«У державі має бути захист інформаційного суверенітету»

Народний депутат Ірина КОНСТАНКЕВИЧ — про необхідність підтримки друкованих ЗМI

Перша заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Ірина КОНСТАНКЕВИЧ — людина, яка не тільки активно спілкується з журналістами, а й постійно підтримує, зокрема друковані ЗМІ. Бо, вважає, — «у державі має бути захист інформаційного суверенітету».

«ІНТЕРЕС ДО ДРУКОВАНИХ ЗМІ ЗРОСТАЄ»

Виступаючи на недавній Всеукраїнській нараді редакторів ви, Ірино Мирославівно, як заступник голови парламентського комітету, повідомили учасників наради, що в комітеті створена робоча група, яка найближчим часом має сформувати пул пропозицій для напрацювання ініціатив, які стосуються ЗМІ, у законодавчому полі. Наскільки активні самі працівники засобів масової інформації? Чи вони чекають, доки хтось за них вирішить їхні питання? Як ви вважаєте?

— Тема друкованих ЗМІ, їх стану, ролі, значення у сучасних реаліях суспільного життя у фахових обговореннях не є головною. І це, на мою думку, неправильно і непрофесійно. Адже друковані видання є і їхній функціонал жодним чином не зменшився, хіба трансформувався у нових жорстоких реаліях глобалізації, діджиталізації, ринкової економіки, роздержавлення «по-українськи». А ще головно — в умовах війни.

Нещодавно під час обговорення у рамках комітетських слухань питань мовлення на тимчасово окупованих територіях України віцепрем’єр— міністр Олексій Резніков слушно зауважив, що захист інформаційного суверенітету має відбуватися за лекалами воєнного часу. І саме тому нехтувати можливостями друкованого слова в умовах російської агресії більш ніж легковажно. Отже, перший аспект проблеми — інформаційна безпека і функції друкованих ЗМІ, загальноукраїнських і місцевих. Переважно у дискусіях про медіа фокусуються на телемовленні та соцмережах, які зайняли домінуючі позиції в інформаційному просторі. Власне про це свідчать численні соціології, разом із тим останні тенденції демонструють зростання інтересу до друкованих видань, особливо це актуалізувалося у ковідний рік.

Разом із тим варто говорити, що українські реалії з одного боку мають риси типологічно зіставні зі світовими, а іншого — питомо українські. Себто лише у нас, у країні на сьомому році війни, відсутнє інформаційне забезпечення у прикордонних областях на 40-60%, інтернет-покриттям у сільських територіях не забезпечено від 20 до 40% мешканців, пенсіонери, незаможні, позбавлені послуги сучасного цифрового телебачення, опинилися в інформаційному гетто — держава не подбала, щоб усі громадяни отримували вчасно об’єктивну і незаангажовану інформацію. Це другий аспект проблеми. Тому треба саме так формулювати питання, що держава зробила не так і як це можна виправити. Саме з цією метою розпочне свою роботу група фахівців друкованих ЗМІ на базі нашого парламентського комітету з гуманітарної та інформаційної політики.

Щодо активності фахової спільноти, то газетярі постійно порушують ці питання, даруйте, інколи волають до хрипоти...І кілька останніх нарад, ініційованих Спілкою журналістів, де були присутні майже 150 головних редакторів, свідчать про небезпеки ігнорування проблем: вартість паперу, монополізм Укрпошти (державного підприємства, яке працює не в інтересах держави), роздержавлення, децентралізація тощо.) До речі, на шпальтах газети «День» ця тема неодноразово обговорювалася, але, на жаль, ті, хто приймає рішення, газет не читає. І очевидно, не лише газети не читає.

«МІСІЯ ДРУКОВАНИХ ВИДАНЬ — ФОРМУВАТИ РОЗУМНЕ І МОРАЛЬНО ЗДОРОВЕ СУСПІЛЬСТВО. ЯК ЦЕ РОБИТЬ «ДЕНЬ»»

— Як народний депутат ви у січні 2020 року провели зустріч з працівниками ЗМІ Волині, де хотіли почути їхню думку щодо Закону «Про медіа». Чому ви цікавилися і цікавитесь цим питанням?

