Берлін: шрами і слава

ФАНТОМНИЙ БIЛЬ

Берлін — місто, до якого цілком підходить модне звання мегаполіса. Величезне, сяюче неоном і автомобільними фарами, пульсуюче безперервним ритмом життя цілу добу. Важко навіть уявити собі, що ще зовсім недавно це було не одне місто, більше того — тут уміщалися ні багато ні мало дві цивілізації, дві діаметрально протилежні системи — капіталістичний Захід і соціалістична НДР, відділені одна від одної, напевно, найвідомішою в світі Стіною. Тепер Стіни немає. Туристи безуспішно кружляють містом у пошуках дорогоцінних уламків.

Проте не варто так обтяжувати себе. Щоб дізнатися історію Берліна, достатньо просто подивитися собі під ноги. І побачити, як по всьому центру, через тротуари й вулиці, прокладена єдина безперервна лінія. Вона по-німецьки акуратно вимощена подвійним рядом бруківки, в яку вмонтовані через кожні 200 метрів мідні таблички з лаконічним текстом двома мовами — «Берлінська стіна. 1961—1989». Це шрам від тієї давньої хвороби розділення, на яку так довго страждала велика європейська столиця.

І вже коли перестаєш звертати увагу на ці таблички під ногами, раптом, біля Александр-плац натикаєшся на кілька бетонних плит — залишок тієї самої стіни, навіть кістяки прикордонних веж є. А на плитах умілою рукою невідомих графітістів намальовані кілька сумних «кислотних» дівчат і підпис: «Не руйнуйте історію».

Такий-от фантомний біль…

МІСЦЕ ВЛАДИ

Берлінський Рейхстаг — будівля справді багатостраждальна.

Побудована для засідань нижньої палати німецького парламенту, вона повною мірою відобразила всю новітню історію країни. Рейхстаг неодноразово горів, його бомбили, руйнували, захоплювали. Після розділення Німеччини на ФРН і НДР вона залишилася на західному боці й перетворилася на щось схоже на західноберлінський палац культури: влада, здавалося, пішла звідси назавжди.

Однак відбулося возз’єднання країни, і Рейхстаг знову почав виконувати колишні функції. Більше того, він увійшов у число світових архітектурних перлин — після того, як британський архітектор Джон Форестер перекрив його скляним куполом.

Купол дійсно вражає. Всередині нього — спіральний пандус, по якому підіймаєшся все вище, до неба, щоб побачити мальовничу панораму Берліна: видовище, дійсно, вражаюче.

І тільки потім звертаєш увагу, що в тебе під ногами, як на долоні, крізь скляний ліхтар у підлозі, — зал засідань німецького парламенту. Абсолютно відкритий, як на долоні. Усе видно, жодного потаємного куточка. Говорять, екскурсії проводять навіть під час засідань.

Просто кажучи — влада смиренно розташувалася під ногами пересічних громадян.

Саме таким і має бути її істинне місце. Німці тепер про це знають.

ПРОСТІР ПАМ’ЯТІ

Признаюся, до Єврейського музею я йшов iз деяким побоюванням. Адже історичні музеї — річ доволі нудна: експонат-табличка, експонат-табличка, а все разом, навіть за наявності добрих намірів у організаторів — спекуляція.

На щастя, я помилився.

Єврейський музей спроектовано світовою архітектурною знаменитістю — Даніелем Лібескіндом. Якщо звичайний музей — це плоскість, то проект Лібескінда — багатомірний простір, сповнений несподіванок. А найбільш запам’ятовуються дві його частини: Сад Депортації та Вежа Голокосту.

Сад — це 49 квадратних кам’яних колон, розташованих у шаховому порядку та нахилених в один бік. Хиляться не лише вони, а й бруківка під ногами. Почуття дезорієнтації настільки чітке, що за хвилину починає паморочитися голова, а земля — пливти з-під ніг. Саме так, напевно, й має почуватися вигнанець.

Вежа Голокосту — зовсім ніяка не вежа, а колодязь гострокутної форми. Впускають до нього по одному. Стоячи на його дні, не чуєш нічого, крім глухих шумів десь далеко вгорі. Й там же — в нескінченній висоті — яскравим білим світлом сяє верхній кут колодязя. Проблиск життя, що так і залишився недосяжним для тих, хто загинув у концтаборах. І ніякого пафосу або страху. Просто — нескінченне, щемляче почуття втрати…

КУПОЛ

У Берліні багато куполів, дуже різних стилів і епох. Але один серед них виділяється особливо. Його видно здалеку, й серед старовинної архітектури він виділяється як яскравий екзотичний птах, який дивом залетів до похмурого північного лісу. Дивний конус, скошений сильним поривом вітру, він світиться над Александер-плац. Це авангардний купол — верхівка так званого Соні-центру, створеного 1997 року Гельмутом Яном.

Кожен, хто входить сюди, відчуває, що потрапив у те саме науково-фантастичне майбутнє, яке бачив раніше тільки у фільмах. Асоціації з кіно тим більше доречні, що купол Центру накриває серед іншого величезний багатозальний кінотеатр, знаменитий завдяки колосальному екрану формату ІМАКС; це особливий формат зйомки на 70 мм плівку з неймовірним ефектом присутності. Загалом же під куполом розташоване ціле міні-місто, що складається з добрячого десятка абсолютно різних хмарочосів, і дуже гарної площі між ними. Стоячи на цій площі, важко зрушити з місця: купол прямо над твоєю головою, мов розкритий бутон гігантської квітки, колір якої змінюється через кожні кілька секунд.

Дивишся вгору і думаєш: ні, все-таки ніколи німці не відмовляться від свого прагнення бути най-най…

ТИША

Серце Берліна, його наріжний камінь — це, звісно, Браденбурзька брама.

Збудована в 1788—1791 роках тодішнім правителем Пруссії Фрідріхом Вільгельмом II, вона являє собою ледь не першу будівлю в строгому стилі архітектурного класицизму, споруджену в німецькій столиці. Взагалі, брамою як такою цю споруду назвати важко. Це дві значні будівлі, поєднані величезною колонадою, над якою рветься угору знаменита бронзова квадрига коней: нестримний тевтонський дух.

Історія творилася біля підніжжя Брами. Саме тут проходили паради набираючих силу нацистів, тут вели вирішальний бій радянські війська перед тим як захопити Рейхстаг, тут пролягала стіна, що поділила місто, і тут же стіна звалилася. Нині Брама — осереддя вечірнього, світського життя міста. Гомін і суєта, гуркіт автомобілів по бруківці…

Але варто увійти під колонаду, й виявляється — в бічній частині — малопомітні двері з табличкою, яка сповіщає, що тут розташована кімната тиші.

Двері щільно зачиняються за відвідувачем. Напівтемрява. Абстрактна картина на стіні. М’які пуфи незвичайної форми.

І найповніша, абсолютна тиша. Неможлива в центрі багатомільйонного міста. Пауза в метушні, пауза в житті...

Берлін — мудре місто.