МЕНЮ

Крилатий дереволаз

Людмила СТУПЧУК. Фото Оксани Радулгіної, сайт «Птахи України»
28 листопада, 2019 - 15:18
Повзик бігає по гілках головою донизу і штукатурить дупло

Звичайний повзик (а в родині є й інші види) — родич горобців, поширений практично на всій території України, але найчастіше зустрічається на Поліссі, в Карпатах та лісостеповій зоні. Він живе в помірних широтах як Азії, так і Європи, проте деякі країни ігнорує.

Ця рухлива пташка з родини горобцеподібних, і справді за розміром не більша від горобця, належить до лісових птахів. Весь рік вона залюбки проводить у лісах та лісопарках, а часом зустрічається в міських парках і скверах. Вчені вважають, що повзик є одним із птахів, які найбільше прив’язані до своєї території.

«Зустрічається» — це слово, може, й не дуже підходить до розповіді про повзика, спробуй зустрінь пташку, яка увесь час рухається і мало примітна в деревному покриві. Зате той, хто таки побачив цю маленьку симпатичну особу, легко запам’ятає її. У повзика примітна зовнішність: сіро-блакитна спинка, біле воло, груди й черево та злегка каштаново-рожеве підхвістя. Особливо помітною його робить чорна смуга, що проходить через око аж до плеча, — розповідає біологиня Марія САВЧУК.

А ще повзик захоплює своєю надзвичайною вправністю пересуватися по дереву — не лише вгору, як, наприклад, дятел, але й униз. У пошуках їжі він постійно бігає по стовбуру в усіх напрямках, навіть головою донизу. Вниз головою він може і висіти на тонких гілках. Лапки птаха з міцними кігтями добре для цього пристосовані.

Як і дятел, повзик простукує стовбур дерева, досліджуючи кору, відколюючи її лусочки і виймаючи звідти комах. Своїм міцним дзьобом він може подрібнювати жолуді та розривати хітиновий покрив комах. Якщо добутої їжі більше, ніж птах може з’їсти, господар ховає її у свої комірчини про запас.

ВСЕЇДНІ ПОВЗИКИ ПІДЛАШТОВУЮТЬСЯ ПІД СЕЗОН

Повзики всеїдні й легко підлаштовуються в пошуках їжі під сезон. Навесні та влітку вони харчуються комахами, знищуючи чимало шкідників лісу. До пташиного меню входять різні комахи — жуки, павуки, мурахи, метелики — та їхні личинки. Восени птахи ласують ягодами, а ось наприкінці осені та взимку — жолудями, насінням ялин та сосон, горішками ліщини чи бука та запасами, які зробили раніше.

У морозні зими повзики разом з іншими птахами, трапляється, не гребують і сміттям. Найчастіше вони приєднуються до зграйок синичок, уникаючи, проте, горобців, з якими часто чубляться за гнізда. А у боротьбі за їжу біля годівниць вони й самі поводяться досить агресивно. Шумливих і крикливих пташок там добре чути. Незважаючи на маленькі розміри, повзики мають доволі широкий діапазон звуків. Зате їхня весняна пісня — це мелодійне «тюй-тюй-тюй» і «сит-сит», що, мабуть, треба розуміти як «ситий, ситий».

Та й людей вони не бояться, часто залюбки частуються їхніми гостинцями — зернятами чи горішками. Є інформація, що черокі, корінний народ Північної Америки, називав повзика «глухим птахом» через те, що птах зовсім не боїться присутності людей і навіть навідується до них за «провізією».

Політ повзика хвилеподібний, з постійними квапливими помахами. Літає птах зазвичай на короткі відстані. На землі він переміщується з місця на місце стрибками, та й що там йому особливо робити? От на дереві — інша справа! Там стільки цікавого!

ПЕРНАТІ ШТУКАТУРИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ГЛИНУ

Свої житла повзики роблять переважно в дуплах дерев і навіть у шпаківнях. Але їхні гнізда — особливі. Хазяйновиті птахи ретельно їх обладнують, часто ущільнюючи змоченою глиною чи грязюкою. Стеля і стіни в такому житлі виглядають немов би відполіровані. Тут же розміщують запас харчів на зиму. Добре у такій хатинці зимувати! Здається, ще б постелити ткану доріжку і запарити жолудеву каву — й милуйся собі лісовими ландшафтами до весни.

До слова, давньоримський вчений Плиній Старший писав, що люди навчилися будувати глиняні будинки саме за прикладом повзиків і ластівок.

Будь-які непридатні отвори в дуплах повзики зможуть приладнати до своїх розмірів, замазуючи зайве глиною. Птах активно працює, постійно приносить невеликий шматочок глини у дзьобі і «штукатурить» ним краї доти, поки отвір не звузиться до потрібного діаметра — в середньому до 35 міліметрів, — розповідає Ольга ЛУЩИЦЬ, яка спостерігала за птахами. — Коли глиняна стінка майже готова, птахи починають формувати підстилку. У гнізді повзика немає пір’я, шерсті. На дно вони кладуть великі шматочки грубого матеріалу, наприклад, підгнилої деревини. Основна ж підстилка складається зі шматків кори, переважно соснової, але часом трапляється й березова. Кору птахи викладають не утрамбованими, а пухкими шарами.

Восени та на початку зими повзики тримаються поодинці, уникають навіть собі подібних. Зате весною у такій хатинці оселяється пара, а незабаром у них з’являються і пташенята, і нові приємні турботи. Дбайливі батьки, залишаючи у своїх дорослих справах дупло, зазвичай накривають яйця чи пташенят корою, і гніздо не вистигає.

ВІДІГРАЮТЬ ВАЖЛИВУ РОЛЬ У СТАЛОСТІ ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМ

Як і усі птахи, повзики мають природних ворогів. Серед них здебільшого шпаки, білки та ласки, які проникають у гнізда повзиків, поїдають яйця і намагаються зайняти житла птахів.

Невтомні винищувачі шкідників лісу відіграють важливу роль у сталості лісових екосистем, — зауважують екологи. — Проте треба дбати і про нормальні умови їхнього існування. Це насамперед охорона старих лісів із густим підліском загалом та старих дерев зокрема. Вирубки таких дерев дуже впливають на скорочення популяції птахів. Збереження ж лісопаркової зони, облаштування годівничок для зимуючих птахів сприяє їхньому сталому збереженню. Повзикам можна також допомогти, будуючи для них будиночки-дуплянки, які птахи охоче займають.