... Де завжди чекають гостей

На початку серпня, як було заплановано, Президент України Віктор Ющенко відвідає Грузію. Разом зі своїм «колегою» Михаїлом Саакашвілі вони оглянуть визначні пам'ятки Тбілісі, древню столицю Грузії Мцхету, середньовічні православні храми, курорт Боржомі з колишнім палацом Романових, а також батьківщину грузинського вина — Кахетію.

Нещодавно в цих краях побував і «День».

Понад усе на світі в цій країні люблять життя, вино і гостей. Вітаючись, її жителі бажають один одному перемоги, прощаючись — миру. Адже так уже сталося, що ці речі багато років були для грузин найбажанішими. Проте вони ніколи не скажуть нічого поганого про свою батьківщину. І не лукавитимуть. Просто тут щиро вірять в те, що Грузія — це найкраще місце на Землі. Якщо ви сюди приїдете, вам навіть розкажуть легенду, яка підтверджує цей факт. Про те, як Господь віддав грузинам райський куточок, який беріг для себе. А все тому, що спробував справді божественного грузинського вина. Легенда легендою, але, погодьтеся, де ви ще знайдете на території всього 69,7 тисяч кв. км аж 12 тисяч культурно-історичних пам'яток? А 2400 мінеральних джерел із цілющою водою? Або такий різноманітний рельєф і флору-фауну? Завдяки їм вчені вже охрестили Грузію музеєм природного ландшафту.

ПАТРІОТИЗМ... У ВИНІ

Грузини кажуть, що зрозуміти і відчути їхню країну неможливо, не відвідавши Кахетію. Саме тут знаходиться відома Алазанська долина, якою так захоплювався Олександр Грибоєдов. Із цих місць, до речі, була родом і його дружина — Ніно Чавчавадзе. Але для самих грузин Кахетія насамперед — це винний край, а отже один із основних «годувальників» бюджету країни. Тут практично кожна сім'я вважає своїм обов'язком внести свою лепту у спільну справу. Більше того, «винні» інтереси виявляються важливішими за особисті. В тому плані, що кахетинці згодні жити в маленьких будиночках із маленькою і непривабливою ділянкою, але великі і родючі ґрунти віддати під виноградники. Уявіть собі, що з 2200 відомих світу сортів винограду, 500 — грузинські. А з семи технологій приготування вина, п'ять також народилися тут. І нехай до кожного виноградного кущика на рік треба буде підійти не менш 200 разів, за що отримати всього 1—2 літри вина. Адже найголовніше — це процес і традиції. У Грузії вважають: якщо вони перестануть займатися виноробством, їх буде дуже легко завоювати. Думаєте, нелогічно? Але ж ні: в такому випадку, за переконанням грузинів, вони втратять свою національну ідентичність.

Приблизно такі ж аргументи висунули в Кахетії, коли знайшлися бажаючі придбати колекцію вина, що зберігається на заводі «Цинандалі». 16,5 тисячі запилюжених пляшок, серед них є навіть датовані 1854 роком. Деякі ж «експонати» і зовсім не мають аналогів в жодній енотеці світу. І ось надійшла пропозиція продати всю колекцію за один мільйон доларів — зазначимо, для Грузії гроші чималі, якщо врахувати, що бюджет країни становить мільярд доларів. Але в Кахетії, навіть не роздумуючи, відповіли категорично «ні». Колекція пережила війни, революції та землетруси. Продати її — це фактично зрадити національні інтереси.

І ще один цікавий факт із «винного» життя кахетинців. Одного разу на завод «Цинандалі» приїхали поділитися своїм досвідом французи. Винороби розкрили свої папки, озирнулися, задали кілька запитань, продегустували. Покуштувавши грузинський напій, гості закрили папки. На прощання вони лише зітхнули: так, ви не та нація, яку треба вчити робити вино.

