ДЕНЬ АФРИКИ

Iсторія цього континенту — повчальний приклад для людства
Анатолій БАРОНІН, африканіст, професор Національної академії СБУ, об’їздив практично весь чорний континент, його спостереження лягли в основу розділу про Африку в нещодавно виданому українському підручнику з етнопсихології. Отже, що ми знаємо про «африканський час», секрет кордонів, проведений під лінійку, і загадкову африканську душу?

А ПОТІМ ПРИЙШЛИ БІЛІ ЛЮДИ...

— Коли ви працювали в Африці, напевно, замислювалися, чому доля країн чорного континенту склалася саме таким чином, що вони плентаються у хвості цивілізації?

— Не завжди це було так. Почнемо з того, що Африка — колиска людства. Останки першої людини було знайдено саме там, їм як мінімум 3 мільйони років. Це пояснюється тим, що спекотний клімат найбільш сприятливий для створення homo sapiens. Можна сміливо говорити про те, що Африка була осередком цивілізації, як і південноамериканські інки та інші великі культури. Європейці запозичали в африканців виробництво бронзи, португальські королі направляли своїх дітей і дітей аристократів для навчання до царства Заїр (нинішня демократична республіка Конго).

А потім прийшли білі люди. У них була вогнепальна зброя, якою не володіли в той час африканця (це зараз автоматом Калашникова вони цілком успішно користуються). І Африка на 400 років потрапила в колоніальну залежність, основному до Англії, Франції та Португалії, меншою мірою — до Іспанії та Німеччини. До 1960 року в Африці було тільки дві незалежні держави — Ефіопія і Ліберія.

Колонізація змінила національні риси народів не на краще. В колишніх французьких колоніях Дагомея (нині Бенін), Того, Сенегал я спілкувався з людьми, які були осторонь від безпосереднього зіткнення з колонізаторами. Це гарний народ, добрий, гостинний, дотепний, допитливий, у них є маса позитивних рис. А ось тій частині населення (вона складає більшість), яка не ховалася в джунглях, властиві риси вдачі зовсім не добродійні.

— У вас є пояснення?

— Колонізатори вселили африканцям: ми — вищі істоти, щось на зразок Бога. Отже, нас треба наслідувати. А вели себе, до речі, далеко не так доброчесно, як вдома. Особливо цим відрізнялися англійці та португальці. У відомому фільмі «П’ятнадцятирічний капітан», де йдеться про Анголу, показано, як безпощадно чинили португальці. Білі проявляли, часом, найнегативніші риси своєї вдачі: віроломство, нахабство, жорстокість, гордовитість, що, зрештою, і відбилися на характері африканців. Європейці-колонізатори прищепили їм комплекс неповноцінності. Це призвело до того, що у них з’явилося, як реакція, самоствердження, якого африканці тільки зараз починають позбуватися.

— А що на іншому, позитивному полюсі?

— Передусім, це надзвичайне чадолюбство африканців. Діти для них — це найдорожче у світі. І чим більше — тим краще. Мрія, ідеал кожного африканця — це великий дім, велика сім’я і великий автомобіль.

У мене завжди викликала захоплення їхня надзвичайна музичність. Не в усіх, правда. Ліберійцям слон на вухо наступив, а ганці, нігерійці — вражаюче музичні. У них жінки легко носять вантажі на голові — чи то кілограм 30 фруктів і овочів, чи то швейна машинка. Якщо з магазинів чути музику, негритянка починає граціозно танцювати. Музиканти часто не знають нот, але грають просто божественно. Елла Фітцжеральд, Луї Армстронг — це вихідці з Нігерії.

— Наскільки сприйнятливі африканці до європейської культури?

— Їх можна порівняти з tabula rasa: що напишуть — те і вийде. Ті африканці, які мали можливість отримувати вищу освіту в Європі, вибирали найкращі вищі навчальні заклади — Оксфорд, Гарвард, Сорбону, Кембридж. І часом знають набагато більше, ніж випускники титульної нації.

— А в новинах іноді з’являються повідомлення, що в африканській глибинці, як і раніше, їдять людей.

— Єдина країна, де, наскільки я знаю, їдять людей, це Сьєрра-Леоне. Одне з десятків племен (кожна країна нараховує десятки, а в Нігерії взагалі три з половиною сотні народностей, племен) здійснює ритуальні вбивства, і, відповідно, з’їдає жертву. Причому поганої людини не їдять. Вони вважають, що якщо з’їдять добру, хорошу, розумну, то все це перейде до них. Це релігія, щоправда, жахлива релігія.

ФІЛОСОФІЯ «АФРИКАНСЬКОГО ЧАСУ»

— Чим є звичайна середньоафриканська держава, її еліта?

— Візьмемо, наприклад, Гану. Англійці-колонізатори залучали до колоніальної адміністрації місцеве населення, переважно з племені фанти. Нинішній генеральний секретар ООН, Кофі Аннан, саме представник цього племені. До речі, Кофі називають у Гані хлопчиків, які народилися в п’ятницю.

