Після Генріха І, який одружився з Анною Ярославною (майбутньою королевою Франції), любов французів до українок дуже зросла

I зараз, через 10 віків, — вона сягнула піку

У своїй професійній галузі мадам Груазільє здійснила безкровний військовий переворот. З усіх шлюбів, які укладаються зусиллями її агентства, — розпадається всього 5%. За результати та методи роботи профспілка шлюбних агентств Франції присудила їй звання «Жінка року».

П’ять років тому як «слабкій» половині шлюбу, вона, внаслідок різних причин, стала віддавати перевагу українкам, а не француженкам. Стосовно чоловіків, то щоб її агентство стало займатися улаштуванням сімейного життя самотнього француза, йому потрібно внести суму $7000. Крім оплати послуг агентства туди входить вартість трьох поїздок до України тощо. Будь-якого громадянина, який вирішив лише порозважатися, відразу зупинить ця цифра. Вхід до «Мулен Руж» обійдеться дешевше. Проте, не довіряючи тільки цій сумі, мадам особисто робить об’їзд майбутніх наречених, щоб пересвідчитися в пристойності вигляду потенційних «сімейних гніздечок».

Від українських жінок вимагається сума набагато менша — 60 гривень. (Фотографування, документи тощо). Та навіть цей мізер відлякує клієнток, які підозрюють контору в неохайності. (Що загалом небезпідставно, оскільки в цій сфері шахраїв досить.)

Слава у Франції цього агентства як найнадійнішого, привела до того, що один неодружений поліцейський скористався службовим становищем (чому б ні!) і відшукав координати його через... Інтерпол. І не марно — вже одружений.

Раз на два місяці мадам прибуває до неньки-України, щоб поспілкуватися з нашими дівчатами-красунями, записаними місцевою філією.

Отже, я входжу до київської квартири, пристосованої під офіс, де мене люб’язно зустрічає мадам Груазільє. Жінка середніх років із сяючою усмішкою й енергетикою блоку атомної електростанції. Величезні теплі очі. Вдягнута в невибагливий червоний шерстяний костюм. Її крупне обличчя випромінює лукаву чарівливість.

Я потис руку мадам. Вона зауважила, що у Франції, коли заходять до офісу, то потискують руки зазвичай всім, хто там є (на дивані нудьгували ще дві-три дівчини). На це я заперечив, що якщо це велике підприємство — рукостискання триватимуть до вечора? Мадам засміялася. Ми стали відразу розуміти одне одного (звісно, через перекладача).

ІДЕАЛЬНА ПАРА: ВОНА — ЗРАЗКОВА ДОМОГОСПОДАРКА, ВІН — МАНІЯК ЧИСТОТИ. ЯКБИ НЕ ДОЧКА...

— Як сталося, що ви зайнялися шлюбною діяльністю? Таким чином ви хотіли вирішити особисті проблеми чи проблеми своїх знайомих?

— Хоч я мала великий досвід роботи з людьми (спочатку я працювала помічником нотаріуса, потім зайнялася комерцією), ви не помилилися, запитавши про особистий зв’язок. Коли зустріла людину, з якою хотіла б жити разом, я зіткнулася з багатьма проблемами. Справа в тому, що у Франції непросто розлучитися. Розлучення можуть тривати до п’яти років. Я зрозуміла раптом, що знайти своє подружнє щастя у Франції — задача не з легких. Коли я все-таки досягла успіху у власному особистому житті, я вирішила допомогти іншим. І ось уже сім років я цим займаюся.

— А чи не вважаєте ви, що якоюсь мірою продовжуєте займатися комерційною діяльністю? Може, гроші в кохання навіть вигідніше вкладати, ніж у зброю?

— Навряд чи. Звісно, як і для будь-якої справи, для цього потрібні кошти. Але я дійшла висновку, що коли ти дійсно якусь справу виконуєш по-справжньому добре, багато на цьому не заробиш.

— Проте справа все-таки прибуткова, оскільки всіляких шлюбних контор розплодилося без міри. Не боїтеся конкуренції?

