20 тисяч гектарів дикої природи

Чи був у південних краях Вінниччини Устим Кармелюк, на честь якого назвали цю величну територію, нині ніхто не береться говорити, бо на момент, коли парк створювався, не важливо було, яку назву він отримає, — головне завдання полягало в тому, щоб зберегти цінний комплекс дикої природи. Боролися за цю територію різні люди і з різною метою. Але зрештою 2009 року її таки визнали природоохоронним об’єктом і вона стала недоторканною, як і її природа.

На сьогодні площа парку становить понад 20 тисяч гектарів земель державної власності, в тому числі 16 тисяч гектарів лісу Чечельницького лісогоспу. Досі ця територія була відома лише тим, що у 1961 році тут знайшли скелет мамонта, який зберігається у Вінницькому краєзнавчому музеї. Та останнім часом, завдяки створенню національного природного парку «Кармелюкове Поділля», регіон дедалі потужніше відкриває свій потенціал для широкого загалу в галузі розвитку туризму, комбінуючи різні види туризму з природоохоронною діяльністю.

РЕЛАКС ТА ЕКСТРИМ

На просторах національного природного парку «Кармелюкове Поділля» можна зустріти рідкісні рослини та тварин, помилуватися незабутніми краєвидами або просто попити справжньої джерельної води донесхочу, — бо лише природних криничок на території заповідника кілька сотень. А якщо релакс у духмяних травах не для вас, то вирушайте в дорогу вузькоколійною залізницею. Таких в Україні можна на пальцях однієї руки полічити. Подорож у раритетному вагончику — це ще той екстрим для жителів мегаполіса. Хоча місцеві люди спокійно користуються такою туристичною послугою мало не щодня. Для них вузькоколійка — це звичний вид транспорту в напрямку «Гайворон — Рудниця».

«Нам пощастило, оскільки, окрім природної цінності цієї території, в межах діяльності парку, розташовано чимало історичних та архітектурних пам’яток, сакральних місць, тут проходить вузькоколійна залізниця, — каже начальниця відділу рекреації та еколого-освітньої роботи «Кармелюкового Поділля» Людмила СТОРОЖЕНКО. — Таких на всю Україну тільки три. Одна функціонує в Рівненській області, де нею можна проїхатися «тунелем кохання», друга — в Закарпатті, а третя в нас. Ми маємо офіційно укладений договір із залізничниками, завдяки цьому наші туристи можуть скористатися окремим вагоном.

Подорожуючи в невеличких екзотичних металевих вагончиках, можна побачити чудові краєвиди нашого парку, помилуватися величними дібровами і, якщо пощастить, зустріти лісових мешканців. Екскурсію потрібно замовляти завчасно або почекати до вечора і «упіймати» потяг за графіком руху. Перевага нашого маршруту в тому, що під час подорожі можна поспілкуватися з пасажирами потяга. Повірте, це ще той «стендап», отримаєте незабутні враження».

КОЛОРИТ, ЕКСКЛЮЗИВ І ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ

Про колорит південних районів Вінниччини, де розташоване «Кармелюкове Поділля», багато розповідати не потрібно. Достатньо згадати рукотворний острів «Тузлу — 2» в Чечельницькому районі, що створив посеред ставка керівник місцевого сільськогосподарського підприємства Павло Каленич, чи атракцію з мамонтом, який реве за гроші перед його конторою в Ольгополі. Навіть узимку для туристів тут є цікаві атракції, які точно запам’ятаються на все життя. В селі Попова Гребля, наприклад, зберігся унікальний прадідівський обряд «Маланка», коли «циганська сім’я» ряджених обходить село з піснями, віншуванням та іграми. Особливість його в тому, що на час свят між вуличними групами ряджених проводяться змагання за певними ігровими правилами.

«Це наш ексклюзив, бо такого немає більше в Україні. Одноденний зимовий туристичний маршрут «Весела Маланка», який є яскравим прикладом етнотуризму. Пропонуємо гостям побачити традиції та звичаї святкування циганської «Маланки», які збереглись у первозданному вигляді, почути старовинні колядки і щедрівки, послухати виступи аматорських колективів, поринути в атмосферу свята, — переконує провідний фахівець з рекреації Лілія СОШНІКОВА. — Етнотур розпочинається з відвідування святині села та району — могили всевидящого отця Антонія, який мав незвичайну долю та володів даром цілителя. Потім відвідувачі мають можливість познайомитися з роботою місцевого лісництва, оглянути розсадник із рідкісними рослинами та дендропарк. Особливістю є те, що екскурсії (за бажанням) у лісництві можуть провести діти, юні лісівники. Кульмінаційним завершенням є фольклорно-етнічне свято «Весела Маланка» з обрядовим дійством. Загалом протяжність маршруту — 8 км, час проведення— 5 годин, а вражень — на роки».

