I збереже від злого духу...

У світі, наскільки відомо, налічується понад 70 видів цієї тіньовитривалої та морозостійкої рослини, яка існує на нашій планеті мільйони років. Дев’ять видів ялівцю ростуть і в Україні. Найпоширеніші з них — ялівець звичайний, ялівець сибірський та ялівець віргінський. Перший може бути кущем і деревом, росте зазвичай у Карпатах, на Поліссі та півночі Лісостепу, а також у Криму. Другий у вигляді кущів трапляється переважно в Карпатах вище від гірської межі лісів. А третій — вирощується в Україні насамперед як декоративна рослина.

Українська назва «ялівець», «яловець» походить від праслов’янських слів (j)alovьcь, jalovъ («яловий, безплідний») і стосується, очевидно, рослини з чоловічими квітами. Місцевих її назв багато: яловець, ялинець, ялувець, ядлівець, єлівець, верес, божевельник, боровиця, джанєпіна, джарап, джарапин, дженяпіна, можевел, можжевельник.

А от латинську назву рослини juniperus вперше згадував давньоримський поет Вергілій, пізніше цим словом відомий натураліст Карл Лінней назвав рід рослини. За іншою версією, слово походить від кельтського ieneprus, що означає колючий.

Із біблійних часів ялівець вважали магічною рослиною, здатною відганяти злих духів. І згодом, у Середньовіччі, у багатьох європейських народів існувала прикмета, що гілочка ялівцю, взята в дорогу, збереже подорожнього від злого духу і принесе удачу. Ялівцем обкурювали будинки під час епідемій, відганяючи злих духів хвороби. А послідовники Заратустри забороняли топити ялівцем печі, вважаючи його священним деревом, з яким не можна так поводитися.

РОСЛИНА ВИДІЛЯЄ БАГАТО ФІТОНЦИДІВ

Усі частини ялівцю виділяють фітонциди, — розповідає біолог Марія САВЧУК. — За своїми бактерицидними властивостями рослина не має собі рівних. Там, де росте ялівець, повітря значно чистіше. Що ж до його ягід, то вони не зовсім і ягідні. Це, радше, такі собі шишкоягоди. Вони мають шишкоподібну структуру і складаються з лусочок, які щільно прилягають одна до одної. Спочатку ці ягідки зелені, потім синіють, а в дозрілому стані — набувають буро-фіолетового кольору. Ягоди хоч їстівні, на смак пряні з гірчинкою, але з доброго дива їх не їдять, проте застосовують у різних потребах.

Взагалі в ялівці використовують все, не лише ягоди-шишки, а й кору, коріння, хвою. Його називають лікарською, харчовою, ефіроолійною, фітонцидною, деревинною, смолоносною, декоративною та фітомеліоративною рослиною.

Давньогрецький натураліст Діскаріод, описуючи цю рослину в трактаті «De Materia Magica» під назвою Arkeothos mikra, відзначав її як зігрівавальні, сечогінні, в’яжучі ліки, корисні при захворюваннях шлунка й дихальних шляхів.

У сучасній фармакології користуються також шишкоягодами ялівцю як сечогінним засобом при хворобах сечових і статевих шляхів, а також як відхаркувальним і дезінфікуючим засобом при лікуванні деяких хвороб шкіри. У народній медицині коріння рослини вживають при туберкульозі легень, бронхітах, нирковокам’яній хворобі. Шишкоягоди застосовують у разі хвороб печінки, жіночих хвороб, ревматизму, відвар гілок — при діатезі. Сік із шишок п’ють як сечогінний засіб і такий, що регулює травлення, якщо турбують набряки. Але, безперечно, лише після консультації з лікарем.

ЯЛІВЕЦЬ ДАЄ ОЛІЮ, СМОЛУ, ЦУКОР ТА ДЕРЕВИНУ

Із шишкоягід, хвої та гілок ялівцю отримують ефірну олію. Ефірна олія із хвої використовується для виготовлення імерсійної олії та освіжаючих есенцій. Вважається, що ароматична олія цієї рослини очищає, знеболює, бадьорить, зігріває і зміцнює. Завдяки тому, що олія ялівцю має фунгіцидні та антибактеріальні властивості, нею у старовину навіть стерилізували хірургічні нитки.

Ялівцевий цукор (фруктоза) в півтора рази солодший від бурякового. Його сироп використовують при виготовленні жиле, киселів, печива. Ароматні шишкоягоди — для надання специфічного лісового аромату стравам із м’яса, риби, птиці, приготування маринадів і соусів у скандинавській, західноєвропейській та слов’янській кухнях. Підсмажені ягоди ялівцю вживають, буває, й як замінник кави й чаю.

Ялівцевими гілками парять бочки, щоб надати їм приємного бальзамічного запаху.

Деревина ялівцю звичайного цінується не лише за свій аромат, а й за міцність і довговічність. Її використовують для виготовлення дрібних столярних виробів, як-от кухонного приладдя, а також олівцевої палички. Ялівцева смола потрібна, щоб отримати сандарак — сировину для високоякісного лаку.

До слова, ялівець належить до цінних та рідкісних порід дерев, тому вивезення лісо— та пиломатеріалів із нього за межі митної території України заборонено.

А ще ялівець дуже декоративний, з ним охоче працюють ландшафтні дизайнери. Він добре піддається формуванню крони, може утворювати різноманітні декоративні форми, його використовують при створенні груп поодиноких насаджень та живоплотів, у парках та лісопарках, в оформленні кам’яних гірок. Ялівець звичайний широко використовується й у полезахисному лісорозведенні як ґрунтополіпшуюча і протиерозійна порода.

У ДАВНІ ЧАСИ ДЖИН БУВ ЛІКАМИ ВІД ЧУМИ

З історії джину відомо, що цей напій винайшов у ХVIстолітті професор Лейденського університету Сільвіус Франціскус. Він оцінив насамперед лікувальні властивості настоянки, виготовленої на основі ялівцю. У період страшних епідемій така настоянка вважалася справжньою панацеєю, яка уберігає від чуми. Ялівець перекривав запах спирту і дезінфікував організм. Оскільки вчений презентував своє відкриття як ліки, то і продавався перший джин, який називали латиною genever, виключно в аптеках.

Однак дистильована спиртова настоянка ягід ялівцю виявилася набагато приємнішою на смак, аніж більшість тогочасних напоїв. А згодом джин став навіть британською класикою. Англійці оцінили його в період Тридцятилітньої війни, до речі, під іншою назвою: «голландська доблесть». А потім скоротили незручне для них слово genever до gin, що звучить як джин.

Найбільшої популярності джин набув 1689 року, коли всі французькі товари були заборонені. Саме тоді англійці почали будувати перші винокурні з виробництва та виготовлення джину. З часом він подорожчав, і бідняки перестали пити джин через його високу ціну. Тоді напій розсмакували аристократи, тим паче, що якість джину з часом помітно поліпшилася.

Крім того, виявилося, що джин дуже підходить для різноманітних коктейлів. А у Фінляндії, де ялівець особливо цінують, він незмінний інгредієнт при приготуванні національного фінського пива — сахті.