МЕНЮ

Журналістська «чистка»

Наталя ІЩЕНКО
24 січня, 2020 - 12:45
Український медіапростір потребує змін, але не руйнування

У мене для українських медіа та журналістів є дві новини. Одна погана, друга теж, мабуть, не дуже хороша — для медійників так точно.

АНАРХІЯ НЕ В ТРЕНДІ

Почну з другої.

Обмеження свободи слова для засобів масової інформації, для окремих журналістів і навіть для пересічних користувачів соціальних мереж будуть запроваджуватися рано чи пізно. Це світовий тренд. На Схід від України з цим все ясно, Росія і Китай у цієї сфері крокують своїм «особливим» шляхом. Бажано в їхній бік нам взагалі не дивитися — хіба що для того, щоб так не робити. Але ж і країни на Захід від кордону України живуть за набагато більш медійними законами, ніж нам здається — чи нам хочеться вірити. Вседозволеність та анархія вже давно забуті практики в європейському інформаційному просторі.

Звісно, ніхто в країнах ЄС та країнах-кандидатах на вступ до ЄС не ставить себе за мету запровадження цензури чи придушення свободи слова. Але, в той же час, «мова ворожнечі», дезінформація, фейки — це те, на що право на вільне висловлювання своїх думок не поширюється.

Вважається, що застосування державою обмежень та заборон у разі поширення неправдивого чи деструктивного інформаційного контенту є не наступом на демократію та права людини, а їхнім захистом.

ПРИКЛАД НІМЕЧЧИНИ

Парламент Німеччини 2017 року ухвалив закон про застосування правових норм у соціальних мережах. «Ми не можемо погодитися з тим, що соціальні мережі ігнорують наші закони, — пояснював позицію уряду міністр юстиції Хайко Маас. — Вони більше не можуть зловживати своєю інфраструктурою для того, щоб скоювати злочини».

Віднині соцмережі зобов’язані реагувати на скарги користувачів на мову ворожнечі, наклепи, фейки, і взагалі будь-який контент, визнаний незаконним у країні. В разі отримання скарги має бути проведена перевірка, після чого, в разі підтвердження незаконності контенту, соціальна мережа протягом 24 годин має заблокувати незаконний зміст. У разі не виконання цього закону передбачений штраф у розмірі 5 млн євро, а за повторне вчинення порушення — 50 млн євро.

ПРИКЛАДИ ЗІ СТАРОЇ ЄВРОПИ

Італія 2018 року запустила спеціальний онлайн-сервіс протидії фейкам на базі правоохоронного підрозділу, який спеціалізується на онлайн-злочинності. Уряд започаткував ініціативу проти фейків майже за рік після того, як тисячі італійців на чолі з президенткою палати депутатів Лаурою Болдріні підписали петицію проти фальшивих новин.

Тепер мешканці Італії, побачивши неправдиве, на їхню думку, повідомлення, можуть поскаржитися на це через систему «червоних кнопок» на веб-сайті поштової поліції Італії. Отримавши сигнал, спеціальна команда поліцейських аналізуватиме скарги, перевіряючи за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення джерело новини, яка викликала сумнів у громадян, та встановлюючи, йдеться про реальну подію чи все ж таки про фейк. Далі правоохоронці вже будуть діяти на підставі загального законодавства.

Міністр внутрішніх справ Італії Марко Мінніті тоді зазначив, що йдеться про «повністю прозорий і законний інструмент державної служби, покликаний захистити громадян від гучних і абсолютно необґрунтованих новин».

Глава національної поліції Франко Габріеллі зауважив, що влада не прагне створювати «великого брата», а використовує вже існуючі механізми для забезпечення «більш якісної, більш професійної та прозорої» послуги.

2018 року Національна асамблея Франції ухвалила закони «для боротьби з інформаційними маніпуляціями». Боротьба з навалою неправдивих новин була ідеєю президента Еммануеля Макрона. На початку 2018 року він заявив, що фейки навмисно розмивають лінію між істиною та брехнею, підривають віру людей у ліберальну демократію та анонсував розробку «юридичного механізму для захисту демократичного життя від фейкових новин».

