Наталія ЗАБОЛОТНА: «Ми будуємо музей для майбутніх поколінь»

Керівник музейного комплексу «Мистецький Арсенал» розказала «Дню» про рік, що минає, про нові й старі труднощі та про грандіозні плани на майбутнє

Почнімо з почестей. У грудні 2011 року газета «День» назвала вас Людиною року. І як вам велося після цього?

— Жити стало важче. (Сміється.) Це, зокрема, і жарт!

Для мене це було приємною несподіванкою. Я сприйняла це як аванс і сподіваюся, що 2012 року з командою «Мистецького Арсеналу» ми його відпрацювали.

Ось, власне, про роботу давайте і поговоримо. Яким був, на вашу думку, рік, що минає, для «Мистецького Арсеналу»?

— 2012 рік видався для «Мистецького Арсеналу» аномально насиченим, роком-викликом. Ми ініціювали й реалізували знаковий для України культурний проект — Першу київську міжнародну бієнале сучасного мистецтва Arsenale-2012. Цей проект став історичним рубіконом: світова спільнота «запеленгувала» «Арсенал», Київ та Україну на своїх радарах. Логічно, що й наша свідомість також еволюціонувала. Ми тепер жартуємо, що наше професійне життя розділилося на «до» та «після» бієнале. Саме тому всі наступні наші проекти ми готували дуже скрупульозно.

Вершинами мистецької осені Києва стали проекти «Арсеналу» ART Kyiv contemporary, Великий скульптурний і Великий антикварний салони. Особливий резонанс здобув Скульптурний салон. Експозиція зірки світової скульптури Цадока Бен-Девіда збирала черги, викликала захоплення й зачаровувала наших гостей. Дехто з українських скульпторів, збентежившись не на жарт, ревно кидав: «Хіба ж це мистецтво?» А наприкінці року Антикварний салон продемонстрував багатство зібрань нестоличних музеїв України. Справжні діаманти завжди потребують гідної оправи, і «Мистецький Арсенал» уміє обрамляти мистецькі коштовності, робити сенсацію з уже звичного: портретна галерея Галаганів із Чернігівського художнього музею в наших стінах стала одкровенням навіть для господарів колекції.

Так, це була головна подія Салону.

— А ще ця живописна колекція є чудовим свідченням того, як завдяки мистецтву можна виправити імідж і увійти в історію. Засновник роду Гнат Галаган — такий собі «олігарх» XVIII ст., козацький полковник, який залишив гетьмана Мазепу у найвідповідальніший момент шведської війни, брав участь у руйнуванні Січі і накликав на свій рід прокляття козаків-характерників, — постать одіозна. Водночас в історії мистецтва він залишився як один із найперших українських колекціонерів, чиє зібрання належить до національного культурного спадку.

Одним словом, цей рік був найважчим, але й найрезонанснішим і для «Мистецького Арсеналу», і для мене особисто. Я навіть інколи жартую, що «Арсенал» у своїй культурній діяльності пішов ва-банк. Урешті виграла вся країна.

Який із цьогорічних заходів забрав у вас найбільше сил?

— Arsenale-2012. Підготовка — архіскладна. Якби я знала, що на мене чекає на фінішній прямій, то, можливо, була б менш зухвалою і не взялася за цю справу. У реалізації такого грандіозного проекту головною проблемою для нас стали критично стислі строки його підготовки. Неймовірно складний проект вимагав надзвичайно оперативного проведення переговорів із кураторами, художниками, галереями, музеями. Найважчі моменти пов’язані з транспортуванням і страхуванням — це окрема величезна історія. Але цю планку ми взяли. І для нашої команди, і для нашої країни це перший досвід проведення такого заходу: близько 500 творів зіркових художників, 70% із яких потребували не лише доставки, а й установлення винятково автором із його персональними асистентами.

Звісно, куратора Arsenale-2012 — Девіда Елліотта, який звик до комфортніших умов праці, екстрим наших реалій не надихав. Він навіть пропонував перенести відкриття, але відступати було пізно: ми уже запросили тисячі гостей із різних країн світу, пресу, крім того, у європейському мистецькому календарі великі форуми розташувалися так компактно, що ми просто могли збігтися в часі із «Документою» в Касселі, «Маніфестою» в Генку і ще двома бієнале в Бухаресті та Берліні. Урешті, головне — результат: Перша київська бієнале! Світові фахівці гідно оцінили її високий художній рівень і масштаб. Велике видно на відстані, і я впевнена, що справжнє усвідомлення того, що було зроблено, — ще попереду. Arsenale-2014 має остаточно затвердити за Києвом статус однієї з культурних столиць світу.

