«Чужий» RIP, або Як помирають легенди
Сьогодні в мене на очах у 38-річному віці помер один із найколоритніших персонажів кінематографа — Чужий, він же Ксеноморф, він же космічний монстр — дітище швейцарського митця Ганса Рудольфа Гігера. Помер для мене.
Франшизу «Чужих» я полюбив ще в дитинстві, й це при тому, що вперше фільми цієї серії я подивився вже в дорослому віці, коли навчався в університеті. Закохався в цю легенду кінематографа я тоді, коли хороші фільми українці дивилися лише по ТБ. Я полюбив вже ті короткі епізоди, які вдавалося побачити, доки батьки пізно ввечері не встигали мене — малого — покласти спати. Вступні титри відкривали картину, а проникливий голос диктора із 1+1 виголошував назву: «Чужий». Таємничість глибокого космосу, плавна стерильність космічного корабля зачаровували. Це був фільм, який породив цілу епоху в кінематографі, а ім’я Рідлі Скотта назавжди вписав в історію мистецтва.
«У космосі ніхто не почує твій крик», — говорив слоган фільму. Мабуть, досі ніхто не зміг так коротко і влучно висловити весь саспенс кінокартини. І до цієї атмосфери жаху, замкненої в невеликому кораблі посеред бездонної порожнечі космосу, хочеться повертатися знов і знов. Саме тому цей фільм мав численні продовження, зняті іншими іменитими й талановитими режисерами. Джеймс Кемерон (тоді ще майбутній режисер «Титаніка»), Девід Фінчер (майбутній режисер «Бійцівського клубу»), Жан-П’єр Жоне (майбутній режисер «Амелі») — всі вони доклали руку до продовження історії Чужого. Їхні фільми дуже різнилися між собою за стилем, але незмінними залишалися жорстокий космічний вбивця-ксеноморф і завжди мужня героїня Сігурні Уївер. Остання — окрема тема для робіт з історії кінематографа на тему «Вплив персонажа Елен Ріплі на еволюцію образу жінок у фільмах».
2004-го та 2007-го вийшло два непорозуміння у вигляді кросоверів «Чужого» та «Хижака», проте не думаю, що хтось із фанатів франшизи сприйняв ці попкорн-муві всерйоз.
Але 2012 року відбулося те, про що прихильники космічних жахів могли тільки мріяти, довгими ночами вдивляючись у темну безодню неба. Рідлі Скотт повернувся до чудовиська, яке зробило його ім’я світовим. Картина «Прометей» розповідала передісторію подій, які відбулися в оригінальному фільмі 1979 року.
Тут вже 74-річний режисер спробував замахнутися на більше. У своєму приквелі Скотт розповів історію створення життя на Землі величною расою «Інженерів», відкрив таємницю виникнення ксеноморфа та почав роздум над конфліктом Творця та його творіння. Людство при цьому виступило не лише творінням стародавніх інопланетних «богів», а й творцем — вже штучного розуму. Роль останнього бездоганно виконує Майкл Фассбендер, який постає в образі нарцистичного андроїда-інтелектуала Девіда, що існує поза мораллю. Саме він відіграє ключову роль в цьому трикутнику богів, їхніх творінь та продуктів вже їхньої еволюції.
Здавалося б, Рідлі Скотт дає великий шматок поживи для розуму та фантазії. Режисер створює цілий кіновсесвіт, який можна розвивати безмежно, передаючи естафетну паличку для наступних поколінь талановитих кіномитців. Так само, як це сталося із «Зоряними війнами», де нескінченна кількість персонажів, ідей і метафор на наше життя не має кінця. Акторський склад «Прометея» також був надзвичайний: Нумі Рапас, яка зіграла «замінник» сильного персонажа Сігурні Уївер, Гай Пірс в образі голови могутньої корпорації «Вейланд», що марить вічним життям, чудова Шарліз Терон, Ідріс Ельба та багато інших. І, незважаючи на критику за певні «сюжетні прогалини», «Прометей» хотілося переглядати знов і знов. Авторові вдалося відтворити атмосферу жаху, а також змусити чекати подальшого розвитку історії «Чужого».
І ось 2017 року Рідлі Скотт презентує продовження легендарної франшизи у фільмі «Чужий: Заповіт». Фільм відкривається сценою розмови Девіда (Майкла Фассбендера) зі своїм творцем — Пітером Вейландом (Гайєм Пірсом). «Якщо боги створили людей, то хто створив богів?» — ставить андроїд вічне запитання, на яке не отримує відповіді. Гідний початок, але далі виникає багато «але» у вигляді сюжетних штампів, самоповторів і невиразних персонажів, які створені сценаристом для того, щоб вони так само невиразно гинули. Всесвіт «Чужого» завмирає у фільмі. Заміть того, щоб більш детально розповісти нам захоплюючу казку про таємничу расу «Інженерів», нам показують звичайний хорор із кривавою розправою ксеноморфа над усім акторським складом картини. Та й саме чудовисько, якого далекого 1979 року детально пропрацьовувала ціла команда, аби одним його виглядом жахати глядачів, 2017 року виглядає як розмита фігура, яка весь час стрибає в житі (в прямому сенсі слова). Замість того класичного саспенсу і страху в далекому космосі, який глядачі переживали разом із персонажами, нам показують купку акторів «другої ланки», які криками та істеричною поведінкою намагаються зобразити, що їм страшно, а їхні дії не піддаються жодній логіці. Їм не цікавий той інопланетний світ, в який вони прилетіли, вони майже не запитують про те, що відбувається. Здається, навіть режисерові і сценаристу було не цікаво, коли вони творили своє кіно. Тож понад дві години екранного часу — по суті, нудьга, відсутність логіки й розвитку історії. В кінці фільму ти розумієш, що тобі показали не черговий акт епічної історії «Чужого», а звичайне «поп-корн муві». Щоправда, поп-корн у глядачів закінчується десь на 30-й хвилині фільму, тож весь час, що залишився, доводиться проводити дуже нудно.
Рідлі Скотт у черговому фільмі про Чужого зруйнував той всесвіт, який створив. На щастя, у фанатів залишаються п’ять класичних картин франшизи та надія, що прийде молодий режисер, для якого важливий розвиток історії ксеноморфа, а не лише заробіток на фанатах п’яти літер ALIEN на тлі безмежного космосу.
А поки прощавай, Чужий. Rest In Peace.
P.S. 2014 року помер художник — оригінальний творець ксеноморфа Ганс Рудольф Гігер. Він так і не побачив, на що Рідлі Скотт перетворив їхнє спільне дітище.