ПРО ГРУЗИНСЬКИЙ ЄРУСАЛИМ І ЧУДОТВОРНУ ІКОНУ

Зрозуміло, що крім цього напою у Грузії є й інша національна гордість. Наприклад, лавра Давида Гареджелі, чиї підземні ходи розкидалися на 36 квадратних кілометрів, «захопивши» навіть територію нинішнього Азербайджану. Відвідати цю лавру тричі — все одно, що поклонитися священному Єрусалиму. А напівпустеля, через яку шлях до храму, за переконанням місцевих жителів, є наймогутнішою концентрацією позитивної енергії. Свого часу в лаврі Гареджелі побували всі царі Грузії, адже саме ця пам'ятка архітектури завжди перебувала під їхнім впливовим заступництвом. Говорять, що тут хотів відпочити від справ мирських колишній президент країни Едуард Шеварднадзе. Але сімейні обставини йому в цьому завадили.

А сьогодні найактивніші паломники — це жінки, які вірять у легенду про святого Давида. За легендою, заздрячи святому життю преподобного, одна дівчина схотіла очорнити Гареджелі. Вона прийшла на проповідь і заявила, що вагітна, а батько дитини не хто інший, як Давид. Був суд, обман розкрився. Тоді Давид сказав дівчині: «Ти збрехала, і за це народиш камінь»! Так і сталося, але потім преподобний попросив у Бога джерело чудодійної води, яке б зціляло безплідних жінок. До сьогодні вони приходять в лавру Гареджелі і прикладаються до «Сліз Давида».

А взагалі, храмам Грузії можна присвятити книжку, яка за обсягом нагадувала б великий енциклопедичний словник. Наприклад, у тій же Кахетії, біля підніжжя гори Цивгомборі, є монастир Хахульської Божої матері — нова Шуамта. Про його заснування також розказують легенду. Молодій подружній парі царю Левану і цариці Тінатін довелося зупинитися в цьому місці на ночівлю. Разом із молодятами була ікона, з якою цариця не розлучалася ні вдень, ні вночі. Прокинувшись наступного ранку, молода сім'я почала збиратися в дорогу. Але свита, як не старалася, так і не змогла зрушити з місця образ. Тоді Тінатін дала обітницю — побудувати тут церкву та монастир.

Або візьмімо інший регіон Грузії. У древній її столиці, місті Мцхета, можна «відшукати» ще як мінімум чотири храми, які вважаються символами країни. Найвідоміший із них — Джварі, оспіваний Лермонтовим, а також собор Светіцховелі, який називають центром православної Грузії. Недалеко від них розташований і акрополь Армазцихе. Наприкінці IV до н. е. тут царював Парнаваз I — основоположник грузинської писемності.

МОРЕ, ГОРИ І ВОДА

Якщо ви думаєте, що викупатися в морі, а через кілька годин продефілювати на лижах гірськими вершинами — фантастика, висновок один: ви не були в Грузії. Вже в червні, як відомо, Чорноморське узбережжя цілком готове до прийому відпочивальників. Гірські курорти Бакуріані та Гудаурі — ще готові. Так, йдеться, звичайно, про популярні в радянські часи містечка, одне з яких (Бакуріані) мало славу місця зльоту спортсменів і бази реабілітації для космонавтів. Нині тут з'являються невеликі та недорогі готелі, що пропонують послуги приблизно на три-чотири «зірки». Чому «приблизно»? А тому, що в Грузії місцевий департамент туризму і курортів «зоряну» практику вирішив не впроваджувати. Зараз тут розробляються універсальні анкети, які повинні будуть заповнити керівники готелів. Питання в ній закриті, тобто передбачають лише відповіді «так чи «ні», виходячи з яких можна буде судити про рівень сервісу. Якщо він хороший — готель отримає сім «золотих руно» — такий собі еквівалент звичної «зірковості». Якщо ж так собі — то, наприклад, п'ять.

