — в історичних криптах та підземеллях. Символічно, що майже на самому початку екскурсії зустрічає відвідувачів незвична ікона Діви Марії. Вона написана не на папері чи полотні, а на металевій блясі. Дивним чином фарба зовсім не облізла, хоча з’явилася вона у костелі вже після повернення капуцинів до Вінниці. Тепер чекає реставрації.

«Взагалі що більше запитань відвідувачі поставлять екскурсоводу, то більше цікавих деталей вони дізнаються. От, наприклад, не кожен під час екскурсії зверне увагу на масивні дубові балки, які помітні на стелі коридорів та кімнат-розмовниць. Кожній із них вже по 270 років, датовані ХVІІІ століттям. Як збереглися? Монахи скрізь насовували насіння сорго, яке відлякувало шкідників і дозволяло зберегти деревину цілою і не ушкодженою», — відзначає екскурсовод Марія КУРЯЧА.

Цікаву історію вона переповідає і про молитовну кімнату монахів. Над нею зображена фреска із написом «Дім мій — дім молитви». Віднайшли її зовсім випадково: під час ремонту відбилася штукатурка і за нею висвітлився малюнок. За радянських часів у цьому святому для капуцинів місці був облаштований туалет — лише зараз кімнату реставрували і дозволити монахам повернутися на молитву, яка до слова, триває 8 годин на день.

Під самим монастирем розташовані крипти або, як їх іще називають, нижній храм. Ці приміщення раніше використовувались для поховань братів ордену. Зараз ніхто не береться стверджувати, чи зберігалися гроби у нішах стін, або просто серед приміщення. Але за переказами, у 1930-х роках у криптах монастиря були покійники, однак невідомо куди вони зникли: чи їх перепоховали, чи просто кудись вивезли — ніхто не знає. Все, що залишилося — це списки капуцинів, які померли тут в другій половині XVIII та XIX століть. Подейкують, що тіла зниклих монахів стали привидами і тепер вони слідкують за порядком у нижньому храму. Інакше, як пояснити, що голос лунає тут по-особливому: то розливається, то стає ледь чутним.

Не менш капризний привид монаха-пивовара нібито мешкає і в підземеллі монастиря. Відомо, що перші брати-капуцини були чехами, вони не тільки варили пиво, але й привезли до Вінниці рецепт поживного пивного супу. Ним монахи рятували бідних людей від голоду, а у часи епідемій — від недуги. Нужденним роздавали раз на день по пів літра. Одного разу пиво варив брат Шимон. Через необережність він послизнувся на рихтуванні і впав у чан з пивним супом. Монах зазнав страшних опіків і за місяць страждань пішов до кращого світу. Відтепер усю паранормальну активність у підвалах храму пов’язують із ним. Хоч би що трапилося: хтось спіткнувся чи почув незрозумілі звуки — це все монах. Якось він навіть дозволив сфотографувати себе на камеру мобільного телефона, і коли фото виставили у мережу, це була новина № 1 для вінничан.

ВІД ЦІЛОГО — ЛИШЕ ТРЕТИНА

Історія не була прихильною до капуцинського монастиря. Попри свою непримітність і тосканську скромність, вона безжально понищила цю споруду. Спершу у 1888 році Російська імперія ліквідувала капуцинський монастир. А потім — у 1932 році радянська влада офіційно передала храм під авіаклуб. На місці вівтаря встановили портрети вождів, а під стелею повісили моделі літаків. У воєнний період і після нього в костелі на певний час відновили богослужіння, але в 1960-х роках весь капуцинський монастирський комплекс було знято з обліку пам’яток національного значення з подальшим його спотворенням. У підвальних приміщеннях монастиря були облаштовані бомбосховища. Сплетіння арок довгий час перекривала бетонна арматура, а приміщення були ізольовані металевими дверима. Тим часом храм перетворився на лекторій з атеїзму. Деякі сучасні вінничани розповідали, що й досі пам’ятають, як приходили і слухали партійні повчання у криптах монахів.

