МЕНЮ

Закон збереження мови

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
6 березня, 2019 - 20:09
У березні українська має «історичний шанс» отримати більше прав як державна

Наступного тижня народні депутати можуть проголосувати у другому читанні за законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Документ, серед ініціаторів якого — кілька десятків парламентарів, планували розглянути ще 28 лютого, але терміни зсунулись на два тижні, до законопроекту запропонували 2082 правки, тож процес буде напружений. 

ЯРИНА ЧОРНОГУЗ, ЛАРИСА ІВШИНА ТА — ЛІНА КОСТЕНКО, ТОЧНІШЕ, ЇЇ «ГУМАНІТАРНА АУРА НАЦІЇ, АБО ДЕФЕКТ ГОЛОВНОГО ДЗЕРКАЛА», СТАТТЯ, ЯКУ МИ ВИДАЛИ В РАМКАХ СЕРІЇ «ПІДРИВНА ЛІТЕРАТУРА». ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР «ДНЯ» ПЕРЕКОНАНА: ЯКБИ КОЖЕН НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ МАВ ТАКУ ЗБІРКУ, ЯКБИ ЧИТАВ «ГУМАНІТАРНУ АУРУ НАЦІЇ...» АБО «МОСКВА, МАРОСЄЙКА» ЮРІЯ ШЕВЕЛЬОВА І КНИГИ БІБЛІОТЕКИ «ДНЯ», ТОДІ ПАРЛАМЕНТАРІВ НЕ ДОВЕЛОСЯ Б АГІТУВАТИ ЗА МОВНИЙ ЗАКОН

Днями до нашої редакції приїхала знімальна група разом із громадською активісткою Яриною ЧОРНОГУЗ, яка кілька років залучена до створення і просування законопроекту №5670-д. Щоб пояснити народним депутатам, та й іншим громадянам, чому ця ініціатива важлива, Ярина з колегами створює тематичне відео з відомими українцями. Серед героїв ролику — і головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Поки оператори збирали свій реманент, ми розпитали Ярину про кампанію загалом і про те, як змінилось ставлення до української мови самих українців після Революції гідності.

«СЕРЕД ГЕРОЇВ — ЛЮДИ, ЯКІ МОЖУТЬ НАДИХНУТИ»

— Історія законопроекту про державну мову почалась з маленької кімнатки неподалік «Українського дому», де ми з активістами зібралися і почали говорити, що нині є єдиний шанс ухвалити такий закон, — починає розмову Ярина Чорногуз. — Ми розуміли, що потім шансів буде набагато менше, тож вирішили розробити закон про державну мову, який би регулював функціонування української в різних сферах і захищав її, давав їй конкретні відсотки там, де ми відчуваємо, що її бракує, де вона взагалі відсутня як мова в публічному спілкуванні.

Ми почали писати закон, згодом до нас приєдналися інші громадські діячі і політики, які підтримали цю ініціативу. Зараз — початок 2019 року, закон вже проголосований у першому читанні, незадовго до президентських виборів буде друге читання, і це реальна можливість ухвалити документ. З огляду на те, які в нас політичні рейтинги і хто може стати президентом, шанси ухвалити цей закон потім — малі або їх взагалі немає.

Протягом кампанії ми робили різні ролики, і зараз йдеться про відеозвернення людей, які є знаковими і публічними особами, авторитетними для державних діячів, депутатів і широких верств суспільства. Тема — чому цей закон є історичним шансом України. Відео будемо монтувати 14 березня, а потім — поширювати серед партнерів, це громадські організації, митці.

— Герої відео — хто вони?

— У процесі кампанії з просування закону ми спілкувалися з багатьма публічними діячами, запитували різні організації щодо висловлення підтримки, спілкувалися з народними депутатами і людьми, причетними до політики. На основі цього склали список людей, чия думка важлива. Серед них багато митців — людей, які можуть надихнути.

Напередодні ми обговорювали, що українська держава взагалі почалась з мистецтва, літератури, і вже потім українська стала мовою політики. Тому серед учасників цього ролику є акторки Ірма Вітовська та Наталя Сумська, музиканти Сергій Фоменко і Тарас Компаніченко, дав попередню згоду Лесь Подерв’янський, Оксана Забужко та інші люди, які можуть мистецьки сказати про важливість української мови в нашому державотворенні. 

«СЬОГОДНІ УКРАЇНСЬКА Є МОВОЮ ОСВІЧЕНИХ ЛЮДЕЙ»

— За вашими спостереженнями, як змінилось використання української мови протягом останніх п’яти років?

— Помітно, що велика кількість людей перейшла на українську в публічній сфері. Щоразу зустрічаюсь з тим, що все більше людей починають вести свої сторінки в соцмережах українською. До речі, у 2016 році, до 25-ї річниці незалежності, я координувала проект «Мовомарафон» — люди реєструвались, і протягом 25 днів ми надсилали їм завдання, вони крок за кроком переходили на українську.

Багато хто говорить українською в сім’ях і так. Але, особливо до 2014 року, виходячи в публічну сферу, у спілкуванні з друзями чи будь-де, ці ж люди переходили на російську. Сьогодні такого помітно менше, я цілком згодна з Ларисою Івшиною, яка зазначила, що тепер українська не асоціюється з меншовартістю чи відсутністю освіти, як це було в колоніальному російському дискурсі. Зараз навпаки, на мою думку, українська є мовою освічених людей.

Приємно, що багато людей займають активну позицію в захисті української. Часто зустрічаю дописи, що ось людина прийшла, наприклад, в кав’ярню і попросила меню українською — його немає, вона попросила, щоб його зробили.

Закон — це добре. Закон ухвалять, і ми будемо стежити, щоб він виконувався. Але важлива участь людей, їх розуміння нагальності цього.

Взагалі я мрію про ті часи, коли українська мова буде в нормі, й діяльність таких активістів, як я, стане непотрібною.

А як змінюється сама мова, оскільки її більше використовують?

— Мені подобається, що українська мова стає інклюзивною, туди входять і сленги, і варваризми, що виникають у нових технічних реаліях. Я вважаю, що ми маємо не боятися таких запозичень, дбаючи при цьому і про питомо українські конструкції. Коли я перекладаю, то намагаюся робити так, щоб текст відповідав нашим реаліям. Часто чую, що мова сучасної української молоді специфічна, бо туди постійно вкраплюються якісь англіцизми чи сленгізми. Думаю, це добре. Мова жива, у неї є свої закони, й іноді вона нами мислить, а не ми — нею.

«ІНШІ МОВИ МОЖУТЬ БУТИ ЗАХИЩЕНІ ТОДІ, КОЛИ ЗАХИЩЕНА ДЕРЖАВНА»

— Щодо законопроекту, який ви просуваєте, можна почути закиди, що він утискає права представників інших національностей. Як ви відповідаєте на таку критику?

— По суті, наш законопроект складається з двох частин. Перша — закон про державну мову, друга, яку ухвалюватимуть пізніше, — закон про мови національних меншин. Тут ми йдемо слідом за практикою таких держав, як Литва, Латвія, Польща, де ці сфери чітко розділені, окремо — державна мова та її сфери регулювання, окремо — мови національних меншин.

Як це не парадоксально, але мені здається, що мови національних меншин і всі решта, які існують в Україні, — румунська, угорська, наприклад, кримськотатарська, яка майже ніде не звучить — вони можуть бути по-справжньому захищені лише тоді, коли захищена власне державна мова. Як ми можемо поважати інші мови у своїй країні, якщо не поважаємо свою?