— Я не вважаю цю конкуренцію справжньою. Ці незліченні агентства не працюють у тому розумінні слова «працювати», яке в нього вкладаємо ми. Не даремно у нас є сертифікат якості. Вони не цікавляться життям своїх підопічних після одруження, що в корені неправильно.

— А якість агентства може відображати кількість шлюбів?

— Якоюсь мірою. Але справа навіть не в цьому, а в якості стосунків між чоловіком і жінкою. Тобто вони повинні засновуватися на коханні та повазі.

— А як вам «якість» українських жінок?

— Мене коробить така постановка питання. Нещодавно мені на очі попалася газета, в якій один чоловік, який організує шлюбне агентство, повідомив, що він надає жінок доброї якості на ринок прекрасних чоловіків. Я проти такої постановки питання. У ній відсутня повага до особистості людини.

— Змінимо постановку: є якась ваша особиста шкала, за якою ви оцінюєте наших жінок? Чому ви «звернули погляди» на Україну?

— До цього я працювала зі своїм шлюбним агентством у Франції. Але у нас на десять чоловічих запитів — усього один жіночий. Одного разу мені попалася стаття, де говорилося, що в Україні більше жінок, ніж чоловіків. Таким чином я знайшла вихід із ситуації для двох наших країн. За згоди жінки я дізнаюся протягом року, як ідуть справи у новоствореної сім’ї. Чи не потрібна їй будь-яка моральна та юридична допомога. Зі мною підтримують стосунки і пари, котрі разом вже чотири-п’ять років. Я можу краще вирішити проблеми, які можуть виникнути в українських жінок у Франції.

— Які ж це проблеми?

— Певна несхожість культур, розподіл сімейного бюджету. В ідеалі непогано було б, щоб у жінки була автономна фінансова незалежність. Але цьому стає на перешкоді мовний бар’єр. Перша українська жінка у нас стала працювати лише через три роки після заміжжя.

— Спілкуючись із нашими дівчатами, чим ви цікавитеся насамперед?

— Передусім я питаю, чому вона хоче поїхати до Франції, що вона знає про сільське життя, про життя в місті. Її цивільний стан: заміжня, розлучена. Вражають невгамовні запити деяких. Коли жінка однозначно заявляє: «Я хочу багатого чоловіка!».

— Було б дивно, якби вона попросила незаможного. Й до того ж ви самі робите акцент у бік спроможних людей. Навіть особисто (я чув) оглядаєте житло майбутнього подружжя.

— Це природно, тому що я беру на себе відповідальність за долю жінки. Чоловік повинен володіти усім необхідним, щоб одружуватися. І для цього йому необов’язково бути багатим. Квартира, принаймні, повинна бути нормальною. Ви європейці, і курінь вас не влаштує. Так само важливо довідатися про його оточення. Я зустрічаюся з родичами і роблю певні висновки. Буває, що я знайомлюся з усіма: батьками, братами, сестрами.

— Людська природа — досить туманна річ. Бували випадки, коли ви, не зумівши в чомусь розібратися, робили промах. І як його можна виправити?

— Звісно, ми не застраховані від помилок. Єдине, що я можу зробити в такій ситуації, — це не повторювати їх. Ось був характерний випадок, через який ми переживали ціле літо. Одна жінка, українка, вже була двічі розлучена і має 18-річну дочку. Француз також був двічі розлучений. Це вже сам по собі складний випадок. У обох надзвичайно сильні характери. І була у них ще одна спільна риса. Пані була зразковою домогосподаркою, а він — просто маніяк чистоти. Такими чином, все повинно було вийти чудово. Найбільшою перешкодою виявилася дочка. Вона була надто прив’язана до мами. Взагалі ваші жінки «хворі» на безмежне материнство. Дочка вважала, що це її мама і як це так, що вона віддала перевагу якомусь чоловікові. Дуже ревнувала її. Були залучені сім’ї у Франції, які прожили вже декілька років. Велися нескінченні телефонні розмови вдень і вночі. Ми важко переживали. Все закінчилося тільки тоді, коли дочка повернулася до України. Її мама побула тут, а потім поїхала назад.

