МЕНЮ

Захистити справжніх, покарати винних

Наталя ІЩЕНКО
8 листопада, 2019 - 12:50
Які першочергові завдання мають вирішити влада та медіаспільнота

6 листопада в сесійній залі Верховної Ради відбулися парламентські слухання «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення». В цей день було зроблено багато заяв, закликів і пропозицій про безпеку журналістів з одного боку, та їхню відповідальність з іншого. Зокрема лунали заклики до влади — розслідувати вбивства і напади на працівників масмедіа, в тому числі, згадували резонансну «справу Ґонґадзе —Подольського» (як відомо, із пошуком замовників зволікають вже 20-й рік).

Проте вже наступного дня співпрацівники Державного бюро розслідувань провели обшуки у власника телеканала «Прямий», колишнього депутата Верховної Ради Володимира Макеєнка. «ДБР проводить слідчі дії в межах розслідування провадження щодо купівлі-продажу телеканала «Прямий», — повідомили в пресслужбі ДБР. На самому каналі заявили, що «сприймають ці дії як тиск і наступ на свободу слова».

Збіг обставин чи «нагорі» зробили такі собі «показові висновки»?

Традиційно подібні заходи, навіть якщо вони не викликають значного резонансу в суспільстві, закінчуються законодавчими ініціативами, які потенційно можуть суттєво змінити ситуацію в окремо взятій сфері. Так сталося і на цей раз — представники влади з парламентської трибуни анонсували свої плани щодо умов функціонування медіагалузі. При чому не тільки і не стільки в рамках доволі вузької теми забезпечення безпеки журналістів. Принаймні у виступах двох представників влади, що обіймають ключові для медіа посади — міністра культури молоді і спорту Володимира Бородянського та голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександра Ткаченка — лунало багато інноваційних пропозицій щодо значного корегування правил, за якими працюють українські медіа та українські журналісти.

БОРОДЯНСЬКИЙ ПРО «МАНІПУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНОЮ СВІДОМІСТЮ»:

«Я хочу сказати, що ми всі усвідомлюємо, що журналісти виконують важливу функцію — функцію медіатора між владою та суспільством. І це велика відповідальність і обов’язок. І держава своєю чергою зобов’язана створювати журналісту спеціальні умови для його діяльності.

Сьогодні я хочу поговорити про різні аспекти такого захисту, про різні аспекти таких умов. І найважливішим з них, безумовно, є фізичний захист. Про фізичний захист сьогодні будуть багато говорити і вже говорили. Не менш важливий захист журналіста від будь-якого виду тиску, як, наприклад, фінансовий тиск або тиск безпосереднього керівника, тиск, який направлений на маніпулювання суспільною думкою або направлений на замовчування важливих фактів. Форма тиску може бути будь-яка, наприклад, публічна. Це може бути відбуватися через оприлюднення даних журналістів, що працюють над розслідуваннями. Так якраз це зараз відбувається з редакцією програми «Схеми» спільного проекту «Радіо Свобода» та «UA:Перший».

Ми вважаємо, що відповідальність за оприлюднення даних журналістів має бути суттєво посилено. Враховуючи ту надважливу роботу, яку виконують журналісти для суспільства, ми будемо відповідно будувати відповідні зміни законодавства. Ми будемо забезпечувати і створювати умови для фізичного, фінансового та юридичного захисту журналістів, які заявляють, що вони зазнають ту чи іншу форму тиску.

Але я не можу сказати про те, що відповідальність журналіста за непоширення неправдивої або/та маніпулятивної інформації також має бути посилена. І це третя частина наших важливих змін, про яку я вже говорив раніше, а саме: введення в законодавство поняття та критеріїв маніпулювання суспільною думкою, маніпулювання суспільною свідомістю і введення як адміністративної, так і кримінальної відповідальності за таке маніпулювання, за замовлення такого маніпулювання, за здійснення такого маніпулювання.

Останнім часом у мене відбувається багато дискусій щодо свободи слова і граней між її захистом та маніпуляціями. Так, ми розуміємо і знаємо, що ця грань дуже тонка. І я розумію, що надважливе завдання держави вибудувати цей баланс між захистом свого інформаційного простору та захистом свободи слова. Саме тому захист журналістів та відповідальність за спотворення громадської думки — це нерозривні частини. Не може бути відповідальності і не бути захисту. І тому наше завдання в першу чергу забезпечити захист журналістів та гарантувати умови, за яких вони можуть чесно і професійно виконувати свою роботу.