Якими, на вашу думку, є наслідки Arsenale? Як вона вплинула на навколокультурну ситуацію в Україні?

— Перша київська бієнале, безсумнівно, стала і для нас, і для художників, критиків, галеристів, навіть музейників великим майстер-класом, а для аудиторії — справжнім відкриттям. Також сподіваюся, що ми не тільки вплинули на смаки столичної публіки й величезної кількості туристів, а й спонукали все суспільство зробити крок у бік прогресивніших життєвих позицій.

Утім, підготовка до Arsenale-2012 вивела на поверхню і цілий спектр проблем у найрізноманітніших сферах. Дуже непростим і законодавчо неврегульованим питанням виявилося ввезення і страхування робіт закордонних художників. Пошук апаратури, техніки для забезпечення такого великого проекту, як Arsenale, найчастіше перетворювався на справжню детективну та досить коштовну пригоду. Наприклад, необхідні, згідно з техрайдерами, прилади іноді вдавалося знайти десь аж у Фінляндії, Британії, Польщі чи Німеччині, адже в нас просто нема центральних офісів великих технічних компаній, а переговори з локальними менеджерами затягуються на місяці. Чудово, що на сьогодні прогресивна спільнота високо оцінила важливість і необхідність для України проведення такого масштабу міжнародного культурного проекту. Адже ще рік тому було важко пояснити потенційним спонсорам, можновладцям його формат, доцільність і переконати в міжнародному резонансі. Саме поняття «бієнале» багато хто почув уперше! Тому сьогодні я розумію: це просто диво, що все склалося саме так, що нам удалося заручитися підтримкою влади, посольств, культурних представництв, меценатів і зрештою реалізувати цей неймовірно амбіційний проект. Сподіваюся, що в Україні є патріотичні меценати та амбітні спонсори, які більше не лишатимуться осторонь і докладуть зусиль до того, щоб саме українська бієнале і «Мистецький Арсенал» стали національною гордістю та справжнім брендом країни у світі.

За яким принципом формується виставкова політика в «Мистецькому Арсеналі»? Яку вагу тут має фінансовий момент, а яку — естетичний?

— Ні для кого не секрет, що приміщення «Арсеналу» останніми роками перебуває у стані перманентної реставрації. Але два роки тому ми вирішили, що не можна просто сидіти і чекати остаточного завершення будівельних робіт, потрібно діяти і вже сьогодні будувати музей. Тому навіть за цих умов «Арсенал» працює на максимальній потужності. Гадаю, ви це бачите. Крім окремих спеціалізованих проектів на кшталт виставок «Космічна Одіссея» чи «Незалежні», відбувається ціла низка традиційних фестивалів і форумів — ярмарок Art Kyiv contemporary, «Книжковий арсенал», Антикварний і Скульптурний салони. Народилися вони у стінах «Українського дому» і вже мають власні історію і традиції. На новому майданчику вони поступово змінюють свій формат, максимально наближаючись до стратегії розвитку «Мистецького Арсеналу»: стають дедалі концептуальнішими, супроводжуються просвітницькими програмами. Адже ми творимо музей для майбутніх поколінь.

Чому на великих Салонах або вернісажах такий значний відсоток загальної експозиції становлять суто салонні, комерційні галереї з відверто кітчевим наповненням? Це питання здається мені давно назрілим.

— Звісно, культуру експонування важко виховати за один день. Але ми як організатори констатуємо якісну еволюцію свідомості як галеристів і колекціонерів, так і відвідувачів «Мистецького Арсеналу». Справді, попри те, що в Україні зареєстровано півтисячі галерей, до світового стандарту більш-менш наближені сім-десять. Заголовні ж музейні й кураторські проекти «Мистецького Арсеналу» є нашою візитівкою, і ми не шкодуємо сил для того, щоб ці програми були захопливими, відповідали світовим тенденціям і несли в собі просвітницький потенціал. Маю зазначити, що від такого зіставлення виграли всі: глядачі навчилися цінувати мистецтво вищого ѓатунку, а галереї, відповідно, намагаються не програти в ситуації прямого порівняння з головною кураторською платформою і з року в рік пропонують дедалі цікавіші експозиції.

