МЕНЮ

Північні орхідеї

Людмила СТУПЧУК. Фото Оксани РАЛДУГІНОЇ
7 травня, 2020 - 15:17
У травні на берегах водоймищ починають квітнути іриси болотяні

Без перебільшення, іриси присутні по всьому світу. Географія їхнього поширення в природі дуже широка, насамперед — Європа, Азія, Північна Африка. Завезений свого часу до Північної Америки, вид цілком пристосувався й до тамтешніх природних умов.

Взагалі ж рід ірисів містить приблизно 800 найрізноманітніших видів, які вражають своїми формами і кольорами.

Назву рослині дали стародавні греки на честь богині райдуги Ірис, увиразнюючи таким чином, наскільки різнобарвними можуть бути ці дивовижні квіти. За переказами, так їх називав давньогрецький лікар Гіппократ. За красу та пістряве забарвлення іриси називають також «північними орхідеями».

Давні ж слов’яни іриси пов’язували з ім’ям повелителя грому і блискавки Перуна й називали їх перуніками. Вони вважали, що ці квіти виростають у місцях, куди влучала Перунова блискавка.

Один із видів ірисів, який найчастіше можна побачити в нашій природі, це болотний ірис, — розповідає біолог Марія САВЧУК. — Багаторічну невибагливу рослину можна зустріти на вологих луках, у заплавах річок, на берегах водоймищ, озер та боліт. Зазвичай невеликі, сині чи жовті красиві квіти надають різним урочищам особливої привабливості. Пам’ятаю, як любили ці квіти, які росли на невеликому болітці за бабусиними городом, мої діти. Їх зачаровувала навіть назва квітів. Забуваючи, що це «іриси-півники», вони називали їх «карамельки-курочки».

БОЛОТНИЙ ІРИС У РІЗНИХ МІСЦЕВОСТЯХ НАЗИВАЮТЬ ПО-РІЗНОМУ

Болотний ірис — чи не єдиний вид у роді ірисових, якому, вважають екологи, не дуже шкодить господарська діяльність людини. Ба, він часто навіть обертає її собі на користь, для власного поширення. Потрапивши у воду, насінини ірису болотного не тонуть тривалий час. Вони плавають, доки зрештою не закріпляться у ґрунті. А все тому, що шкірка насінин не промокає, а між шкіркою та серединою насінини ще й містяться порожнини, наповнені повітрям. Але в осушених місцях навіть болотним ірисам буває непереливки.

Шведський природознавець Карл Лінней, який запропонував єдину систему наукових назв рослин, назвав ірис несправжньоаїровим, наголошуючи на схожості його листків з листками болотного аїру — лепехи. Насправді ж, вони хоч і схожі, проте відрізняються одне від одного — насамперед, квітами і запахом. Є чимало й народних назв цієї рослини: півники водяні, косиця, фіалковий корінь, болотний півник, ужачки...

Через схожість квітки зі щоглою для прапора в англійській мові її називають «жовтий прапор». А в зарубіжній літературі з квітникарства можна натрапити ще й на таку назву півників, як «європейський жовтий прапор».

ІРИСИ ВІДОМІ ЛЮДИНІ З ДАВНІХ-ДАВЕН

Квітучі іриси зображені, зокрема, в руках жреця на стародавній фресці Кноського палацу на острові Крит. Цій фресці, вважають фахівці, орієнтовно чотири тисячі років.

У середні віки красиві квіти із природних урочищ переселили до монастирських і замкових садів, а вже звідти їх запозичили мешканці міст для своїх садків.

Іриси зі стародавніх часів розводили також в Аравії та Єгипті, де їх використовували для фарбування тканин, збереження мумій, як лікувальний засіб. За мусульманськими паломниками квітка подорожувала вздовж середземноморського узбережжя, а потім розквітла біля мавританських палаців Іспанії.

У Європі іриси також були у великій пошані, хоч часом їх плутали з лілеями. Королі та вельможі прикрашали ними свої герби і герби міст. Заснована римлянами Флоренція отримала свою назву, що означає «та, що квітне», якраз через те, що її околиці рясніють квітучими ірисами. Та й квітка, зображена на гербі міста, як вважають фахівці, насправді не лілія, а ірис.

Дуже шанують іриси і в Японії, де вони разом з хризантемами прикрашають японські сади ще з ІХ століття. Ви ж, мабуть, теж звернули увагу, як часто зображають іриси художники — від старих майстрів до представників епохи модерну.

В УКРАЇНІ НАЛІЧУЄТЬСЯ ПОНАД ДЕСЯТЬ ВИДІВ ДИКОРОСЛИХ ПІВНИКІВ

Багаторічна рослина з товстим повзучим розгалуженим кореневищем гарно росте на дуже зволоженому ґрунті на болотах, по берегах водойм, у западинках на мокрих луках майже по всій Україні, крім хіба що присиваських районів степової зони та гірського Криму. Іриси запилюють здебільшого джмелі й мухи. Перелітаючи з квітки на квітку, комахи вимазуються пилком, сівши на пелюстку, спинкою торкаються приймочки і таким чином сприяють перехресному запиленню.

ЛИСТЯ, КВІТИ, КОРІННЯ ІРИСУ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПАРФУМЕРИ, КОНДИТЕРИ І НАРОДНІ ЦІЛИТЕЛІ

Екстракт, який видобувають із листя ірисів, дуже популярний у виробників парфумерних засобів найвищої якості. Він коштує чимало і доступний далеко не всім, через що винайшли штучні ароматизатори із запахом ірису.

Ефірна олія рослини має високі регенеративні властивості, тому її ефективно використовують у косметології. Корінь ірису застосовують і в медицині — як знеболювальний та протизапальний засіб при захворюваннях ясен, а відвар кореня — як відхаркувальний засіб.

Знайшли застосування для ірису й кондитери. Вони перемелюють коріння рослини на борошно і використовують його як ароматизатор чи інгредієнт спецій. У Вірменії та Азербайджані з пелюсток ірису здавна готують варення, а в Японії — крохмаль. Корінь ірису використовують і в африканській кухні. Зокрема, в країнах Магрибу його додають до національної страви «таджин». А ще він є одним з інгредієнтів складної приправи, яка має екзотичну назву рас-ель-ханут і також особливо популярна на території Північної Африки. Із коріння ірису роблять пудру і домішку до зубного порошку, а з його квітів отримують зелене чорнило і фарбу, що називається «ірисова зелень».

Крім усіх своїх «ужиткових» властивостей, ці красиві квіти вирізняються й дивовижною декоративністю: із середини травня до раннього літа вони милують око в садках і парках своїми ажурними формами й веселковими барвами. І заодно в сезон цвітіння ірисів можна скористатись нагодою насолодитися їхнім природним запахом, не вдаючись до усіляких синтетичних ароматизаторів.