МЕНЮ

«Там крокви — ковбаски, яких ти не їв...»

Марія ЧАДЮК, «День»
27 грудня, 2018 - 17:28
Чому вино сперечається з пивом та деякі інші серйозні підтексти гастрономічного гумору Середньовіччя

Нерідко Новий рік асоціюється зі святковим столом і сміхом. Але чи часто ми замислюємось, як пов’язані ці процеси? Літературознавиця Світлана БОГДАНЕЦЬ, яка кілька років досліджує харчові образи в літературі, зауважує, що саме комічні тексти більш «гастрономічно» наснажені й їжа в них набуває додаткових значень — стає способом переосмислення, інакомовлення. Проілюструвати це вона вирішила на лекції «Гастрономічний гумор Середньовіччя», організованій Центром середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon за підтримки кафедри історії мистецтв Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

«ГАСТРОНОМІЧНИЙ HAPPY END»

Не таємниця, що багато українців зустрічають Новий рік перед екраном телевізора, дивлячись, наприклад, мюзикли, в яких нерідко все завершується весіллям і святкуваннями. А після цього глядачі й самі сідають за новорічний стіл. Виявляється, ця звичка має давніше коріння, ніж нам здається. «Історики говорять, що однією з традицій життя поліса було влаштовувати застілля, трапезу після завершення вистав, і комедій в тому числі. Тому цей «гастрономічний happy end» героїв на сцені поступово переходив у справжнє застілля, до якого долучалися всі глядачі», — розповідає Світлана Богданець.

Ця традиція тривала аж до ХVII століття — до комедій Мольєра. «Дослідники кажуть, що в часи Людовіка ХIV вистави починалися зазвичай о п’ятій вечора, і публіка поверталася додому близько восьмої. А це для знаті був час вечері», — пояснює літературознавиця. Тож одразу після вистави влаштовували бенкет.

Для тих, хто дивиться телебачення одразу за святковим столом, теж є середньовічні паралелі. Тоді так само «гастрономічне святкування» поєднувалось зі сміхом від перегляду театральних сцен, адже комедії ставили й просто на ринкових площах.

КОНФЛІКТ МІЖ МОДЕЛЯМИ ХАРЧУВАННЯ

Вибираючи, що випити за новорічним столом, можна пригадати іншу середньовічну традицію. Ваганти — мандрівні клірики, які займалися поезією, створювали тексти про суперечки різних напоїв, побудовані за прикладом університетських диспутів. Наприклад, в одному з них вино звинувачує воду, що вона сумна, бо коли з’являється, вже ніхто не бенкетує, а ще від неї часто болить живіт (тоді вино було чистішим за воду).


«ВЕСІЛЛЯ В КАНІ ГАЛІЛЕЙСЬКІЙ», ДУЧЧО ДІ БУОНІНСЕНЬЯ. НА ЦІЙ КАРТИНІ ПОЧАТКУ XIV СТОЛІТТЯ ЗОБРАЖЕНЕ ПЕРШЕ ДИВО, ЗДІЙСНЕНЕ ІСУСОМ ХРИСТОМ, КОЛИ ВІН ПІД ЧАС ВЕСІЛЛЯ У МІСТІ КАНА ПЕРЕТВОРИВ ВОДУ НА ВИНО. ВОДНОЧАС У СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЗОБРАЖЕННЯ ТРАПЕЗИ МОГЛО ВИКОРИСТОВУВАТИСЯ ДЛЯ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ БІБЛІЙНИХ СЮЖЕТІВ / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

У таких текстах можна простежити глибший підтекст, як це показала Світлана Богданець. Наприклад, суперечка вина й пива — це не просто ще один грайливий, розважальний текст. «Ця поезія ілюструє нам конфлікт між двома моделями харчування, про що писав один із дослідників європейської гастрокультури: античним, середземноморським харчуванням і харчуванням завойовників-варварів. У першій моделі харчування переважають легкі страви, молочні продукти, оливкова олія, а вино стоїть в її центрі. Натомість у варварській моделі більше м’яса та пива». 

