МЕНЮ

Як не стати динозаврами

Наталя ІЩЕНКО
25 січня, 2019 - 12:34
Традиційні ЗМІ мають адаптувати до цифрового суспільства

Медіаексперти і журналісти давно намагаються осягнути, як мають працювати «звичайні медіа» в епоху блогерів та соціальних мереж. Втім, поки що багато зусиль витрачається на відмежування «правильної журналістики» від непрофесійної інформаційної діяльності. Але чи справді цей шлях гарантує збереження та розвиток традиційних ЗМІ?

МЕДІАДЕМАРШ ТРАМПА

Президент США Дональд Трамп цього тижня написав у Twitter, що не бачить необхідності у проведенні в Білому домі брифінгів для журналістів, бо американці отримують інформацію і без цього, а більшість ЗМІ все одно транслюють «фейки».

«Причина, через яку речниця президентської адміністрації Сара Сандерс більше не піднімається на «подіум», полягає в тому, що ЗМІ дуже грубо і неточно висвітлюють її, зокрема окремі представники ЗМІ. Я сказав їй не марнувати зусиль, люди отримують інформацію і без цього! Більшість все одно не висвітлює нас справедливо і через це заслужили ярлик «фейкові новини», — відзначив Трамп.

Останній брифінг для журналістів у Білому домі відбувся 18 грудня минулого року.

Ідея американського президента стала черговим тривожним дзвіночком для медіа. Проблема тут не стільки в окремо взятому випадку складних взаємовідносин нинішнього президента США і ЗМІ, як у системному падінні рівня «потрібності» медіа політикам та державним діячам для спілкування з громадськістю, електоратом.

Для того щоб повідомити суспільству якусь новину, Трампу — як і будь-якому лідеру демократичної країни — сьогодні, дійсно, не обов’язково чекати на зустріч із репортером або доручати своєму речнику провести брифінг. Для розповсюдження інформації президентові досить зробити допис у соціальній мережі, і вуаля! — про це моментально дізнаються мільйони людей по всьому світу. Досить сказати, що у Трампа на Twitter 57,6 млн (!) підписників, у CNN — 41,2 млн, Fox News — 18,6 млн.

Хоч би як неприємно це визнавати представникам традиційної журналістики, але ідея президента США з відмовою від послуг засобів масової інформації на користь трансляції новин та коментарів з нагальних питань із Білого дому виглядає закономірним наслідком трансформації світового медійного простору в епоху інтернету.

ВЕБ 2.0 І ЗМІ

«Сьогодні кожен може виробляти свої власні ЗМІ або контент, подібний до ЗМІ, і поширювати його в інтернеті, не витрачаючи на це значних фінансових коштів і не застосовуючи технічних навичок. Це не робить для користувача контент професійною журналістикою, не кажучи вже про цінний контент, але тепер основне право людини на свободу висловлювання поглядів уже не закріплюється за редакціями або традиційними медійними каналами».

«Сьогодні свобода ЗМІ та свобода слова означають надання можливості спілкуватися й ділитися інформацією всім і кожному, а не жменьці людей, які володіють традиційними інструментами масової комунікації або контролюють їх. Будь-хто, у кого є комп’ютер та підключення до інтернету, може виступати з публікаціями, доступ до яких можливий по всьому світу».

Це — цитати з доповіді Бюро представника з питань свободи ЗМІ Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) ще 2013 року.

Ідеться про Веб 2.0 — інформаційні технології, які надають користувачам можливість створювати і поширювати власний контент в інтернеті. Так це явище називає «Вікіпедія», яка аналогічно до Facebook, Twitter, YouTube якраз і є прикладом реалізації цієї технології на практиці.

Внесок онлайн-медіа та, особливо, соціальних мереж у розвиток інформаційного суспільства порівнюють із внеском винахідників друкарського верстата. Доступ до інформації та знань, до засобів їх поширення став безумовно значно легшим, доступнішим та швидшим.

Для того щоб розповісти світові про якусь подію або викласти свою думку, потрібно кілька хвилин та кілька натискань на екран чи клавіатуру. У підсумку медіа втратили свою монополію на формулювання та розповсюдження новин. «Споживацький контент», «громадська журналістика» на сьогодні є суттєвою частиною інформаційного поля в будь-якій відносно демократичній країні, де не заборонені соціальні мережі, не обмежені можливості для роботи онлайн-медіа та відкритий доступ до Google.

