Хроніка розгону першого в Полтаві мітингу на пошану Симона Петлюри

Боротьба з «петлюрівщиною» як удосконаленою версією «мазепинства» і натхненницею «бандерівщини» була одним із провідних напрямків діяльності радянської пропаганди і тодішніх силовиків. Пригнічення активістів і прихильників українського самостійницького руху тривали впритул до розпаду СРСР. Навіть у добу пізньої перебудови, яка начебто лібералізувала комуністичний режим, міліціонери все ще розганяли зібрання «націоналістів», як це, зокрема, відбувалося навесні 1990-го в колисці «петлюрівщини» Полтаві.

За повідомленням обласного управління внутрішніх справ, 13 травня неформальні організації з різних куточків України запланували вперше провести в місті несанкціоновані заходи — мітинг і ходу — на честь Петлюри. Напередодні вночі полтавська міліція затримала трьох людей, які розклеювали листівки поблизу тих місць, де колись стояв батьківський дім Головного отамана військ УНР, і за допомогою табличок намагалися «перейменувати» вулицю Зигіна на Петлюри. Спільними зусиллями працівників МВС, КДБ і прокуратури «з метою недопущення агітаційно-націоналістичної діяльності» у відділки доправили 156 громадян. Серед затриманих — жителі Київщини, Тернопільщини, Львівщини, Сумщини, Харківщини, Дніпропетровщини, Житомирщини, Чернігівщини, Черкащини, Кіровоградщини і Буковини.

«Людей схоплювали на вокзалі, били палицями, ставили обличчям до стіни, — розповідає один з організаторів меморіальної акції, тодішній голова Полтавського міського осередку Народного Руху України Микола Кульчинський. — Тих, хто приїжджав автобусами, розвозили в різні КПЗ міста й області, а потім відправляли туди, звідкіля вони прибули».

У них вилучили 836 газет, що були самовиданнями, 2018 штук значків націоналістичного спрямування, 34 синьо-жовтих і 15 червоно-чорних прапорів, 200 штук наліпок із зображенням тризуба, 144 націоналістичних вимпелів, 12 червоно-чорних пов’язок, 28 паперових табличок з написом «вул. С. Петлюри», одна листівка з гімном ОУН, 8 закликів-вшанувань Петлюри, програма Спілки незалежної української молоді, резолюція наради ініціативного комітету про створення українських Збройних Сил, збірка пісень УПА, текст заклику з приводу відмови від служби в Радянській Армії, 618 календарів синьо-жовтого кольору. Із кількості затриманих шестеро осіб помістили у розподільник для неповнолітніх, п’ятеро — у приймальник для волоцюг.

У меморіальних заходах на честь отамана Петлюри, за даними УВС, взяли участь і 50 «неформалів» з міста й області, хоча організатори мітингу пригадують, що їх було більше. Вони зібралися біля пам’ятника Шевченкові в Петровському парку, на території якого, до речі, є могила братів-чекістів Литвинових і 27 червоноармійців, загиблих у боротьбі з «петлюрівськими бандами». Чекаючи на приїжджих учасників акції, полтавці не починали виступів. Люди співали українські пісні та слухали священика Української автокефальної православної церкви з Тернополя Івана Пилипишина. Коли міліція спробувала завадити йому провести молебень, отець Іван сказав: «Українська церква завжди з народом — нападайте на хрест». І це, схоже, подіяло на працівників «органів»: вони відступили, але все одно на 12 осіб, зокрема й на згаданого духівника, склали адміністративні протоколи.

«Порушень громадського порядку не було», — зазначав у звіті начальник обласного УВС, хоча потім сесія Полтавської міської ради різко засудила дії його підлеглих, і пізніше до бійок уже ніколи не доходило. Попри це, інколи міліціонери навіть неофіційно повідомляли «рухівцям» про підготовку провокацій, завдяки чому вдавалось уникати кривавих наслідків. Загалом, для боротьби з «петлюрівщиною» у травні 1990-го влада мобілізувала 445 правоохоронців, яким допомагали 200 членів робітничого загону сприяння міліції і добровільних народних дружин. У результаті проведених заходів у місті не допущено жодної акції на пошану Петлюри.

Але вже зовсім скоро, через рік, у країні відбудуться настільки приголомшливі зміни, що ті, які ще вчора розганяли «націоналістичні» мітинги й вилучали заборонену синьо-жовту символіку, згодом приходитимуть у «рухівські» осередки та проситимуть у них дефіцитні державні стяги, під якими воював за Україну такий нелюбий їм отаман Петлюра. «До нас зверталися майже всі органи влади, особливо після 1991 року. У нас не було ненависті до правоохоронців. Вони виконували свій обов’язок, ми — свій, громадянський і патріотичний, — згадує Микола Кульчинський. — Коли майор чи полковник заходили попросити прапор, душа цвіла. Слава Богу, що прийшли. Візьміть безкоштовно, аби тільки воно утверджувалося».