МЕНЮ

Як «наростити м’язи»?

Марія НАУМЕНКО, Літня школа журналістики газети «День», фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
26 липня, 2019 - 13:57
Телеведуча Кароліна АШІОН — про якість журналістики, артистів у парламенті та подвійні стандарти

Вона відрізняється від багатьох телеведучих своєю унікальністю, яка поєднує розкутість, щирість, оригінальну подачу, досвід, знання, а також практику ведучої на розважальних шоу і новинно-інформаційних програмах. Світ телебачення дуже непередбачуваний: сьогодні ти «розповідаєш про Брітні Спірс», а завтра... вже ведуча на «серйозному» телеканалі. Все це — про акторку, продюсеру Кароліну Ашіон. Зустріч студентів Літньої школи журналістики «Дня» з гостею пройшла в дуже демократичній обстановці. Кароліна розповіла літньошколярам цікаві факти зі своєї біографії, історії становлення як особистості, і взагалі ми обговорили багато тем, які пов’язані з телебаченням, журналістикою, політикою, шоу-бізнесом...

«Я НЕ ПЛАНУВАЛА БУТИ ТЕЛЕВЕДУЧОЮ»

Ольга ВАЛЬКЕВИЧ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Відомо, що ви виросли на Сумщині. Цікаво, в якій ви сім’ї зростали, як відбувалося ваше становлення та самоідентифікація?

—  Мене виховували мама та бабуся з прабабусею. Батько після навчання повернувся в Нігерію, 1980 року, коли мені було 5 років. Ми з мамою залишились в Україні. То був час «залізної завіси», виїжджати за кордон було практично неможливо або лише в один кінець.

Дитинство проходило в атмосфері того, що у моїй рідній Шостці з таким кольором шкіри я була одна. І це було і проблемою, і перевагою одночасно. Не треба пояснювати, що діти доволі відкрито демонструють своє ставлення до тих, хто виглядає інакше. Та й дорослі різні зустрічаються. Проте в моєму випадку переважна більшість ставилась до мене завжди дуже добре. А той негатив, який безперечно доводилось часом відчувати, неабияк загартував мене. Пам’ятаю, я була дуже активна, навчалася на відмінно, була «председателем совета отряда», ходила до музичної школи, займалася гандболом. У Шостці була дуже потужна школа саме гандболу. А відтак у 13 років я потрапила до Київської спортивної школи-інтернату олімпійського резерву. Це було неймовірно, як зараз кажуть, круто. Але мені трохи не пощастило, я отримала серйозну травму і за рік повернулася додому, де і закінчила школу з медаллю. Мені дуже пощастило з викладачами і я легко склала іспити до  тоді дуже престижного (сподіваюсь так і зараз) — Київського державного торговельно-економічного університету (КДТЕУ).

У моєму житті часто щось стається випадково. Я не планувала бути телеведучою. Після університету я працювала за спеціальністю, у зовсім іншій сфері. Пропозиція попрацювати на ТВ була справжньою авантюрою. Але дуже цікавою. Це був музичний телеканал М1. Звичайно треба було попрацювати над собою: позайматися з викладачем аби підтягнути українську мову, адже Сумщина здебільше російськомовний регіон. Але нічого, впоралась.

Ідентифікую себе безперечно українкою, бо тут народилась і виховувалась.  Я була в Африці декілька разів. Батько каже, що в Нігерії я навряд чи зараз змогла б жити, адже вихована у зовсім іншій культурі. Для розуміння, Нігерія за розмірами трохи більша України, але з населенням близько 200 мільйонів. У Лагосі, де живе моя родина (два брати і сестра) населення приблизно 25 мільйонів, немає метро, постійний трафік... З Африкою я відчуваю міцний зв’язок. Я дуже схожа на батька і за будовою тіла, і за характером, проте я все ж таки українка. Хоча в гості їздити в Нігерію просто обожнюю. Це окрема тема, який спектр відчуттів переповнює мене щоразу, коли я там. Особливо коли повертаюсь додому, в Україну. Коротко — щоразу плачу.

«ТИ СЕБЕ В ДЗЕРКАЛО БАЧИЛА?..»

Ольга ВАЛЬКЕВИЧ: — У телевізійному ролику ви згадуєте про те, що вам доводилося стикатися з проявами дискримінації в своїй професійній кар’єрі. Наскільки серйозною є ця проблема в Україні?

