МЕНЮ

«Мене надихає незламність українського духу»

28 грудня, 2018 - 15:51

Дорогі друзі, ви знаєте, як ми цінуємо ваші думки і наше спілкування. Вкотре читацький клуб «Дня» робить свій внесок в осмислення подій року, що минає. Пропонуємо вашій увазі відповіді на запитання (нижче) нашої новорічної анкети.

Бажаємо вам радісних Новорічних свят і щасливого 2019 року!

1. Ми знаходимося в складному історичному процесі: як би ви його назвали? Чого вас навчив 2018 рік?

2. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ і Україну?

3. Яка подія в житті країни стала найважливішою особисто для вас?

4. Кого ви вважаєте героєм і антигероєм року?

5. Три речі, які додають вам сил й наповнюють оптимізмом?

6. Автори, статті, проекти газети «День», які вирізнялися 2018 року?

 


Лариса ВОЛОШИНА, журналістка, ведуча на телеканалі UA:Крим:

1. Час, який зараз переживає Україна, є доленосним. Це час Долі, який визначає вектор розвитку країни та народу на багато сторіч уперед. 2018 році став відчутним розрив між внутрішнім самовідчуттям інертної та активної частини українського суспільства. В одному історичному просторі величезна кількість українців повторюють пропагандистські штампи про війну, вигідну олігархам, тарифний геноцид і найстрашніший виклик сучасності – корупцію. Інша величезна частина громадян визначає агресію Росії як наявну загрозу особисто для себе при першій ознаці небезпеки штурмують військомати та докладають шалених зусиль для перемоги України над споконвічним ворогом.

Якщо раніше ситуацію в Україні можна було охарактеризувати як цивілізаційну боротьбу "руського миру" з українським державництвом, то зараз цей акцент змістився назовні – тепер це боротьба між двома державами на міжнародній арені а всередині країни намітилася нова тенденція – це протистояння старого архаїчного малоросійства з модерним неоукраїнством. Від того, яка сила всередині України переможе, буде залежати, чи вдасться цього разу утвердитися Українській державі ,чи зможе Україна перемогти Російську імперію і вибороти своє право на існування.

В 2018 році на початку Азовської кризи ми спостерігали, як правляча еліта традиційно самоусувається від проблем. Заступник міністра закордонних справ Олена Зеркаль стверджувала, що криза в Азовському морі – це штучно роздмухана проблема. Мовляв, все відбувається в штатному порядку згідно договору 2003 року між Україною та РФ про використання Азовського моря. Саме українська громадськість наполягла на тому, що ситуація в Азовському морі є новим рівнем ескалації і неприкритою агресією РФ проти України. Саме експерти змінили державний дискурс на утримання перемир'я, "нерозхитування човна". Таким чином активна частина суспільства стала впливати на політику держави, визначати тренди. Одночасно інертна частина українців, серед яких є і провідні політики, почавши повторювати в своїх промовах російські тези про "провокацію" в Азовському морі з боку України, остаточно викрили себе. Отже саме в 2018 році стало неможливо виступати за примирення з агресором і не бути при цьому частиною російського дискурсу. 2018 рік навчив нас тому, що консолідована позиція патріотичної спільноти може змінити державну політику.

2. Найважливішою подією 2018 року стало набуття Україною Томосу про автокефалію. Створення української помісної церкви призвело до того, що Московія остаточно втратила право називатися найбільшою православною церквою світу. Вплив РПЦ суттєво зменшився, а з ним і "русский мир", наріжним каменем якого є православ'я московського штибу. Рішення про надання Україні Томосу змусило Кремль і РПЦ зважитися на відкрите протистояння з вселенським престолом. А це в свою чергу, поставило інші країни православного світу перед вибором: константинопольська колиска православного світу, або московський "новодєл". Ми бачимо, що православний світ визначився. Все більше помісних церков визнають українську автокефалію.

3. Введення воєнного стану. Переживши втрату державності на початку російської окупації Криму я усвідомлювала, що ворожій окупації сприяла низка внутрішніх проблем. Без самоусунення місцевої влади, інертності більшості населення, небажання кримчан мобілізуватися перед зовнішньою воєнною загрозою, ба більше – небажання сприймати озброєних людей на вулицях як зовнішню силу, російський "бліцкріг" був би неможливий. Показово, що російські військові на вулицях для більшості інертних мешканців Криму сприймалася як "наші хлопці". А зовнішнє, вороже було в Києві. Тому пропагандистські гасла, які 4 роки нав'язували українцям про те, що ворог не в Кремлі, а на Банковій, мали для мене особисте негативне забарвлення. Громадська дискусія під час введення воєнного стану, величезна кількість резервістів та ветеранів, які самостійно прийняли рішення прийти до військоматів, стало для мене ознакою того, що українське суспільство готове мобілізуватися в будь-який момент.

4. Героєм року для мене став Олег Сенцов. Він уособлює собою кримський спротив. Як вірно висловився Славой Жижек, рішення Сенцова розпочати голодування під час футбольного голодування в Росії стало нагадуванням світу про неприпустимість ігр з людожером.

Антигероєм року я б назвала колишнього голову апеляційного суду Криму Валерія Чорнобука, який на початку окупації Криму закликав суддів до визнання російської агресії, потім не знайшовши собі місця в окупаційній владі, перебіг на материк. Суддя Чорнобук примудрився добути для себе довідку учасника АТО, попрацювати в українському суді. Після викриття подався у біга. В 2018 році був заарештований за підозрою у державній зраді. Для мене ці особистості – Сенцов і Чорнобук – це символи неоукраїнства і малоросійства. Один свідомо іде на жертву, інший – також свідомо – займається пристосуванством. Сенцов та Чорнобук – це ілюстрація дилеми, перед якою поставлений сьогодні кожен українець – боротися або виживати.

5. Мене надихає незламність українського духу, відчутнє відродження української культури ,мови та історичної пам'яті, а також приклад тих українців, які не бачили свого особистого майбутнього без існування та розквіту незалежної України.

6. Проекти газети "День" є дороговказами, певною мапою українських скарбів ,які потрібно відшукати, щоб зробити крок вперед. Саме газета "День" розпочала свого часу інформаційну кампанію з усвідомлення трагедії Голодомору, визначальної ролі справи Гонгадзе для сучасної української історії повернення в Царгород і багато іншого. В 2018 році проектом газети "День" стало відновлення пам'яті про гетьмана Скоропадського – людини, яка за дуже нетривалий час свого перебування у владі заклав основи української державності. Створення дипломатичної служби, Національної академій наук, рух до включення кримськотатарського Криму у склад незалежної України – все це гетьман Скоропадський. Саме газета "День", оголосивши 2018 рік роком сторіччя гетьманату, повернула українцям цю визначну історичну фігуру.