Ухвалені Національною асамблею документи були спрямовані проти маніпуляцій суспільною думкою під час виборів. Депутати внесли зміни до низки діючих законів: виборчого кодексу, закону про свободу комунікації та інших.

Серед нововведень було, зокрема, збільшення повноважень Вищої авдіовізуальної ради (CSA) в передвиборчий період припиняти трансляцію мовника, якщо він поширює потенційно небезпечну інформацію і перебуває під впливом іноземних держав.

Як пояснювали свого часу експерти «»Детектор медіа», у Франції укладання угоди між регулятором та медіа є обов’язковою умовою видачі ліцензії на мовлення. Тепер Вища авдіовізуальна рада може відхилити укладення такої угоди, якщо інформація, яку поширює ЗМІ «є загрозою людській гідності, свободі людини і її власності; небезпечна для плюралістичного характеру висловлення думок чи загрожує дітям і підліткам, збереженню громадського порядку; загрожує національним інтересам, зокрема й нормальній роботі державних інституцій».

Якщо мовник є під впливом іноземної держави, Рада може оцінити заявку на укладання угоди, врахувавши вміст, який публікує заявник або його дочірні компанії. За три місяці перед початком загальних виборів Рада може переглянути контент таких медіа. Якщо ці ЗМІ навмисно транслюють неправдиву інформацію, що може вплинути на перебіг виборчої кампанії, регулятор має право призупинити трансляцію медіа до закінчення виборів.

Що стосується маніпулятивних новин на онлайн-платформах, то регулятор може звертатися до них із рекомендаціями щодо боротьби з неправдивою інформацією. Звертатися до третіх сторін — провайдерів, онлайн-платформ чи хостингів — з вимогою припинити поширення певної інформації має суд. До суду може звернутись будь-яка особа чи група осіб, якій поширена інформація завдала шкоди.

БЕЗ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

Тренд, в принципі, зрозумілий — боротьба з фейками, дезінформацією та маніпуляціями — це сучасна європейська реальність. Але також абсолютно ясно, що досвід інших країн треба копіювати та застосовувати з великою обережністю та увагою до деталей — щоб у якийсь момент не вдатися до цензури та репресій замість захисту демократичного суспільства. Тим паче в Україні, де загроза встановлення цензури, контролю над медіа та репресій щодо журналістів є цілком реальною.

Запобіжником занадто сильного втручання держави в контроль за медіа є саморегуляція журналістського цеха. Медіа та журналісти самостійно мають не допускати чи боротися постфактум, із порушенням журналістських стандартів, допомагаючи тим самим державі протидіяти поширенню фейків та дезінформації. Саме такий підхід пропонують міжнародні журналістські організації та правозахисні спільноти і саме такий підхід був би ідеальним для збереження балансу між захистом громадян від навали фальшивих новин та захистом вільної преси. Але в Україні механізм саморегуляції медіа відсутній. Є деякі ознаки цього явища, але воно точно не є дієвою та всеохоплюючою практикою. Це означає, що запровадженням обмежень та заборон у медійній сфері займатиметься держава. Навіть якщо формально до цього будуть залучені якісь журналістські організації, фактично боротися з недоброякісним контентом, як і визначати його, будуть державні органи.

У цих умовах запровадження саме де-факто державного регулювання медіасфери, посилення контролю за контентом, який поширюють медіа та окремі журналісти, та введення жорсткого покарання за порушення, навіть якщо вони будуть запроваджуватися з благою метою захисту демократії та громадянина, можуть у будь-який момент перетворитися на механізм із згортання демократії та наступу на громадянські права. І навіть якщо в процесі вдасться, наприклад, «почистити» медіаполе від фейків та дезінформації, сукупний результат буде більш негативним, ніж позитивним.

І наразі, на жаль, не можна бути впевнений, чи не заведе Україну саме на цей шлях, в принципі, дуже потрібний та своєчасний проєкт закона «Про протидію дезінформації», який у посиленому темпі готує українське Міністерство культури, молоді та спорту.

ЧОРНОГОРСЬКІ КЕЙСИ

Тепер про погану новину.