— Тобто ви відвоювали маму для Франції?

— (Cміється.) Можна сказати і так. Але головне, що вони відчували один до одного велике почуття. Без нього будь-які зусилля марні.

ПІЗНО ПРОКИНУТИСЯ  Й ДОВГО ЛЕЖАТИ  У ВАННІ — ЦЕ СВЯТЕ

— Чи виявляється відмінність слов’янських і французьких вдач? Судячи з творів Гі де Мопассана, французькі чоловіки тільки те й роблять, що заводять собі коханок і вихваляються ними один перед одним.

— Вивчаючи анкети, я можу сказати, що це в Україні чоловіки частіше зраджують жінкам. А стосовно наших даних, то француженки часто зраджують своїм чоловікам. Наш контингент — це ті, кого обдурили. Тому що той, хто обдурив, вже знайшов те, що шукав.

— Але це можуть бути й ті, хто вже втомився зраджувати?

— Звісно, і таке буває. Гарний чоловік інколи втомлюється, що його вибирають за красу, він хоче прийти до агентства і вибрати сам.

— Всі мої знайомі, які бували в Парижі, стверджують, що жінки там в більшості своїй не вражають. Тим часом у Києві — красуні щокроку. Чи не здається вам, що завдяки вашим старанням велика частка краси втрачається для нашої країни і назавжди осідає у «французькій стороні»?

— В принципі, ви праві. У Франції жінки забули про жіночність. Вони уподібнилися чоловікам. Я можу здатися старомодною, але як на мене, то це дуже не правильно, що жінки перестають бути ніжними і лагідними. Вони порівнялися з чоловіками в правах, але чомусь почали бути схожими на них навіть зовні.

— Це феміністичні віяння?

— Безумовно. У вас, на щастя, поки подібного не спостерігається.

— Але в такому випадку існує й зворотна тенденція — «ожіночування» чоловіків.

— Так, напевно. Це своєрідна мутація. Якщо людина не знаходить у протилежній статі ті риси, які вона хотіла би знайти, то вона набуває їх сама.

— А чи не здається вам, що ви, по суті, обслуговуєте багатих французьких чоловіків за рахунок бідних українських?

— Серед моїх клієнтів є багато тих, які заробляють зовсім небагато. Багато хто отримує мінімальну для Франції зарплату.

— Саме так, для Франції. Україна все одно в становищі колоніальної країни. Адже потік жінок спрямовується туди, а не навпаки. Француженок у обійми українців не заманиш. Свою роль, напевно, відіграє рівень розвитку країни?

— Я вважаю, що напрямок потоку жінок прямо не залежить від рівня країни. Справа не в тому, що француженка не могла б вийти заміж, наприклад, за вас, хлопця. Вам доведеться відчути на собі еволюцію, яку пройшла французька жінка щодо чоловіка.

— Це в сенсі, як у фільмі «Секс-місія»: чоловіки виникли від мавп, а жінки від чоловіків?

— (Cміється) Не зовсім. Складність у тому, які завдання жінки ставлять перед чоловіками. Француженка обов’язково працюватиме. Майже сто відсотків жінок підуть на роботу навіть у тому випадку, якщо вони не зможуть утримувати дім у належному порядку, витирати носи дітям.

— А хто ж витиратиме носи?

— Чоловіки.

— Тепер я можу зрозуміти бідних французів, які так рвуться в Україну. Чи не здається вам, що ви внаслідок своєї так званої старомодності саме тяжієте до більш традиційних шлюбів, у яких чоловіки заробляють, а жінки ведуть господарство?

— Я сама тихенько підвела вас до цього питання. Спілкуючись із багатьма сім’ями, я намагаюся вселити їм думку про розподіл обов’язків. Це й є нормальне сімейне життя. Хоча в нас також є грубіяни, які не приймають жінок як рівних. «Якщо тебе не влаштовує, — кажуть вони своїй дружині, — я знайду іншу». Таких небагато.