— Закон «Про медіа» був анонсований як медійний кодекс і народжувався він не стільки з потреб власне українських, скільки на вимогу міжнародних партнерів гармонізувати законодавство у цій сфері. Без сумніву, що це правильні кроки, єдине — чи вчасно. Чи це не фальстарт. Після бурхливого суспільного обговорення законопроєкт збалансували, за інформацією голови комітету М. Потураєва. До речі, одним із найбільш гострих було питання друкованих ЗМІ. Я вважаю, що держава має забезпечувати різноманітні форми підтримки (гранти, програми, преференції) тим друкованим виданням, які виконують суспільно важливі функції.

Ви виступаєте на захист друкованих газет і журналів, а чи актуально це нині? Коли інтернет крокує, як кажуть, Україною і розповсюджувачі друкованих видань відзначають скорочення попиту саме на друковану продукцію?

— Погоджуюся, що зменшується інтерес до друкованих видань, причини їх загальновідомі і вони не лише об’єктивні. Чимало прорахунків є із боку влади, яка не розуміє усіх руйнівних наслідків цих процесів. А також значення місцевої преси в новостворених територіальних громадах, чи ролі фахових видань (до прикладу, як от «Літературна Україна», чи часопис «Дивослово», «Слово і Час»), чи видань інформаційно-аналітичного змісту, як газета «День».

До речі, «День» уже давно високим фаховим рівнем матеріалів, глибиною експертних публікацій завоював собі сталу читацьку аудиторію. 25 років на медійному ринку — це колосальна робота журналістів і головної редакторки Лариси Івшиної. Кожному своє, хтось вдовольняється новинною стрічкою у ФБ, а комусь потрібно — глибина і якість. І якраз цих читачів апріорі не може бути багато. Мислячих завжди менше. А з іншого боку, наголошу на непопулярній темі у такому ліберальному світі — виховній функції преси формувати розумне і морально здорове суспільство. Я вважаю, що це теж місія друкованих видань.

Я пам’ятаю численні лекції Лариси Івшиної в університетах Острога, Львова, Дніпра, Луцька..... , фотовиставки, читацькі конференції, Літні школи журналістики — саме там гартувалося нове покоління читачів і громадян. Той, хто прочитає «Силу м’якого знака....», буде розуміти нашу історію Київської Русі у  Середньовічній і сучасній Європі. І так кожна книга з Бібліотеки газети «День» закладала цеглини у фундамент нашої державності. І це потрібно знати й цінувати.

«ДРУКОВАНЕ СЛОВО МАЄ ВЕЛИКУ СИЛУ»

— Ви щомісяця друкуєте звіт про свою депутатську роботу у друкованих виданнях вашого округу. Чому це робите? Що це вам дає?

— Так, я щомісяця друкую звіт про свою роботу і щотижня — головне з парламентської роботи — в усіх районних газетах мого виборчого округу на платній основі. Це і оперативне донесення інформації, обговорення проблемних питань і, разом із тим, підтримка гривнею цих видань. Коштам на депутатську діяльність я знайшла саме таке застосування. Як казав Євген Чикаленко, треба любити Україну до глибини власної кишені.

З поширенням децентралізації ми бачимо ситуацію, коли замість райкомів-обкомів пресою почали керувати голови ОТГ, які непомітно перетворилися у таких собі удільних князьків з високими зарплатами, які перевищують і зарплату прем’єр-міністра, з повним правом керувати всім у громаді. Як, на вашу думку, можна обмежити цю авторитарність голів громад, зокрема, щодо друкованої преси?

— Друковане слово має велику силу. І безперечно друковані ЗМІ можуть і зрештою таки, хоч можливо і не завжди і не скрізь, відіграють важливу роль у розбудові демократичного суспільства. Я, як депутатка мажоритарниця, постійно з інтересом читаю місцеву пресу Волині. Вони, як і чимало інших обласних газет, районок пройшли через брутальний прес роздержавлення, вижили і далі працюють. Складно, непросто, але працюють. Розуміють значення своєї роботи. Але вкотре наголошую, без підтримки з боку держави робити це дедалі складніше. Тому, якщо ми прагнемо демократії в суспільстві і знайшли форму державного фінансування Суспільного мовника для телебачення і радіо, треба аналогічно зробити і для друкованих видань, які реалізують суспільно значиму місію.