Річ у тім, що при запровадженні в Україні навіть просунутих, сучасних європейських практик з протидії дезінформації та фейкам, більшості українських ЗМІ та журналістів доведеться змінювати свої підходи до контенту, який вони продукують. Те, що нам зараз здається нормальним та прийнятним, перестане вписуватися в нові «осучаснені» межі.

Ця різниця між традиціями і неписаними правилами українського медіапростору та європейських медіастандартів стає більш наглядною, якщо розглянути кілька конкретних прикладів подібних розбіжностей з країн, які або переживають перехідний етап — нещодавно стали членами ЄС, або стоять на порозі членства.

Можна, наприклад, кейси боротьби з фейками Чорногорії. Балканська країни, яка є №1 на вступ до Європейського Союзу, перебуває під сильним гібридним тиском через суперечку навколо нового закону про свободу віросповідання та права релігійних громад і вимушена захищатися від гібридного наступу сербських та просербських сил.

Ось два приклади чорногорської боротьби з поширенням неправдивих новин.

На початку січня чорногорська поліція заарештовувала на кілька годин головного редактора місцевого порталу Fos Media Анжелу Джиканович, яка написала, що спецпідрозділи поліції Косова були відправлені на допомогу чорногорським органам безпеки напередодні Різдва. Цю інформацію категорично заперечив чорногорський уряд, і журналістку звинуватили в поширенні дезінформації для дестабілізації ситуації в країні. Звісно, жодні косовські підрозділи до Чорногорії відправлені не були, видання вибачилося, але «осад залишився». Своєю публікацією Fos Media напряму загострював існуючий конфлікт між владою та Сербською православною церквою та сербською меншиною — чорногорські серби, побачивши цю новину, мали почати обурювати чи навіть готувати акції спротиву. Оперативна реакція влади запобігла ескалації конфлікту, а може, й силовому сценарію, але спричинила шквал критики з боку журналістської спільноти.

У середині січня поліція Чорногорії затримала головного редактора порталу IN4S Гойка Райчевича та головного редактора порталу Borba Дражена Живковича за підозрою в поширенні паніки та безладу. Приводом стала публікацію інформації щодо інциденту в офіційній урядовій резиденції «Вілла Гориця», яка використовується для урочистих прийомів, у Подгориці.

Два портали — обидва мають просербську позицію  — опублікували інформацію про те, що на «Віллі Гориця» стався вибух. Але за даними поліції вибуху не було — була незначна аварія електрики, яку незабаром ліквідували.

Журналістів наступного дня відпустили. Зрозуміло, що журналістські організації були обурені, але мета публікацій теж була очевидно — це дійсно збурення суспільства, яке на тлі акцій протесту, що тривають у країні, могло призвести до непередбачуваних наслідків.

БОРОТИСЯ ІЗ ФЕЙКАМИ ТРЕБА, АЛЕ...

Тепер можна переглянути повідомлення наших онлайнмедіа — чи немає в їхніх матеріалах перебільшень заради яскравого заголовку чи просто відверто фейкових повідомлень із посиланням на неназвані джерела? Втім, усім зрозуміло, що це риторичне питання.

Наш інформаційний простір місцями виглядає як переповнений неправдивими, маніпулятивними, неетичними матеріалами смітник. І якщо його різко та радикально почати чистити, приводячи до «європодібного» вигляду, потрібно буде просто «пачками» затримувати журналістів та зачиняти медійні проєкти «направо і наліво». Можна собі лише уявити, що стане в підсумку з медіаполем (там залишаться «ріжки та ніжки») і як це вплине на загальний стан із дотриманням прав людини та забезпеченням демократії в країні (однозначно погано).

Отже, можна лише констатувати, що щось робити для підвищення цивілізованості нашого інформаційного простору необхідно, але слід розуміти, що, взявшись за цю роботу занадто завзято, без врахування всіх деталей та особливостей, можна так захопитися, що ненароком збудувати авторитарний режим, запровадити цензуру та влаштувати «геноцид журналістів» та ЗМІ. Здається, це все ж таки не є метою нинішньої влади з її медійними законодавчими ініціативами.