Але повернімося до курортів. Скажімо, Бакуріані, розташоване в Боржомській ущелині, славиться своїми хвойними лісами. Тому воно й отримало назву «гірськокліматичний курорт», тобто з цілющим повітрям. Потреби у штучному снігові тут явно немає. Це на розкручених курортах Європи він, на жаль, стає справою звичною. У Бакуріані ж висота покриву сягає метра. В лижників є можливість проїхатися трасою з ліцензією світового рівня, а влітку тут — дитячий курорт. Зимова олімпіада-2012, за право проведення якої бореться Грузія, примусила бізнес «заворушитися». Наприклад, уже готовий проект створення в Бакуріані нового гірськолижного комплексу. Тільки за приблизними оцінками, його вартість оцінюється в 70 мільйонів євро. Не відстає від свого «суперника» й курорт Гудаурі. Тут також проводиться активне будівництво готелів котеджного типу, вигадані навіть спецрозваги для туристів — наприклад, до гірської вершини на вертольоті.

Проте гірські курорти — це поки що єдине (якщо не вважати столицю Тбілісі), чим сьогодні може похвалитися Грузія туристична. Скажімо, відоме в радянські часи Батумі та його околиці — за винятком, дуже далекі від пресловутого європейського рівня. І зрозуміло, що турист, який звик до басейнів і «все включене» сусідньої Туреччини, навряд чи змінить її на нинішню автономну республіку Аджарію. Звичайно, тут також будуються готелі, влада вважає туризм своїм пріоритетом і розробляє концепції його розвитку. Але це поки що лише плани...

У не менш відомому Боржомі — ситуація інша. Там нібито залишилися пансіонати, нікуди не поділася й цілюща вода, яка в змозі справитися з будь-якими шлунково-кишковими захворюваннями, порушенням обміну речовин, неврозами. Більш того, крім чистого повітря і води, тут є все для екскурсійних маршрутів. Адже Боржомі вдалося зберегти згадки про «вождя партії», що зараз так цікавить іноземних туристів. Скажімо, тут є міст і вулиця Сталіна. А у президентській резиденції (саме в ній, як планується, і зупиниться Віктор Ющенко) можна побачити стіл, за яким він сидів, і цвях, вбитий ним власноручно. Проблема Боржомі — біженці. Та що там говорити — це проблема всієї Грузії туристичної. Сьогодні вихідців із Абхазії та Південної Осетії в країні нараховується близько 300 тисяч. Більшість їх живе в готелях і пансіонатах. Скажімо, в тому ж Боржомському районі, де колись працювало 16 санаторіїв, відкритий для відпочивальників лише один.

ПРО ПОЛІТИКУ «ПРЯНИКА» ТА ГРУЗИНСЬКИХ УКРАЇНЦІВ

І все ж таки зараз Грузія «ставить» на туризм. До того ж, це стосується не лише чиновників. Як ви думаєте, на яких факультетах конкурс серед абітурієнтів перевищує 16 чоловік на місце? Правильна відповідь — на тих, які так чи інакше пов'язані з туризмом. У Грузії люблять згадувати часи, коли ця радянська республіка приймала на рік близько 4 мільйонів відпочивальників — приблизно таке населення країни. Нині — лише 300 тисяч, та й то багато в чому статистику «робить» внутрішній туризм.

Проте водночас є всі підстави розраховувати на успіх. «Профільний» департамент Грузії обрав політику «пряника» — в тому значенні, що турбізнес у країні звільнено від ліцензування і акредитації. Його підзвітність лише податковим інспекціям, на думку чиновників, дозволить залучити у сферу значно більше людей, а отже — створити здорову конкуренцію. Зростають й інвестиції в туризм. Наприклад, із 1998 по 2004 рік вони становили приблизно 200 мільйонів доларів. Звичайно, відсутність так званих секторальних пільг позначається. Наприклад, Туреччина, Єгипет і Чорногорія стрімко розкрутилися саме завдяки поблажкам для «туристичних» інвесторів. Держава ж тим часом будувала супутні й дуже необхідні для туризму дороги і, вибачте за прозу життя, туалети на трасах. Грузинський президент Михаїл Саакашвілі проти пільг. Але з іншого боку, знизилася вартість візи для іноземців — із 80 до 10 доларів, послаблено податковий тягар на організований прийом туристів із далекого зарубіжжя, а ще на 300 відсотків зріс бюджет програмного фінансування департаменту. Підсумок: турист таки пішов.