«У державі має бути захист інформаційного суверенітету»

«У державі має бути захист інформаційного суверенітету»

Народний депутат Ірина КОНСТАНКЕВИЧ — про необхідність підтримки друкованих ЗМI

Перша заступниця голови комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Ірина КОНСТАНКЕВИЧ — людина, яка не тільки активно спілкується з журналістами, а й постійно підтримує, зокрема друковані ЗМІ. Бо, вважає, — «у державі має бути захист інформаційного суверенітету».

«ІНТЕРЕС ДО ДРУКОВАНИХ ЗМІ ЗРОСТАЄ»

Виступаючи на недавній Всеукраїнській нараді редакторів ви, Ірино Мирославівно, як заступник голови парламентського комітету, повідомили учасників наради, що в комітеті створена робоча група, яка найближчим часом має сформувати пул пропозицій для напрацювання ініціатив, які стосуються ЗМІ, у законодавчому полі. Наскільки активні самі працівники засобів масової інформації? Чи вони чекають, доки хтось за них вирішить їхні питання? Як ви вважаєте?

— Тема друкованих ЗМІ, їх стану, ролі, значення у сучасних реаліях суспільного життя у фахових обговореннях не є головною. І це, на мою думку, неправильно і непрофесійно. Адже друковані видання є і їхній функціонал жодним чином не зменшився, хіба трансформувався у нових жорстоких реаліях глобалізації, діджиталізації, ринкової економіки, роздержавлення «по-українськи». А ще головно — в умовах війни.

Нещодавно під час обговорення у рамках комітетських слухань питань мовлення на тимчасово окупованих територіях України віцепрем’єр— міністр Олексій Резніков слушно зауважив, що захист інформаційного суверенітету має відбуватися за лекалами воєнного часу. І саме тому нехтувати можливостями друкованого слова в умовах російської агресії більш ніж легковажно. Отже, перший аспект проблеми — інформаційна безпека і функції друкованих ЗМІ, загальноукраїнських і місцевих. Переважно у дискусіях про медіа фокусуються на телемовленні та соцмережах, які зайняли домінуючі позиції в інформаційному просторі. Власне про це свідчать численні соціології, разом із тим останні тенденції демонструють зростання інтересу до друкованих видань, особливо це актуалізувалося у ковідний рік.

Разом із тим варто говорити, що українські реалії з одного боку мають риси типологічно зіставні зі світовими, а іншого — питомо українські. Себто лише у нас, у країні на сьомому році війни, відсутнє інформаційне забезпечення у прикордонних областях на 40-60%, інтернет-покриттям у сільських територіях не забезпечено від 20 до 40% мешканців, пенсіонери, незаможні, позбавлені послуги сучасного цифрового телебачення, опинилися в інформаційному гетто — держава не подбала, щоб усі громадяни отримували вчасно об’єктивну і незаангажовану інформацію. Це другий аспект проблеми. Тому треба саме так формулювати питання, що держава зробила не так і як це можна виправити. Саме з цією метою розпочне свою роботу група фахівців друкованих ЗМІ на базі нашого парламентського комітету з гуманітарної та інформаційної політики.

Щодо активності фахової спільноти, то газетярі постійно порушують ці питання, даруйте, інколи волають до хрипоти...І кілька останніх нарад, ініційованих Спілкою журналістів, де були присутні майже 150 головних редакторів, свідчать про небезпеки ігнорування проблем: вартість паперу, монополізм Укрпошти (державного підприємства, яке працює не в інтересах держави), роздержавлення, децентралізація тощо.) До речі, на шпальтах газети «День» ця тема неодноразово обговорювалася, але, на жаль, ті, хто приймає рішення, газет не читає. І очевидно, не лише газети не читає.

«МІСІЯ ДРУКОВАНИХ ВИДАНЬ — ФОРМУВАТИ РОЗУМНЕ І МОРАЛЬНО ЗДОРОВЕ СУСПІЛЬСТВО. ЯК ЦЕ РОБИТЬ «ДЕНЬ»»

— Як народний депутат ви у січні 2020 року провели зустріч з працівниками ЗМІ Волині, де хотіли почути їхню думку щодо Закону «Про медіа». Чому ви цікавилися і цікавитесь цим питанням?