СТРАВИ БІБЛІЙНІ

Контекст Середньовіччя надавав їжі й інших функцій. Наприклад, вона нерідко слугувала для переосмислення певних сюжетів, навіть церковних. «У принципі, така сакральна пародія толерувалася церквою на свята. Наприклад, у IV столітті веронський єпископ Зинон для своєї великодньої проповіді зробив добірку усіх згадок про їжу в Біблії», — поділилася Світлана Богданець.

А у ІХ столітті на основі цього тексту було створено «Вечерю Кипріяна». Її автор переосмислив зібраний Зиноном матеріал, написавши розповідь про бенкет, на який приходять герої Старого та Нового Заповіту й приносять із собою їжу. Наприклад, Іона приніс м’ясо кита, Яків — юшку з сочевиці, а Самсон — морського лева. Як бачимо, щоб зрозуміти, чому були принесені саме такі страви, треба добре знати біблійний текст, це свого роду ребуси: Іона був у череві кита, Яків купив у свого брата Ісава право первородства за юшку з сочевиці, а Самсон поборов лева.

ЗАМІСТЬ ЗБРОЇ — ПИРІЖКИ

Переосмислювалися-пародіювалися й епічні твори, зокрема лицарські романи. Наприклад, в одному старофранцузькому романі герої потрапляють до країни, в якій королева веде війну. Оскільки, як пояснила Світлана Богданець, жінку пов’язували з простором кухні, гастрономією, то й битва ведеться саме такою зброєю: у ворогів кидають сири, яйця, гриби, горіхи, пиріжки та печені яблука. Ось така вийшла батальна сцена.

В одній віршованій оповідці ХІІІ століття йдеться про двох лицарів — М’ясного лорда та лорда Посту. «Накидка першого зроблена з дичини, оторочена свининою та вишита зернами. Замість списа в його руках ковбаса, а герб на його щиті зображає пудинг і пиріг з голубиного м’яса. Замість сідла — пиріг, млинець — замість попони на сідлі. А його суперник, лорд Піст, одягнений в обладунок з риби, шолом у нього зі смаженого вугра, а взуття з риб’ячими кістками замість шпор», — коротко переказує зміст Світлана Богданець. Виявляється, такі тексти відображали середньовічну традицію змагань між Постом і Карнавалом.

КОКАНЬ — КРАЇНА ДОСТАТКУ І НЕРОБСТВА

Проте середньовічні автори йшли далі, і їжа заміняла не тільки зброю, а й архітектуру, ландшафт. Наприклад, збереглося багато середньовічних текстів про країну Кокань — дивовижний край неробства й вічного достатку. Потрапити туди можна, проївши тунель у горі з каші. Ось такі рядки оповідки навела Світлана Богданець: «У Кокані є їжа, питва вдосталь є, / Без праці й турбот кожен все дістає»; «Із білого борошна там черепиця / Покрила будівлі й церковні світлиці. / Там крокви — ковбаски, яких ти не їв (...) / Ще тьма у краю тім чудових речей, / Як-от із рожна знята зграя гусей / Летить до абатства сторч бозна-чого. / Ґелґочуть: «Гарячий! Гарячий! Хто хо’?» / Та щедро заправлені всі часником / І запечені файно, з рум’яним м’яском». Сюжет цієї оповідки ліг в основу картини Брейгеля «Країна ледарів». Тільки те, що раніше було ознакою карнавальності, гри, у Брейгеля стало сатирою, направленою на нідерландське суспільство 1560-х років.

ТЯГЛІСТЬ ТЕНДЕНЦІЙ

Зазвичай, як засвідчує дослідження Світлани Богданець, у «гастрономічних» текстах фігурує важка їжа, м’ясо. Більша ймовірність натрапити на смажене, але не варене. Приготоване, але не сире. Жирне, а не пісне. Солодке, а не солоне.

До слова, подібне використання їжі пізніше, в епоху бароко, з’явиться і в українській літературі. А згодом втілиться в «Енеїді», яка на століття збереже назви українських смаколиків, які, можливо, будуть присутні й на наших новорічних столах.