Ми перебуваємо на передовій гібридної війни. До цього, як це сталося з Україною, ніхто не міг навіть припустити, як сам принцип свободи слова може бути цинічно та зухвало використаний для знищення демократичний цінностей. І ми маємо захищати свою державу та її інформаційний простір. Ми можемо і маємо формувати в світовому контексті нові правові моделі, які дають можливість ефективно відповідати на виклики гібридної війни. Елементами таких дій і стане введення в законодавче поле поняття та критеріїв «маніпулювання суспільною свідомістю». Це передбачає надання додаткових державних гарантій працівникам медіа. Таким чином, наше завдання створити збалансовану систему захисту журналістів, які чесно виконують свій професійний обов’язок і свою роботу».

ТКАЧЕНКО: КУМ ПУТІНА НЕ ДОПОМОЖЕ:

«19 років минуло з того дня, коли не стало Георгія Ґонґадзе. Три роки тому було убито Павла Шеремета. Злочини не знайшли тих, хто мав би бути покараний. Вже говорили, цього року ситуація з Вадимом Комаровим. Десятки убитих журналістів, сотні калічених і побитих. Це в нашій незалежній Україні, не беручи вже до уваги чинник війни. Україна за оцінкою міжнародних організацій є небезпечною для цієї професії.

На жаль, я це мушу констатувати, владу в цій країні поєднувала одна прикра деталь — журналісти їм заважали. Чи є вихід з цього замкненого кола. Принаймні один я б хотів запропонувати. Ми з колегами зі «Слуги народу» будемо пропонувати таке рішення. Злочини проти журналістів, оскільки це є 4-та влада, мають розглядатися окремо. Принаймні на рівні Генерального прокурора Рябошапки ми обговорювали питання створення спеціального прокурорського підрозділу, який буде розслідувати справи проти журналістів, на рівні міністра внутрішніх справ Авакова, про створення спеціальних слідчих груп. Я дуже сподіваюся, що такий підхід дозволить підняти рівень розслідувань на більш вищий рівень. В тім є інша сторона цієї медалі, це власне відповідальність самих журналістів та ЗМІ.

На жаль, останнім часом такі поняття як фейкові новини, свідома дезінформація, елементарне порушення журналістських стандартів, потурання агресії, ворога проти нашої країни стали звичним фактором, я вже не кажу про мову ненависті. Звичайно це делікатне питання і обговорення цього питання межує з наступом на свободу слова, в тім, хтось за це теж має нести відповідальність, особливо коли йдеться про потурання агресії ворога. Можу запевнити, жодний кум Путіна в цьому питанні не допоможе.

В парламенті створена Тимчасова слідча комісія, яка зараз займається питанням встановлення власників деяких каналів. Думаю, в ній ми також розглянемо питання відповідальності деяких осіб та їхніх друзів у потуранні російській агресії.

Ще про вплив власників на ЗМІ. Україна ледь не єдина країна у Європі, де переважна більшість приватних ЗМІ є збитковими, це звичайно створює підозру того, що власники впливають на журналістів. У футболі в УЄФА вже 10 років діє принцип, так званого, фінансового фейєрплей, умовно кажучи, скільки заробляєш стільки витрачаєш. Якщо, наприклад, впродовж трьох років ЗМІ є постійно збитковими, напевно, є шанс застосування певних санкцій. Так, можливо, в результаті у нас стане менше яскравих шоу, безлічі серіалів і безлічі інформаційних каналів, але це буде чесний бізнес, так само чесно всім журналістам отримувати зарплати не в конвертах і платити за них податки. У новому законі про медіа, який ми збираємося винести комітетом вже до кінця цього року, ця ідея також знайде своє відображення».

І ТУТ РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА

Пропозиції глави Мінкультмолспорту та голови Комітету ВР з гуманітарної та інформполітики вже викликали бурхливі реакції в медіасередовищі. Одна із доповідачок, Олеся Медведєва, кореспондентка відомого Інтернет-видання «Страна.ua», вже встигла заявити з парламентської трибуни: «Після виступу представників влади, а саме профільного міністра пана Бородянського і керівника профільного комітету пана Ткаченка, складається враження, що ось особисто я побувала на, знаєте, презентації трибуналу проти журналістів». Втім, з огляду на те, що ідеї щодо внесення змін в медійне законодавство ще будуть оформлюватися у вигляді законопроектів, а потім обговорюватися в експертному та політичному середовищі та ухвалюватися в комітетах та у сесійної залі, найзапекліші баталії ще попереду.

