МЕНЮ

Від фейків до зомбі-чуток

Наталя ІЩЕНКО
1 лютого, 2019 - 12:54
Як спростування фальшивих новин стає частиною дезінформаційних кампаній

Кінцевою метою створювачів та розповсюджувачів дезінформації є поява їхнього фейкового контенту в провідних — популярних та авторитетних — засобах масової інформації. Тому тактика дезінформаторів полягає в засміченні «інформаційної екосистеми» неправдивим контентом та спробах привернути увагу журналістів, які звертаються до інтернет-джерел у процесі підготовки новин. Втім, мало хто замислюється про те, що як власну перемогу дезінформатори розцінюють і появу фейкових повідомлень на сторінках або в ефірах авторитетних медіа в будь-якому контексті. Але на практиці потрапляння фейку в фокус спростування, факт-чекінгу та матеріали про це в провідних ЗМІ є успіхом виробників неправдивих новин, тому що це означає збільшення аудиторії дезінформації та посилення впливу фальшивого повідомлення.

Цю важливу тему підняла на сторінках проекту First Draft медіадослідник Клер Вордл у грудні минулого року. (First Draft, «Перша чернетка» — неприбуткова організація зі штаб-квартирою в Лондоні, що займається підтримкою журналістів, науковців і технологів, що працюють над вирішенням проблем, пов’язаних з довірою та істиною в цифрову епоху.)

У статті як приклад згадується ситуація на останніх президентських виборах у Франції. Тоді «розповсюджувачі» дезінформації про фінансові справи Еммануеля Макрона буквально раділи на своїх онлайн-ресурсах тому, що провідні ЗМІ почали займатися факт-чекінгом висловлених звинувачень, називаючи і спростування, і факт-чекінг «способом залучення аудиторії». «Протягом минулого року ми спостерігали схожу тактику в різних регіональних контекстах практично по всьому світу», — констатує автор матеріалу.

Зусилля з ослаблення впливу дезінформації та спростування фейків є надзвичайно важливими, вони покликані служити суспільному благу — але в сучасному світі ці зусилля мають супроводжуватися відповідними запобіжними заходами, зазначає автор статті в First Draft. Усі журналісти й редактори сьогодні — в обов’язковому порядку! — повинні розуміти ризики «легітимізації фейків» завдяки їхньому поширенню за межі їхнього «стандартного ареалу існування».

Індустрія новин сьогодні дуже вразлива, констатує Клер Вордл. «У світі тисячі журналістів, які незалежно один від одного щодня моніторять соціальні мережі. Переконайте одного з них опублікувати фальшивку або сфабрикований контент — і отруйна гидота негайно опиниться перед очами значно ширшого професійного співтовариства»,            — зазначає вона.

При чому не йдеться про прямий передрук фейку — не менш ефективно, але набагато простіше втягнути журналістів у процес нібито перевірки та спростування. В процесі поширення дезінформації спростування з посиланням на першоджерело є тим провокуючим фактором, завдяки якому неправдиві повідомлення захоплюють широкі верстви населення. Не треба забувати, що разом зі спростуванням зростає кількість «дезінформаційних ключових слів», у видачі пошукових систем, вони з’являються на статусних та перевірених ресурсах, і в результаті запущений дезінформаторами «вірус» проникає туди, куди вони й не мріяли його доставити.

First Draft описує й типовий шлях проникнення фейків на бажані для дезінформатора-маніпулятора сторінки або до передач авторитетних ЗМІ: редактор, звернувши увагу на фейк, що поширюється в соціальних мережах, вирішує його спростувати та «навантажує» своїх журналістів факт-чекингом. У підсумковому матеріалі-спростуванні з’являється згадка джерела дезінформації з інтернету... яке таким чином заражає своїм «вірусом неправди» користувачів справжніх ЗМІ, які перейдуть за відповідним посиланням. Відбувається посилення спершу незначного сигналу, збільшення його аудиторії і бінго! — дезінформатор виграє, отримуючи те, що й було його основною метою.

Якщо журналіст або редактор занадто рано звертають увагу на фейкові повідомлення і вирішують спростувати їх тоді, коли про них ще практично ніхто не знає, це «те саме, що підкинути сухого хмизу в слабеньке вогнище, яке без такого втручання просто згасло б», упевнена Клер Вордл. Але і занадто пізнє включення в спростування неправдивих відомостей, як правило, означає, що неправда вже «взяла своє» і практично ніщо не може зупинити її поширення. В термінах сучасних дослідників це т.зв. зомбі-чутки — ті, що не вмирають ніколи, переживаючи покоління й навіть століття.

На жаль, не існує чіткого правила, чіткого опису ситуації, коли саме треба починати спростовування фейків. Цей момент, коли вже потрібно включення журналістів для спростування чутків та неправдивої інформації, є різним для кожної країни, стверджує автор First Draft — універсальних методів не існує. Можна лише передбачити, що вибір правильного моменту для початку антидезінформаційної публічної кампанії має враховувати те, які саме ЗМІ є в країні, як саме вони працюють, якими є звички їхніх аудиторій, які соціальні мережі є популярними, якими є поширені в суспільстві наративи...

First Draft, до речі, не пише, чи в якийсь країні вже налагоджена така система протидії дезінформації та не дає конкретних рекомендацій щодо її створення. Головна порада від медіа-експертів: більшу увагу приділяти інформуванню медіа-користувачів, більш широко висвітлювати актуальні для суспільства теми. «Замість того, щоб просто реагувати на появу фальшивок, краще висвітлювати проблеми й наративи, навколо яких у конкретний момент часу виникає найбільша кількість дезінформаційних повідомлень або хибних думок», — зазначає Клер Вордл.

Подібна інформаційна профілактика наразі видається набагато найбільш ефективним методом боротьби з фейками, ніж їхнє спростування «в лоб».

Думки, викладені в статті First Draft, з початку року почали транслювати й українські інформаційні проекти, що спеціалізуються на медійних темах. Статтю з Клер Вордл згадав у своєї публікації для ресурсу MediaSapiens провідний український експерт із інформаційної політики та комунікаційних технологій Георгій Почепцов, передрукував спеціалізований проект StopFake.org...

Втім, тема ефективності спростування фейків як засобу боротьби з дезінформацією заслуговує не просто обговорення в експертному середовищі. Треба робити і практичні висновки, принципово змінюючи підходи до боротьби зі шкідливим інформаційним впливом.

Нарешті треба усвідомити, що боротьба проти фейків, яка полягає виключно в спростуванні неправдивих повідомлень, є не тільки беззмістовною та безперспективною, «сізіфовою». Технологія механічного «стопфейку» є не просто концептуально помилковою, вона є такою, що може в якийсь момент стати частиною машини дезінформації.