— Тобто позиція цих мужиків співпадає з позиціями французьких жінок?

— Можливо. Але єдине правило: не можна все звалювати на одну людину, будь то чоловік або жінка. Є чоловіки, які обожнюють заробляти гроші, й нічого більше не вміють. Що ж тут вдієш?

— Які ж все-таки в наших жінок переваги і недоліки?

— Українськi жінки дуже м’які та ніжні. Навіть найвродливіші з них зберігають вірність. Ніколи не бачила українку, яка дивиться при чоловікові в бік іншого. В них до чоловіків по-материнськи віддане ставлення. А з недоліків: тенденція пізно вставати вранці.

— Це коли ж?

— О 10-11-й ранку. Хоча більшість французів встають о сьомій. І ще — це час, проведений у ванній кімнаті. Вони там проводять до двох годин.

— Нещасні французи ломляться в двері...

— Так. А у відповідь — ніякої реакції. Хоча в нас і високий рівень, але саме гаряча вода, якою у вас користуються безкоштовно і в будь-якій кількості, в нас дорога.

— Кажуть, взагалі французи скупуваті.

— Вони не скупі, а економні. Часто виникають проблеми з розподілом бюджету. Жінки не завжди розуміють, як важко заробляти. Але, якщо їм дати в руки гроші й сказати: «Будь ласка, розподіляй бюджет на місяць», — вони швидко починають розуміти що до чого.

— Ага. Чоловіки їм просто спочатку не довіряють.

— Вони побоюються, що їхні дружини підпадуть під вплив системи торгівлі Франції. Вам буквально нав’язують щось купити.

— Як на східному базарі? Треба ходити закривши очі й вуха?

— Майже. У вас, незважаючи на зміни, часто важко знайти річ, яку хочеш, а у Франції дуже важко стриматися, щоб не купити те, чого тобі й не треба.

КОЛИ ФРАНЦУЗ ЖАРТУЄ, УКРАЇНКА ДУМАЄ: «ТА ВІН ЗНУЩАЄТЬСЯ З МЕНЕ!»

— Музиканти популярної української групи «ВВ», завдяки гастролям, майже в повному складі одружилися з француженками. А потім у тому ж складі розлучилися. І один із пунктів, який їх не влаштовував, — француженки не розуміють нашого гумору. А як із цим почуттям стан справ у ваших пар?

— Так, це правда. Коли чоловіки починають залицятися до українських дівчат, ті скаржаться потім: «Та він просто знущається з мене!» На перший погляд, жарти кавалерів їм здаються занадто жорсткими. Справа в нюансі мови, тому треба її досконало вивчити.

— Припустимо ситуацію. Пройшов рік і справа йде до розлучення. Не вийшло. А французьку наша пані знає в недостатній мірі, щоб знайти роботу. Що робити?

— Через рік, звісно, без підтримки жінка не зможе там залишитися. Але буває, що справжньою причиною заміжжя є те, що жінки просто хочуть поїхати з України. (Був випадок, коли одна з наших жінок насправді хотіла лише побачити Париж. Побачивши його, вона поїхала назад. Браво, авантюристки! — К.Р.). Французькі чоловіки бояться цього. І я завжди намагаюся акуратно з’ясувати причину від’їзду.

— Яка причина найчастіше зустрічається?

— Різні: подруги є у Франції, родичі. Можливо, вам буде неприємна ця відповідь, але українки часто кажуть, що вони вірять у те, що, на відміну від ваших, французькі чоловіки вміють заробляти на життя. В деяких є негативний досвід. Наприклад, їх били або в них чоловіки — алкоголіки.

— А вам часто доводиться мати справу з обманом?

— Обманюють мало. Але є, звісно, певні клієнтки, які записані в усіх агентствах світу. Це видно навіть із того, як вони фотографуються. Вони відразу приймають модельні пози. Відчувається й з їхніх відповідей. Адже я ставлю дуже особисті питання і, відповідаючи на них, складно приховати свою натуру.