Як нагадало у своїй доповіді ОБСЄ, ще 2006 року журнал «Тайм» як Людину року вибрав... користувачів Веб 2.0, розмістивши на обкладинці слово «Ви» (You) на тлі монітора комп’ютера, покритого дзеркальною плівкою. «Ви» адресовано до мільйонів людей, які зробили свій внесок у генерацію контенту у Wikipedia, Facebook, Twitter, YouTube і безлічі інших сайтів, що публікують матеріали користувачів.

А ЩО ПОТРІБНО ЛЮДЯМ?

За останні 12 років присутність споживацького контенту в інформаційному просторі зросла ще більше, не витіснивши остаточно інформацію традиційних ЗМІ, але значно її посунувши. Коли в якості користувачів Веб 2.0 почали виступати безпосередньо ньюсмейкери — президенти, депутати, міністри, політики, керівники силових відомств та інші посадовці, вага інформаційного контенту поза традиційними ЗМІ збільшилася настільки, що почала претендувати на лідируючі позиції.

Заява Трампа про обмеження спілкування з журналістами через непотрібність брифінгів формату свідчить про настання чергового етапу посилення нежурналістської складової в інформаційному просторі. Розвиток цього тренду означатиме лише одне — традиційні ЗМІ і традиційна журналістика зменшать свою присутність у житті пересічного громадянина та свій вплив на формування загальної картини світу у громадської думки.

Звісно, журналісти цьому опираються, як можуть. Причому абсолютно справедливо: технологія підготовки новин у «звичайних», «нормальних» медіа за визначенням має забезпечувати бодай якусь гарантію якості — перевірку інформації, збалансованість, тоді як «споживацький контент», навіть якщо він генерується на вищих щаблях світової політики, створюється зовсім за іншими принципами. Відповідно, сьогодні метри журналістики та провідні інституції, які опікуються медіа, дуже несхвально ставляться до довільної журналістики, блогерства і намагання політиків безпосередньо спілкуватися зі своєю аудиторією через соціальні мережі.

Втім, велике питання, що більше «до душі» людям — читати пряму мову «без купюр» політиків чи їхні окремі висловлювання, відібрані журналістами? Що цікавіше — дивитися блогерський стрім чи репортаж лише з окремими кадрами на телебаченні? Що видається їм кориснішим — стежити в режимі реального часу за дописами у Facebook учасників події чи чекати, доки новину випустять інформаційні агенції?

РЯТІВНА АНАЛІТИКА

Наразі традиційна журналістика у міру можливостей захищає своє право на постачання новин мешканцям планети. Але робити це стає дедалі складніше, особливо в країнах, де люди мають вільний доступ до інтернету і Веб 2.0 (Україна також до них належить, попри всі нюанси).

Якщо спробувати зазирнути у майбутнє, то в «кришталевому шарі» медіапрогнозів можна чітко побачити, що на полі повсякденних новин традиційні медіа колись таки поступляться першістю ньюсмейкерам та очевидцям. Але нішу, яку в них буде забрати майже неможливо, — це ніша розповідей, пояснень того, що люди уже встигли побачити і почути, але не зовсім зрозуміли, тобто аналітична журналістика.

Всі твіти Трампа та його команди потрібно сортувати, вивчати і пояснювати, зважаючи на все недоговорене, події «за кадром» та контекст — лише тоді можна зрозуміти, що ж насправді відбувається, що малося на увазі й до чого все це призведе. Причому все ще журналісти мають навчитися викладати в форматі Веб 2.0 — просто, зрозуміло, коротко, яскраво та цікаво. Сучасний «твітовий» та «кліповий» інформаційний простір диктує свої правила та рамки, тож ігнорувати їх — це невірний, хибний шлях.

Беззмістовно та безнадійно боротися зі зростанням присутності в медіаполі споживацького контенту. ЗМІ та журналісти мають адаптуватися і до «твіт-комунікацій» а-ля Трамп, і до бажання людей читати контроверсійних блогерів замість виважених та збалансованих статей поважних метрів журналістики в традиційних медіа, і дивитися «відосики» очевидців замість репортажів. Боротися з цими явищами — це все одно, що поновлювати на новому рівні й у нових історичних реаліях рух луддитів.

Наразі є абсолютно необхідною дискусія про нову журналістику та про нові засоби масової інформації, про їхнє місце в житті нового, цифрового суспільства. Традиційні ЗМІ мають не просто адаптуватися до Веб 2.0 — вони мають знайти форми синергії та формат ефективної як для самих себе, так і для громадськості роботи в нових умовах. Іншого виходу немає. Ми ж усі пам’ятаємо, що луддити, які боролися з технічним прогресом, або динозаври, які не змогли адаптуватися до нових умов життя, дуже погано закінчили.