З інших тем, що обговорювалися під час слухань, були питання особливостей роботи журналістів та ЗМІ під час війни. І тут ми мали змогу прослухати, як то кажуть, різні точки зору від представників різних громадських організацій та різних медіа, в тому числі і тих, до яких має стосунок «кум Путіна».

Але, на щастя, є в Україні і інші засоби масової інформації, журналістські об’єднання та журналісти. Одним з найяскравіших виступів стала промова «людини з Росії» — власного кореспондента інформаційного агентства УНІАН в Москві Романа Цимбалюка. Він, в силу специфіки своєї роботи, трохи більше за інших колег розуміється на тому, як тема свободи слова та прав журналістів використовується російською пропагандою. Тому його доповідь є дуже важливою для розуміння, чому проросійські політичні сили; громадські організації та медіаексперти, нібито авторитетні, але дуже лояльні до «колег по однієї професії з Росії»; працівники ЗМІ, до яких має відношення «кум Путіна»; інші прокремлівські персонажі, постійно мусують тему «нападів на журналістів».

ЦИМБАЛЮК: ВОНИ ЖОНГЛЮЮТЬ ЦИМИ ПРІЗВИЩАМИ

«Хочу сказати, що сьогоднішня тема: безпека журналістів, але є ще й інший вимір цієї проблеми.

Річ у тім, що прізвища наших колег, які загинули при виконанні своїх журналістських обов’язків, які розповідали нашому суспільству правду, ці прізвища використовуються російською пропагандою. Вони жонглюють цими прізвищами, які причиняють нам біль, для того, щоб виправдати російське вторгнення в Україну, вони тим самим кажуть, пояснюють, що, от, бачте, у них там свободу слова утискають, а це значить, що це фейл-стейт, а значить, Крим — наш, Донбас — наш.

І це при тому, що вони можуть говорити такі речі, а Роман Сущенко, який, дякувати Богу, сидить зараз навпроти мене у Верховній Раді, а не в клітці російського суду, перебував стільки років у в’язниці. І наш колега Станіслав Асєєв, якого, фактично, окупаційна влада засудила на 15 років. І це дійсно страшно, коли фейкова республіка, фейкові правоохоронці, фейкові суди, а в’язниця справжня».

«Інформаційна безпека і фізична безпека журналіста — це взаємопов’язані речі. Якщо у нас будуть продовжувати працювати в країні ЗМІ, які тут сіють проросійський дискурс, закінчиться це дуже погано в тому числі й для фракції влади «Слуга народу». Тому що у нас дуже багато якось, знаєте як, засобів масової інформації, які нашоптують українцям: не все так однозначно... Насправді ситуація дуже-дуже страшна і, якщо її не виправити, закінчиться погано».

ТІНЬ ҐОНҐАДЗЕ

Насправді, самі нинішні парламентські слуханні — за задумом деяких організаторів — теж мали стати майданчиком для просування тез російських пропагандистів про неймовірні порушення свободи слова та прав журналістів в Україні. Але будемо об’єктивні — актуальність теми не є виключно наслідком потуг «кремлівських агентів». Українська влада змінюється, але незмінним залишається нерозкриття резонансних злочинів проти журналістів, чи розкриття, але без покарання всіх причетних, починаючи з замовників.

«...постійно спілкуючись із студентами-журналістами в кожному університеті чую одне й те саме, батьки відмовляли мене йти вчитися на журналіста, казали, дитино, тебе вб’ють як Ґонґадзе. Трагедія Ґонґадзе — це трагедія української журналістики і це страх, який досі паралізує українське суспільство».

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України, член виконкому Європейської федерації журналістів.

Севгіль Мусаєва, головний редактор інтернет-видання «Українська правда».

Тому російська пропаганда — пропагандою, але «домашню роботу» треба виконувати. Це ж очевидно, що без політичної волі щодо припинення — всюди і на всіх рівнях — безкарності щодо тиску, погроз і, тем більше, злочинів проти професійних та чесних журналістів, нам в принципі ніколи не побудувати міцну сучасну демократичну державу та ніколи не виграти інформаційну війну.