У 1989 році католики домоглися повернення храму і лише за часів незалежної України храм передали під опіку капуцинам. За майже 30 років капуцини провели колосальну роботу з відновлення пам’ятки: повернули їй первісний вигляд, відреставрували південне крило монастиря, відновили орган і тепер щороку у стінах костелу відбуваються органні фестивалі, зняли бетонні перекриття бомбосховища у підвалах храму і монастиря, відремонтували підземні крипти, що дозволило відкрити їх для туристів.

«Від колишнього комплексу до наших днів збереглася лише частина. Первозданний вигляд костелу дозволяє уявити макет, який свого часу виготовив нинішній головний архітектор міста Євгеній Совінський. На ньому відтворені незбережені господарчі будівлі — пивоварня, конюшня, білильня воску, а ще плодовий сад. Територія монастиря займала приблизно два гектари, простягаючись до сучасної вулиці Грушевського, — розповідає екскурсовод Марія Куряча. — Дах комплексу був покритий черепицею. На макеті також у дворі костелу зображені фігурки святих — Франциска, Роха та Непомука. Коли прийшли більшовики, то першою впала стіна, котра огороджувала територію в 1932 році. Також зникли і статуї. Вони були знищені чи переховані — наразі невідомо. Від тодішнього комплексу на сьогодні маємо храм і частину монастиря, причому одна його частина належить монахам, а інша — вінничанам, які отримали квартири в келіях у довоєнні часи».

НЕВИРІШЕНА ПРОБЛЕМА

Річ у тім, що хоча у 1990-х роках храм повернули вірянам, частина монастиря все-таки залишилася під житловими квартирами. Єдиний комплекс розділили фізично і документально. Частина монастиря, збудована одночасно з храмом, датується 1745 роком і має адресу вулиця Соборна, 12, інша — невіддільна — позначена як забудова 1917 року з адресою: вулиця Соборна, 14. Таким чином єдиний комплекс має різне призначення: в одній частині монастиря живуть монахи, а в іншій, яка вважається житловим багатоквартирним будинком, — звичайні вінничани. Більше того у 2001 році мешканці приватизували свої квартири і тепер є повноправними власниками будинку. Відтак, капуцини змушені викуповувати ці квартири, переселяти людей, щоб відновлювати приміщення монастиря. На сьогодні залишилося викупити помешкання 11-ти родин.

«З нашого боку ми робимо все, що від нас залежить. До цього часу ми роками розчищали від бетонних перекриттів усі підвальні приміщення, вивозили тонни сміття, щоб дати доступ вінничанам до їхньої історії. Ми лише трохи очистили цю перлину архітектури з болота спаплюження, і ви вже сьогодні захоплюєтеся її блиском. Проте існує велике побоювання, підтверджене досвідом, що наші реставраційні роботи може підмочити, якщо не змити повністю, вода з прорваних труб наших сусідів», — про це ще кілька років розповідав «Дню» Костянтин МОРОЗОВ.

На сьогодні ситуація не кардинально змінилася, адже ремонтні роботи у житлових приміщення багатоквартирного будинку-монастиря ніхто з його мешканців не проводить. А найбільша складність у тому, що викупити ці квартири капуцини не можуть, бо отримати кошти під такі потреби із жодного фонду неможливо. Тому гроші збирають усією парафією і вірять, що «копійка до копійки, дані з любові до Бога, зроблять чудеса».

Власне, й екскурсії підземеллями мають благодійний характер. Вилучені кошти від вхідних квитків спрямовуються на подальшу реставрацію монастирського комплексу,  дослідження підземель та повернення минулої величі історичній пам’ятці. Замовити екскурсії можна за на офіційній Facebook-сторінці ініціативи «Вінницькі катакомби», або ж за телефонами: (063)100-33-25, (068)641-59-96. Не проґавте свій шанс. Хто знає, коли знову відчинять вінницькі підземелля для відвідування.