— Уявіть ситуацію, за якої ви не можете потрапити на кастинг шоу на одному з провідних каналів країни лише тому, що генпродюсер вам каже «а ти себе в дзеркало бачила? Ми шукаємо середньостатистичну українську жінку». Можливо, пан Ткаченко вважав, що зробив мені в такий спосіб комплімент, натомість не зовсім вдалий. Бо я вважаю це чистої води дискримінацією. Думаю, таке було б неможливо, скажімо, в Америці. Чи не перешкода це для мене зробити кар’єру? Так. Навіть якщо жодного негативного натяку та посилу в його словах не було. Нагоди це з’ясувати у мене теж не було. Розмова була короткою. Висновок для себе я зробила так само швидко.

«Я ВВАЖАЮ, ЩО МІЙ ДОСВІД Є ДОСИТЬ УНІКАЛЬНИМ»

Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет імені I.I. Мечникова:

— Ви почали працювати на М1, але потім перейшли на телеканал новинно-інформаційного формату. Що вам ближче: розважальні передачі чи робота на «Прямому»? В якому форматі відчуваєте себе органічніше?

— Я вважаю, що мій досвід є досить унікальним: розважальний сегмент, а тепер політичний формат. І я  цим досвідом користаюся. Припускаю, що деяким моїм колегам, що пропрацювали все життя у сухому інформаційному жанрі, часом важче розслабитися в кадрі. А я, маючи за спиною досвід роботи у розважальних програмах, інколи можу сказати «про серйозне з усмішкою».  Крім «М1», я встигла попрацювала на телеканалах «Інтер» (тоді, до речі, генеральним продюсером був чинний Президент), «ТЕТ», «2+2». І ось тепер «Прямий».

Коли розпочався Євромайдан, я «прикипіла» до «5 каналу». Ведучі «5-го» перетворились на членів родини — з ними засинала та прокидалась. Думаю, в ті дні не я одна так жила.

Я обожнюю формати політичних ток-шоу і, взагалі, infotaintment! Генпродюсер «112-го» час від часу телефонував мені та запрошував то на NewsOne, то на «112-й», але завжди щось не складалося. Хоча, десь я вже готувала себе до такої саме пропозиції. Тому коли Олексій Семенов вкотре запропонував мені роботу на «Прямому», я, звичайно погодилась.

«З ЯКІСНОЮ ЖУРНАЛІСТИКОЮ В УКРАЇНІ ПЕВНІ ПРОБЛЕМИ ВСЕ Ж ТАКИ Є»

Єлизавета ВОРОБЙОВА, випускниця 9 класу Київської спеціалізованої школи №118 «Всесвіт»:

— У чому відмінність між телеведучою та журналістом?

— Я вважаю себе все ж таки телеведучою. Як на мене, журналіст — це стан душі! Це допитлива людина, яка завжди хоче докопатися до суті. Особисто я не займаюся журналістською роботою в класичному розумінні цього слова. Моя робота — бути провідником між «контентом» і авдиторією. Спілкуватись з експертами, політологами, ставити їм запитання. Я вважаю, що з якісною журналістикою в Україні певні проблеми все ж таки є. Мій колега, Микола Вересень, так і каже «журналістика в країні жахлива». Ну, йому з висоти досвіду, можна бути максимально критичним.

Зірки журналістики в Україні точно є. Вони розпорошені по різних каналах, виданнях, сайтах. Але точно є!

«ДЛЯ МЕНЕ ЕТАЛОНОМ Є ВЕДУЧА BBC ЗЕЙНАБ БАДАВІ»

Євгенія ШЕВЦОВА: — Можливо, у вас є якісь приклади в журналістиці, серед телеведучих, на кого ви орієнтуєтеся?

— Для мене еталоном є ведуча Бі-Бі-Сі Зейнаб Бадаві. Її манера ведення, постава, тембр голосу, пластика, те, як вона тримається в прямому ефірі, як веде панельні дискусії, часто за участі лідерів провідних держав світу... Коротше, рівняюсь на неї.

Аліса ПОЛIЩУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Левова частка українських телеканалів, зокрема новинних, належить олігархам. Як можна уникнути залежності журналістів від власників?

— Із власного досвіду  можу сказати, що у мене немає жодних «темників», мені не дають список запитань, які я маю обов’язково поставити. Єдине, в нас бувають опитування, які мені не дуже подобаються, адже інколи мають доволі провокативний характер. Звичайно, редакційна політика є, причому на кожному каналі вона своя, але є і свобода. Принаймні на «Прямому».

«ДО АВТОРСЬКОЇ ПРОГРАМИ ТРЕБА ДОЗРІТИ»

Аліса ПОЛІЩУК: — Ви хотіли б вести свою авторську програму?

— Поки мене влаштовує той режим, в якому я перебуваю зараз. До авторської треба дозріти, «наростити м’язи». Певні думки, звичайно, є. 

Василь СЕМЕНЧЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:

— Соратник Віктора Медведчука не так давно купив третій інформаційний телеканал — ZIK, після чого журналісти почали масово звільнятися з цього каналу. Чи підтримуєте ви такий крок колег? Чи доводилося вам у кар’єрі казати «ні» через свої переконання?