— Ваше успішне агентство можна порівняти з конвеєром із виробництва подружніх пар. Адже, коли як рушійна сила використовується таке таємниче і мінливе почуття як кохання, — ніхто не застрахований від збоїв. Були випадки, коли саме це почуття переплутувало розподілені вами ролі?

— Був такий випадок. Приїхали двоє дівчат до Франції. На них в аеропорту чекали двоє чоловіків. І одному з них дуже сподобалася не та дівчина, яку він зустрічав. Найцікавіше — що й їй він впав у око. Дві пари зустрілися, однак нічого в них не вийшло. Дівчата повернулися назад. Він тут же написав листа з проханням познайомити його саме з цією дівчиною. Кохання з першого погляду.

— Сваха — досить рідкісна професія. (Перекладачка відразу ж робить невдоволені очі й каже: «Мадам не любить цього слова». — «Яке ж слово його може замінити?», — дивуюся я. Перекладачка замислюється, потім розгублено повідомляє: «Наприклад, радник». — «Радники — у президентів». Після паузи продовжуємо.) Які якості повинна мати людина, що займається цим? Вам самій, наприклад, сподобається якийсь чоловік, а ви змушені будете його одружувати? Чи не можете ви в цьому випадку трохи «притримати» його для себе.

— У мене в особистому плані немає проблем. Я одружена з людиною, яку люблю. У Франції є правило: люди, які займаються роботою з людьми, не мають права переводити її в площину особистих стосунків. Це відбивається на результатах роботи. За порочні стосунки на кшталт директор—секретарка, водій—директриса можуть позбавити ліцензії. Я повинна думати про проблеми клієнта, а не про свої.

— Ви весь час говорите, за великим рахунком, про розсудливість. Але ті ж французи люблять обливатися слізьми на мелодрамах. А початок будь-якої мелодрами — порушення прагматизму. Та ж ситуація, про яку я сказав вище, — звичайна мелодраматична зав’язка. Ви не сентиментальні?

— Навіть занадто! Тому ніколи не буду багатою. Цією професією не можна займатися, якщо не любити людей.

— Ви враховуєте особистий егоїзм кожної людини?

— Ще як! Треба підібрати пару таким чином, щоб один віддавав, а інший брав. Якщо зустрічаються дві людини, які віддають — це ще сюди-туди. Але якщо два егоїсти — обов’язково буде невдача.

— Мені здається, егоїстів більшість.

— Ні, навпіл.

— Який випадок у вашій практиці вас несказанно здивував?

— Найдивовижніший випадок — це пара, яка живе тут. Ви зрозуміли, що є багаті клієнти і є бідні. Я розповім зараз про найбіднішого. У Франції цей чоловік був із дитинства інвалідом. Через порушення мови в нього були складності з навчанням. А в Україні жила дівчина, яка була глухою. Зовні вона була не супер, але симпатична. Вона єдина була записана в нашому агентстві з таким дефектом. Таким людям важко підібрати пару. Звісно, ми записали їх із співчуття. Але потім мені спало на думку їх познайомити. Я сказала собі: «Один до ста, що щось вийде». Однак у Франції йому було важко утримувати дружину. І вона, відповідно, не могла швидко вивчити французьку. (Дійсно, у Франції утримувати сім’ю на його пенсію було б неможливо. А тут вона в переведенні за курсом — 2400 гривень. Цілком достатньо. — К.Р.). Ще була проблема в тому, що цей чоловік прожив усе життя один, без сім’ї. Він не знав, із якого боку підійти до жінки. Але зрештою все влаштувалося. Вона вже чекає дитину. Генетично це не позначиться на дітях, бо в обох інвалідність була наслідком нещасного випадку.

— До вас звертаються знамениті люди? Артисти, наприклад. Різні «зірки» люблять скаржитися, що незважаючи на популярність вони дуже самотні.

— Я можу їх зрозуміти. Коли людина потрапляє в систему розваг, то її особисте життя, як правило, страждає. Про нього просто забувають.

— Ви вже готуєтеся до прийому артистів?

— А чом би й ні. «Зірки» також мають право на щастя.