Фанти, будучи підручними англійських колонізаторів, чудово засвоїли, що таке керувати державою. Більш того, перевершили будь-якого європейського бюрократа. Вони перейняли схильність до тяганини, вважаючи, що це прикмета цивілізації. Я не бачив жодного документа, який був би підписаний міністром чи заступником міністра, хоч мені доводилося спілкуватися з великими людьми. Всі підписи виглядали так: за помічника старшого помічника заступника міністра такого-то розписувався клерк.

Нормальне для Африки явище, коли секретар говорить, що зараз вас приймуть. А «зараз» може тривати і годину, і дві. Причому хазяїн кабінету нічого не робить. Цей супербюрократизм виснажує. Якщо ж начальнику потрібен якийсь документ, він не ворухнеться. Викликає секретаря, щоб той підійшов до сейфа і дав йому необхідне.

— А як щодо пунктуальності?

— Якщо вам призначили зустріч на 8 годину, то вона відбудеться щонайбільше о 9, але хвилина в хвилину. Або о 8 годині, але наступного дня. Причому вони вважають, що прийти вчасно — це неввічливо. Не потрібно на них ображатися, навпаки, вам хочуть показати свою повагу. Це знаменитий «африканський час». У них є «філософія часу» — не час створив людей, люди жили без часу, тому нехай час змагається з часом. А людина повинна споглядати, як цей час пливе, бореться, взаємодіє, протистоїть сам собі. Ось такого роду своєрідна абсолютно незрозуміла філософія.

Іноді «африканський час» набуває дивних форм. Наприклад, міністр їде у відрядження за кордон. Він розмовляє з проводжаючими про дрібниці, а коли літак починає рухатися по злітній смузі, незворушно дає команду повернутися. Те ж саме і з поїздами — поїзд буде стояти доти, поки міністр не наговориться. Це я розцінював завжди як компенсацію того приниження, яке в них залишилося.

КОРДОНИ ПО ЛІНІЙЦІ

— Відомо, що багато африканських країни не спроможні підтримувати власні кордони. За них це роблять західні країни (які добувають рідкоземельні метали), щоб знати, кому саме платити грошову компенсацію за корисні копалини.

— Небагато африканських країн нині існує в кордонах свого етносу, який проживав на цій території. Коли відбувався переділ колоній, кордони між країнами часто проводили під лінійку. Подивіться на карту — абсолютно прямі лінії. Це робилося довільно, без урахування реальних ареалів проживання народів. У результаті один народ виявився поділений між двома країнами. Наприклад, народ еве живе в Гані та в Того. Те ж в Нігерії: її населяє частина народу йоруба, інші — в державі Бенін. Такі кордони тільки заважають, і їх ігнорують. Звідси постійні міжетнічні конфлікти, які виникли з моменту незалежності цих країн і досі тривають.

— А як Україна представлена в Африці? Щось залишилося від впливу радянської імперії?

— Мені, наприклад, соромно за зовнішню політику Радянського Союзу. Я так і не зрозумів, які це були інтереси. Хіба що політичний вплив. Тільки один приклад. Мені довелося спілкуватися з Агустіно Нето, (лідер національно-визвольного руху в Анголі та перший президент Анголи). Коли Ангола відвоювала незалежність, Нето звернувся з проханням надати допомогу в становленні держави. Причому СРСР міг розраховувати на реальні дивіденди. Але Союз не став налагоджувати нафтову промисловість, оскільки не було досвіду у видобутку нафти в морському шельфі. За обробку ювелірних алмазів та їх реалізацію також не взялися, оскільки радянські фахівці мали справу переважно з промисловими алмазами. Відхилили й третє прохання — допомогти у виробництві кави, не скористалися їхніми чудовими плантаціями. Про яку допомогу і захист інтересів може йтися? Зараз росіяни визнають безглуздя такої непрагматичної політики.

— Україна гідна спадкоємиця цього курсу?

— Гідна. На мій погляд, немає продуманої стратегії в налагодженні зв’язків. Україна давно співробітничала з Тунісом або Андоррою, де у нас немає економічних інтересів, а тільки нещодавно відкрила посольство в Нігерії.

— А що нам може запропонувати Нігерія?

— Нігерія — це провідна країна в Африці. Її територія в півтора разу більша, ніж Україна, населення 104 мільйони. Там є високоякісна нафта, практично чистий бензин жовтого кольору. Нігерія входить до першої десятки з видобутку нафти. Ніяких зусиль для її видобутку не потрібно — з шельфу б’є фонтан. Друге місце у світі з олова, перше місце з видобутку коштовного каміння, незчисленні запаси золота. Друге місце у світі з вирощування кави. На півночі Нігерії, як єгипетські піраміди, складовані мішки арахісу (друге місце у світі з виробництва арахісу після Китаю). Перше місце у світі з виробництва пальмового масла, з якого роблять найкращі сорти мила.

Україні було б цікаво співробітничати з Ганою, яка знаходиться на першому місті в світі з виробництва какао і золота. Недаремно англійці називали Гану «золотий берег». Нігерію називали «невільничий берег», Ліберію — «перцевий берег», Берег Слонової Кістки — Кот д’Івуар. У Сьєрра-Леоне йде війна через алмази (там зараз українські миротворці). Було б помилкою не розвивати з ними контакти в різних галузях. Гадаю, справжня співпраця ще попереду.