Із якими найбільшими труднощами вам доводиться стикатися як директорові такої великої і складної структури?

— Художні проекти — це тільки видима частина айсберга. «Арсенал» — величезна культурна інституція, і до того ж тут усе потрібно було створити з нуля, від концепції до наповнення. При цьому нам удалося заслужити інтерес і любов у публіки. Адже люди приходять тільки туди, куди їм цікаво приходити. Нам потрібно було закласти правильні позивні, певну мистецьку інтригу. Це не просто велика робота, а цілий шмат життя. По-друге, оскільки мені не байдуже, яким буде музей у результаті, мені доводиться щільно працювати з проектними організаціями і вникати в більшість процесів, пов’язаних із будівництвом. «Арсенал» вважали такою собі будовою століття із не завжди приємним шлейфом, що тягнеться від його початку. Усе це, як ви розумієте, позбавлене романтики.

Добре, що ви згадали про будівництво. Свого часу було обнародувано плани реконструкції «Арсеналу». У якому стані сьогодні ці проекти?

— Споруда «Мистецького Арсеналу» справді монументальна. Тому і всі роботи, пов’язані з розбудовою музейного простору, є надзвичайно важкими. Ми маємо не просто відновити красиві стіни і склепіння. Нам необхідно обладнати цей гігантський комплекс усіма світовими музейними технологіями, які сьогодні використовують Метрополітен, МОМА, Лувр, Прадо чи Британський музей, — контроль вологості, спеціальне світло, вентиляція, безпека. Відповідно до концепції культурно-мистецького та музейного комплексу, ми розраховуємо прийняти в цих залах шедеври не тільки українського, а і світового мистецтва. Тож для розбудови комплексу ми використовуємо найкращий міжнародний досвід, залучаємо команду музейних експертів і кураторів із різних країн. Зокрема, пишаємося тим, що до цієї роботи долучився один із найкращих світових спеціалістів у царині музейного менеджменту, автор концепції знаменитого віденського Музейного кварталу Дітер Богнер. Кілька років тому він уже працював над проектом розвитку «Мистецького Арсеналу». Тепер ми поновили наші контакти і вже дістали багато важливих порад щодо музеєфікації комплексу відповідно до найновіших світових тенденцій.

Гаразд, а звідки має прийти допомога в розвої «Арсеналу»? Хто і що має зробити для цього?

— «Мистецький Арсенал» — державна установа, тому основне фінансування відбувається і має відбуватися завдяки державі. Але ж ми уявляємо і можливості вітчизняного бюджету, і потреби такого великого музейного комплексу. Нам необхідна допомога. Треба чітко усвідомлювати, що такий національний проект — це загальна справа, яка стосується кожного, а особливо тих, хто має фінансові та організаційні можливості. За останні два століття — із часів Ханенків-Терещенків — заможних людей стало більше, а от список українських меценатів поповнився не набагато.

Не надто обнадійливо.

— Але я — оптимістка! Музей такого масштабу будують в Україні вперше. Він покликаний зламати стереотипи і стати предметом національної гордості. І нема сумнівів, що ті, хто долучиться до його розбудови, створять собі пам’ятник за життя. Моя улюблена фраза: підтримати «Мистецький Арсенал» — це все одно що купити квиток у вічність.

Хто наразі складає вам конкуренцію? Адже той-таки Центр Пінчука, та й багато менших галерей працюють на тому самому полі, і дуже часто — із тим же добором митців.

— Це дещо звужений погляд. «Мистецький Арсенал» — це державна установа із завданнями відповідного державного масштабу. Про жодну конкуренцію із приватними інституціями не йдеться. Ми прагнемо поєднати роботи українських художників із витворами найкращих іноземних майстрів — вписати українців у ширший світовий арт-контекст. Нарешті, ми створюємо прецедент виведення вітчизняних художників на світову арену й покликані зафіксувати Україну на світовій арт-мапі. Досі вітчизняні майстри шукали шляхів за кордон, використовуючи для цього арт-платформи інших країн. Ми ж готові взяти на себе таку функцію. Досвід Arsenale-2012 показав перспективність і успішність таких намірів.