— Закон «Про медіа» був анонсований як медійний кодекс і народжувався він не стільки з потреб власне українських, скільки на вимогу міжнародних партнерів гармонізувати законодавство у цій сфері. Без сумніву, що це правильні кроки, єдине — чи вчасно. Чи це не фальстарт. Після бурхливого суспільного обговорення законопроєкт збалансували, за інформацією голови комітету М. Потураєва. До речі, одним із найбільш гострих було питання друкованих ЗМІ. Я вважаю, що держава має забезпечувати різноманітні форми підтримки (гранти, програми, преференції) тим друкованим виданням, які виконують суспільно важливі функції.

Ви виступаєте на захист друкованих газет і журналів, а чи актуально це нині? Коли інтернет крокує, як кажуть, Україною і розповсюджувачі друкованих видань відзначають скорочення попиту саме на друковану продукцію?

— Погоджуюся, що зменшується інтерес до друкованих видань, причини їх загальновідомі і вони не лише об’єктивні. Чимало прорахунків є із боку влади, яка не розуміє усіх руйнівних наслідків цих процесів. А також значення місцевої преси в новостворених територіальних громадах, чи ролі фахових видань (до прикладу, як от «Літературна Україна», чи часопис «Дивослово», «Слово і Час»), чи видань інформаційно-аналітичного змісту, як газета «День».

До речі, «День» уже давно високим фаховим рівнем матеріалів, глибиною експертних публікацій завоював собі сталу читацьку аудиторію. 25 років на медійному ринку — це колосальна робота журналістів і головної редакторки Лариси Івшиної. Кожному своє, хтось вдовольняється новинною стрічкою у ФБ, а комусь потрібно — глибина і якість. І якраз цих читачів апріорі не може бути багато. Мислячих завжди менше. А з іншого боку, наголошу на непопулярній темі у такому ліберальному світі — виховній функції преси формувати розумне і морально здорове суспільство. Я вважаю, що це теж місія друкованих видань.

Я пам’ятаю численні лекції Лариси Івшиної в університетах Острога, Львова, Дніпра, Луцька..... , фотовиставки, читацькі конференції, Літні школи журналістики — саме там гартувалося нове покоління читачів і громадян. Той, хто прочитає «Силу м’якого знака....», буде розуміти нашу історію Київської Русі у  Середньовічній і сучасній Європі. І так кожна книга з Бібліотеки газети «День» закладала цеглини у фундамент нашої державності. І це потрібно знати й цінувати.

«ДРУКОВАНЕ СЛОВО МАЄ ВЕЛИКУ СИЛУ»

— Ви щомісяця друкуєте звіт про свою депутатську роботу у друкованих виданнях вашого округу. Чому це робите? Що це вам дає?

— Так, я щомісяця друкую звіт про свою роботу і щотижня — головне з парламентської роботи — в усіх районних газетах мого виборчого округу на платній основі. Це і оперативне донесення інформації, обговорення проблемних питань і, разом із тим, підтримка гривнею цих видань. Коштам на депутатську діяльність я знайшла саме таке застосування. Як казав Євген Чикаленко, треба любити Україну до глибини власної кишені.

З поширенням децентралізації ми бачимо ситуацію, коли замість райкомів-обкомів пресою почали керувати голови ОТГ, які непомітно перетворилися у таких собі удільних князьків з високими зарплатами, які перевищують і зарплату прем’єр-міністра, з повним правом керувати всім у громаді. Як, на вашу думку, можна обмежити цю авторитарність голів громад, зокрема, щодо друкованої преси?

— Друковане слово має велику силу. І безперечно друковані ЗМІ можуть і зрештою таки, хоч можливо і не завжди і не скрізь, відіграють важливу роль у розбудові демократичного суспільства. Я, як депутатка мажоритарниця, постійно з інтересом читаю місцеву пресу Волині. Вони, як і чимало інших обласних газет, районок пройшли через брутальний прес роздержавлення, вижили і далі працюють. Складно, непросто, але працюють. Розуміють значення своєї роботи. Але вкотре наголошую, без підтримки з боку держави робити це дедалі складніше. Тому, якщо ми прагнемо демократії в суспільстві і знайшли форму державного фінансування Суспільного мовника для телебачення і радіо, треба аналогічно зробити і для друкованих видань, які реалізують суспільно значиму місію.