Чекають у Грузії й українців. Чекають зі звичною для них гостинністю, але з особливим трепетом. Чи варто говорити, що за помаранчевою революцією вся кавказька країна спостерігала, затамувавши подих. Сьогодні на вулицях Тбілісі та Боржомі можна зустріти автобуси «Богдан», у магазинах купити «Оболонь» чи «Чернігівське», а подарований Києвом поїзд — нова гордість Грузії. Ще в Боржомі стоїть пам'ятник Кобзарю та Лесі Українці, а першого вересня в цьому курортному місті почне працювати недільна школа, де всі бажаючі від малого до старого зможуть вивчати «мову». Який буде попит — сказати ще важко. Однаково як і підрахувати українців які проживають у Грузії. Діаспора ж нараховує 15 тисяч. В основному, це жінки, які зв'язали себе шлюбом з гарячими кавказцями. Вони сумують за Україною й переконані, що нам варто повчитися у грузинів патріотизму.

Проте, шляху наших країн сьогодні не порівнює хіба що ледачий. Що чекає Україну завтра, напевно, не скаже ні найдалекоглядніший політолог, ні ворожка. Що ж до Грузії, то тут через півтора року після революції троянд оптимізм поступово сходить на манівці. Так, зарплату тепер виплачують вчасно, пенсію також. Але остання всього 15 доларів, до того ж незалежна від стажу та колишньої зарплати. «Сита» старість забезпечена в Грузії поки що лише силовикам. При цьому, за найскромнішим підрахунками, комунальні послуги обходяться в 10 доларів щомісяця. Традиції грузинської багатодітності вже майже канули в Лету — утримувати двох чи трьох дітей немає можливості, адже зарплата в бюджетній сфері становить у середньому 40—50 доларів. До того ж у країні великий відсоток безробітних. Останнім часом малому та середньому бізнесу стало складно утриматися на плаву, порідшали і ряди чиновників, а також поліцейських. До речі, ДАІ в Грузії скасували давно, і це вважається однією з найуспішніших реформ. Рейтинг патрульної служби, яка їх змінила, помітно зріс. Адже як-не-як вона, крім правоохоронних функцій, виконує ще і функції служби порятунку — відкрити двері, наприклад, або зняти кішку з дерева.

Іще грузинів радує... «Швидка», виклик якої став безкоштовним. І лікарні, що надають допомогу у невідкладних випадках також безкоштовно. А взагалі, медицина і корупція в Грузії — речі, які тепер зовсім не взаємодоповнюючі. І це факт. Однаково як і те, що хабарництва серед чиновників і правоохоронців уже майже немає.

Словом, мотиви для оптимізму все таки є. А туристичні плани Грузії — чергове тому підтвердження. Звичайно, військові конфлікти не могли не позначитися. І для того, щоб стати у всіх відношеннях привабливою для туристів, Грузії ще потрібен час і гроші. Але з іншого боку, є досвід колишніх республік Югославії. Так, пережито багато чого, але найголовніше, те що сьогодні їх знають і до них їдуть.

Немає сумнівів, поїдуть і в Грузію. Хоча б тому, що важко знайти іншу країну, в якій би гість вважався посланцем Божим.

ДО РЕЧI

Національний стенд Грузії вперше буде представлений під час XII Міжнародного туристичного салону «Україна-2005», що відбудеться в Києві 5—7 жовтня 2005 року. Про це заявив керівник департаменту туризму і курортів міністерства економічного розвитку Грузії Саба Кікнадзе. За його словами, сьогодні готують рекламно- інформаційні матеріали українською мовою про туристичні можливості Грузії. Національна туристична організація України та Департамент туризму і курортів Грузії домовилися про проведення презентації туристичних можливостей Грузії під час роботи туристичного салону «Україна-2005».

У 2005 році бюджет Департаменту туризму і курортів Грузії склав 500 тисяч доларів, більша частина якого була спрямована на організацію національних стендів Грузії на міжнародних туристичних виставках, видання рекламно-інформаційної продукції, створення туристичних інформаційних центрів.

Автор висловлює вдячність за допомогу в підготовці матеріалу Департаменту туризму і курортів Грузії, Національній туристичній організації України й авіакомпанії «Українсько-середземноморські авіалінії».