Але свято не може бути тільки на одній вулиці. Статус культурної країни ми зможемо підтвердити тільки завдяки розгалуженій культурній інфраструктурі. Чудово, що в нас з’являються нові галереї, відкриваються центри сучасного мистецтва, арт-фундації. Ми спрямовані не на змагання з іншими інституціями, а на інтеграційні проекти.

Які плани «Арсеналу» на наступний рік? Чим ви потішите глядача?

— Однією із головних подій наступного року стане приїзд у Київ великої виставки скульптур Пінзеля, яку саме тепер експонують у паризькому Луврі. Виставка стартуватиме 19 березня. Можливо, для Києва ми навіть розширимо цю колекцію. Якщо світ відкриває для себе українських геніїв, нам самим про них треба розповідати на повний голос. Я переконана, що ці дві виставки — у Луврі і в «Арсеналі» — стануть початком міжнародної слави великого майстра барокової скульптури, а українці почуватимуть гордість за власне мистецтво. Також саме під час цієї виставки буде вперше вручено ініційовану «Мистецьким Арсеналом» Премію імені Бориса Возницького за вагомий внесок у розбудову українських музеїв. У квітні в наших залах відкриється експериментальний проект «Під знаком Пі», учасниками якого стануть 15 українських художників.

У травні на нас чекає «Книжковий арсенал». Восени ця подія дуже яскраво продемонструвала, що в нас є ціла армія інтелектуалів, яскравих, розумних і дуже творчих людей. Тоді за п’ять днів «Арсенал» відвідало близько 25 тисяч гостей. Мені особисто було неймовірно приємно подивитися в очі нашому розумному й талановитому народові. Сподіваюся, у травні це диво повториться. У серпні на нас чекає великий проект, присвячений найяскравішим віхам в історії українського мистецтва. Звісно, за календарем відбуватимуться наші щорічні форуми — «Арт-Київ», Великий скульптурний салон тощо.

Якщо ж говорити про більш віддалене майбутнє, то ми вже мусимо планувати Arsenale-2014. На кону — честь країни, на нас дивиться світ, тож усім небайдужим будемо вдячні за підтримку. Нарешті, я переконана, що 2015 року «Арсенал» у співпраці з десятками українських музеїв презентує глядачам вертикаль розвитку українського мистецтва за тисячі років у найяскравіших його спалахах і водночас утілить багаторічну мрію, відкривши у своїх стінах виставку найвідомішого у світі художника, нашого земляка, киянина Казимира Малевича. Ми продовжуємо переговорний процес із декількома світовими музеями, як-от Лувр і Центр Помпіду в Парижі, Уффіці у Флоренції, із нью-йоркським МОМА та публічними колекціями про співпрацю та привезення виставок шедеврів світового мистецтва на період із 2015-го до 2020 року.

Власне, це запитання я приберіг наостанок. Яким ви бачите майбутнє «Арсеналу»?

— Маючи унікальне приміщення ХVІІІ століття, понад 60 тис. квадратних метрів експозиційних площ і таку потужну концепцію, «Мистецький Арсенал», безперечно, стане мистецькою візитівкою нашої країни і місцем культурного паломництва для туристів. Одне із гасел нашої діяльності: «Світ в Україні — Україна у світі». Наше завдання — вивести українських митців у міжнародний простір та створити потужний канал презентації світового мистецтва в країні. Ми хочемо довести, що в історії і в сучасності Україна — повноправний учасник усіх світових процесів. Для вітчизняної аудиторії «Арсенал» уже посів місце головного мистецького центру країни, адже в нас — не лише «демонстрація досягнень», а й виховання, просвіта, формування контекстів. Сучасне мистецтво потребує коментаря — ми даємо його устами наймудріших експертів світу: згадаймо хоч б освітню програму та дискусійну платформу Arsenale-2012 із лекціями Гройса і Баумана та ще трьох десятків найвпливовіших у світі теоретиків мистецтва, філософів та соціологів. Мистецтво потребує підготовленої публіки — і ми готуємо її. Тому в найближчому майбутньому тут працюватимуть школа мистецтв, центр міжмузейної комунікації, арт-лабораторії, майстер-класи, резиденції. Одним словом, за кілька років у «Мистецькому Арсеналі» фахівці мистецтва зможуть знайти все необхідне та корисне для роботи, а звичайні відвідувачі — усією родиною провести в цих стінах цілий день пізнавально, цікаво і, що важливо, комфортно для кожного. Ми будуємо музей для майбутніх поколінь. Таким йому і бути.