— Через переконання саме і треба казати «ні». Це правильно. Бо в противному випадку робота перетворюється на тортури. Ті журналісти, чиї переконання тверді, які не поділяють точку зору власника, пишуть заяву і йдуть. Наприклад, Лейла Мамедова перейшла на «Прямий» і веде у нас ранкову програму. З нашого каналу декілька людей перейшли на ZIK. І це їхні право та вибір. За кадром на ZIK працює багато тих, хто не поділяє політику каналу. Так само на «1+1», далеко не всі журналісти на президентських виборах підтримували Зеленського.

«ПОКИ ВСЕ ЦЕ СХОЖЕ НА ЕЛЕМЕНТАРНЕ НАХАБСТВО — БАЛОТУВАТИСЬ ДО ПАРЛАМЕНТУ БЕЗ ПІДГОТОВКИ»

 Аліса ПОЛІЩУК: — Як ви ставитеся до того, що представники шоу-бізнесу йдуть у політику?

— У цьому немає нічого страшного. Несистемні політики — світовий тренд. Інша річ, чи готові вони? Поки що все це схоже на елементарне нахабство — балотуватись до головного законодавчого органу країни без підготовки, належного рівня освіти, знань та професійного досвіду. Як бачимо, досвіду та підготовки не вистачає і Президенту. Якими б щирими не були його наміри, це зрештою може зіграти з ним злий жарт, адже доведеться дослухатись радників, які можуть бути підступними.

 Скічко, Юзік, Тищенко, Сивоха... Хоча я знаю, що Сивохо дуже розумна людина і в ньому я якраз не сумніваюся. Інші — для мене особисто, це питання. 

«УКРАЇНСЬКА МУЗИКА САМОДОСТАТНЯ І НАБАГАТО ПРОСУНУТІША ЗА РОСІЙСЬКУ»

Марія НАУМЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:

— Ви досить добре знаєте український шоу-бізнес. Що для вас українська патріотична музика? Та з ким ви її асоціюєте? Чи можна шоу-бізнес в Україні назвати саме українським? Чи ми досі знаходимося під впливом російського шоу-бізнесу?

— Ні, ми не перебуваємо під впливом російського шоу-бізнесу. Українська музика самодостатня. Ба більше, набагато просунутіша, так само як і українська мода, до слова. І багато хто з наших дизайнерів, стилістів, режисерів створювали свого часу саме для росіян цілі проєкти. Дехто продовжує і досі це робити.

Для мене патріотична музика — це Джамала, Onuka, Аліна Паш, Альона-Альона... Це патріотично, модно, круто. Не скажу, що я активно стежу за тим, що наразі відбувається в українському шоу-бізнесі, але те, що в нас є чим пишатися — безперечно.

«ЩОДО НАШИХ АРТИСТІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У РОСІЇ, ТО ЦЕ ЗАРОБІТЧАНИ»

 Марія НАУМЕНКО: — Чи знайомі ви зі скандалом про Земфіру, під час концерту в Грузії на фестивалі Tbilisi Open Air 2015, коли російська співачка підняла над головою прапор України. Відомо, що після цього вона почала регулярно отримувати звинувачення у зраді. І вже через рік на концерті у Вільнюсі Земфіра кілька разів просила прибрати всі прапори, а коли її не почули спробувала достукатися до людей не досить коректним методом. Як ви ставитесь до цього інциденту? Як ви ставитесь до українських артистів, які виступають у Росії?

— Земфіра взагалі «особняком» стоїть у Росії.  Вона постать іконічна. Знаєте, як є журналісти з позицією, так само і співаки. Мені здається, що вона зробила вчинок, коли підняла український прапор, і те що її почали цькувати в Росії, це, на жаль, частина стану їхнього суспільства, частина їхньої агресивної політики. Вже під час іншого концерту, вона дозволила собі лайку, я пам’ятаю, це було в 2016 році. Радше, це було зроблено, щоб уникнути подальших неприємностей.

А от щодо наших артистів, які працюють у Росії, то це заробітчани. Для них на першому місці гроші, а не позиція. Ось, наприклад, Джамала, я її знаю особисто, вона не їздить до Росії через свої переконання, позицію. Це її особистий протест. Так само «Бумбокс» і багато інших.

Але також факт, що деякі артисти, які заробляють в Росії, у нас при цьому збирають повні зали і навіть стадіони. Тому що є певний прошарок людей (це ви свідома молодь), які не хочуть бачити і чути, що відбувається в країні. В нас двоїсті стандарти та перекоси скрізь. У політиці так само, лише трапляються вони частіше.