ПІША ПРОГУЛЯНКА В ШАЛЕНОМУ ТЕМПІ

Попри те що національний природний парк «Кармелюкове Поділля» має лише 10 років від дня створення, його ентузіасти (бо по-іншому людей, які працюють на «мінімалку», не назвеш) розробили кілька цікавих піших маршрутів для туристів. Йди доведеться довго і багато. Але навіть не думайте брати велосипед. У мене це запитання виникло на порозі закладу, та коли ми дісталися до першого урочища «Вишенька», воно відпало саме собою. Пагорб на пагорбі, лісові вузенькі стежки, подекуди через струмки, гілля дерев і буйні трави, які доводиться перескакувати, щоб не пошкодити, — воістину дика природа, яка притягує погляд від маленької комашки на квітці і до неосяжних оком степів. Та не затримуйтеся довго і не мрійте, бо гід чекати не буде. Кожна екскурсія насичена цікавими фактами, які не можна пропустити, а піша прогулянка має шалений темп.

«Багато хто думає, що в національному природному парку працюють одні «ботани»-науковці. Якась частка правди в цьому є. Ми відносно молодий заклад, який фактично почав працювати з 2011 року, крім наукової та природоохоронної роботи, прагнемо розвиватися в напрямі поєднання еколого-освітньої роботи та рекреації, тому проводимо етнофестивалі, конференції, літні екотабори для дітей, розробляємо туристичні маршрути. Кожен турист може обрати той, який йому подобається, або скомбінувати на власний розсуд. Ми готові задовольнити будь-які смаки, — резюмує Лілія Сошнікова. — Один з найпопулярніших маршрутів пролягає до урочища «Вишенька», де можна ознайомитися з рослинним світом, серед представників якого є види, що потребують особливої охорони, — це три види сон-трави, горицвіт, ковила, а також можна познайомитися з багатим тваринним світом — ящіркою, котом лісовим, лисицею, зайцем, дикою свинею. Поряд міститься орнітологічний заказник «Ставки», створений за ініціативи науковців нашого парку. Також на території урочища є двошарова археологічна пам’ятка, верхній шар якої належить до черняхівської культури, а нижній — до трипільської.

Далі за маршрутом зупинка — «Анютине джерело» — місце для відпочинку та оздоровлення з цілющим джерелом прохолодної води. За ним пасіка родини Гуренків, де можна почути, як гудуть бджоли, продегустувати натуральний солодкий мед, відвідати новозбудовану капличку на честь святих Зосими і Саватія — покровителів бджільництва. Маршрут закінчується в селищі Чечельник, де ви будете мати можливість відвідати Свято-Михайлівський храм, який славиться 52-метровою дзвіницею — найвищою у Вінницькій області. Це новий храм. Він, напевно, один із найкрасивіших на Поділлі».

ДО ПРИРОДИ З ВЕЛИКОЮ ЛЮБОВ’Ю

Найвищою цінністю «Кармелюкового Поділля» є його ліси, що характеризуються виключним багатством дендрофлори. Здається дивним, як вдалося зберегти ці столітні крислаті дуби, граби, ясені і витончену середземноморську береку. На схилах пагорбів росте відкасник татарниколистий — «жива викопна рослина» — релікт, яка існує з часів, коли на території країни панував субтропічний середземноморський клімат. За час діяльності парку було ініційовано створення кількох природо-заповідних об’єктів, де охороняються рідкісні види та місця їх зростання та перебування, що, безперечно, сприяє їх збереженню.

«Чесно кажучи, територія велика і різна за своїм функціональним призначенням. Наразі повністю відмежована заповідна зона, до якої обмежено доступ та зведено до мінімуму господарську діяльність. — відзначає Людмила Стороженко. — На решті території проводиться різноманітна рекреаційна діяльність, тут облаштовані спеціальні місця для відпочинку, де є джерельна вода, чудові альтанки, місця для вогнища та мангалів, встановлені санітарні споруди. Це зроблено заради того, щоб люди мали визначене місце, а не зупинялися там, де вони захотіли. Таким чином вдається зберігати територію в чистості, повазі і любові до природи».

***

...Залишаючи територію парку «Кармелюкове Поділля», я зрозуміла, що попри почуте і побачене, — це досі невідомий для мене край. І в цьому його особливість, він залишається загадкою, навіть після того, як ти кілометри пройдеш його маршрутами, покатаєшся на вузькоколійці чи нап’єшся джерельної води з криниці. На цій території сконцентрована як неймовірна сила любові працівників парку до власної справи, так і місцевих людей, які люблять природу свого краю. Вони готові розповідати годинами диво-історії: як відпочивають козулі, чому бджоли стають фіолетовими або чим найкраще відганяти комарів, щоб не заважали спати в траві. Неосяжні поля, широкі долини, розкішні ліси, цілющі джерела — ці місця наповнюють душу гармонією. З ними не можливо розпрощатися, легше сказати їм «до побачення» і повернутися за рік-два знову.